Чому конкурс на посаду голови Бюро економічної безпеки (БЕБ) перетворився на фарс? Як СБУ «листами щастя» зриває конкурсний відбір? Як відбуваються зустрічі президента з бізнесом? Чому влада абсолютно не розуміє бізнес? Що буде далі з майбутнім БЕБ?
Про це та інше видання UA.News поспілкувалося з підприємцем і економістом Андрієм Длігачем. Детальніше — в нашому матеріалі.
Зараз уряд фактично зірвав призначення директора БЕБ, посилаючись на якісь безпекові оцінки, нібито зв'язки кандидатів з країною-агресоркою і так далі. На ваш погляд, як це рішення впливає на виконання Україною зобов'язань перед нашими міжнародними партнерами і взагалі на інвестиційну привабливість країни?
Андрій Длігач: Я все ж таки не ставив би в пріоритет саме виконання міжнародних зобов'язань. Це, звичайно, важливо і, звичайно, порушується наше зобов'язання перед Міжнародним валютним фондом. Але, відверто кажучи, Міжнародний валютний фонд нещодавно провів чергову оцінку виконання зобов'язань України. Наступна місія буде нескоро і реакція від Міжнародного валютного фонду, можливо, буде нескоро.
Але є і шанс уряду виправити цю ситуацію до кінця липня, згідно з маяками МВФ, та все ж таки затвердити кандидатуру. Коротко про історію питання. Ідея сконцентрувати економічне підслідство на одному лише інституті була вперше сформульована під час зустрічі президента з бізнесом в червні 2023 року. Саме тоді український бізнес продемонстрував кілька цифр.
Перша цифра — це зростаюча просто шаленими темпами недовіра бізнесу до державних інституцій, яка проявляється в тому, що бізнес вважає непередбачувані дії держави, які в будь-який момент можуть погіршити умови для бізнесу, як ризик, який стає по рангу другим після військових ризиків. Тобто сама держава стає не меншим ризиком для бізнесу, аніж війна. Відповідно, вже тоді, два роки тому, було очевидно, що бізнес починає активно деінвестувати в українську економіку, побоюючись зростання тиску з боку правоохоронних та силових структур, починає виносити і виробництво, і інвестиційні можливості за межі України. Це вже коштувало українському ВВП близько 15%.
Тоді сам президент запропонував таку ідею — концентрацію економічного підслідства в одному органі з розумінням того, що і Національна поліція, і ДБР чомусь, хоча ДБР взагалі не має стосуватися до бізнесу, і Генеральна прокуратура, і регуляторні органи ДПС, ДМС, і інші інституції збільшили тиск на бізнес. Давайте замість того, щоб вдаватися до мораторіїв, які не дають потрібного ефекту, перезавантажимо ці інституції, давайте перезавантажимо БЕБ, і сприйматимемо це як єдиний орган, який може перевіряти бізнес. І тоді ця фактична обіцянка президента була сприйнята бізнесом як дуже позитивний сигнал.
Зрештою пройшло два роки. Рік пішов на формування нового закону про БЕБ, рік пішов на організацію конкурсу очільника БЕБа. Це ж тільки очільник, це ж тільки перший крок. І якщо зривається і це, то які ж мають залишатися у бізнесу причини довіряти державі? Якщо держава навіть сформульовані собою правила гри порушує. В цих правилах гри немає можливості у Кабінету міністрів скасувати чи не прийняти результати конкурсу. Відповідно, бізнес-асоціації зараз задають питання владі, чи існують дійсно обґрунтовані причини порушувати закон, чому держава не комунікує, чому держава, не збирає зустріч з провідними бізнес-асоціаціями, не пояснює свою позицію? І такий підхід руйнує ті крихти ще збереженого інвестиційного клімату, які залишаються в країні.
Наприкінці червня детектив НАБУ Цивінський здобув перемогу в конкурсі на посаду директора БЕБ. На ваш погляд, які наслідки зриву цього призначення можуть бути для України? Чи можуть нам, наприклад, обмежити допомогу за це партнери?
Андрій Длігач: Зараз паралельно зі зривом конкурсу ведеться дискусія, яка стосується того, що бізнес та представники громадянського суспільства можуть зробити в такій ситуації. Зокрема, чи варто тиснути на міжнародних партнерів: мовляв, подивіться, зривається конкурс, не давайте нам грошей, нехай спочатку влада вирішить це питання. Звичайно, так ніхто не вчиняє.
Громадянське суспільство в нас зріле. Воно розуміє, що нам потрібно відстоювати позицію, що ніякі дурні чи помилкові дії влади не мають ставити під загрозу Україну. Україна більша, ніж просто держава з її помилками, з її корупцією. Тому наші західні партнери точно бачать все, що відбувається. Все бачать. Бачать зірваний конкурс, бачать ці неадекватні комунікаційні дії, які вчиняє держава, але поводять себе як дорослі. Це надто інфантильно — вважати, що лише комунікація бізнес-асоціації може зруйнувати міжнародну допомогу. Звичайно, це смішно.
Тому міжнародні партнери без листів бізнес-асоціацій і звернення аналітичних центрів прекрасно бачать, що відбулось з конкурсом. Висновки вони свої роблять. Ці висновки, на жаль, невтішні для України.
Які ваші прогнози на розвиток цієї ситуації з призначенням переможця, обраного комісією? На ваш погляд, як це буде розвиватися? Які сценарії?
Андрій Длігач: На жаль, ми не віримо в те, що зараз Кабінет міністрів скасує своє рішення і призначить переможця конкурсу на цю посаду. Сценаріїв тут два. Перший — це сценарій, за яким комісія буде наполягати на власному ухваленому рішенням. В сценарії номер два комісія пропонує другого переможця конкурсу, бо там, нагадаю, практично дві особи мали найвищі фінальні бали, тому комісія може запропонувати другу кандидатуру, тим більше, що ця кандидатура теж підтримується громадянським суспільством. Але, можливо, лист від СБУ стосується обох цих кандидатур. В такому випадку комісія змушена буде проводити повторний конкурс. Це було б найгіршим сценарієм, бо з таким сценарієм ми точно не встигаємо до кінця липня призначити керівника БЕБ.
Ви якраз згадали правильно листи від СБУ. І, власне, з цим пов'язано наступне питання. Ми спостерігали кілька схем зриву цього конкурсу. Це листи від СБУ, які ви згадали, це неявка членів комісії, рішення уряду і так далі. Що ще може придумати влада для того, щоб поховати цей процес, на ваш погляд?
Андрій Длігач: В мене склалося відчуття, що це не рішення самого Кабінету міністрів… Це надто абстрактно. Чи був той дзвінок президента міністрам? Чи було якесь таке пояснення? Мені ситуація бачиться наступним чином. По-перше, НАБУ, надто незалежний орган, який показав свою ефективність і продовжує доводити цю ефективність. А в уряді бачать вплив НАБУ на єдність Кабінету міністрів, на його спроможність ухвалювати рішення. Що доволі дивно, бо саме незалежність НАБУ підтримана і міжнародними партнерами, і громадянським суспільством.
Тому скаржитися на НАБУ виглядає дуже дивно. Але є розуміння, що певні силові структури вважають рішення НАБУ мотивованими не тільки українськими національними інтересами, а якимись ще інтересами. І тоді питання, чому нам не оприлюднюють ці висновки. Якщо є інформація, за якою детективи НАБУ, які мають доступ до державної таємниці, вчиняють дії, які не відповідають інтересам України, то в інтересах нашої безпеки оприлюднювати цю інформацію. Якщо хтось вважає в Україні, що призначення людини з доступом до державної таємниці є ризиком національної безпеки, то я маю сказати, і цю думку підтримують бізнес-коаліції та аналітичні центри, що набагато більш ризиковано для країни з точки зору національної безпеки: це внутрішні сварки, це руйнація національної єдності, руйнація нормального притомного діалогу між урядом, бізнесом і громадянським суспільством.
Ось це є ризиком найбільшого порядку для національної безпеки, ніж якісь призначення. Тим більше у бізнесу є запитання, чому ж тоді вважається за нормальне, коли у національному уряді залишаються люди, які знаходяться під слідством, чому ми не користуємося європейською практикою, коли ініціативно самі чиновники, які мають репутаційні ризики, беруть або паузу, або звільняються з посад для того, щоб зберегти, головне — довіру, яка формується між громадянським суспільством і урядом. На жаль, я тут скажу, що це системна проблема.
Системна проблема, що ані президент, ані його оточення не розуміють важливості інституційного підходу. Формують ради з питань підтримки підприємців замість того, щоб спілкуватися з консолідованим бізнесом, який має своє представництво в вигляді бізнес-асоціації. Ось це набагато більший ризик.
А на ваш погляд, чи можна якось взагалі покінчити з оцими «листами СБУ»? Якщо вони маніпулятивні. Бо ми, наприклад, знаємо схему Артема Шила, який слав листи СБУ для того, щоб прибрати конкурентів на тендерах «Укрзалізниці» — це явно схема. Як, на ваш погляд, з цим можна боротися? І чи можна взагалі?
Андрій Длігач: Так, перша ідея, яка була, підтримана свого часу президентом — це ідея усунути економічне підслідство в СБУ. Зробити так, щоб СБУ не могло займатися економічними питаннями. Звичайно, у СБУ все одно залишиться інструмент, який використовується, до речі, під час мораторію на перевірку бізнесу, інструмент про звинувачення бізнесу в тероризмі чи співдії з російськими компаніями. Ще також використовується для тиску на бізнес. Але для цього має бути судова влада як вища точка справедливості. І, з іншого боку, здається, ми маємо два СБУ одночасно.
Одне СБУ, якому бізнес активно допомагає, те СБУ, яке проводить карколомні операції, фактично знищує ворога і в тилу України, і в тилу самого ворога. Те СБУ, яким ми точно маємо пишатися. Тут питання до очільника СБУ. Чому ж існує тоді паралельна СБУ, яка займається такими очевидно замовними «комерційними» питаннями? Чи не варто це радикально змінити? І з точки зору бізнесу і аналітичних центрів відповідь очевидна. Насправді, питання зараз дуже просте. Якщо держава не збирається простимулювати нашу внутрішню поразку, то держава має змінити тональність і стиль спілкування з громадянським суспільством.
Як ви оцінюєте поточну ефективність БЕБ? Чи цей орган потрібен? Чи, можливо, варто було б передати його функції іншим правоохоронцям?
Андрій Длігач: БЕБ – провальна інституція. Та модель, яка була закладена з важкої руки тих, хто створював БЕБ, показала свою абсолютну неефективність. БЕБ збитковий для держави, його утримання коштує набагато дорожче, ніж економічний ефект, який він дає. Коротше, це абсолютний провал.
Коли БЕБ створювався, ми про ці ризики говорили. Я дуже добре пам'ятаю про це, але ідея про те, що має з'явитися єдиний орган, який займається аналітичною діяльністю, і єдиний орган, який, відповідно, має детективів і можливість проводити перевірки бізнесу, і в усіх інших органах це прибирається, це була правильна ідея, їй вже більше чотирьох років. Це було ключем. Але оскільки БЕБ існував паралельно з тим, що в нас фактично залишалася і каральна функція податкової, і Нацполіції, і прокуратура, і СБУ, і ДБР взяли на себе цю роль, і інші інституції, які все одно тиснули на бізнес — то БЕБ в такій моделі абсолютно не мав сенсу.
Тепер же, якщо ми робимо реформу кримінально-процесуального кодексу, то БЕБ має стати якраз єдиним ефективним органом з пріоритетом на аналітику, з меншими можливостями для тиску на бізнес і з ефективною взаємодією з інститутом бізнес-омбудсмена. Ну і головне: цей орган має бути повністю перезавантажений, з абсолютно іншою логікою, яка закладається в його функціонування. Зрештою, це ж вдалося зробити в спеціалізованій антикорупційній прокуратурі, в НАЗК, в НАБУ… За цим досвідом і була побудована логіка нового законопроєкту, який ухвалений був рік тому.
Тому, звичайно, цей інститут потрібний, але зовсім не в тому вигляді, в якому він існував останні 3 роки. Оскільки ця інституція вартує державному бюджету більше мільярда, майже півтора мільярда гривень на рік, то відповідні теми, якими він має займатися — це мають бути системні теми створення тіньової економіки держави. В нас є ігровий бізнес, який залишається таким, що відкупляється від сплати податків, в нас є ухиляння від сплати акцизів (за оцінками аналітичних центрів — більше 30 млрд грн на рік), в нас є корумпована митна і податкова системи Тобто, як бачите, завдань — на сотні мільярдів гривень.
Остання реальна зустріч президента з бізнесом була в червні 2023 року. Хоча от нещодавно провели ще одну. Як ви можете її прокоментувати?
Андрій Длігач: Останні зустрічі — це були радше конференції. Це були не зустрічі, де президент вислуховував представників бізнесу. Це були зустрічі, де президент висловлював свою позицію, а реального діалогу не було. Звичайно, сенс таких зустрічей мінімальний. Перше і головне: не президент і його адміністрація мають визначати, хто має бути на таких зустрічах. У бізнесу є чітка консолідація, у бізнесу є бізнес-асоціації, переважна більшість бізнес-асоціацій об'єднані в Коаліцію бізнес-спільноти за модернізацію України, є ТПП. Є інститут бізнес-омбудсмена, є Європейська Бізнес Асоціація, Американська торгова палата, Федерація роботодавців. Відповідно ось така структуризація бізнесу передбачає, що Офіс президента має навчитися вести діалог з інституціями, з інституціоналізованим бізнесом, з тим, хто представляє інтереси різних індустрій, різних за типом бізнесів, за розміром, за географією, а не самотужки визначати, яких підприємців запросити.
Якщо президенту потрібен зворотний зв'язок, то вже Міністерство економіки спільно з «Дією» зробили чудовий інструмент для бізнесу, чудовий інструмент, який називається Пульс. І в Пульсі ми разом з Міністерством економіки аналізували результати такого зворотнього зв'язку. Є все те, про що кажуть бізнес-асоціації вже в першій хвилі аналізу . Про те саме свідчать і дослідження, які проводять аналітичні центри, зокрема Advanter Group — вони постійно публікуються. Всі пріоритетні питання там консолідовані, по багатьом з них підготовлені і обґрунтовані рішення.
Далі аналітичні центри спільно з бізнес-асоціаціями формують пропозиції щодо державних політик., Частина рішень — переважно, з Міністерством економіки — вже втілюється. Але також можна втілювати всі необхідні рішення спільно з Верховною Радою і КМУ. Роль Президента — лідерство, для того, щоб затвердити візійний вектор трансформацій, підтвердити, що питання економічної стійкості так само важливе, як і обороноздатність. І з іншого боку, президент а цій комунікації бізнесу і влади потрібен для того, щоб зафіксувати, що для бізнесу ключовим проблемами є вже не стільки дерегуляція (де багато чого робиться), не тільки питання людського капіталу ( тут ключовим залишається питання бронювання критичного персоналу) А питання тепер в правоохоронній системі, реформі судів, що як би ми не проводили ці «танці з бубнами» навколо інших важливих тем, але без вирішення питання довіри до держави, зменшення невиправданого тиску на бізнес — нічого не вирішується. І для цього потрібна не зустріч з окремими бізнесменами. Потрібна робота, системна робота з бізнес-асоціаціями і аналітичними центрами.
