Які зміни несе для України Європейський зелений курс, як відрізняється законодавство і підходи до захисту лісів в Україні та Євросоюзі, про світові тренди у лісовому господарстві, актуальну ситуацію зі станом лісів в Україні та вплив повномасштабної війни, а також чому ліси є важливою ланкою у забезпеченні кліматичної нейтральності та сталого розвитку - в інтерв’ю UA.NEWS розповів директор Forest Stewardship Council (Лісова опікунська рада) в Україні Павло Кравець.
Павло Кравець: Нещодавно я брав участь у міжнародному форумі “United for Nature. Agenda for Ukraine”, де виступали також українські урядовці й представники Європейського Союзу. І важливим рефреном через усі виступи йшла думка про те, що ніколи не існуватиме ідеального часу для реформ. Тому що реформи слід здійснювати не тоді, коли прийшов гарний час. Реформи найкраще проводити якраз тоді, коли існують певні кризові явища. Адже якщо усе добре, навіщо щось змінювати?
Ми знаходимося у стані війни, коли суспільство збурене, коли у нас фактично стоїть питання виживання та безпеки. І саме сьогодні, я вважаю, слід думати і говорити про підвалини формування фактично нової країни. А дороговказом, куди нам треба рухатися і яку країну будувати, якраз є Європейський Союз та його Зелений курс, який модернізує економіку, створює нові напрями розвитку. І найголовніше - забезпечує належну високу якість життя людини в гармонії з природою.
Які основні виклики стоять перед Україною у рамках реалізації ключових принципів Європейського зеленого курсу?
Павло Кравець: Європейський зелений курс передбачає досягнення кліматичної нейтральності. ЄС взяв на себе зобов'язання досягти її у 2050 році. Україна задекларувала не менш амбітні цілі: ми ставимо за мету досягти кліматичної нейтральності у 2060 році.
Зараз у взаємодії ЄС та України у рамках зеленого курсу відбулися революційні кардинальні зміни. Адже спочатку Україна розглядала цей напрям співпрацюючи з Євросоюзом у рамках Угоди про асоціацію. Але наразі ми вже є повноправним кандидатом у члени в ЄС. І це ставить перед нами ще більші цілі, зобов’язання та обтяження, які відчуває і сам Євросоюз. Проте у нас на це ще й накладаються надзвичайні виклики війни.
Тож яку галузь економіки ми б не взяли, всюди буде величезний виклик. Передусім нам треба зрозуміти, а які галузі надалі функціонуватимуть, як вони між собою взаємодіятимуть. Коли війна закінчиться і буде забезпечено відновлення, ми повинні проаналізувати, яке місце Україна посяде у колі інших європейських країн у розподілі праці, у виробництві продукції, наданні послуг. І маємо з’ясувати, з якими найбільш сильними сторонами ми будемо інтегровані.
Які головні відмінності у підходах до збереження лісів в Україні та в Європейському союзі? Які глобальні тенденції існують у цій галузі у світі?
Павло Кравець: Україна та її лісове господарство досі відчувають наслідки планово-адміністративної системи та тих підходів, які були сформовані ще у Радянському Союзі. Система охорони і збереження природи будувалася на пасивному заповіданні. Що це за підхід? Є якась унікальна ділянка лісу або степу чи іншої системи. І головне завдання полягало в тому, щоб просто забезпечити збереження і охорону території. Фактично це реалізовувалось як обмеження на будь-яку господарську чи іншу діяльність на цій території.
Другий підхід - європейський сучасний, який дедалі сильніше охоплює весь світ і стає трендом. Він полягає в тому, що необхідно заповідати і охороняти не території, а забезпечувати й підтримувати цінності, які там є. Такими цінностями можуть бути мігруючі птахи, рідкісні зникаючі види флори та фауни, інші унікальні об'єкти, функції лісів (накопичення вуглецю, продукування кисню) як цінність. І тоді концепція пасивної охорони переходить в активну охорону. Коли дозволено вести якусь діяльність на певній території, але потрібно координувати ці дії з підтримкою цінності, яка існує на цій території.
Концепція активної охорони також передбачає можливість здійснювати заходи втручання превентивного чи іншого характеру. Це, наприклад, захист від шкідників, інвазійних видів, які можуть знищити екосистему; захист від пожеж. Усі ми пам’ятаємо масштабні пожежі у Чорнобильській зоні 2020 року, у результаті яких були знищені великі масиви лісів та об'єктів природно-заповідного фонду. Це наслідок пасивного підходу, коли ми нічого не робимо на території, яка підлягає охороні.
Ще однією тенденцією є перехід до багатофункціонального ведення лісового господарства. Це означає, що ми не розмежовуємо ділянки, де ми тільки рубаємо і де ми тільки заповідаємо. Навпаки потрібно робити так, щоб і ліс виконував усі свої функції. Це означає, що в лісі можуть вирубуватися окремі дерева для отримання деревини без втрати надання екосистемних послуг та підтримки середовищеформуючих функцій. Далі деревина використовується у будматеріалах, у предметах інтер’єру і тим самим робиться позитивний внесок у забезпечення кліматичної нейтральності.
В Україні досить гостро стоїть тема незаконної вирубки лісів. Дуже популярна історія, коли забудовники вирубують ліс і будують там якісь об’єкти; або коли організовані групи осіб просто вирубують великі ділянки лісу заради деревини, яка потім іде на продаж. Як держава і суспільство можуть із цим боротись?
Павло Кравець: Щоб відповісти на це питання, слід уточнити термінологію, яку ми використовуємо. Що таке вирубка лісу? Йдеться найчастіше про те, що на території, де був зрубаний ліс, більше ніколи не буде лісу і він не виконуватиме свої важливі функції. А замість лісу з’являються якісь котеджі, будівництво, рекреаційні чи інфраструктурні об'єкти. У даному випадку коректніше говорити не про вирубку лісу, а про знеліснення.
Що таке поняття “незаконних рубок”? Це коли окремі фізичні особи або організована злочинна група проникають у ліс і без документів та дозволів здійснюють вирубку. Однак якщо вірити офіційній статистиці, то ця проблема у нас дуже незначна: факти вчинення таких дій складають 0,2% від загального обсягу вирубки в Україні.
Але є і інші речі: коли рубки цілком законні, тобто є усі документи, але вони викликають спротив і несприйняття зі сторони представників громадських організацій або мешканців місцевих громад. Особливо якщо така рубка проводиться поблизу місць, де ці люди мешкають чи отримують рекреаційні послуги. У таких локаціях слід забезпечувати не суцільні зруби на місці прекрасного лісу, а використовувати інші підходи. Наприклад, створення багатофункціонального лісу, де вирубаються тільки окремі дерева, але у цілому лісовий покрив зберігається.
В Україні, на жаль, дуже поширені ситуації, коли ліс рубається повністю, а на його місці ростуть будинки. І досить часто та територія, де фактично був ліс, може значитись у документах як ділянка, призначена для інших цілей. Тобто свого часу були зроблені якісь оборудки, певні незаконні дії, задіяні корупційні схеми, щоб ліс назвати не лісом, а окремо стоячими деревами. І у реєстрі судових справ дуже багато таких випадків. Село Коцюбинське - один із таких кейсів, відомих не лише на усю Україну, а і на весь світ. І це питання до нашого суспільства, як протистояти таким випадкам.
Як в Україні налагодити таку систему моніторингу, щоб ліс не могли назвати у документах землею під будівництво або ділянкою для сільськогосподарських робіт?
Павло Кравець: Для цього в Україні уже напрацьований доволі потужний інструментарій.
Була створена так звана геокадастрова карта (хоча на час війни до неї обмежили публічний доступ). На цій карті можна бачити багато різних шарів. Якщо ми візуально бачимо ліс і на карті написано, що це ліс, яким опікується лісокористувач, то усе добре. Але якщо ми бачимо ліс, а в описі вказано, що це ділянка сільськогосподарського призначення, тоді є підозра, що щось не так і могли відбутись якісь оборудки юридичного характеру. Такі схеми дійсно були масово поширені на початку 2000-х, а потім на місці лісів виникали котеджі або інші об’єкти.
Але може бути й інша ситуація, без якихось афер та корупції. Частина сільськогосподарських угідь в Україні була закинута, коли землі були розпайовані. Низькопродуктивними землями могли не користуватись та не опікуватись. І ці ділянки природно заросли лісом. Відповідно в цьому випадку за картою це сільськогосподарська земля, а фактично вже ліс.
Самосійних лісів в Україні нараховується до півмільйона гектарів. У нас був ухвалений закон, який узаконює ці самосійні ліси і вони виконують свою позитивну функцію. Це дозволило землевласникам стати лісовласниками або передати ті ліси від місцевих громад до постійного користувача, який буде ними опікуватись і забезпечувати охорону та захист.
Якогось універсального правила чи магічного рецепту проти оборудок з лісами немає. Однак наше суспільство стає дорослішим і менш інфантильним, менше сподівається на те, що хтось вирішить проблему за них, люди стають проактивними. І цей процес буде еволюціонувати, поступово почнуться зміни, які врешті-решт приноситимуть користь для усіх.
Як вирішують подібні ситуації у Євросоюзі? Як там побудована система нагляду за лісами?
Павло Кравець: Якщо подивитися на європейське законодавство і українське, то в цілому правила доволі зрозумілі. Зазначу, що вирубка лісу - це не завжди негативне явище. Іноді виникає потреба, щоб на місці лісу був побудований інфраструктурний об'єкт, розширено дорогу або міську чи сільську забудову.
Як вирішують це питання, наприклад, у Німеччині? Якщо ви хочете зробити на місці лісу якийсь об’єкт, то маєте компенсувати вартість цього лісу, щоб його висадили на іншій ділянці. Адже загальна площа лісів повинна тільки збільшуватися.
Попри усі негаразди в Україні не скорочується площа лісів, а навіть дещо збільшуються. Наприклад, у 2022 році незважаючи на усі складнощі було створено додатково 2000 гектарів лісу. Але якщо подивитись на нашу недавню історію, то у 60-70-ті роки ХХ століття нових лісів створювалось на площі понад 100 тисяч гектарів щорічно.
Інша справа, коли йдеться про закон і правозастосування - тут у нас величезний розрив із Європейським Союзом. Нам слід дбати про те, що нехай закони не будуть такі суворі або надзвичайно гарно виписані, але вони мають виконуватись.
І важливо, щоб закони не носили каральний характер. Навпаки таке законодавство повинно мотивувати і допомагати, мати характер суспільної згоди, сприйматись більшістю суспільства як таке, що відповідає його внутрішнім цінностям. І тоді не потрібно буде створювати ланцюжок інспекторів, які один за одним перевірятимуть, виконується закон чи ні.
У грудні 2022 ЄС ухвалив закон про боротьбу з глобальним вирубуванням і деградацією лісів, спричинених виробництвом і споживанням в ЄС. А у листопаді 2023 року Єврокомісія запропонувала законодавство про моніторинг лісів. Чи не могли б ви розповісти детальніше, що передбачають ці концепції?
Павло Кравець: Перший акт - це регламент Європейського Союзу щодо продукції, яка виключає знеліснення. Він спрямований на те, щоб припинити постачання у межах ЄС та на ринок ЄС тих продуктів, які можуть супроводжуватись знелісненням. Це один із інструментів, який забезпечує втілення Європейського зеленого курсу. Суть його зводиться до того, що Європейський Союз не допускає знеліснення на своїй території і відмовляється від споживання усіх товарів, які можуть асоціюватися із знелісненням.
Наприклад, якщо у Бразилії вирубали ліс, а на його місці облаштували пасовища, щоб вирощувати яловичину або там вироблятимуть пальмову олію, то ані вирубаний ліс, ані м’ясо, ані пальмова олія не зможуть постачатись на ринок ЄС, тому що виробництво цих товарів супроводжувались знелісненням. Фактично Євросоюз, будучи великим ринком, робить надзвичайно потужний вплив не тільки на свій континент, а і на весь світ. На превеликий жаль, саме у країнах Латинської Америки та Африки і у меншій мірі Азії найактивніше відбувається знеліснення. А цим законом ЄС фактично стимулює їх припинити це.
Другий документ - акт щодо моніторингу лісів у частині оцінки їхньої стійкості до можливих зовнішніх чинників. Цей законопроект так само іде в розвиток зеленого курсу. Ліси виконують надзвичайно важливу функцію для досягнення кліматичної нейтральності, адже вони накопичують вуглець.
Але лісові екосистеми є і першими, хто відчуває негативні наслідки змін клімату. Наразі спостерігаємо збільшення спекотних днів і посух, появи пилових бур, зміни в інтенсивності та характері опадів, які негативно позначаються на водному стоці, призводять до катастрофічних повеней та інших екстремальних погодних явищ. Ліси починають сохнути, втрачають свою стійкість, вражаються різними шкідниками та хворобами. А Європейський Союз хоче забезпечити досконаліший, більш оперативний і всеосяжний моніторинг за станом лісів, щоб розуміти, що відбуватиметься з екосистемами, зокрема лісовими у 2030 - 2050 роках.
Які наслідки можуть мати ці концепції для України?
Павло Кравець: Вони надзвичайно важливі для України, тому що Європейський Союз висуватиме до нас такі ж вимоги, як і до інших країн світу.
Відповідно для експорту до ЄС необхідно буде надавати підтвердження, що ця продукція не пов’язана із знелісненням та деградацією лісів. Потрібно по-перше, забезпечити прозоре відстеження ланцюжка продукції від обробки до заготівлі, і надати повний пакет документів, що не було здійснено вирубку, після якої на цьому місці вже не буде лісу, але там посадили соняшник чи кукурудзу. А по-друге, слід довести, що така діяльність не призвела до деградації, тобто зниження продуктивних і середовищеутворюючих функцій лісу.
Відтак ці акти вплинуть на дуже широке коло осіб, від виробників лісової продукції та працівників лісового господарства до інших бізнесів, які дотичні до виробництва конкретного продукту.
Повномасштабна війна завдала багато шкоди довкіллю у цілому та лісам зокрема. Усі ми бачили фото випалених лісових масивів або знімки з передової, де замість дерев одні патички. Як ми маємо відновлювати ці землі після закінчення війни?
Павло Кравець: За різними звітами і статистичними даними, майже третина українських лісів ( а це 2,9 мільйона гектарів лісу) так чи інакше були зачеплені війною. Зараз близько 10% лісів знаходяться в окупації або безпосередньо там, де ведуться активні бойові дії.
Ще близько 840 тисяч гектарів лісу були деокуповані - відповідно значна частина цих лісів (690 тисяч гектарів) може бути пошкоджена, замінована або підлягати дуже ретельному обстеженню на вибухонебезпечні предмети. Це безпрецедентна ситуація не тільки для України, але і для світу у цілому! І, на жаль, дуже мало прикладів, де подібні процеси з ліквідації наслідків війни відбувались дуже швидко. Це може тривати роками і навіть десятками років.
Тож потрібно розуміти, що значна частина тих територій (не обов'язково лісових) буде фактично заморожена на роки, а то й більше, допоки не буде здійснено повне розмінування. Це один із варіантів, як діяти на тих територіях, які фактично недоступні, бо становлять загрозу для життя і безпеки життя людей, працівників, місцевих жителів, в тому числі для живої фауни і природи. Однозначних простих рішень немає. Ці території можуть стати новою Чорнобильською зоною, де встановлять певні правила і обмеження на десятки років і вони залишаться без відвідування і активного втручання зі сторони людини.
На звільнених територіях, які є можливість обстежити і де відсутні загрози, уже можуть здійснюватись заходи із відновлення. Тут теж надзвичайно складний комплекс питань, тому що треба аналізувати кожну ділянку індивідуально та враховувати ризики, які пов'язані із ліквідацію наслідків бойових дій. В одному випадку це буде природній процес відновлення без інтенсивного втручання людини. В інших випадках, наприклад, коли йдеться про полезахисні лісові полоси на сході країни, їх потрібно буде відновлювати штучним чином, щоб ліс продовжував виконувати свою важливу ґрунтозахисну та водорегулюючу роль.
⚡️⚡️⚡️Увесь інсайд та актуальна інформація на нашому Телеграм-каналі, а також бонуси та швидкі новини.
