Співвідношення державного боргу до ВВП є одним із найбільш важливих індикаторів фінансової стійкості будь-якої національної економіки. Втім, боргове навантаження України внаслідок повномасштабної агресії вже перевищило позначку 100% ВВП, що традиційно вважається психологічно та економічно критичним порогом. Цей факт на тлі загальної військової та економічної складності виглядає як досить похмурий чинник, що потенційно загрожує майбутній макрофінансовій стабільності країни — особливо враховуючи негативні прогнози подальшого зростання від МВФ.
Однак на проблему українського держборгу існують кардинально різні погляди. Песимістично налаштовані аналітики вказують на те, що борг, який зростає в умовах активних бойових дій та колосальних руйнувань, є прямим шляхом до дефолту та сценарію фінансової катастрофи. Вони наголошують на тому, що для країн, які не є емітентами світових резервних валют і мають обмежений доступ до ринків капіталу, перевищення позначки 100% ВВП є «смертельним вироком». Більш позитивні експерти стверджують, що не все так страшно, і поточний високий показник боргу є неминучою фіскальною жертвою, сплаченою за виживання держави.
Що собою становить український держборг сьогодні, як він сформувався і наскільки критичним є його вплив на майбутнє економіки? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук разом із експертами розбирався в питанні.
«Портрет» українського держборгу-2025
Державний борг України включає як прямий державний борг (зобов'язання безпосередньо уряду), так і гарантований державою борг (потенційні зобов'язання, які можуть бути перекладені на бюджет, якщо основний позичальник не зможе їх виконати). Цей сукупний показник став ключовим барометром фіскальної напруги країни.
За даними Мінфіна, на кінець 2024 року сукупний державний борг України досяг нового історичного максимуму. У доларовому вираженні він становив понад $166 млрд, що на $22,7 млрд, або 14, 3% більше порівняно з 2023-м. У гривневому еквіваленті цей обсяг перевищив 6,9 трлн грн. Такий колосальний обсяг демонструє безпрецедентний рівень «фіскальної мобілізації», спричинений необхідністю покриття військового дефіциту. При цьому прямий держборг — що є найбільш обтяжливим — становив $159,2 млрд, або 95% від загальної суми.
Ключова вразливість українського боргового портфеля полягає у домінуванні зовнішньої складової. Його зростання є прямим наслідком того, що військовий бюджет держави майже повністю фінансується за рахунок міжнародної допомоги, яка здебільшого надається у формі пільгових кредитів та позик від ключових західних партнерів. Хоча пільгові умови забезпечують низьку вартість обслуговування, вони не зменшують номінального обсягу зобов'язань у «твердій» валюті.
Висока частка зовнішнього боргу у валюті (понад 60%!) створює серйозну системну вразливість. Будь-яке більш-менш значне коливання обмінного курсу гривні, викликане військовими та економічними факторами, миттєво призводить до зростання боргового навантаження у національній валюті, посилюючи фіскальний тиск на бюджет та підвищуючи ризики. Керування цим надмірним борговим тягарем вимагає активних антикризових заходів, головним з яких є часткова реструктуризація зовнішнього боргу, про що Київ постійно домовляється із партнерами.
Тобто українська влада активно переносить значну частину боргового тягаря на повоєнний період, на «колись потім», забезпечуючи країні необхідне фінансове «дихання» тут і зараз. Це підтверджує, що ситуація знаходиться під хоча й дуже умовним, та все ж контролем.
Еволюція зростання українського держборгу
Історія державного боргу України є демонстрацією низки циклів накопичення та реструктуризації. Загалом цей процес всі роки незалежності був умовно-стабільним, хоча й постійно демонстрував тенденцію до зростання. Проте найрізкіший стрибок відбувся після 2014 року та набув безпрецедентного масштабу після 2022-го, коли розпочалася повномасштабна російська агресія.
До 2014 року боргове навантаження коливалося, відображаючи слабкість фіскальної дисципліни та структурні проблеми економіки — які, втім, не йдуть ні в яке порівняння з тим, що ми маємо станом на сьогодні. Анексія Криму та початок бойових дій на Донбасі у 2014 році призвели до значного погіршення макроекономічної ситуації та першої хвилі боргової кризи, яка була вирішена реструктуризацією комерційного боргу у 2015 році під керівництвом тодішнього міністра фінансів Наталії Яресько. Ця операція, відома як т.з. «ВВП-варанти Яресько», що включала часткове списання та відтермінування виплат за рахунок обмеження на зростання ВВП, стала важливим прецедентом для подальших боргових операцій.
Після періоду відносної стабільності, що супроводжувався помірним економічним зростанням та відновленням після кризи 2014-2015 років, Україна підійшла до повномасштабного вторгнення із досить-таки помірним показником боргу. На кінець 2021 року державний борг становив 43,3% ВВП. Це доволі багато, але при цьому абсолютно не критично. Загальна ситуація була більш-менш контрольованою і спокійною.
Проте повномасштабне вторгнення Росії у 2022 спровокувало справжній «вибух». Різкий стрибок боргового співвідношення пояснюється двома основними факторами: різким скороченням ВВП на понад 30% впродовж кількох кварталів та колосальним зростанням бюджетного дефіциту, викликаним потребами фінансування оборони. Співвідношення державного та гарантованого державою боргу до ВВП зросло з 43,3% на кінець 2021 року до 79,4% на кінець 2023 року — тобто майже в два рази.
В абсолютних цифрах зростання виглядало ще більш катастрофічно. Держборг збільшився на $13,4 млрд у 2022 році та на $33,9 млрд у 2023 році, продовжуючи зростати у 2024 році ще на $22,7 млрд. Так, по суті це була плата за те, аби зберегти власну державність. Хоча цей факт і виправдовує високий рівень боргу з політичної точки зору, він не знімає надважкого фіскального тягаря, який доведеться обслуговувати довгі десятиліття після війни.
Держборг України: криза — чи діагноз?
Існує досить поширене порівняння боргового навантаження України з країнами, де борг становить сотні відсотків ВВП, але ці держави при цьому спокійно живуть і розвиваються. Найчастіше у приклад приводять США, державний борг яких становить абсолютно астрономічну суму в понад $38 трлн.
Цей підхід є хибним і не враховує ключових структурних відмінностей, які роблять українську ситуацію значно більш ризикованою. Величезний борг для України — це не просто велика цифра, а діагноз структурних проблем в економіці.
По-перше, не можна порівнювати Україну зі Сполученими Штатами. США, як емітент долара — світової резервної валюти — мають так звану «надзвичайну привілейованість». Це дозволяє їм фінансувати свій борг за низькими ставками. По суті, це робиться за рахунок світового попиту на їхню валюту, і вони не наражаються на ризик зовнішньої платіжної кризи, оскільки можуть друкувати власну валюту майже скільки завгодно. Україна не є емісійним центром долара і жодних подібних привілеїв не має.
По-друге, порівняння з країнами ЄС, такими як Італія чи Греція, також є оманливим. Хоча ці країни мають надвисокі показники боргу, вони є частиною міцного монетарного союзу. Рим та Афіни користуються колективною фінансовою підтримкою Європейського центробанку, що забезпечує глибокий і стійкий внутрішній ринок капіталу. Їхня стійкість є колективною, взаємопов'язаною. Україна ж залишається суверенною економікою з високою ризиковістю, що бореться за виживання і має обмежений доступ до приватних ринків капіталу.
Однією з найбільш критичних проблем для Києва в контексті значного держборгу є валютна вразливість. Через нього економіка залишається надзвичайно чутливою до коливань валютного курсу. Іншими словами, девальвація гривні миттєво збільшує тягар обслуговування боргу у національній валюті, посилюючи фіскальний тиск.
Також високе боргове навантаження призводить до обмеження фіскального простору. Накопичення зобов'язань зумовлює необхідність здійснення значних відсоткових платежів щорічно — а фінансуються вони за рахунок бюджету. У країні, яка потребує колосальних інвестицій у відновлення та в безпеку це означає, що ресурси відволікаються від інфраструктури, оборони та соціальних програм, що куди більш важливо для держави і людей.
Окрім цього, постійне зростання боргу посилює і так величезну фінансову залежність Києва від іноземних кредиторів. Оскільки Україна не може фінансувати свій дефіцит самостійно, високий борг означає, що доступ до зовнішніх коштів супроводжується жорсткими умовами щодо структурних реформ. Це фактично означає втрату значної частини суверенітету, коли боргова політика стає інструментом зовнішнього впливу на внутрішню ситуацію.
Для запобігання сценарію повної катастрофи Україна повинна дотримуватися цільових показників стійкості, встановлених МВФ. А вони включають зниження співвідношення боргу до ВВП до 82% до кінця 2028 року та до 65% до 2033 року. Це можливо лише за умови завершення війни, чого на горизонті, на жаль, не видно. А прогнози МВФ на 2026 рік, за якими держборг Києва перевищить 110% ВВП, роблять досягнення цільових показників стійкості чимось з розряду фантастики.
Думки експертів
Економічний експерт Олексій Кущ оцінює показники державного боргу України в негативному контексті. Він вважає, що це серйозна проблема для української економіки.
«Борговий рубікон перейдено. За даними Мінфіну, станом на 31 серпня 2025 року державний та гарантований державою борг України становив 7 945,72 млрд грн, або $192,58 млрд, а саме: державний та гарантований державою зовнішній борг — 5 984,3 млрд грн (75,31 % загальної суми державного та гарантованого державою боргу), або $145,04 млрд, державний та гарантований державою внутрішній борг — 1 961,42 млрд грн (24,69 %), або $47,54 млрд. За прогнозами аналітиків, ВВП України в 2025 році може скласти приблизно $200 млрд.
Але і рівень боргу до кінця грудня ще зросте. Отже, можна фактично офіційно казати — боргова відмітка державного боргу у 100% ВВП перейдена. Важлива не тільки сама величина боргу, проблема номер один — вартість його обслуговування, а це близько 15%. Це будуть гирі на ногах української економіки після війни, які не будуть дозволяти швидке погашенню боргу і обслуговуванню боргу. І якщо під час війни будуть поступки, то майбутньому це буде дійсно критичний показник. Україні доведеться проводити справжню реструктуризацію і часткове списання боргу», — впевнений Олексій Кущ.
А от економіст Олег Пендзин оцінює ситуацію не так похмуро. Він вважає, що ні про яку катастрофу сьогодні не йдеться.
«Дивіться, державний борг Японії — 250% ВВП. Хтось з японців каже, що це катастрофа? Та навряд чи. В США — 130% ВВП. Це катастрофа? Ні. Мова не йде, катастрофа чи ні, який він має бути і так далі. Йдеться про вартість обслуговування боргу. Коли ми говоримо про вартість його обслуговування — ось це визначальна річ, на яку варто звертати увагу і яку варто аналізувати. У нас до початку повномасштабного вторгнення було 60%. Те, що наросло потім, наросло в дуже пільгових для України умовах. Тобто там дуже низькі ставки і в цілому гарні умови. Тому я не вважаю це проблемою. І це не є катастрофою на сьогоднішній момент. У нас війна, ми воюємо, ось це ключова проблема. Боргове навантаження — єдиний сьогодні спосіб забезпечити потреби оборони. Ви або живете, або не живете, і все», — пояснив UA.News Олег Пендзин.
Резюмуючи, боргова ситуація України на даному етапі все ще є контрольованою кризою, але цей контроль — зовнішній і дуже умовний. Він забезпечується виключно підтримкою з боку партнерів, пільговими умовами більшості кредитів та постійною реструктуризацією, тобто відкладанням боргу на плечі майбутніх поколінь.
Водночас ризики катастрофи залишаються високим, оскільки фундаментальні структурні проблеми, які посилюються борговим навантаженням, нікуди не зникають. І якщо завтра міжнародні партнери раптом передумають та перестануть фінансувати Київ — нескладно здогадатися, що відбудеться з економікою вже за декілька місяців.
Єдиний шлях до фінансової стійкості та зниження боргового навантаження — це прискорене та стійке економічне зростання, яке має значно перевищувати вартість обслуговування боргу. Однак в умовах війни це неможливо суто фізично.
