Кілька днів тому у статті видання Telegraph колишній головнокомандувач збройними силами НАТО в Європі адмірал Джеймс Ставридіс попередив про те, що Північноатлантичний альянс, можливо, «доживає свої останні дні». Причина, за словами військового, у тому, що США епохи Трампа демонструють абсолютно нестабільну прихильність до трансатлантичного партнерства.
На думку адмірала, наразі світ може бачити «захід сонця НАТО». Враховуючи зростаючу глобальну нестабільність, напруженість між США та ЄС, зближення американської адміністрації з Росією, продовження агресії РФ проти України та припинення американської допомоги, це питання набуває особливої актуальності.
Чи дійсно НАТО стоїть на межі розпаду? Наскільки це реалістично? Якою може бути альтернатива і яку позицію має зайняти Україна? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук разом із експертами розбирався в питанні.
НАТО вже не той?
Не варто забувати, що НАТО створювався як військово-політичний союз із головною ідеєю колективної оборони на випадок нападу СРСР. Однак упродовж останніх років механізми забезпечення безпеки суттєво ослабли. Головним індикатором поступової деградації Альянсу стало небажання більшості країн-членів виконувати навіть базові правила: зокрема, виділяти мінімальні 2% ВВП на оборону.
На момент повномасштабного вторгнення Росії в Україну лише близько третини членів НАТО виконували це зобов’язання. Решта країн нехтували ним, що свідчило про слабку готовність підтримувати військовий потенціал Альянсу. Фактично, НАТО дедалі більше виглядало не як потужний військовий союз, а скоріше як політичний клуб.
Особливо показовим став кейс вступу до НАТО Чорногорії у 2017 році. Це дуже маленька балканська країна площею в 2,5 рази менше за Київську область, з 600 тисячами населення, яка має лише кілька тисяч військових у армії. Звичайно, її вступ жодним чином не зміцнив обороноздатність Альянсу.
Натомість таке членство більше нагадувало політичний проєкт, що приносить економічні вигоди й іміджеві переваги, а не посилює військовий потенціал блоку. І це справді так, адже після того, як Подгориця офіційно вступила в блок, вона покращила свою ділову репутацію та змогла «вибити» фінансування на ряд програм з оновлення.
Показово також, що якби Чорногорії загрожувала серйозна небезпека, навряд чи НАТО розпочав би війну за її захист. До речі, у 2018 році президент США Дональд Трамп прямо про це сказав. Це ще раз доводить, що концепція колективної безпеки більше не працює так, як задумувалося.
Після 2022 року в Альянсу з’явилася можливість підтвердити свою ефективність, особливо в контексті повномасштабного вторгнення РФ. Проте, навіть попри розширення за рахунок Фінляндії та Швеції, блок досі має серйозні проблеми із забезпеченням реальної обороноздатності.
Хоча країни НАТО надають Україні військову допомогу, цей процес супроводжується постійними політичними суперечками та проблемами, а постачання здійснюється у недостатньому для війни такої інтенсивності обсязі. Ситуація, коли найбільший військовий альянс в історії не може оперативно надати повноцінну підтримку своєму важливому геополітичному партнеру, демонструє його внутрішню кризу.
США більше не хочуть фінансувати безпеку Європи
Одна з головних проблем НАТО — його тотальна залежність від США. Вашингтон фактично утримує Альянс, вкладаючи близько 70% коштів у його оборонний бюджет. Американська військова присутність у Європі — основний фактор стримування загроз.
Проте політика США щодо НАТО відчутно змінюється. Дональд Трамп знову відкрито ставить під сумнів необхідність Альянсу. Також Вашингтон наразі вже не може вважатися таким же надійним партнером, яким був раніше. Вранці 4 березня з’явилися численні повідомлення в ЗМІ, що Америка припиняє або як мінімум серйозно обмежує військову допомогу Україні. Пізніше це підтвердили в Білому домі. Подібна ситуація може статися будь з ким та в будь-який момент.
Трамп сьогодні вимагає від європейських країн не просто виконання зобов’язань у 2% ВВП, а збільшення витрат на оборону до 5%. Для більшості країн-членів НАТО, які й так не здатні витрачати навіть 2%, такі вимоги є надмірними. Для порівняння, Україна витрачає понад 26% ВВП на оборону — більше, ніж будь-яка країна світу, окрім Північній Кореї. Вже хоча би в цьому контексті взяти Київ в Альянс виглядає досить логічним рішенням.
Якщо США остаточно втратять інтерес до НАТО, це означатиме кінець блоку в його сучасному вигляді. Вихід США з НАТО або суттєве скорочення їхньої участі поставить Європу перед необхідністю самостійно будувати систему колективної оборони. Проте чи готові країни ЄС до цього? Досвід показує, що без лідерства США багато європейських держав не здатні взяти на себе реальну відповідальність за власну безпеку.
Україна та новий формат безпеки
Однією з найбільших стратегічних помилок попереднього керівництва України стало закріплення на рівні Конституції курсу на вступ у НАТО. Адже перспективи членства що тоді, що зараз залишаються примарними, та й майбутнє Альянсу взагалі перебуває під великим питанням.
Якщо Сполучені Штати дистанціюються від НАТО, а Європа не зможе компенсувати їхню роль, Україні доведеться шукати альтернативні гарантії безпеки. Вступ до блоку, який до того ж слабшає, стає дедалі менш реалістичним сценарієм.
Одним із можливих варіантів може бути створення нової оборонної структури на кшталт «Організації європейської оборони» чи чогось подібного: альянсу, орієнтованого виключно на безпеку європейського континенту без участі США. Подібні ідеї вже озвучував президент Франції Еммануель Макрон, який пропонував створити єдину європейську армію. Схожим чином висловлюється і адмірал Ставрідіс.
Україна, маючи найбоєздатнішу армію в Європі чисельністю близько мільйона військових, могла б відігравати ключову роль у формуванні такої нової безпекової архітектури. Проте для цього необхідна чітка політична воля та здатність мислити стратегічно. Чи є все це сьогодні у нас – велике питання.
Думки експертів
Військовий експерт, капітан ВМС США у відставці Гарі Табах вважає, що Україні завжди варто шукати якісь інші гарантії безпеки, окрім НАТО. Тому що, впевнений Табах, у Альянс нас все одно не візьмуть. Принаймні цього не станеться у найближчому майбутньому.
«Адмірал Ставрідіс, під чиїм командуванням я мав честь служити, сказав трохи інакше. Є варіанти, що якщо так і далі буде продовжуватися, НАТО залишилося не так довго. Тобто тут може бути не зовсім точна інтерпретація. По-друге, йдуть розмови. Адміністрація Трампа ж не говорить просто так, ні з того ні з сього, що НАТО нам не потрібне і ми виходимо. А вони кажуть ось що: якщо Європа намагається створити паралельну організацію, а в НАТО вони і так не платять свою частку, то який тоді сенс у НАТО? Ми, США, повністю оплачуємо НАТО. Вони — європейці — продовжують використовувати НАТО. А платимо ми. Навіщо тоді нам це потрібно? Така логіка», - пояснює Табах.
На думку військового, зараз все залежить від Європи. Якщо європейці створюватимуть якісь паралельні НАТО організації, то Альянс і справді остаточно втратить сенс. В будь-якому випадку наш співрозмовник упевнений: Україну в НАТО не візьмуть.
«Ще в 2008 році, коли я був у Бухаресті на саміті, Україну тоді не прийняли... Але вона досі наполягає, що буде в НАТО. Україна має на це повне право. Але яким чином, який механізм? Я не розумію. По-перше, НАТО для цього доведеться змінити всі свої статути. По-друге, Україні потрібно працювати з сусідами. У вас в Україні вважають, що вступ до НАТО залежить від президента США. Але це не так. Це залежить від усіх членів НАТО, усіх 32. Так, Америка може «викрутити руки» якимось країнам. Але не всім 32-м. І це робота для вашого МЗС», - каже експерт.
Табах впевнений: вступ до НАТО наразі нереальний. Але це ще не кінець світу. Україні взагалі не обов’язково вступати саме в Альянс. Є й інші формати забезпечення безпекових гарантій.
«Україні не обов'язково вступати в НАТО. Є ряд країн, які не в НАТО, і вони дуже успішні. Японія не в НАТО. Південна Корея не в НАТО. Ізраїль воює майже сто років, і він не в НАТО. Але всі ці країни мають хорошу оборону і захищені від ворогів. Я думаю, Україні потрібно думати про реалістичні підходи до проблеми. А не мусолити речі, які не реальні. Тому що в найближчому майбутньому України в НАТО не буде, як би вона цього не хотіла. Спочатку потрібно зупинити бойові дії. Потім зупинити війну. Потім відновити економіку. Створити високооплачувану, боєздатну армію, як це робили інші країни. І це буде гарантією безпеки», - резюмував Гарі Табах.
Голова громадської ліги «Україна-НАТО» Сергій Джердж вважає інакше. На його думку, Києву потрібно як прагнути в Альянс, так і паралельно шукати інші формати.
«Потрібно і прагнути в НАТО, і шукати альтернативи. Той рівень, який є в НАТО, для нас важливий. Ми таким чином піднімаємо якість свого війська. А будь-які заяви Трампа — це не розвал НАТО. Трамп через 4 роки покине свою посаду. Тобто це думки, і все залежить від багатьох речей. Свого часу Байден і Конгрес ухвалили рішення, що без американського парламенту ніяких рухів щодо НАТО бути не може. Сам Трамп не може одноосібно цього вирішити… В НАТО США вдвічі сильніші. А без НАТО вдвічі слабші. НАТО тримається на двох стовпах: Північна Америка і Європа. І якщо Трамп каже, що для них основна проблема — Китай, то як Штати планують йому протидіяти? Одноосібно чи все ж з Європою? Краще діяти разом. Мені здається, що всі ці заяви щодо НАТО є «попередніми». І ми поки що не бачимо, щоб хтось із НАТО виходив.
Щодо нових альянсів — ми можемо їх шукати і підтримувати… Для нас будь-які угоди з НАТО — це позитив. Це краще, ніж нічого. Але само собою зрозуміло, що ніякі угоди не заміняють членства в Альянсі. НАТО працює. А от будь-які нові альянси чи організації — це все-таки поки теорія, мрії», - вважає Джердж.
Експерт резюмує: якихось різких рухів наразі робити не потрібно. Курс на ЄС та НАТО залишається незмінним. Але брати участь у загальноєвропейських форматах, якщо вони будуть, Україні також необхідно.
Політолог, керівник центру «Третій сектор» Андрій Золотарьов впевнений: сьогодні питання євроатлантичного майбутнього України перетворилося на щось релігійне, на «сліпу віру». А всіх, хто піддає це аргументованим сумнівам, починають називати «ворогами народу».
«Нас сьогодні кличуть в «євроатлантичне завтра», яке може виявитися «днем учорашнім». Коли ми підійдемо до дверей НАТО, може з’ясуватися, що вже й НАТО немає. Я вважаю, що НАТО в глибокій кризі. Адже США — це 70% бюджету НАТО. І основа військової потужності НАТО — армія США. Так, в 2022 році всі об'єдналися навколо Америки у протистоянні з РФ, був момент консолідації. Але за ці три роки багато чого радикально змінилося. Підхід трампістів радикально інший. Трамп ще в 1987 році опублікував статтю, де розвивав думку, що союзники повинні платити США за безпеку і досить, мовляв, утримувати дармоїдів. Тоді це виглядало як маячня божевільного. Але, як ми бачимо, Трамп від цієї ідеї не відмовився.
А Європа зараз перебуває в стані економічної кризи. Вона не готова до радикальних поворотів і збільшення фінансування на оборону… У нас кажуть, що ми протримаємося без США у питаннях військової допомоги. Але це обман. У Лондоні нам дали зрозуміти, що все ж таки потрібно домовлятися з Трампом. Європа допоможе, але без США серйозної підтримки не буде», - вважає Золотарьов.
Експерт каже, що сьогодні майбутнє НАТО під дуже великим питанням. Пост Ілона Маска про НАТО та ООН — наочний маркер: або Трамп поставить дуже жорсткі умови, або США можуть просто переглянути питання свого членства. Нові формати союзів можливі, але для цього потрібен час, якого дуже мало.
«Найкраща гарантія безпеки — бути сильними», - резюмував Андрій Золотарьов.
Підбиваючи підсумки, можна зробити висновок, що наразі НАТО переживає серйозну кризу. Стане вона трансформаційною чи завершальною – покаже час. Але треба розуміти, що Альянс уже не виконує свого початкового завдання як військового союзу. Низька готовність країн-членів фінансувати оборону, неспроможність оперативно реагувати на виклики сучасного світу та можливий вихід США роблять його майбутнє невизначеним.
Україна має усвідомити, що безпека країни не може залежати від когось, окрім нас самих. Альянс або трансформується, або зовсім припинить існування у нинішньому вигляді. В цих умовах Києву варто розглядати альтернативні варіанти: або формування нових оборонних союзів, або радикальне посилення власної обороноздатності.
Микита Трачук
