Питання стосовно введення західних миротворців в Україну залишається одним з найбільш ключових аспектів дискусії стосовно врегулювання війни. Окремі країни Європи, на кшталт Данії, вже готові направити свої контингенти, про що неодноразово заявляли. Однак реалізація даного сценарію зіштовхується з серйозними викликами як політичного, так і юридичного характерів.
Зокрема, Російська Федерація виступає категорично проти даної ініціативи. У Москві вважають, що таким чином НАТО, якого вони так бояться, фактично вступить у війну.
До того ж для введення миротворців необхідно рішення Ради Безпеки ООН, де Росія є постійним членом з правом вето. Як проголосує РФ у цьому випадку – усім зрозуміло.
Що взагалі таке «миротворча місія» і якою може бути її роль у війні? Які проблеми та фактори заважають просто зараз ввести в Україну миротворців? Вони взагалі здатні допомогти у завершенні війни? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук розбирався у питанні.
Що таке миротворча місія і яка її роль у конфліктах
Миротворчі місії, як правило, організовуються під егідою ООН або інших міжнародних організацій для підтримання миру та стабільності в зонах конфлікту. Основна мета таких місій — розділення сторін, контроль за дотриманням режиму припинення вогню, захист цивільного населення від бойових дій та сприяння політичним переговорам між противниками.
Важливий момент: миротворці не є стороною бойових дій. Вони не воюють за жодну зі сторін. Навпаки: слугують таким собі «медіатором» між ворогами та намагаються розвести їх «по різних кутах» задля уникнення подальшого кровопролиття.
Історичний досвід демонструє, що ефективність миротворців залежить від низки факторів. Зокрема, від згоди сторін, чіткого мандату місії та готовності міжнародної спільноти забезпечувати безпеку та порядок.
Далеко не всі миротворчі місії мали успіх. Успішні приклади миротворчих операцій включають місію ООН у Камбоджі (1992-1993), де миротворці допомогли організувати вільні вибори та перехід до мирного життя, а також місію в Сьєрра-Леоне (1999-2005), яка завершила десятирічну громадянську війну. До речі, у цій місії участь брали й наші ЗСУ.
Водночас є і провальні кейси, про які сьогодні багатьом соромно згадувати. Наприклад, місія ООН у Руанді (1994), яка не змогла запобігти страшному геноциду, де загинуло понад мільйон осіб. Або операція в Боснії і Герцеговині, де присутність миротворців не завадила масовій різанині у Сребрениці, у якій за кілька тижнів вирізали понад 8 тисяч боснійських мусульман.
Чому миротворці в Україні – складний сценарій
Ситуація в Україні значно відрізняється від класичних випадків громадянських конфліктів, де миротворчі місії діяли ефективно. По-перше, тому що у нас не громадянський чи внутрішній конфлікт. По-друге, тому що у нашому випадку йдеться про повномасштабну війну між двома суверенними державами — Україною та Росією, яка має глобальний геополітичний підтекст.
Це дві армії з мільйонним складом, які четвертий рік воюють у стилі і масштабі Першої світової. Таку проблему неможливо вирішити простим розведенням ворогуючих сторін.
Перша проблема — відсутність згоди. Росія категорично проти введення будь-яких міжнародних сил, вбачаючи в цьому «інтервенцію НАТО» та загрозу своїй безпеці.
Ці аргументи звучать абсолютно абсурдно, однак вони є офіційною позицією. Кремль неодноразово заявляв, що будь-який іноземний контингент на території України він буде сприймати як акт агресії, що може призвести до серйозної ескалації конфлікту та ризику повномасштабної війни з Заходом.
З іншого боку, Україна зацікавлена у миротворцях. Але лише за умови, що це будуть західні сили, а не контингенти проросійських країн. Адже Росія вже використовувала миротворчий формат як інструмент для закріплення контролю над окупованими територіями — у Придністров'ї, Абхазії та Південній Осетії.
Хоча тут також є юридична деталь: миротворці мають представляти нейтральні сторони. А Захід уже глибоко залучений в цю війну.
Друга проблема — юридичний аспект. Для розгортання місії ООН необхідне рішення Ради безпеки, де Росія має постійне представництво та право вето. Тому будь-які ініціативи щодо миротворців просто заблокуються Москвою на етапі ухвалення рішення. І нічого з цим зробити не можна: хіба що реформувати чи взагалі скасовувати ООН з його Радбезом.
Третя проблема — ризики ескалації. Навіть якщо західні країни вирішать розмістити миротворчий контингент без мандату ООН (американцям це не заважало бомбити Югославію та вторгнутися в Ірак), це буде сприйнято Кремлем як пряма військова інтервенція НАТО в конфлікт.
В результаті ризики ескалації зростуть у рази, аж до прямого зіткнення між альянсом і Росією, що ризикує перерости у ядерну війну з гарантованим знищенням людства. Навряд чи хтось на не піде.
Які формати миротворчої місії можливі в Україні
Попри складнощі, є кілька гіпотетичних сценаріїв, які обговорюються на міжнародному рівні.
- Миротворча місія під егідою ООН за участю нейтральних країн (Китай, Індія, країни Латинської Америки). Теоретично це могло б знизити градус напруги, але для реалізації такого формату потрібні складні дипломатичні переговори, на які Росія не погоджується.
- Розміщення місії ОБСЄ або іншої міжнародної організації, що не входить до НАТО. Однак ефективність таких структур є обмеженою. Наприклад, місія ОБСЄ вже працювала на Донбасі з 2014 по 2022 рік, але не змогла запобігти ескалації та повномасштабному вторгненню.
- Розгортання миротворців лише на лінії розмежування, без входу на окуповані території. Проте цей варіант також блокується Москвою, яка сприймає це як порушення свого суверенітету над тимчасово окупованими територіями.
- Приватна військова місія за участю країн Заходу або союзників України. Такий варіант є неофіційним і ризикованим, оскільки загрожує прямим зіткненням із російськими військами.
Єдиний реалістичний сценарій для введення миротворців — це завершення активних бойових дій і досягнення мирної угоди. Або хоча б довготривале перемир’я.
У цьому випадку миротворці могли б стати гарантом виконання домовленостей та контролювати лінію розмежування. Однак на даному етапі жодна зі сторін не готова до фундаментальних компромісів: Україна прагне звільнити всі окуповані території, тоді як Росія не готова відмовитися від захоплених земель.
Думка експерта
Відомий український політолог, керівник центру «Третій Сектор» Андрій Золотарьов вважає ймовірність введення миротворчих сил на територію України суто гіпотетичною. При цьому саму ідею експерт називає «привабливою».
«Це могло б гарантувати геополітичну стабільність, незмінність геополітичного вибору та давало б певні гарантії безпеки нинішній політичній та бізнес-верхівці, забезпечуючи відносну стабільність держави. Тим не менш, це скоріше ідея з розряду політичних козирів, тобто коли важливіше здаватися, ніж бути. Справа в тому, що тут чекають на те, що на територію України зайдуть європейські миротворці.
По-перше, Росія категорично це відкидає, вона проти ведення миротворців з країн-членів НАТО. А для нас неприйнятні, наприклад, китайські чи індійські миротворці в цій ситуації. По-друге, чисельність збройних сил армій ЄС така, що вона не дозволяє відправити в Україну хоч якийсь серйозний контингент… У Франції сили регіонального розгортання — це «Іноземний легіон» на 11 тисяч осіб. Всі сухопутні сили Великобританії – менше 70 тисяч, з яких у бойовій готовності в кращому випадку 20 тисяч. Відповідно, це робить мінімальною ймовірність того, що необхідні десятки тисяч миротворців знайдуться в країнах-членах НАТО та Європейського Союзу», - каже Золотарьов.
Політолог звертає увагу і на питання безпеки. Очевидно, що жодна західна країна не горить бажанням піддавати ризику своїх військових. Тож наразі максимум із можливого – розміщення сил десь у центральній чи західній частині України. Однак це не є гарантією безпеки.
«Поки що найбільш ймовірно те, що можуть бути відправлені спостережні місії. Але це зовсім не миротворці, які б розділили ворогуючі сторони... Тому в цій ситуації говорять багато, а потім здають назад. Без Сполучених Штатів нічого не вийде. А США вже заявили свою позицію про те, що американських військовослужбовців на території України в якості миротворців не буде. Відповідно, всі розмови про відправку в Україну миротворчого контингенту поки що космічно далекі від практичної площини», - резюмував Андрій Золотарьов.
В якості висновків можна сказати, що миротворча місія в Україні наразі залишається лише теоретичною, гіпотетичною можливістю, яка стикається з нездоланними політичними та військовими перешкодами. Відсутність згоди сторін, право вето Росії в Раді Безпеки ООН та ризик ескалації роблять цей сценарій нереалістичним у короткостроковій перспективі.
Проте, у випадку досягнення майбутньої мирної угоди, миротворці можуть стати важливим інструментом для стабілізації та відновлення українських територій. Однак до цього, на жаль, ще досить далеко.
Микита Трачук
