28 червня виповнюється 29 років відтоді, як Верховна Рада ухвалила Конституцію України. До речі, після проголошення Незалежності 1991 року наша країна, найдовше з усіх колишніх радянських республік, залишалася без власної Конституції. Основний закон, який заклав фундамент розвитку України, як демократичної держави європейського типу, затвердили лише 1996 року.
Процес написання та узгодження Конституції затягувався, супроводжувався конфліктами і скандалами. І цьому були очевидні причини: країна намагалася зробити еволюційний крок від колоніального статусу у складі СРСР до суверенної демократичної держави. А радянську модель економіки треба було перебудувати на ринкову із правом приватної власності.
Досягнути єдності у баченні державного устрою було складно через діаметрально протилежні політичні погляди партій, представлених у парламенті. У меншості були депутати демократичного крила, у більшості — ліві політичні партії, здебільшого комуністи.
Сама ж Конституція мала стати не лише установчим документом, але й Основним законом. Відповідно до його норм, молода країна почала розбудову всього національного законодавства.
Видання UA.News вже розповідало про найбільш суперечливі епізоди у створенні Конституції України такі, як визначення автономного статусу Криму та розподіл повноважень між парламентом та президентом.
Нині зупинимося на цікавих фактах та скандальних моментах політичного протистояння під час затвердження Основного закону. До речі, день його ухвалення, став єдиним державним святом, що записане у самій Конституції.
Тиск президента та протистояння між патріотичними силами і комуністами
Процес написання та погодження Конституції тривав близько 6 років, починаючи з 1990-го. Перший її варіант був запропонований для всенародного обговорення у 1992 році. Проте фінальний текст Основного закону, після багатьох змін, винесли на розгляд Верховної Ради аж у березні 1996 року. Під час підготовки до другого читання у документ внесли близько 6 тис. правок, його ухвалення затримувалося.
Президентський ультиматум: 26 червня 1996 року Леонід Кучма (тодішній Президент України) видав Указ про проведення всеукраїнського референдуму 25 вересня 1996 року щодо проекту нової Конституції. Це розцінили як прямий тиск на парламент і спробу «перетягнути ковдру» на себе у конституційному процесі. Вважається, що саме цей ультиматум змусив Верховну Раду прискорити роботу і ухвалити Конституцію без референдуму, щоб не втратити впливу.
«Конституційна ніч» з 27 на 28 червня 1996 року стала найдовшою в історії українського парламентаризму. Майже добу народний депутат Михайло Сирота, якого називають «батьком» Конституції, представляв її статті з трибуни Верховної Ради. Пізніше він розповідав, що боротьба була дуже виснажливою:
«Йшла боротьба за те, чи буде українська держава, чи йтиме вона тим курсом, яким йде увесь розвинутий світ? Залишилися найбільш важливі питання, пов’язані з мовою, з символікою, з Автономною Республікою Крим, приватною власністю на землю. 27 червня, коли ми зайшли о дев’ятій годині до Верховної Ради, ми розуміли, що або ми, не виходячи з Верховної Ради, завершимо прийняття Конституції, або що в Україні не буде Конституції».
Колишній народний депутат шести парламентських скликань Ярослав Кендзьор згадував:
«Я бачив на власні очі, і це зафіксовано, що там витворяли представники компартії і соцпартії, як члени Конституційної комісії. Які вони абсурдні речі пропонували, щоби спровокувати якесь непорозуміння, щоби розбіглися всі…Михайло Сирота все витримав до останнього».
За словами учасників тих подій, депутати лівих політичних сил захищали радянські норми державного правління, розуміючи, що ухвалення нової Конституції може усунути їх з правлячої верхівки і загалом призвести до занепаду комуністичної ідеології. Тому вони намагалися щонайдовше блокувати конституційний процес.
Значна частина дебатів проходила не лише у сесійній залі, а й за її межами — у кулуарах, під час інтенсивних переговорів між лідерами фракцій та представниками президента.
Зрештою, після 24 годинного марафону майже безперервної роботи, Основний Закон ухвалили о 9:20 ранку 28 червня 1996 року — «за» проголосували 315 народних депутатів.
Згодом міжнародне співтовариство схвально оцінило Конституцію України, назвавши її однією з найдемократичніших у світі.
Ключові моменти та скандали під час ухвалення Конституції
Боротьба за повноваження: Одним із найгостріших питань був розподіл повноважень між президентом і парламентом. Президент Леонід Кучма прагнув сильної президентської влади, натомість Верховна Рада, особливо її ліва частина, виступала за парламентсько-президентську республіку. Ухвалений варіант Конституції став результатом компромісу, хоча й з певним переважанням президентських повноважень на той час.
Були також ідеологічні та світоглядні розбіжності:
«Бог у преамбулі»: Одним із перших дискусійних питань, що викликало запеклі суперечки, була згадка про Бога в преамбулі Конституції. Це демонструвало зіткнення світських та релігійних поглядів у суспільстві.
«Український народ» чи «народ України»: Це питання, на перший погляд, здається суто лінгвістичним, але воно мало глибокий ідеологічний підтекст. «Український народ» підкреслював етнічний аспект, тоді як «народ України» — політичну націю всіх громадян. Зрештою, було обрано формулювання «Український народ — громадяни України всіх національностей», що стало компромісом.
Державні символи: Хоча герб (Тризуб) і прапор (синьо-жовтий) були вже затверджені раніше, питання їх остаточного конституційного закріплення, а також статусу великого Державного Герба України (який досі не затверджений остаточно), викликало значні дискусії.
Статус російської мови: Питання статусу мови завжди було болючим для України. Конституція закріпила українську мову як єдину державну, гарантуючи при цьому вільний розвиток, використання і захист російської та інших мов національних меншин, що теж було результатом компромісу.
Статус Автономної Республіки Крим: Це питання також було вкрай чутливим, враховуючи специфіку Криму. Конституція 1996 року закріпила статус АРК, але саме це положення пізніше стало джерелом багатьох проблем.
По кожному з цих проблемних питань створили робочі групи, які дійшли консенсусу щодо формулювання цих статей. Таким чином, ухвалення Конституції України було результатом жорсткої політичної боротьби, складних компромісів та величезного напруження.
Зрештою, ухвалення Конституції 1996 року засвідчило, що Україна вийшла з правової системи СРСР і зробила вибір на користь демократичного та європейського майбутнього.
Конституція та обмеження прав під час війни
Повномасштабна війна стала серйозним викликом щодо функціонування Основного закону, деякі положення якого сприймаються зовсім інакше, ніж у мирний час. В умовах воєнного або надзвичайного стану Конституцію України не можна змінювати. Але постали інші питання.
Наприклад, згідно зі Статтею 64, в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть запровадити окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. «Права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України», — пояснюється у тексті Статті.
Основний закон також визначає, що оборона держави, її незалежності та територіальної цілісності є обов'язком громадян.
Водночас Конституція містить перелік прав, які не можуть обмежувати навіть у період воєнного стану. Йдеться про право на життя, повагу до гідності, правову допомогу, недоторканність, презумпцію невинуватості та інші права.
Ще один важливий момент у Конституції — зміна території України можлива лише через всеукраїнський референдум. Однак проводити таке волевиявлення, так само як і вибори, під час воєнного стану заборонено. Зокрема, частина 4 Статті 83 прямо забороняє припиняти повноваження парламенту і автоматично продовжує їх до обрання нового скликання після війни.
«Будь-які зміни до законодавства, спрямовані на те, щоб зробити вибори під час війни формально «законними», будуть суперечити духу Конституції та міжнародним стандартам», — такі висновки зробили у спільній заяві понад 100 громадських організацій України.
Читайте також:
Конституція України: боротьба за розподіл повноважень між президентом і парламентом
Конституція України і статус Криму: як півострів став автономією
