Ситуація з прозорістю інформації наразі є доволі неоднозначною. Влада повністю керує «Єдиним марафоном», довіра до якого стрімко падає серед українців. Але чи єдина це проблема в інформаційному просторі України? І в яких ще питаннях наші посадовці виявляють некомпетентність? Про все це розповів агентству UA.News Ігор Мосійчук – народний депутат України VIII скликання, журналіст, колишній заступник командира добровольчого батальйону «Азов».
Ігор Мосійчук: Насправді тут дуже важливо провести межу між воєнною і політичною цензурою. Відсутність закону про воєнну цензуру, про який я говорю вже третій рік поспіль, призводить до того, що під ІПСО запихують все. Наприклад, не буде світла взимку – це ІПСО.Побили людину співробітники ТЦК – це зйомки «Мосфільму». Але ж ні, Київ, Деміївка. Який «Мосфільм»? Справа в тому, що, користуючись війною, політики почали вбивати журналістику в своїх інтересах. Кожен при собі завів «придворних», які його облизують і створюють йому інформаційну бульбашку.
У певний момент керівництво держави, після початку повномасштабного вторгнення вирішило, що можна таку ж бульбашку створити на державному рівні у вигляді Єдиного марафону. Вона не спрацювала, тому що бульбашка, яка працює для одного політика. А для цілого суспільства, особливо у часі новітніх медіа, не працює, коли багато хто з громадян сам собі журналіст в якомусь сенсі.
Тому останні судоми, так би мовити, цього всього – спроби записати в ІПСО все, що не вкладається в рамки їхнього бачення або бажаного ними сприйняття. Тому і зʼявляються різні пресрелізи копірайтерів ТЦК, які написали студенти першого чи другого курсу. Потім начальник їм сказав додати ще ІПСО і все. І видали, а люди дивляться. Одні плакати хочуть, інші – сміятися, треті – дулю в кишені стискають, а четверті – думають, де цеглину взяти, щоб кинути у вікно адмінбудівлі. Тобто держслужбовці самі провокують вибух.
Суспільство, яке жило при свободі слова, дуже тяжко запихнути у якісь рамки. Навіть за умов війни. Разом з тим нам багато років наводили приклад Ізраїлю в обороні, мобілізації, всьому. А тут не підходить, виявляється. Тому що в Ізраїлі під час війни можна проводити багатомільйонний мітинг проти Нетаньягу, а в Україні проти корупції вийти не можна.
До речі, в Ізраїлі дуже діє воєнна цензура. Там є офіційні пресрелізи, на які й орієнтуються військові оглядачі. Повідомлення щодо бойових дій не від компетентних посадових осіб може бути хіба що виключенням.
Ігор Мосійчук: З цього ми, власне, почали. Різниця між воєнною і політичною цензурою. В Ізраїлі перша присутня, а друга – повністю відсутня. А у нас намагаються, без відповідного законодавчого врегулювання, назвати будь-яку негативну інформацію - росіським ІПСО. Мовляв, ось це ворог.
Насправді керівник МОСАДу на інтервʼю виходить виключно з воєнним цензором. У нас деякі військові керівники не те, що публічні персони. Вони дозволяють собі говорити такі речі, які військовим говорити не можна. Для цього існує воєнна цензура. Але водночас політична критика в Ізраїлі не припинялася. Проти Нетаньягу говорять, протестують. І будь-яка критика в його сторону не підвʼязується до ІПСО.
Проте, ІПСО в Україні дійсно існує. Є інша проблема в тому, що українське суспільство має певні проблеми з інформаційною гігієною. Тому що є ІПСО, змонтовані відео і водночас є реальні проблеми. Звичайному українцю іноді важко розрізняти перше від другого. І ось тут питання: як встановити баланс?
Ігор Мосійчук: Ну дивіться. Чи є ІПСО? Звісно, що є. Чи продукує ворог ІПСО? Так, продукує? Чи продукуємо ІПСО ми? Продукуємо. Питання в іншому. Якщо ми відверто і чесно говоримо суспільству правду, то ґрунту для ворожого ІПСО майже не буде. Це буде видно дуже сильно. А коли у нас все поросло брехнею і напівправдою, то ситуація виходить протилежна.
Наприклад, Харківська область, вторгнення з території росії. І ворог вільно заходить, не вибухають міни, немає фортифікаційних споруд. І виявляється, що фортифікацій не було, гроші викрали
Від редакції. Близько 05:00 10 травня росіяни спробували прорвати лінію оборони на півночі Харківщини. Попри те, що фортифікації будували протягом декілької місяців, ворог зміг просунутися і навіть захопити декілька сіл. І поки керівництво області намагалося виправдати цю ситуацію, військові чітко зазначили – про російський наступ було відомо і до цього, про атаку ворога детально попереджала розвідка на всіх рівнях командування. А тому очікувалося, що, принаймні, лінія оборони буде відповідно укріплена, і ворог не зможе просунутися далеко за «сіру зону».
І замість того, щоб визнати проблему, покарати винних, починають втюхувати, що це все ІПСО. Але на тому відтинку знаходиться багато наших військ. І всі розуміють, що це правда. Тоді виходить Марʼяна Безугла, яка працює в комітеті ВР з Нацбезпеки і каже напівправду. Тобто, правду про провал військового керівництва, але не розповідає про дії політичного керівництва. Напівправда ж теж створює ґрунт для ІПСО. Бо у часткову правду люди теж не вірять. І, загалом, що у Безуглої на язику, те у Єрмака у голові.
Тому маємо це памʼятати. І такий собі інсайт. Керівники інформаційної частини Офісу Президента, що діють нині, прямо сказали, що якщо Офіс буде терпіти поразку на дипломатичному чи військовому фронтах, то ми будемо звинувачувати колективний Захід. І останній тиждень ми можемо це спостерігати. І такі наративи змінюються прямо пропорційно до того, як США та Захід дають кошти. Та й навіщо нам ворожі ІПСО? Як, наприклад, перебуваючи закордоном у понеділок Зеленський назвав слабаком Байдена, у вівторок – лузером Трампа, у четвер – сказав, що Китай ледь не війну проти нас веде. А в суботу була вишенька на торті, коли він ледь не послав рідний для себе Ізраїль. І колеги мені телефонують і питають: «Що це було?». Тому в підхопленні і поширенні ІПСО винні наші співгромадяни, які створюють грунт для поширення таких новин.
Тут би хотілося звернути увагу на інформаційну гігієну. Бо якщо читати те, що казав Зеленський, а не лише заголовки, то можна зрозуміти, що його тези не такі радикальні. Він, в принципі, прямо не називав Байдена слабаком, а говорив про його нестійку позицію. З Трампом, Китаєм і Ізраїлем - аналогічно. Його слова виглядали брутальними в заголовках певних ЗМІ, але при цьому не були такими по суті. Тобто, з одного боку є тези на межі фолу, а з іншого є люди, які далі заголовка не читають.
Ігор Мосійчук: Це все абсолютно правильно. Але існують «але». По-перше, є радники і дипломати при ОП, щоб уникати висловів, які можна двояко трактувати. Це те, що стосується нашого гаранта і дипломатичних служб. Але існує ще один момент. Наші колеги-журналісти, а особливо блогери, орієнтуються на заголовки провідних видань Заходу. І історія з «лузером» чи «слабаком» – наслідок політичної боротьби всередині Штатів. І якщо наші громадяни звикли читати і розуміти те, що вони читають, то цієї історії б не було. Тут нашому суспільству, а особливо блогерам та молодим журналістам, треба розуміти контекст тої чи тої країни, яка оприлюднює матеріал. Ситуація з Ізраїлем дещо інша. Бо і з Нетаньягу там складна ситуація, і Зеленський – єврей, цим будуть користуватися. Тим людям, які писали його спіч, я б не просто їх звільнив, я б ще й слідство проти них розпочав.
Я спілкувався днями з декількома євреями. Там відносно Зеленського починає зʼявлятися ненависть. Бо все сприймається через призму загиблих, як і у нас. Меседжі для президента мають писати спеціалісти, вичитувати – дипломати або міжнародні експерти. А, по суті, пишуть якісь двірники або й ще гірше. Але найбільшим прикладом того, як скотилася дипломатична служба, є зустріч з президентом Східного Тимора, яку винесли на перші шпальти. Я не кажу, що не потрібно проводити і висвітлювати такі зустрічі. Але не треба робити гіперперемогу із зустрічі з президентом країни, яку більшість українців навіть не знайдуть на мапі.
Але хотілося б звернути увагу на те, що проблема не лише в наших офіційних спікерах. Наприклад нещодавня ситуація з Антарктичною експедицією, яка з легкої подачі проросійського блогера Анатолія Шарія і наших топ-медіа перетворилася в дослідження пінгвінів за 11 мільйонів доларів. Хоча насправді все було не так.
Ігор Мосійчук: Правда в історії з пінгвінами – посередині. І те, що цим ганяють нашу владу – теж правильно. Беремо і робимо аналіз витрат на станцію Академік Вернадський за останні 10 років. І бачимо, як в 2023 та 2024 роках гіперпідскочили витрати на станцію. Моя особиста позиція: рішення, яке ухвалив Горбулін щодо купівлі станції, є абсолютно правильним. Усі, хто каже, що науку не треба фінансувати, поширюють неправильні наративи. Але витрати є завеликими у порівнянні з попередніми роками. Друге, публікації про різну ікру та ігристі вина у тендері. Третє, я дуже хочу прочитати наукову працю Євгена Дикого про пінгвінаріум.
У нас є велика кількість наукових галузей, які майже не фінансуються. Тому для них ця історія теж є певним викликом. Але, погоджуюся, що кричати про те, що необхідно повністю припинити фінансування не варто. Треба конкретно і по поличках це розбирати. У контексті цієї теми скажу ще одну річ.
Українська держава деякі галузі науки фінансує. Я знаю про гранти, тендери, які були розіграні серед науковців. Але в недостатній мірі. І мають бути пріоритети, зважаючи на війну. Але цього ми не бачимо. Технічні напрямки, які могли б стати в нагоді Укроборонпрому, не фінансуються або майже не фінансуються. Тому Антарктика має досліджуватися однозначно, але «пінгвінарій» викрив декілька речей. Перше – відсутність інформаційної гігієни, друге – пріоритетність, третє – важливість конкретних закупівель у часі війни, і четверте – фаховість керівників.
Від редакції. Нагадаємо, що наприкінці травня відбувся скандал у соцмережах про фінансування Національного антарктичного наукового центру. Тоді мережею ширилося багато жартів про «фінансування пінгвінів», але українці від того моменту стали ще прискіпливіше стежити за процесами закупівель. Найбільшим тригером стало те, що очолює Центр науковець, громадський діяч, ветеран АТО Євген Дикий, який неодноразово виступав за жорстку мобілізацію та урізання бюджетів на цивільні потреби. Тому, зважаючи на ситуацію і людей, які до цього причетні, проросійська пропаганда та псевдоблогери підхопили цей інфопривід, що неабияки сколихнуло ситуацію в країні.
До речі, за інформаційну політику у нас відповідає Мінкульт же. Як вам діяльність цього міністерства?
Ігор Мосійчук: Ростислав Карандєєв, який виконує обовʼязки міністра, успадкував традиції діяльності Олександра Ткаченка. І що стосується Ткаченка, то тут є три моменти: діяльність до повномасштабного вторгнення, побудова пропагандистської машини, яка вбила свободу слова і добиває професію журналіста. І ще ми маємо культуру. Я про музеї і про те, що крім нецензурних слів нічого немає.
Людина не організувала евакуацію, частково зберегли картини Марії Приймаченко, знищені картини Куїнджі в Маріуполі, в Мелітополі знову вкрали Скіфське золото.
Нещодавно була презентація картин, які були вилучені в Медведчука. Так от, скажу по секрету, мені особисто пропонували придбати деякі з них. Питання тут навіть не в тому, як вони у Медведчука опинилися. А хто і як тепер ними розпоряджається.
І ще замість того, щоб прийняти адекватний закон про археологію, який діє у низці країн, Ткаченко нічого не зробив, чорний ринок зростає.
І тут ми можемо говорити про повний провал державної політики у часі війни. І це дуже погано. Ворожі ІПСО є, вони будуть, але приживатися вони будуть тільки тоді, коли гумус для них будуть створювати наші суспільство і наша влада.
У цьому контексті згадаю ще про центр протидії дезінформації, яким керує Андрій Коваленко. Нещодавно він давав коментар, у якому йому поставили питання про те, що зараз готують багато ворожих ІПСО, знятих на «Мосфільмі» щодо того, що воєнкоми когось там пакують і таке інше. Трішки помʼявшись, Коваленко сказав так: «Нами не зафіксовано випадків подібних ІПСО».
Бо самі наші ТЦКшники та воєнкоми продукують подібні інфоприводи, що ніякий «Мосфільм» не треба.
