Гранти, зомбі і правда: що донори думають про українські медіа
Нещодавно відбувся Львівський медіафорум. Це знакова подія для української журналістики, яка цьогоріч зібрала медійників, редакторів і донорські організації з усієї країни та світу. Попри повітряні тривоги і війну, що триває в нашій державі, форум не просто відбувся, а став майданчиком для відвертої розмови.
Однією з найбільш очікуваних дискусій на форумі стала панель із донорами. Вперше за довгий час грантодавці та отримувачі грантів говорили відкрито про гроші, про розчарування і про майбутнє української медіаіндустрії.
Чи є фінансування для медіа?
Перше питання – найгостріше: чи буде взагалі фінансування цього року? Для медіа, які щодня балансують між редакційною незалежністю та виживанням, це питання існування.
Голова програмного відділу The International Fund for Public Interest Media Кхадіджа Патель зізналася, що цей рік виявився кращим, ніж очікувалося. Організація підтримала конкурси для фронтових медіа, регіональних та національних редакцій, а також провела відкритий конкурс на виробництво контенту з грантовим фондом близько 500 тисяч доларів. Проте щодо фінансової підтримки на наступний рік вона висловилася стримано:
«На наступний рік великих можливостей фінансування ми не бачимо. Ми ніколи не знаємо, що буде, і завжди маємо бути готові до будь-якого розвитку подій».
Представниця Міжнародного фонду медіа суспільного інтересу (IFPIM) Джилліан МакКормак була оптимістичнішою:
«Коротка відповідь від нас на цей рік – так. Так, у нас є надія».
Представник ЮНЕСКО Андреа Кайрола підсумував питання коротко:
«Чесна відповідь така: гроші є, але, думаю, не в достатній кількості».
Тренінги «не з тієї реальності»
Ще одна болюча тема – тренінги. Журналісти з регіонів скаржилися на те, що навчання, яке фінансують донори, часто відірване від реальності.
Модераторка Дарина Шевченко поділилась власним кейсом щодо цього. На одній із дослідницьких панелей зібралися представники великих медіа (Kyiv Independent, «Українська правда», Forbes) і говорили про свою «сталість». А в залі сиділи регіональники. Коли мова зайшла про трафік і пролунали цифри «три мільйони, п'ять мільйонів відвідувачів на день» – регіональні журналісти просто мовчки слухали. Їм залишалося хіба побажати успіхів і піти.
Представниця IMS Гоар Оджаян зізналася, що її організація вже кілька років як відмовилася від стандартних тренінгів. Замість того щоб приїжджати з готовими відповідями, IMS спершу питає про нагальні потреби:
«Це може бути що завгодно – від стратегічного планування до роботи зі штучним інтелектом. І ми намагаємося залучати самих партнерів як експертів, оскільки досвід із Сум легше перенести до Миколаєва, ніж досвід із Києва».
Кхадіджа Патель також не стала виправдовуватись. Вона, навпаки, визнала, що іноді що донори нав'язують підходи, на які попиту ще немає. І навела живий приклад:
«Вісім років тому ми почали говорити про моделі членства та підписок. Натомість нам казали, що люди не платитимуть і це марна трата сил. Іноді ми штовхаємо речі, які люди не хочуть робити, бо сподіваємося, що за п'ять-шість-сім років це окупиться. І ми відкриті до зворотного зв'язку, коли помиляємося».
Хто заслуговує на грант – слабкі чи сильні?
Гостра дискусія розгорілась навколо так званих «зомбі-медіа». Так називають редакції, які тримаються на плаву лише завдяки грантам і зникнуть, щойно гроші скінчаться. Чи варто взагалі їх підтримувати? І якщо так, то чому тоді ігнорують тих, хто вже щось заробляє сам?
Джилліан МакКормак заступилася за «зомбі»:
«Є медіа, які без субсидій просто не виживуть. Але це не вирок. Це нормальна модель, яку ми підтримуємо по всій Європі. Так працює суспільне мовлення. А зараз в Україні є редакції, які в мирний час, може, і вийшли б на своє. Але країна воює. І поки журналісти працюють у прифронтових містах і розповідають людям, що відбувається поруч із їхніми домівками, – це вже достатній аргумент, щоб їх підтримувати».
Натомість Кхадіджа Патель додала цифри, які багато чого пояснюють:
«За чотири роки ми вклали в Україну близько 2,5 мільйона євро, і розуміємо, що це крапля в морі. Новинна журналістика ніколи не була прибутковим бізнесом. Саме тому ми всі тут і говоримо про виживання».
Критерії відбору: що стає «стоп-сигналом»
Учасники також хотіли знати відповідь на питання: що гарантовано закриває шлях до гранту? Гоар Оджаян прокоментувала, що причиною для скасування гранту може бути Неетична поведінка, афіліація з олігархами чи політичними силами та втручання власників у редакційну політику.
Кхадіджа Патель звернула увагу на фінансову сторону заявки. Вона завжди дивиться на бюджет і перевіряє, чи відповідає він тому, що медіа обіцяє зробити
«Буває, хтось дуже добре пише заявку, але погано прораховує бюджет. Ці дві речі мають бути чітко пов'язані».
Також Кхадіджа додала й про корпоративне управління:
«Важливо, як організована редакція: система управління, демократичність. Ми також не підтримуємо тих, хто має іноземних власників, навіть якщо вони працюють в Україні».
Адміністративний тягар і папери «для шухляди»
Зайшла розмова й про папери. Медіа скаржаться на те, що для отримання гранту треба заповнити чималу кількість документів. А потім вони «спочивають» у статуті, не використовуючись.
Кхадіджа Патель пояснила, чому процедура саме така:
«Ми підзвітні нашим донорам, а вони – платникам податків. Тому маємо довести, що підтримуємо медіа, які дбають про права жінок, безпеку журналістів. Я розумію, що в нинішніх умовах це додаткове навантаження. Але частину документів ми просто зобов'язані отримати».
Також вона відповіла і тим, хто пише заявки за допомогою штучного інтелекту:
«ШІ використовувати можна. Але робіть це свідомо. ШІ не знає, як ми оцінюємо заявки. Коли всі заявки схожі одна на одну – нам доводиться самостійно аналізувати кожен випадок. Ви просто робите процес довшим для всіх».
Львівський медіафорум 2026 показав, що українські медіа втомилися від невизначеності, але готові працювати далі. Журналісти здійснюють свою діяльність під обстрілами, регіональники – без мільйонних аудиторій і великих бюджетів.
Звісно, кожне медіа вірить у відновлення повноцінного фінансування від міжнародних організацій. І шанс є.
