Як змінилася тактика контрнаступу ЗСУ за три місяці, якою технікою та мінними пастками употужнили оборону росіяни та чому помиляються західні критики. Прорахунки та успіхи українського контрнаступу детально проаналізували Майкл Хофман – експерт Фонду Карнегі з питань російської армії та євразійської безпеки, керівник програми вивчення росії в Центрі військово-морського аналізу, а також Роб Лі – експерт Інституту зовнішньополітичних досліджень (США), колишній офіцер морської піхоти. Основні тези та висновки дослідження – у матеріалі UA.NEWS.
Початкова тактика
Початковий план України, схоже, полягав у просуванні вздовж кількох осей, щоб виявити слабкі місця для прориву головного оборонного поясу рф. ЗСУ прагнули змусити війська рф широко розгорнути резерви на лінії фронту, щоб зменшити їхню здатність реагувати на прорив, вважає Майкл Хофман. На початку контрнаступу ситуація виглядала так:
П'ять з перших дев'яти нових бригад, підготовлених і оснащених за стандартами НАТО, були задіяні на початку наступу. Здебільшого у бойових діях за звільнення міст були залучені більш досвідчені бригади.
Початкова атака була не просто розвідкою або зондуванням, найімовірніше, вона була спрямована на швидкий прорив через передові позиції росіян. Наголошується, що 47-ма механізована бригада 9-го корпусу мала найкраще оснащення, зокрема, бойові машини піхоти M2A2 "Бредлі". В перших атаках брали участь танки Leopard 2A6, а також дефіцитні мінно-вибухові машини Leopard 2R і Wisent. Це свідчить про те, що Оріхівська вісь була пріоритетною, а не просто зондуванням або відволікаючою дією.
Початковий штурм став жертвою безлічі проблем з плануванням, розвідкою і координацією.
"Один з українських підрозділів зіткнувся з проблемами, які змусили його запізнитися з початком штурму на кілька годин. Це означало, що підрозділ пішов на штурм задовго після того, як був відкритий основний артилерійський вогонь на придушення, що зробило його штурмові сили вразливими перед російською артилерією та протитанковими керованими ракетами. Цей наступ мав відбутися у темряві, але натомість стався на світанку. Що звело нанівець перевагу, яку надавали західні бронемашини, які мали кращі прилади нічного бачення.
Інший український підрозділ прийняв дружні підрозділи, що прикривали його фланг, за початкову російську лінію і в плутанині вступив з ними у бій. Інше угруповання було дезорієнтоване вночі, що зробило їх вразливими до вогню російської артилерії...Ці проблеми були характерні не для наступу в цілому, а для початкових проблем, з якими зіткнулися нові бригади", - говориться в дослідженні.
Водночас військові аналітики звертають увагу, що будь-яка західна армія, яка змушена використовувати підрозділи, що пройшли лише кілька місячну підготовку, зіткнулася б зі схожими проблемами.
Масштаби контрнаступу
"Західна критика не враховує реальні обмеження щодо здатності української армії застосовувати війська у великих масштабах", - наголошує військовий аналітик Майкл Хофман. Сполучені Штати неправильно інтерпретують це як нездатність України до наступу. Однак, з огляду на виклики, з якими зіткнулися нові бригади ЗСУ на початку, атаки кількома батальйонами замість рот, ймовірно, загострили б проблеми з координацією і призвели б до більших втрат.
На практиці українська бригада в наступі - це часто дві або три роти, які наступають, підсилені бронетехнікою та елементами підтримки. Значне збільшення масштабу є викликом для українських сил, особливо для нових бригад, яким бракує досвіду і підготовки командного складу.
Застосування танків. Наприклад, в районі Бахмута багато українських механізованих атак відбуваються силами одного-двох відділень за підтримки двох танків. Українські танкові підрозділи рідко атакують на рівні роти через ризик втратити занадто багато танків за один раз. Танкові бої відбуваються рідко. Танки проводять більшу частину часу, підтримуючи піхоту і ведучи непрямий вогонь.
Новим бригадам бракувало згуртованості та досвіду. Новими були не лише піхотні батальйони і підрозділи прориву, але й артилерія та компоненти підтримки. Проблеми новоприбулих змусили інші підрозділи, зокрема менш оснащену Нацгвардію, взяти на себе виконання завдань, а в деяких випадках повністю замінити їх на лінії фронту. Навіть погано оснащені підрозділи територіальної оборони змушені були брати участь у визволенні міст у рамках контрнаступу.
Україна обрала головною віссю наступу район Оріхів-Токмак, який є найбільш укріпленою частиною російської оборони. Ці підрозділи зіткнулися з непростим завданням проти добре підготовленої оборони з щільними мінними полями, окопаними військами, численними протитанковими керованими ракетами, блукаючими боєприпасами і бойовими вертольотами, які підтримували російські лінії.
Військові аналітики Майкл Хофман та Роб Лі стверджують, що перевага українського командування випливає з розуміння своїх сильних сторін, враховуючи організаційну спроможність, досвід, якість збройних сил і обмеженість засобів, необхідних для підтримки широкомасштабного наступу. Водночас західні тренувальні програми втрачають якість від надмірного скорочення. Але й українські підрозділи не обов'язково тренуються на Заході так, як вони будуть воювати в Україні, використовуючи ті ж самі системи, тактику та методи. Все це вказує на необхідність еволюції майбутніх західних тренувальних програм - щоб вони були краще пов'язані з реаліями цієї війни.
Тактика виснаження
Після першого тижня військових операцій контрнаступ перейшов у фазу виснаження. Українські війська послаблюють російську оборону артилерійським вогнем, зенітно-ракетними комплексами, безпілотниками та ударами ракет Storm Shadow по важливих об'єктах. Україна також намагається перекрити російське забезпечення з Криму, завдаючи ударів по мостах і залізниці, включно з Кримським мостом. Ця війна постійно демонструє складність організації наступу проти підготовленої оборони, частково це пов'язано з нездатністю однієї сторони досягти переваги в повітрі над іншою. Але є й інші чинники, які називають в дослідженні:
Враховуючи багатошаровість російських оборонних ліній, мінних полів та укріплень, малоймовірно, що ЗСУ зможуть досягти прориву без попереднього виснаження особового складу противника. При цьому цей процес не обов'язково є лінійним, і лінії оборони можуть руйнуватися, коли наявна жива сила більше не може їх захищати або коли підкріплення не може бути вчасно розгорнуте.
Українська піхота проводить атаки, як правило, взводними і ротними групами. Це болісно повільно і не може створити імпульс для прориву, але в ближньому бою українські підрозділи, як правило, кращі за російські. ЗСУ, ймовірно, зазнають менших втрат, діючи невеликими, роз'єднаними підрозділами.
За допомогою проникаючої розвідки, спостереження і рекогносцировки Україна з часом отримує перевагу в контрбатарейній боротьбі. Постійне знищення і осліплення російської артилерії шляхом націлювання на контрбатарейні радари допомогло Україні встановити видиму вогневу перевагу.
Україна вбила кількох російських генералів під час ракетних ударів Storm Shadow, а також завдала ударів по логістичних вузлах і ключових мостах. Проте чотири місяці ударів ракетами Storm Shadow свідчать, що завдання розірвати російські лінії постачання лише за допомогою ракет є складнішим, ніж вважалося. Оскільки росіяни адаптувалися до роботи систем HIMARS, зміцнили вузли командування і управління, розпорошили логістику.
Тактика виснаження противника є обтяжливою з точки зору ресурсів. Тому, на думку Майкла Хофмана, Вашингтон був змушений дозволити використання касетних боєприпасів - через брак артилерійських боєприпасів. "Касетні боєприпаси є небезпечною зброєю з тривалими наслідками, але іншого способу задовольнити потреби України в артилерійських боєприпасах не було. Це було критично важливе рішення, яке подовжило часовий графік і дало можливість Україні досягти успіху в цьому питанні. …Це свідчить про те, що основними чинниками, які впливатимуть на наступ України, залишаються наявність боєприпасів та сил", - робить висновки Хофман.
Оборонний пояс армії рф
На півдні російські військові закріпилися на рівні загальновійськової армії. На практиці це означає перекриття мінних полів, опорних пунктів, бетонних укріплених окопів, бункерів та кількох ліній оборони з комунікаційними траншеями між ними. Майкл Хофман та Роб Лі детально розібрали оборонну тактику росіян:
Війська рф облаштовують, наприклад, окопи-приманки, заміновані вибухівкою, яка може бути дистанційно підірвана після того, як їх займуть українські солдати. Російські команди протитанкових керованих ракет встановили камери перед своїми позиціями, щоб виявляти українську техніку, а також прорили тунелі для перекидання боєприпасів, техніки і особового складу. Вони регулярно контратакують втрачені позиції, хоча загальна стратегія полягає в тому, щоб не утримувати лінії фронту за будь-яку ціну.
Перед позиціями окремих російських рот, встановлені мінні поля з сотнями або тисячами протитанкових мін ТМ-62М. Вони встановлюють три міни ТМ-62М одна на одну спеціально для того, щоб знищити - а не просто пошкодити - мінні катки і трали, які використовуються для прориву бронемашин і танків. На додачу протитанкові міни вибухової дії ТМ-83 часто встановлюють в лісосмугах, щоб вражати українську техніку збоку, коли вона їде по ґрунтових дорогах.
Протитанкові міни комбінують з протипіхотними мінами, щоб завдати більших втрат. Російські війська також використовують авіаційні бомби ФАБ-100 і ФАБ-250 як саморобні міни. Їх встановлюють дистанційно за допомогою артилерії, мінно-вибухових систем і навіть безпілотників.
Українські машини розмінування, в тому числі ті, що несуть лінійні заряди для розмінування, є пріоритетною мішенню для противника, зокрема для протитанкових керованих ракетних комплексів. Це змусило Україну використовувати розмінувальну техніку більш обережно.
Українська піхота успішно штурмує російські позиції, але міни змушують її рухатися повільно та обережно. Навіть коли піхота просувається пішки, необхідно розміновувати дороги для під'їзду техніки. Це обтяжує евакуацію поранених та ускладнює наближення до лінії фронту допоміжних сил, таких як протиповітряна оборона, логістика і артилерія, які є критично важливими для підтримання динаміки наступу.
Мінні поля зменшують переваги України у можливостях нічного бачення, які були посилені автомобілями Bradley і танками Leopard. За словами українського бригадного генерала Олександра Тарнавського, який командує наступом на півдні: "Як тільки там з'являлася будь-яка техніка, росіяни одразу ж починали її обстрілювати і знищувати. Тому розмінування проводилося тільки піхотою і тільки вночі".
Наявність мін, навіть коли шляхи розміновані, має психологічний вплив на сили, що пересуваються. Це ускладнює виконання більшості бойових завдань.
Ще на початку контрнаступу російська оборона виявилася сильнішою, ніж очікувалося. Армія рф використовувала безпілотники для стеження, інтенсивно застосовувала артилерію, удари протитанкових керованих ракет піхоти і спецназу, а також ударні вертольоти Ка-52, та безпілотники "Ланцет". Зараз рф почала розгортати модернізовані вертольоти Ка-52М, які можуть запускати протитанкову ракету "Вихор-1" і протитанкову ракету більшої дальності ЛМУР поза межами досяжності української тактичної ППО. У багатьох випадках танк або бронемашина після підриву на міні знерухомлюється, а потім знищується ударними вертольотами або безпілотниками.
Вирішальні тижні
Найближчі тижні, ймовірно, стануть вирішальними для контрнаступу, вважають військові аналітики Майкл Хофман та Роб Лі. У своєму огляді вони вказують:, що ЗСУ, схоже, зосереджені на подальшій деградації російської оборони і розширенні фронту. Оскільки вузьке просування може зробити їхні сили вразливими для контратак з флангів. Водночас відновлення наступу вказує на зміну динаміки, що змушує російських військових реагувати, щоб спробувати стабілізувати ситуацію.
Крім того, вказують аналітики, нещодавні наступальні дії України, схоже, здійснюються переважно роз'єднаними підрозділами. Щоб досягти імпульсу, їм потрібно буде знову залучити механізовані формування. Тоді стане зрозуміло, чи вдалося за тижні виснаження, контрбатарейного протистояння та ударів по логістиці противника створити необхідні умови для прориву. Вирішальною також може стати здатність ЗСУ ефективно протидіяти протитанковій обороні рф.
Для росії ж проблема проста: укріплення мають важливе значення, якщо вони укомплектовані людьми. Якщо їхні сили виснажені і їм не вистачає підкріплень, ці оборонні споруди сповільнять, але не зупинять просування України. Це також залежить від того, чи вирішить росія використати свої резерви для контратак, чи укомплектувати численні лінії оборони.
Для України ж головне завдання полягає не в тому, щоб прорвати російську лінію оборони, а в тому, щоб зробити це з достатніми силами в резерві. Щоб використати цей прорив для досягнення своїх цілей.
