Що важливіше на фронті за літаки та ракети і чому нерішучість західних партнерів може бути фатальною для контрнаступу ЗСУ. Друга частина питань, на які намагалися відповісти військові аналітики, повязана саме із прорахунками західниїх партнерів України. Основні тези та висновки із дослідження Майкла Хофмана, експерта Фонду Карнегі з питань російської армії та євразійської безпеки, та Роба Лі, експерта Інституту зовнішньополітичних досліджень (США), – читайте у матеріалі UA.NEWS.
Аналітики також критикують обережний підхід Заходу, який має чіткі межі своєї ефективності. “Досі західна підтримка була достатньою, щоб запобігти поразці України і, можливо, завдати стратегічної поразки росії, але недостатньою, щоб забезпечити перемогу України”, - стверджується в дослідженні.
Ціна зволікання
Оборежний підхід західних партнерів та дозоване наданні зброї Україні контрастує із жорстокими боями, які точилися у Бахмуті. Військові аналітики детально зупинилися на цій точці українського фронту з кількох причин:
- Бахмут займає важливе місце контрнаступі, і не лише через нещодавні успіхи України там. Командування виграло час для підготовки нових сил для контрнаступу, залишивши досвідчені бригади на фронті протягом зими і весни, часто з мінімальною ротацією. Багато з найкращих українських бригад відіграли ключову роль в обороні Бахмута, в тому числі 3-я штурмова і 93-я механізована бригади.
Україна виділила кілька бригад для утримання міста, не включивши додаткові підрозділи для утримання флангів і доріг, що ведуть з нього. Українські сили, що воювали в місті, зіткнулися з гіршим співвідношенням втрат, ніж сили на флангах. Хоча це співвідношення варіювалося, аналітики оцінюють його як, ймовірно, 1:3 до 1:4 українських та російських втрат протягом бою. - Силам оборони України протистояли “вагнерівці”. Їхній "розхідний матеріал" - погано навчені та екіпіровані засуджені - виявилися більш ефективними в міській місцевості, ніж у відкритому полі, особливо коли українські війська утримували висоту.
- Намагаючись утримати Бахмут, Україна взяла на себе зобов'язання вести бої на виснаження в складних умовах. “Якби досвідчені українські бригади отримали нову техніку, вони, можливо, не припустилися б багатьох помилок, яких припустилися нові бригади на початку контрнаступу. Вони також змогли б швидше адаптуватися.
- Однією з причин успіху України на південь від Бахмута залишається 3-я штурмова бригада, яка продовжує наступати, попри виснаження особового складу. Але її подальше перебування в Бахмуті, як і деяких інших найкращих українських бригад, дивує, оскільки пріоритетною віссю ЗСУ вважається Оріхів.
Звичайно, визнають військові аналітики Майкл Хофман та Роб Лі, Київ не міг зняти більш досвідчені бригади з фронту під час зимового наступу Росії. Це загрожувало б втратою більшої території, а також суперечило політичним міркуванням та іноземній реакції. Зрештою, стратегія зводиться до вибору, і Київ немає безкоштовних чи неризикових варіантів.
Винищувачі F-16 - не лише літаки
Західні літаки, безсумнівно, допомогли б Україні під час цього наступу, якби українські пілоти почали тренуватися на цих літаках на початку війни. Але навіть якби це сталося, вони, можливо, не мали б вирішального значення через розгалужену протиповітряну оборону і тактичну авіацію росії. Військові аналітики вказують на кілька ускладнень, пов'язаних із застосуванням західної авіації у цій війні:
- Винищувачі F-16 з часом допоможуть Україні боротися за повітряний простір, але їх наявність не означає автоматичної здатності досягти переваги в повітрі. Занадто часто до військово-повітряних сил ставляться як до талісману, ніби вони можуть вирішити всі проблеми на полі бою.
- Досягнення військово-повітряних сил США, не є репрезентативним для типових західних ВПС через значні американські інвестиції, які були зроблені в засоби забезпечення, допоміжні можливості, організаційну спроможність і досвід інтеграції повітряно-сухопутних операцій. Ці ефекти навряд чи можуть бути досягнуті лише завдяки F-16. Їх ефективність також залежить від наданих ракет і додаткових систем. Варто зазначити, що самі Сполучені Штати протягом останніх десятиліть не стикалися з потужною мережею протиповітряної оборони, подібною до російської.
- Проведення загальновійськових операцій, координація дій авіації та сухопутних військ є набагато складнішим завданням, ніж просто об'єднання піхоти, бронетехніки та артилерії. Українська армія доктринально і структурно орієнтована на вирішальне застосування наземних вогневих засобів, а не авіації.
- Це не означає, що західні збройні сили могли б зробити краще в цьому наступі, але це дає зрозуміти, як багато потрібно змінити, щоб досягти переваги в повітрі.
Таким чином, досягнення переваги в повітрі - це більше, ніж просто отримання літаків і добре підготовлених пілотів. Майкл Хофман та Роб Лі вважають, що Україна готова до цього виклику. F-16 дозволять набагато краще інтегруватися із західними системами озброєнь і дадуть українським ВПС можливість відтіснити російську авіацію далі за передову лінію військ. Тому придбання F-16 є важливим кроком, і чим швидше Україна зможе перейти на використання західних платформ, тим краще.
Ракетні удари - теж не змінять хід війни
Аналітики також грунтовно дослідили застосування Україною ракет. Так, ЗСУ широко використовували в цьому наступі крилаті ракети повітряного базування Storm Shadow, дальність і корисне навантаження яких подібні до балістичних ракет малої дальності. Самі по собі Storm Shadow зробили помітний внесок, але не стали зброєю, що змінює правила гри. Аналітики пояснили у чому тут складність:
- Адаптація росіян. Армія рф більше не покладається на величезні склади боєприпасів поблизу лінії фронту. Замість цього їх забирають вантажівками на залізничних станціях у Криму чи росії, звідки перевозять до підрозділів в Україні. Пункти передачі боєприпасів регулярно змінюються, і ракетний удар не спричинить такого ж рівня дезорганізації, як це сталося влітку 2022 року, коли прибули HIMARS.
- Неможливо просто перекрити російські лінії постачання за допомогою ракет дальнього радіусу дії і витіснити російські війська. Якби це було так, Україна не мала б потреби у великому наступі з самого початку. Вона могла б просто вдарити ракетами Storm Shadow.
- Без постійної присутності і розвідки маршрутів, перекриття логістики на практиці не працює, а боєприпасів для його забезпечення немає. У Херсоні системи HIMARS понад чотири місяці контролювали російські маршрути постачання через Дніпро. Війська рф змогли забезпечити себе через єдиний міст і мережу поромних переправ, що врешті-решт призвело до виведення понад 30 тис. військовиків.
- російські позиції в Запоріжжі з'єднані сухопутними коридорами, що ведуть на схід і південь до Криму. Навіть перебуваючи в межах досяжності трубчастої артилерії, дороги постачання виявилося важко перекрити, що ставить питання про те, чого можна досягти за допомогою "контролю вогню". До того ж, увесь наступ на півдні і тривала битва за Бахмут відбувалися на відстані лише кількох кілометрів одна від одної.
У дослідженні наголошується, що потрібний більш цілісний підхід до збільшення українських військових можливостей. Часто мова йде про найнеобхідніше - більше М113, "Хаммерів", легкої мобільності, приладів нічного бачення і обладнання для розмінування в сукупності можуть мати більший вплив, ніж будь-яка одна передова система озброєнь.
Думати на перспективу
Захід міг би зробити набагато більше для збільшення оборонно-промислового потенціалу, достатнього для підтримки воєнних зусиль України, переконані Майкл Хофман та Роб Лі. Вони вважають, що європейським країнам не потрібно було чекати 13 місяців, щоб почати робити серйозні інвестиції в артилерійське виробництво. Те ж саме аналітики пишуть про розширення тренувальних програм для військовослужбовців.
“Це виснажлива боротьба. Бойова міць і резерви, наявні в обох сторін, відіграватимуть значну роль у визначенні результату. Український наступ не закінчився, але й не зазнав поразки”, - пишуть у своєму досліджені Майкл Хофман та Роб Лі. Їхні висновки щодо розвитку українського контрнаступу зводяться до кількох пунктів:
- Перспективи України залежать від того, наскільки добре західні країни забезпечать ресурсами українські військові зусилля восени, замінять втрачену техніку і нададуть необхідні допоміжні засоби - перш за все, артилерійські боєприпаси.
- Плануючи свою підтримку, західні країни також повинні думати не лише про наступ, а й про вичікувальну позицію. Це включає в себе вивчення уроків цієї весни і літа для покращення шансів України в майбутніх наступальних операціях.
Зусилля Заходу мають виходити з того, що війна триватиме і в наступному році. Можливо варто балансувати між довгостроковими перехідними програмами, такими як надання F-16 і посилена підготовка підрозділів, та задоволенням більш нагальних потреб України.- Захід мав би проаналізувати, що він втратив важливі моменти прийняття рішень, які мали глибокий вплив на хід війни, обмежуючи можливості для кожного з нас у подальшому.
“Рішення про майбутню підтримку слід було приймати задовго до початку цього наступу, припускаючи, що війна навряд чи закінчиться - пишуть військові аналітики - натомість, після цього наступу може розпочатися ще один цикл виснажливих боїв, за яким слідує ще одна спроба відновити наступальний потенціал України. Коротко кажучи, Захід недооцінив час, необхідний для відновлення військового потенціалу або надання Україні вирішальної переваги”.
