Як змусити світ діяти, а не співчувати: розмова про адвокацію на Львівському медіафорумі
Насилля, смерті, біль та жертви. Це – щоденна реальність країн, які борються за свободу. І саме про це світ чує найменше.
На Львівському медіафорумі відбулася щира дискусія. В ній правозахисники, журналісти та активісти з України, Грузії, Боснії та Ірану обговорювали те, як перетворити співчуття світу на реальну підтримку.
Почалася розмова з того, що модераторка дискусії, співзасновниця PR Army Анастасія Марушевська, розповіла особисту історію. Вона переглядала репортаж про ескалацію в Судані восени 2025 року. В ньому побачила жінку, яка пережила сексуальне насильство, перетнула пустелю з дітьми і врятувала їх. Втім в матеріалі жінка поставала знеособленою жертвою, а не героїнею.
«Поряд з цією жінкою не було нікого, хто взяв би її історію і приніс її до закритих кабінетів у ЄС чи США. Адвокація – це не про емоції. Це про перетворення того, що відбувається, перетворення історій на політичні рішення», — наголосила вона.
Спрощення підживлює насильство
Під час обговорення виступила французько-іранська правозахисниця Аїда Тавахалі. За її словами, головна загроза у тому, що світ ділить все на два табори і більше нічого не хоче знати.
«Реальність під атакою, тому що ми більше не готові сприймати її складність. Це спрощення підживлює насильство і конфлікти. Ворог мого ворога стає моїм другом і ніхто не запитує, чи він справді друг», – сказала вона.
Аїда наводить як приклад Іран. За її словами, це найбільш населена країна Близького Сходу з 90 мільйонами людей, 70% яких молодші 40 років і 60% студентів – жінки. Але саме Іран залишається катастрофічно невідомою країною для світу. Лише за перші три місяці 2026 року в Ірані було страчено 600 людей, серед них – неповнолітні. Країна пережила найдовшу інтернет-блокаду в своїй історії, яка тривала 73 дні.
«Шість людей щодня вішають в Ірані. А у нас є лише дві-три секунди в медіапросторі, щоб сказати, що вони 70 днів без інтернету, і навіть немає часу пояснити наслідки цього».
Жертва не будує союзів
Боснійський журналіст і аналітик Харун Карчіч провів паралель між досвідом Боснії та України. За його словами, боснійці роками чекали, що світ сам прийде на допомогу — і програли час:
«Ми від самого початку представляли себе жертвами. Сподівались, що міжнародна спільнота відчує достатньо провини, щоб нас підтримати. Але коли ти позиціонуєш себе як жертву – тебе не сприймають серйозно. Ти можеш отримати гуманітарну допомогу і співчуття, але ти не будуєш союзів і тебе не запрошують до стола переговорів».
На його думку, Україна з самого початку зробила розумний хід, представивши себе як серйозну силу, а не прохача допомоги.
«Лише коли Україна почала експортувати власні оборонні рішення на до Катару, ОАЕ, Саудівської Аравії, сприйняття України у світі кардинально змінилося. Тепер це не Україна просить підтримки. Тепер це рівноправні союзники, які говорять однією мовою», – сказав Карчіч.
Він також розповів про цікаву деталь. За його словами, перші меморіали героїчній обороні Боснії з'явилися лише рік-два тому, фактично через 30 років після війни. До цього всі пам'ятні знаки були зосереджені виключно на жертвах.
«Якщо ти завжди зображуєш себе жертвою – ти завжди будеш у захисній позиції», – підкреслив Карчіч.
Вони не кажуть, що хочуть влади. Вони кажуть, що схожі на нас
Також згадали і про Грузію. Виконавча директорка Media Development Foundation Тамар Кінцурашвілі описала унікальну ситуацію в країні.
«Автократи навчилися зловживати демократичними інститутами, імітуючи демократію. У нас є альтернативний фактчекінг, пов'язаний з урядом, фейкові спостерігачі на виборах. Вони не кажуть, що хочуть консолідувати владу. Вони кажуть: ми схожі на західноєвропейські демократії».
За її словами, влада Грузії класифікувала стратегічні документи, де росія визначалася загрозою номер один. Натомість у публічному дискурсі головною загрозою подається Захід.
«Ми – вороги для нашого уряду як НКО з іноземним фінансуванням, а не росія. Тому що демократія – загроза для автократів. Це ключ до розуміння нашого контексту».
Демократія не існує сама по собі
Під кінець дискусії пролунало запитання про те, як жити з парадоксом, коли одні країни гинуть за демократію, а інші в ній розчаровуються? Аїда Тавахалі відповіла коротко:
«Найнебезпечніше для демократичних країн сьогодні – те, що вони не усвідомлюють, наскільки їхня політична модель під загрозою. Демократія – не щось, що існує само по собі. Це те, що потребує практики, уваги і свідомості».
Вільне суспільство крихке, каже Тавахалі. І руйнується воно не від ворогів, а зсередини, Це відбувається, коли люди починають вважати, що єдність полягає у однакомисленні.
«Єдине суспільство, де всі згодні – це диктатура. Тому що там одна людина вирішує, що думати».
Останнє слово залишилося за модераторкою. Анастасія Марушевська зауважила:
«Коли я приїжджаю до країн ЄС, мені щоразу кажуть: у нас немає такого громадянського суспільства, як в Україні. І я хочу їм відповісти: воно у вас є. Просто вам треба його активувати».
