Ситуація довкола НАБУ та САП демонструє, що держава нарешті позбувається «недоторканих каст». Ці органи не є ефективними та переважно втратили довіру суспільства. А сам кейс корупції чи боротьби з нею все частіше використовується в Україні як інструмент боротьби з політичними або бізнес-опонентами.
Так вважає український державний службовець, колишній перший заступник голови Дніпровської ОДА Володимир Орлов. В інтерв'ю UA.News він поділився думками стосовно майбутнього антикорупційних структур, президентського закону про «відновлення незалежності НАБУ», антивладних протестів, своєї роботи в АРМА, тощо. Далі — пряма мова Володимира Орлова.
Що відбулося довкола НАБУ і САП
Ми нарешті підійшли до того моменту, коли держава має поставити запобіжники від безконтрольності. НАБУ і САП довго перебували у стані практичної недоторканності — без дієвого нагляду, без зворотного зв’язку від суспільства. Мій кейс — яскравий приклад: справа сфабрикована за участі громадянина Російської Федерації, правоохоронці зробили максимум для провокації, а САП навіть не намагалася перевірити достовірність даних. В таких умовах жоден інструмент не може залишатися «автономним» — він перетворюється на знаряддя політичних або бізнесових розправ. Саме тому я підтримую реформу, яка дозволяє генеральному прокурору мати важелі нагляду та втручання у разі грубих порушень. Це не про «знищення незалежності», а про встановлення меж, за які навіть антикорупційні органи не мають права заходити. Інакше ми отримаємо не антикорупційну систему, а неконтрольовану каральну структуру.
Про президентський закон стосовно «відновлення незалежності» НАБУ
Тут йдеться не про «підпорядкування НАБУ», як намагаються це подати, а про цілком логічний і виправданий крок: встановлення процесуального контролю за діяльністю НАБУ і САП. Тобто припиняється не незалежність антикору, а його безконтрольність. Це правильно. Керівник САП — не якийсь святий. Це такий самий службовець, який може діяти з перевищенням повноважень або в інтересах третіх осіб. У моїй справі, наприклад, прокурор САП не перевірив очевидну провокацію та закрив очі на участь громадянина РФ як ключового свідка. Де тут об’єктивність?
Інше питання — прозорий конкурс з міжнародними експертами. Це виглядає красиво, але немає жодної норми Конституції, яка б передбачала участь іноземних спостерігачів у доборі керівника правоохоронного органу. Це — політичний піар, а не правовий аргумент. Закон має забезпечити баланс, а не перетворювати незалежність на недоторканність.
Про протести на підтримку НАБУ і САП
Протести, що виникли після ухвалення закону №12414, не були захистом НАБУ чи САП як таких. Більшість учасників акцій не мають чіткого уявлення, що означають ці абревіатури і яку реальну роль відіграють ці органи. Люди вийшли не за антикорупційні структури — вони вийшли проти загального політичного курсу, через накопичене розчарування, зневіру у владі й інституціях. Закон №12414 не скасовував НАБУ і САП, не ліквідовував їхню діяльність і не обмежував у ресурсах. Його суть — у встановленні мінімального контролю з боку Генерального прокурора, що є абсолютно законним і не виходить за межі конституційної моделі системи правосуддя. Це не згортання реформ, а реакція держави на реальні зловживання в антикорупційній сфері, які залишались поза контролем.
Що буде з НАБУ
Логічне завершення цієї історії — інституційна інтеграція. НАБУ як орган досудового розслідування може бути інтегроване до структури Державного бюро розслідувань як окремий спеціалізований департамент із фокусом на антикорупційні злочини. САП, у свою чергу, має стати повноцінним підрозділом Офісу Генерального прокурора з усіма наслідками: процедурною підконтрольністю, організаційною єдністю та відповідальністю перед державою, а не лише громадськими спостерігачами. Такий підхід забезпечить як баланс незалежності, так і наглядовий механізм, що унеможливить політичні маніпуляції й безконтрольне використання повноважень.
Про (не)ефективність НАБУ
Якщо порівнювати НАБУ з ДБР чи Нацполіцією, то немає підстав вважати, що Бюро суттєво ефективніше або продуктивніше. Усі ці органи мають як окремі успішні кейси, так і системні проблеми: політичний вплив, кадрові скандали, звинувачення у вибірковості та неефективності. При цьому лише НАБУ подається як «особливий інструмент», позбавлений зовнішнього контролю. Це хибна модель. Держава повинна мати уніфіковану систему кримінального переслідування, в якій усі органи працюють в однакових умовах — під прокурорським наглядом і у рамках загального правового поля.
У нинішній моделі не існує дієвого механізму оскарження дій НАБУ. Вони прикриваються щитом «особливості» та міжнародної підтримки. Але участь іноземних спостерігачів чи громадських активістів не є індульгенцією від порушення прав людини чи зловживань. У демократичній державі жоден орган не може бути виведеним з-під публічного контролю, тим пачесиловий. Необхідна рівність і прозорість у роботі всіх правоохоронців, незалежно від назви їхньої інституції.
Про корупційне розслідування НАБУ стосовно Володимира Орлова
Щодо мого кейсу, який сфабрикували НАБУ. У 2024 році мене безпідставно звинуватили у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України. Проте навіть поверхневий аналіз матеріалів справи свідчить про наявність ознак провокації злочину. Людина, яка є ключовим свідком обвинувачення — громадянин Росії Гончар (він же Тороп, Шевченко, Карпенко) — змінював особу щонайменше тричі, має російський паспорт і статус засекреченого «свідка». Саме ця особа діяла як провокатор: ініціювала контакти, просувала ідею «допомоги», а я жодної пропозиції не приймав, нічого не вимагав і рішень не ухвалював. Це ключове. Сам прокурор знає, що його свідок маніпулює фактами і дає суперечливі показання. Суддя це бачить і спостерігає, хоча очевидно навіть для неспеціаліста, що справа має численні порушення. Мене дуже хотіли підставити, підсунули людину, але я не повівся. І тепер вся ця конструкція тримається лише на показах агента-провокатора, які не витримують елементарної логічної перевірки.
Про «тіньову сторону» НАБУ
«Тіньова сторона» НАБУ — не міф, а реальність. Ще у 2023 році в рамках розслідувань, які вели інші правоохоронні органи, зокрема СБУ, були виявлені численні факти, які свідчать про зловживання в НАБУ. Зокрема, в матеріалах обшуків були задокументовані підозри, які роками лежали «під сукном». Йдеться не лише про вибіркове правосуддя, а й про співпрацю з громадянами РФ, провокаторами з російськими паспортами, ведення бізнесу на території держави-агресора. Це створює враження, що боротьба з корупцією в окремих випадках перетворюється на інструмент політичного чи економічного тиску. НАБУ часто діє не як неупереджений орган правопорядку, а як учасник гри зі своїми інтересами, залежностями і замовленнями.
Про корупційні справи як спосіб зведення рахунків
Це реальність, а не якісь винятки. У моєму випадку ситуація показова. В кулуарній розмові один з адвокатів, який був дотичний до справ, пов’язаних із НАБУ, прямо заявив: по вам ставилася конкретна задача, вас потрібно було «збити». Нічого знайти не вдалося — підсунули Гончара. Ця особа вже мала проблеми з законом і, по суті, висіла на гачку, адже в разі невиконання ролі провокатора сіла б за шахрайство. НАБУ, зі свого боку, використало цю вразливість. Про існування відповідної задачі публічно заявляв навіть фігурант інших справ — Магомедрасулов, який у неформальних обставинах казав про мене: «ми його закриємо, бо нам дали команду». Це не лише б’є по моїй репутації, а й демонструє системну хворобу. Інструменти боротьби з корупцією перетворюються на засіб політичної ліквідації, де провокації, штучні справи і кулуарні домовленості стають нормою.
Про роботу в АРМА
Мій досвід роботи в АРМА — це системний запуск і реальні результати. Я стояв практично біля витоків створення регіонального підрозділу АРМА у Дніпрі. Робота була побудована з нуля — від організаційних питань до міжінституційної координації. Я провів десятки зустрічей з представниками правоохоронних органів, бізнесу, органів місцевої влади, а також з академічним середовищем. Ми підписали меморандум про співпрацю з Університетом митної справи та фінансів, що дозволило залучати наукову експертизу у вирішенні низки фахових питань.
Перші арештовані в рамках кримінальних проваджень кошти були офіційно розміщені на рахунках в Ощадбанку — це був практичний крок до наповнення бюджету та посилення прозорості. Також було налагоджено роботу з обласною адміністрацією, що дозволяло синхронізувати діяльність на регіональному рівні. Від початку створення підрозділ працював відкрито, конструктивно і результативно. На жаль, сьогодні АРМА все частіше згадують у скандальному контексті — і це болить, бо я знаю, яким потенціалом володіє цей інструмент у руках професіоналів.
Щодо поточного стану АРМА
Стан АРМА сьогодні можна охарактеризувати як «деградація через некомпетентність». Відверто скажу, що я не стежу за поточними подіями довкола Агентства. Але можу сказати одне: те, що відбувається — логічне завершення процесу деградації. Орган, який мав потенціал і міг реально працювати на зміцнення правопорядку та прозорості, був фактично зведений нанівець. Причина — в кадрових рішеннях. Через непрозорі конкурси у систему потрапили некомпетентні люди, які не мають ані фаховості, ані стратегічного бачення. Професіоналів або витіснили, або маргіналізували. Як результат: структура, яка могла бути однією з ключових у реформі правосуддя, сьогодні фактично втратила довіру і ефективність.
Про майбутнє антикорупційних органів
Майбутнє антикорупційних органів — це поступове відмирання. Як це і відбувається в більшості європейських країн. Там немає окремих «антикорупційних бюро», «спеціалізованих прокуратур» чи подібних структур — їхні функції інтегровані в систему загального правосуддя. І це правильна модель. Антикорупція має бути не політичним гаслом і не PR-інструментом для боротьби з опонентами, а повсякденною, системною роботою класичних органів досудового розслідування та прокуратури. Інакше ці інституції будуть залишатися простим інструментом впливу або перетворяться на закриті касти з власними непідконтрольними механізмами впливу.
