«Близько 7 мільйонів людей можуть стати новим поколінням, сформованим в Україні за наступні 30 років. Як не парадоксально це звучить, це оптимістичний сценарій, тому що він передбачає збереження нинішньої тенденції», — каже економіст та фінансовий аналітик Олексій Кущ і додає: якщо війна триватиме, ситуація буде лише погіршуватися.
За його оцінками, країна ризикує пройти точку неповернення, якщо одночасно продовжуватимуться війна, масовий виїзд населення, падіння народжуваності та скорочення тривалості життя. Вихід експерт бачить не в залученні масової міграції з інших країн, а у створенні такої економічної та соціальної моделі, яка стимулюватиме українців повертатися.
В інтерв'ю UA.News Олексій Кущ пояснює, яким чином демографічна криза запускає згортання економіки та занепад інфраструктури, як Ізраїлю вдалося втричі збільшити чисельність населення і за яких умов цим досвідом може скористатися Україна. Далі — його пряма мова.
Демографічна криза та ризик точки неповернення
Звичайно, нація не зникне, але вона може увійти в такий стан демографічної кризи, з якого вже не буде можливості вийти. Тобто буде пройдена своєрідна точка неповернення.
Є приклади націй, які впадали в такий історичний стан — умовно кажучи, історичного гомеостазу. Але тоді система збалансована із зовнішніми факторами існування. Для цього потрібні сприятливі зовнішні умови.
А в нас географічне положення таке, що сприятливих умов для спокійного перебування в історичному гомеостазі чи анабіозі немає і в найближчій перспективі не буде.
Тому нам необхідно, щоб нація залишалася динамічною, щоб зберігалася її демографічна основа, щоб вона розвивалася. Тому ми не можемо дозволити собі досягнення точки демографічного гомеостазу або анабіозу. Саме це і є одним із головних ризиків.
«Ідеальний шторм» для поглиблення демографічної кризи
У контексті демографії у нас зараз, умовно кажучи, «ідеальний шторм» — з негативною конотацією.
По-перше, це масовий виїзд населення за кордон.
Другий фактор — скорочення фертильності, тобто кількості народжень у розрахунку на одну жінку фертильного віку. Тут відбувається карколомне падіння.
Якщо 13–14 років тому цей показник становив приблизно 1,51. Це вже було нижче за рівень простого відтворення населення — близько 2,01. Показник відтворення — це мінімально необхідний рівень народжуваності для того, щоб покоління могло чисельно замістити попереднє. Тоді коефіцієнт фертильності теж знижувався, але це була своєрідна арифметична прогресія, яка переводила масштабну демографічну кризу на 22-ге століття.
Третій показник — скорочення тривалості життя. Для чоловіків вона знизилася приблизно до 63–65 років, за окремими оцінками — до 58 років. Для жінок середня тривалість життя скоротилася приблизно з 74 до 70 років.
Отже, ці три показники фактично є ознаками нашого «ідеального шторму» — з негативною конотацією.
Аналогічні демографічні фактори існують і в інших країнах, які не переживають війни. Але там проблема частково вирішується за рахунок збільшення тривалості життя, що автоматично розширює період економічно активного життя.
Наприклад, у Японії населення старіє, але люди у 65–70 років продовжують працювати. І не тому, що вони бідні та змушені заробляти, а тому, що зберігають активну фазу життя.
Таким чином, формуються додаткові трудові ресурси за рахунок людей старшого віку. І це навіть може давати позитивний ефект, адже люди зберігають соціальну активність.
Крім того, у демографічних розрахунках важливу роль відіграє міграція. Населення Японії не виїжджає за кордон, а навпаки — туди приїжджають люди, які хочуть там жити. Тобто, вони компенсують зниження народжуваності збільшенням тривалості економічно активного життя та залученням мігрантів.
А в Україні відбувається протилежне: народжуваність знижується на тлі масового виїзду населення за кордон і скорочення тривалості життя.
Максимум близько 7 млн людей може бути новим поколінням
Я наводив розрахунок: якщо зараз до першого класу йде близько 240 тисяч дітей, то це значно менше, ніж було раніше — понад 500 тисяч. Скорочення — вдвічі; коефіцієнт фертильності — теж удвічі впав.
Якщо подивитися на скорочення економічної активності та демографічні показники загалом, простий розрахунок показує вже не арифметичну, а геометричну прогресію скорочення.
Нове покоління формується приблизно протягом 30 років. Тому, знаючи кількість дітей, які сьогодні йдуть до першого класу, можна екстраполювати цю тенденцію на наступні три десятиліття. Ми побачимо, що максимум близько 7 мільйонів людей може бути новим поколінням, сформованим в Україні за ці 30 років.
І, як не парадоксально це звучить, це навіть оптимістичний сценарій, тому що він передбачає збереження нинішньої тенденції. Якщо війна триватиме, ситуація буде лише погіршуватися.
А втрата можливості генерувати чисельно нове покоління українців фактично означає розчинення нації в історії. Тобто ми маємо приблизно 50 років історичного часу.
Криза людського капіталу та згортання економіки
У повсякденному житті це позначатиметься так: як шагренева шкіра, поступово зменшуватиметься економічний потенціал країни.
Зараз, під час війни, важко говорити про нормальний економічний розвиток. Але після війни, якщо ця тенденція зберігатиметься, ми можемо зіткнутися з тим, що в економіку не буде достатніх інвестицій і не створюватимуться великі підприємства.
Наприклад, є такий індикатор: підприємства з чисельністю понад 500 працівників зазвичай створюються в країнах, де проживає понад 20 мільйонів людей. Тобто, великі підприємства не створюватимуться, інвестиції скорочуватимуться, економіка не розвиватиметься.
Урбаністична криза міст. Сьогодні вони значною мірою живуть за рахунок ресурсів провінції. До війни міста споживали ресурси сільських територій, а після війни таких ресурсів не буде. Села знелюднюються, невеликі містечка фактично вимирають, скорочується кількість населених пунктів.
Людський капітал у XXI столітті є основою економічного розвитку. Як кажуть економісти, людина — це «нафта XXI століття».
Саме тому економічні акценти сьогодні зміщуються в Азію: там більший людський капітал і значно більше перспектив його розвитку.
Отже, скорочення людського капіталу означає зменшення економічної активності та економічних перспектив. Ми також перебуваємо на такому геополітичному перехресті, де для виживання необхідно мати численну націю, сильну економіку і сильне військо. А все це можливо лише за наявності розвиненого людського капіталу.
Криза людського капіталу призведе до кризи всіх інших його складових — інфраструктурного, економічного, геополітичного та інших видів капіталу.
Як уповільнити негативні демографічні сценарії
Визначальна точка — це знаходження механізму завершення війни. Завершення війни — ключова умова порятунку нації в такому випадку.
Тому, коли деякі політики говорять про «вічну війну», вони фактично щоразу підкидають хмизу до багаття демографічної кризи.
Наприклад, в Ізраїлі ніхто не говорить про вічну війну. Там створюють умови, щоб мешканці країни могли жити максимально комфортно навіть у періоди, коли загострюються військові дії. Але політики в Ізраїлі говорять про життя, а не про вічну війну.
Тому наріжний камінь — це пошук механізмів завершення війни. Далі вже мають вмикатися інші механізми.
Повернення мігрантів — ізраїльський досвід
На мій погляд, єдиний варіант для нас — репатріація населення. Тобто інших реальних варіантів не існує. Я маю на увазі запуск української «Алії». В Ізраїлі «Алія» — це повернення євреїв на Батьківщину. Ця програма існувала й раніше, але після війни Судного дня 1973 року Ізраїль значно збільшив її масштаб.
Країна зрозуміла, що, маючи близько 3 мільйонів населення, вона не вистоїть проти своїх супротивників і почала масштабну програму репатріації.
Зокрема, вона була спрямована на переселення євреїв із Радянського Союзу.
Але репатріація не може бути примусовою. Тобто, вона передбачає створення для українців таких умов в Україні, які будуть кращими, ніж ті, що вони можуть отримати в інших країнах.
Це мають бути умови для власної самореалізації. Відповідно, Україна повинна стати країною з ефективною економічною моделлю розвитку. Це має бути інклюзивна країна, а не трибалістська, не замкнута в собі. Навпаки — мультикультурна й відкрита.
Наприклад, євреї з Радянського Союзу навряд чи їхали б до Ізраїлю, якби це була країна із закритими кордонами та жорсткою ідеологією. Вони їхали туди, зокрема, тому що Ізраїль був значно вільнішою країною, ніж Радянський Союз того часу.
Потрібно формувати точки зростання
Нам необхідно знайти власний унікальний економічний код. Сировинна модель економіки не створить передумов для такого економічного зростання, яке стимулюватиме людей повертатися. Сировинна модель передбачає мінімальну кількість робочих місць і підприємств. Фактично це видобуток природних ресурсів та їхнє подальше вивезення.
Тому треба переходити до кластерної моделі економіки, створювати кілька кластерів, які базуватимуться на наших внутрішніх ресурсах. Це може бути титановий кластер, літієвий кластер, електронний кластер тощо. Потрібно формувати точки зростання, національних економічних чемпіонів, які будуть розвиватися.
Паралельно необхідні програми підтримки соціального капіталу, стимулювання народжуваності, допомоги молодим сім'ям, створення умов для виховання дітей.
Це має бути комплексна, взаємопов'язана програма. Це має бути як пазл, який складається з багатьох елементів. В ньому має бути освітня політика, енергетична, інфраструктурна, соціальна, економічна. Усі ці елементи мають створити образ країни, до якої українці захочуть повертатися.
У цьому плані мене дивують деякі фахівці, зокрема демографи, які бачать величезний демографічний потенціал саме серед українців, що опинилися за межами країни, але водночас говорять про необхідність залучати якихось міфічних мігрантів з Азії, Африки чи інших регіонів.
На мою думку, це абсурдні ідеї.
Повернення українців має стати пріоритетом
Це має бути частиною національної ідеї — так само, як Ізраїль приймав євреїв з усіх країн світу. Ми маємо розробити програми для всіх регіонів світу, де проживають українці.
Звичайно, буде важко створити такі умови, щоб українці поверталися. Але це можливо, тому що ситуація у світі змінюватиметься.
Соціально-економічна ситуація у світі вже змінюється і, ймовірно, погіршуватиметься. І ми стоїмо на зламі глобальних тенденцій розвитку. І це наш єдиний шанс після війни — скористатися цими тенденціями та створити власну економічну модель.
Україна має помірний клімат, родючі землі, водні ресурси. Вона потенційно може створити власний образ країни, який буде привабливим для багатьох людей.
А нам, навпаки, потрібно буде вибудовувати країну на принципах мультикультуралізму, ідеологічної різноманітності та відкритості. Саме така модель буде привабливою для людей.
У суспільстві має спрацювати механізм самозахисту
Звичайно, перший період після війни вимагатиме певної психологічної терапії, своєрідного лікування цих травм. Це мають усвідомлювати і політичні еліти, які прийдуть до влади після війни.
Тут потрібно запускати широкий спектр заходів. Це має бути робота політиків, лідерів суспільної думки, культурних діячів. Необхідно розвивати спільні культурні заходи, проєкти та ініціативи для українців із різних країн. Тобто це вже має стати елементом державної політики.
І тут має спрацювати навіть певне егоїстичне відчуття — але в позитивному сенсі. Українці, які живуть зараз в Україні та переживають війну, звісно, стають жорсткішими в оцінках, зокрема щодо українців, які виїхали за кордон. Але після війни люди мають зрозуміти просту річ: хтось має залишатися економічно активним і створювати ресурс для всієї країни.
Зокрема, для тих українців, які воювали, отримали поранення чи інвалідність. Хтось має заробляти для них пенсії та соціальні виплати. Вони не можуть опинитися у зруйнованій країні, де мало людей і майже всі потребують допомоги, але немає економічно активного прошарку, який би рухав економічні процеси.
Тут має спрацювати механізм самозахисту: хто має заробляти ці пенсії та соціальні виплати?
Ми можемо опинитися у парадоксальній ситуації: закрита країна з низькою народжуваністю
Ідеологічно закрита країна із закритими кордонами та жорсткою ідеологією зазвичай базується на високих показниках фертильності населення, на високій народжуваності.
Аналогічна ситуація, наприклад, в Ірані: це досить закрита країна, але рівень народжуваності там усе ще значний.
Це буде абсолютно унікальна ситуація в історії. Адже досі не було ідеологічної системи, яка базувалася б на надзвичайно низькій народжуваності. Якщо наша фертильність майже нульова, то цей тренд треба виправляти.
Інвестори оцінюють економіку за кількістю потенційних споживачів
Саме сприйняття людського капіталу та людських ресурсів змінилося порівняно з минулим століттям. У XX столітті природні ресурси та виробничі потужності визначалися передусім відповідно до потреб виробництва. А зараз вони дедалі більше визначаються відповідно до потреб споживання.
Економіка XXI століття — це економіка споживання.
Чому економічні акценти зміщуються в Китай, Індію та інші країни? Тому що там більше споживачів.
А також на те, що у нас дуже непроста геополітична позиція на карті світу. Часто як приклад наводять Австралію чи Монголію: мовляв, там відносно невелика кількість населення, але ці країни виживають. Україна не може піти тим самим шляхом. Це абсолютно нерелевантне порівняння.
У Монголії та Австралії величезні території, які непридатні для комфортного проживання або мають дуже важкі умови для життя.
Якщо порахувати території, де люди можуть відносно комфортно жити, наприклад, в Австралії, то це переважно східне та південне узбережжя. І там уже досить висока щільність населення.
Ще один фактор. Монголія, наприклад, затиснута між двома великими імперіями. Вона балансує завдяки тому, що жодна з цих держав не зацікавлена в тому, щоб інша її анексувала.
Австралія — це країна-континент, яка захищена світовими океанами і не має агресивних сусідів, які виношували б щодо неї територіальні претензії. Відповідно, Австралії нічого не загрожує в тому сенсі, який ми маємо в Україні. Крім того, там величезна кількість земель непридатна для активного використання.
Україна перебуває у зовсім іншій ситуації. Ми розташовані на магістральних євразійських шляхах. У нас родюча земля, і практично вся територія має велику цінність. Наші землі підлягають активному використанню. У нас немає величезних пустель чи інших значних територій, непридатних для заселення. Тому модель Австралії для нас просто не спрацює.
