Середина та кінець лютого 2026 року ознаменувалися черговим загостренням у відносинах України з двома найближчими сусідами по Євросоюзу. Угорщина та Словаччина спершу заявили про припинення постачання дизельного палива в Україну, а згодом також пригрозили зупинити експорт електроенергії, в якому держава сьогодні вкрай зацікавлена.
Щоправда, згодом Будапешт уточнив, що електрику все ж продаватиме — адже нібито не хоче залишати без світла етнічних угорців Закарпаття. З боку ж Братислави жодних подібних заяв не було, оскільки словацька громада в Україні дуже нечисельна і її неможливо використовувати в політичних цілях.
Причина демаршу сусідів — зупинка прокачування російської нафти нафтопроводом «Дружба» до цих країн. Від Києва вимагають поновити транзит, погрожуючи у відповідь перекрити життєво важливі для української енергосистеми потоки. У той же час Україна запевняє, що нафтопровід з російською нафтою сильно пошкоджений російськими ж ударами, і швидке відновлення є неможливим.
Що насправді відбувається, чи чекати українцям погіршення ситуації зі світлом та паливом на АЗС і чому нас вчергове вчить ця ситуація? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук розбирався в питанні.
Удар по «трубі»: хто винен і чому сусіди обрали шантаж
Ситуація навколо зупинки транзиту нафти бере початок з подій 27 січня 2026 року. Тоді внаслідок масованого російського ракетного удару по енергетичній інфраструктурі України було серйозно пошкоджено ділянку нафтопроводу «Дружба». Відновити роботу об'єкта в стислі терміни виявилося технічно складно через триваючі обстріли та масштаби руйнувань.
Фактично, шлях російської нафти до Угорщини та Словаччини виявився перекритим не з політичної волі Києва, а внаслідок агресії Москви. І логічно було би пред'являти претензії перш за все до Кремля.
Однак Будапешт і Братислава обрали іншу риторику. Вони звинуватили Україну в неналежному утриманні інфраструктури та вимагали негайно відновити транзит. Київ, зі свого боку, запропонував сусідам альтернативні варіанти отримання ресурсу — наприклад, використовуючи інші гілки трубопроводів або залізничне сполучення. Ця пропозиція, хоч і висловлена в не надто дипломатичних тонах, мала все ж суто прагматичний характер.
Проте Угорщина та Словаччина відмовилися йти цим шляхом — формально через здорожчання логістики — наполягаючи виключно на поверненні до роботи «Дружби». Це рішення створило передумови для енергетичної кризи, яку сусіди тепер намагаються використати як важіль тиску на Київ.
Дизельне паливо: чи чекати черг на АЗС
Першим і негайним наслідком чергового конфлікту стала зупинка постачання дизельного палива з Угорщини та Словаччини. Обидві країни заявили, що «змушені» перенаправити наявні обсяги на власний внутрішній ринок та задіяти стратегічні резерви через брак сировини. Для українського споживача ця новина звучить тривожно. Але чи є підстави для паніки? Насправді, ні.
Ринок нафтопродуктів в Україні після 2022 року пройшов великий шлях по диверсифікації поставок. На початку 2026 року через Словаччину та Угорщину ввозилося близько 10-11% всього імпортного дизеля. Це великий, але геть не критичний обсяг.
Основні потоки пального сьогодні йдуть через Польщу, Румунію, морські порти Дунаю та з інших європейських напрямків. Ринок навчився швидко перебудовувати логістику, і випадіння одного з маршрутів не спричиняє фізичного дефіциту пального по всій країні. Подібні локальні збої вже траплялися раніше, і системної кризи вдавалося уникати. До того ж європейський ринок дизелю зараз профіцитний, і за декілька тижнів (максимум — 1-2 місяці) Україна знайде як замістити ці 10-11% поставок.
Проте ставитися до ситуації легковажно все ж не варто. Неминучими будуть фінансові наслідки. Альтернативні постачання мають довші терміни доставки, що автоматично збільшує їхню собівартість. Навіть за відсутності дефіциту це створить додатковий тиск на ціни на АЗС. Великих черг та відсутності пального, скоріше за все, вдасться уникнути, однак вартість продукції точно зросте. До того ж варто враховувати спекулятивний фактор: трейдери завжди закладають підвищені ризики у кінцевий цінник.
Більш відчутною відсутність словацького та угорського дизеля може стати навесні, коли стартує посівна кампанія. Аграрний сектор завжди різко нарощує споживання пального, і якщо перебої затягнуться, ціновий тиск знову ж таки посилиться. Однак наразі якихось гострих проблем найближчим часом очікувати не варто.
Світло в кінці нафтопроводу: енергетика як найвразливіше місце України
Якщо ситуація з дизелем виглядає нехай і неприємною, але абсолютно керованою, то загроза припинення імпорту електроенергії є набагато більш серйозним викликом. І хоча Угорщина вже заявила, що поки не стане скасовувати поставки, це не вирішує головну проблему: вітчизняна енергосистема дуже залежна від зовнішніх постачань після російських обстрілів.
МЗС України вважає загрози припинити продаж електроенергії «шантажем». З цим складно не погодитись. Але проблема не в цьому, а в тому, що такий шантаж є дієвим.
В умовах, коли власна генерація наполовину розбита і працює на межі можливостей, а Росія продовжує нищити інфраструктуру, кожен додатковий мегават імпорту дає українцям трохи більше світла. Словаччина та Угорщина — важливі ланки в цьому ланцюгу постачань, адже вони є безпосередніми сусідами, і наша енергосистема частково об'єднана.
Якщо дипломатія врешті не спрацює, і ці країни реалізують свою погрозу, Україна зіткнеться зі ще більшим дефіцитом потужностей. Це означатиме одне: графіки відключень стануть ще жорсткішими, а кількість годин зі світлом у домівках — меншою.
Київ, безумовно, намагатиметься знайти вихід. Можливе нарощування імпорту з Румунії чи Польщі, але їхні можливості також не безмежні, а технічні умови для передачі більших обсягів е/е відсутні, нові лінії потрібно будувати додатково. Тому в короткостроковій перспективі енергетична блокада з боку Будапешта та Братислави стане болісним ударом. І впоратися з ним буде набагато складніше, ніж із перебоями дизеля.
Саме тому сьогодні нам необхідні адекватні переговори з цими країнами, а не публічні образи в бік їхніх лідерів та їх фізичного стану. Ціна питання там — не гроші, а базовий комфорт для мільйонів людей.
Символізм «Дружби»: політика без ілюзій
У всій цій історії є й глибший, майже політико-філософський підтекст. Те, що каталізатором чергового витка напруги став саме нафтопровід «Дружба», виглядає вкрай символічно. Адже про жодну дружбу між Україною та цими двома країнами — особливо Угорщиною — говорити не доводиться вже дуже давно.
Конфлікт із Будапештом тліє щонайменше з 2014-2015 років, постійно розгораючись навколо то мовного питання, то освіти чи історичних наративів, то фінансових питань, то позиції щодо російської агресії, тощо. Угорщина систематично блокувала важливі для України рішення в НАТО та ЄС, досі підтримує теплі стосунки з Кремлем та відверто спекулює на темі Закарпаття. Словаччина за каденції прем'єра Роберта Фіцо часто йде в фарватері цієї політики.
Втім, варто зазначити, що дипломатичних зусиль з українського боку також абсолютно недостатньо для того, аби вирівняти та покращити стосунки з цими державами. Натомість чого точно вдосталь — так це конфронтаційної та навіть відверто образливої риторики.
Як би там не було, ця ситуація слугує ще одним нагадуванням як для Києва, так і для українського суспільства: у великій політиці є місце нафтопроводу «Дружба», але точно немає місця дружбі в звичайному розумінні. Максимум, на що можна розраховувати — це тимчасове ситуативне партнерство, засноване на співпадінні інтересів.
Інтереси ж Угорщини та Словаччини сьогодні лежать далеко не в площині підтримки України. Ілюзії щодо «великих друзів із Європи» мають розвіятися якнайскоріше: Захід не є монолітним, і далеко не всі його члени готові жертвувати власним комфортом заради допомоги Києву. Особливо враховуючи той факт, що ця допомога триває вже чотири роки, і кінця-краю їй не видно.
Контрпродуктивно навіть якось ображатися на ці країни. Угорщина думає перш за все про угорців, Словаччина — про словаків, а не про потреби та бажання України. Постає риторичне питання: а чого ще варто було очікувати?
Резюмуючи, чи загрожує Україні дефіцит енергоресурсів через дії Угорщини та Словаччини? Відповідь не є однозначною. У короткостроковій перспективі ринок дизельного палива, найімовірніше, впорається з викликом. На нас чекає певне зростання цін через здорожчання логістики та можливі спекуляції, але фізичної нестачі пального вдасться уникнути завдяки диверсифікації поставок.
Набагато складнішою є ситуація з електроенергією. Тут загроза цілком реальна. Якщо дипломатя не дасть результату, а Словаччина з Угорщиною перекриють постачання, ще більший дефіцит в енергосистемі стане неминучим. Це призведе до посилення графіків відключень і створить додаткове навантаження на і без того зруйновану генерацію. Перемовини з Будапештом та Братиславою з цих питань мають стати пріоритетом для Києва.
Однак головний підсумок всієї цієї історії лежить у стратегічній площині. Вона вкотре оголила хронічну вразливість України через тотальну імпортозалежність. Вона ж вчергове поховала міф про якісь «дружні» відносини з сусідами: інші країни зазвичай ставлять власний прагматизм та національний егоїзм куди вище за українські інтереси, і це абсолютно нормально. Тож і Києву варто взрощувати в собі прагматичний погляд на міжнародні відносини, де національні інтереси завжди важать більше за все інше.
