Не дивлячись на усі мирні зусилля президента США Дональда Трампа, війна в Україні продовжується, а миру на горизонті не видно. Щобільше: бойові дії лише інтенсифікуються, а обстріли українських міст стають все більш масштабними та смертоносними.
В цьому контексті постає питання про подальші поставки озброєнь для ЗСУ. Головним донором всі ці роки була Америка, але пакети, ухвалені ще за часів адміністрації Байдена, завершуються в найближчі тижні. Нова влада США не раз дала зрозуміти, що безкоштовних поставок більше не буде.
Але при цьому розчарований у Путіні Трамп уже заявив, що він готовий цю зброю продавати. Зокрема, йшлося про системи ППО Patriot — але не тільки. Західні ЗМІ пишуть, що Америка може продати ракети малої та середньої дальності, артилерійські снаряди, військову техніку, тощо.
Щоправда, сама Україна не здатна придбати більшість з цієї номенклатури через брак коштів. Окрім цього, американський лідер не бажає таким чином порушувати свої передвиборчі обіцянки та особисто втягуватись у війну між Києвом та Москвою. А ще він явно не хоче псувати свої відносини з російським диктатором.
Тож схема наступна: країни ЄС і НАТО купують нову зброю у США, після чого або передають її Україні, або залишають собі, віддаючи ЗСУ власні більш старі зразки. На папері виглядає як робочий варіант, однак на практиці щодо у цьому кейсі вже почалися проблеми та типова для західних демократій бюрократично-фінансова тяганина.
Як європейські партнери України «гальмують» нову схему придбання зброї для України і чому так відбувається? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук розбирався в питанні.
Позиція США
Ще до своєї перемоги на виборах Дональд Трамп звинувачував Байдена та його адміністрацію в тому, що вони роздають американську зброю та гроші платників податків просто так. Сам же Трамп обіцяв швидко закінчити війну (що в нього геть не вийшло) та припинити виділення американських коштів на протистояння України та Росії. Це була одна з основ його передвиборчої програми.
Втім, нещодавно президент Америки дав зрозуміти, що дуже сильно розчарований Путіним та його постійним тероризуванням українських міст. «Цим хлопцям потрібен захист», сказав Трамп, маючи на увазі захист України від повітряних атак. Тому він пообіцяв продати (не передати!) системи Patriot та, можливо, щось ще.
Київ, звичайно ж, хоче від Штатів ракети на кшталт JASSM або «Томагавк». Однак американський лідер вже сказав, що цього не буде.
Проблема в тому, що напряму навіть продавати зброю Україні Трамп не бажає. Адже він обіцяв своєму електорату ніяк не втручатися у війну. Тож він хоче продати продукцію американського ВПК партнерам у Європі — а далі, мовляв, не моя справа. Щобільше: США ще й зароблять на цьому, каже Трамп. Адже тільки один комплекс Patriot коштує мільярд доларів.
На цю схему згодна Україна, про що неодноразово говорив президент Зеленський. Згодні також і в НАТО, про що казав генсек Альянсу Марк Рютте. Однак на практиці все вийшло куди складніше, і вже зараз з'являються ознаки серйозних проблем у цьому питанні.
Позиція європейців
Станом на сьогодні вже з десяток європейських країн, більшість з яких є ключовими або просто важливими постачальниками озброєнь для ЗСУ, зробили заяви стосовно придбання зброї у США та подальшої передачі її в Україну. І більшість цих заяв поки що виглядають не надто оптимістичними.
Берлін — один з головних партнерів Києва у Європі. Однак німецький міністр оборони Борис Пісторіус кілька днів тому дав зрозуміти, що найближчим часом нових систем Patriot Україна не отримає. Причина — їхня невелика кількість на складах Бундесвера.
«У нас у Німеччині залишилося лише шість Patriot… Дві інші установки були надані Польщі, і принаймні одна завжди була недоступна через технічне обслуговування або навчання. Це справді занадто мало, особливо враховуючи цілі НАТО щодо можливостей, яких ми маємо досягти. Ми точно не можемо дати (Україні – ред.) більше», — заявив глава німецького оборонного відомства в недавньому інтерв'ю.
Втім, згодом стало відомо, що Німеччина готова придбати для України як мінімум одну, а то й дві системи Patriot та відповідні ракети до них. Але спершу необхідно домовитися з Трампом стосовно ціни, адже передавши свою систему, Берлін має замінити її на таку ж нову для Бундесверу. Цей процес може тривати досить довго.
Велика Британія — також важливий партнер України. Вона готова купувати у США винищувачі F-35, здатні нести в тому числі й тактичні ядерні заряди. Лондон вважає це гарантією ефективного стримування РФ.
Щоправда, все це британці хочуть придбати для себе, а не для України. Адже британський ВПК зацікавлений у тому, щоби самому виробляти зброю, а не просто купувати її у Америки та потім комусь передавати. А нещодавно Лондон та Київ підписали угоду на постачання 5000 ракет для українського ППО.
«Це дозволяє поставити понад 5000 ракет протиповітряної оборони від британської компанії Thales, що не тільки значно посилить оборонні можливості Великобританії, але й дозволить Україні продовжувати боротьбу, посиливши її оборону проти незаконного повномасштабного вторгнення Росії», — йдеться у офіційному повідомленні.
Сума угоди — 2,5 мільярдів фунтів стерлінгів. Щоправда, сам контракт розрахований на… 19 років. В середньому це всього лише 263 ракети на рік. Для розуміння масштабів: вже зараз за одну тільки ніч на Україну може летіти понад 500-600 повітряних цілей. Експерти ж кажуть, що незабаром одних тільки «шахедів» Росія зможе запускати до 1000 одиниць за одну атаку.
Ще один ключовий європейський партнер нашої держави — Франція. Але Париж також виступив із критикою ініціативи стосовно закупівель американської зброї для України. Причина — відсутність додаткових коштів у бюджеті країни. А ті гроші, які є, французи готові вкладати виключно у своє власне виробництво.
Президент Франції Еммануель Макрон взагалі давно наполягає на тому, щоб європейці розбудовували власну оборонну промисловість. До того ж Франція ще з часів генерала Де Голля має історично особливі, більш «вільні» відносини зі Штатами та НАТО. Вона скоріше сконцентрована на власному розвитку, а вже в другу чергу — на партнерстві з Альянсом.
«За словами двох французьких чиновників, обізнаних з цим питанням, Париж не приєднається до ініціативи щодо купівлі американської зброї з цієї причини. Французький уряд також намагається збільшити власні витрати на оборону, намагаючись скоротити бюджет і стримати свій дефіцит», — пишуть журналісти Politico.
Аналогічна проблема і з Італією. Рим не планує купувати зброю у Сполучених Штатів та передавати її Україні. Про це повідомляють ЗМІ.
La Stampa стверджує, що одна з причин полягає у тому, що італійські системи озброєння, які вже надані Києву або можуть бути надані у майбутньому, базуються на інших технологічних конфігураціях та не будуть сумісні з американською технікою. Але ще більш важлива причина — брак коштів.
Єдині закупівлі американської зброї, які Італія планує — це вже раніше анонсована партія літаків F-35. Єдине, на що готові італійці — забезпечити логістику поставок американського озброєння в Україну. Це зараз обговорюється в міноборони країни. Але на цьому все.
Навіть Чехія, яка є дуже важливим та надійним партнером для України, відмовилася від ініціативи по закупівлях зброї у США. Прем'єр-міністр країни Петр Фіала заявив, що Прага не доєднається до цієї схеми.
«Чеська Республіка зосереджується на інших проєктах та способах допомоги Україні — наприклад, через ініціативу щодо боєприпасів. Тому наразі ми не розглядаємо можливість приєднання до цього проєкту», — сказав Фіала.
З аналогічними заявами виступили також сусіди України: Словаччина і Угорщина. Втім, від Братислави та Будапешту іншого ніхто й не очікував, враховуючи всім відому антиукраїнську позицію Фіцо та Орбана.
Втім, є й позитивні сигнали від інших партнерів Києва. Данія та Швеція готові придбати в США ракети для систем Patriot та передати їх Україні. І Копенгаген, і Стокгольм вже озвучили відповідні заяви у ЗМІ.
Чому Європа не хоче закупати зброю в США
Дійсно складно сперечатися з тим, що європейські партнери переважно демонструють стриманість у питанні фінансування закупівель зброї у США для України. Цей процес має цілком раціональні причини.
По-перше, фінансові можливості багатьох країн ЄС вичерпуються: на фоні інфляції, високих соціальних витрат і загрози рецесії в економіках провідних держав — зокрема Німеччини, Франції, Італії — подальше нарощування допомоги Україні сприймається як тягар. Західноєвропейські держави й так упродовж понад трьох років підтримують Україну фінансово, гуманітарно та військово, вкладаючи мільярди євро, але основне фінансове навантаження доти лежало на США. І тепер, коли Сполучені Штати вимагають від Європи взяти на себе частину витрат на закупівлю американської зброї, європейці сприймають це як перенесення тягаря з одного плеча на інше, без урахування їхніх і так обмежених можливостей.
По-друге, важливою причиною є стратегічне бажання окремих європейських держав зменшити свою військову залежність від США. З початку повномасштабної війни виробники озброєнь у Європі почали активніше розвивати власні ВПК, інвестуючи у національне виробництво та кооперацію в межах ЄС. Європейські лідери дедалі частіше артикулюють необхідність створення «європейської оборонної автономії», побоюючись, що повна залежність від США в питаннях зброї та безпеки позбавить їх політичної суб’єктності та залишить вразливими в разі змін у зовнішній політиці Вашингтона.
Врешті, по-третє — не варто ігнорувати політичну «фронду» всередині Європейського Союзу, яка відверто виступає проти продовження підтримки України. Серед яскравих прикладів — Угорщина, яка послідовно блокує чи затримує рішення про фінансування допомоги Києву, а також Словаччина, де після приходу приходу до влади Роберта Фіцо почалося те ж саме.
Частково до цієї лінії долучаються й окремі політичні сили в Нідерландах, Австрії, Італії, тощо. В тіні цього фронту стоять і окремі консервативні еліти Німеччини, які, не виступаючи публічно, чинять опір надмірному залученню Берліна у війну. Такий спротив часто пов’язаний з прагматичними розрахунками: збереженням енергетичних, економічних або політичних контактів із Росією на майбутнє.
Крім того, для деяких країн Європи нинішній рівень підтримки України вже став граничним через політичну втому суспільств. Рейтинги довіри до національних урядів падають, на виборах перемагають популістські та націоналістичні сили, які вимагають повернення до внутрішніх проблем.
Усе це формує ситуацію, за якої навіть найбільш проукраїнські уряди змушені балансувати між зобов’язаннями перед союзниками і тиском власного електорату, не бажаючи далі витрачати кошти на закупівлю чужої зброї в умовах власних фінансових труднощів. І це — один з ключових викликів для української оборони.
