2019 рік приніс Україні багато нового. Зі зміною влади кардинально змінилася політична палітра у країні. Тон більшості державних, громадських і навіть деяких важливих міжнародних процесів задавали нові українські лідери та еліти, об'єднані навколо фігури Володимира Зеленського. Недарма авторитетний американський журнал Time вперше помістив на свою обкладинку президента України.
В кінці 2018 було багато прогнозів з приводу того, що 2019 рік стане переломним. У деякому сенсі цей сценарій виправдався. На тлі двох виборчих кампаній, складної внутрішньополітичної боротьби і триваючої війни на Донбасі Україна пережила складний період надвиплат за зовнішніми позиками і виграла не одну битву на терені міжнародних судів проти агресора.
Володимир Зеленський: обкладинка Time і «політик року»
Блискуча медійна кампанія Володимира Зеленського, яка стартувала у новорічну ніч 2019 як передвиборча, незабаром привела коміка «Студії «Квартал 95»» на пост президента України.
73% тих, хто взяли участь у другому турі президентських виборів, віддали свої голоси новачку в політиці. Людині без корумпованого минулого і політичного багажу, але з тісними зв'язками з олігархом Ігорем Коломойським.
Власне, увесь час на посаді глави України, а на сьогодні це трохи більше 7 місяців, Володимир Зеленський намагається дистанціюватися від учорашнього покровителя. Демонструючи прихильність інтересам не окремих бізнес груп та недавніх спонсорів, а держави. Чим викликав на себе вогонь олігарха. Що стало особливо відчутним у справі про оскарження націоналізації «Приватбанку» і при переговорах із Міжнародним Валютним Фондом.
Що характерно для 2019 року, так це мирна передача влади від Петра Порошенка до наступника. Не останню роль у цьому зіграв Захід. Лідери партнерських Україні держав відразу визнали законність українських президентських виборів і перемогу Зеленського.
Сходження на пост лідера нації новий президент відзначив гучним політичним викликом – достроково розпустив Верховну Раду VIII скликання.
Зе-Рада, турборежим і реформи
Свій президентський передвиборний тріумф Зеленський повторив уже в парламенті. Його політична партія «Слуга народу» отримала більшість місць у Верховній Раді і не стала шукати союзників для формування коаліції.
Прискорені темпи роботи парламенту дуже швидко увійшли в політичний обіг, як турборежим. Не завжди прийняття законів проходило згідно із Регламентом і з дотриманням усіх процедур. У чому опозиція справедливо звинувачувала пропрезидентську більшість.
Але важливо те, що за ці кілька місяців депутати прийняли багато законодавчих актів, що сприяють просуванню України до європейської спільноти. Зокрема, для отримання так званих промислового і митного безвіза з ЄС. Те, в чому спочатку звинувачували Зеленського і його команду – розвороту в бік Росії і відмови від руху в ЄС і НАТО – не справдилося.
Ще один прогноз щодо того, що при новій владі згорнуться ключові реформи, поки теж не спрацював. Рада проголосувала закони, необхідні для запуску Вищого Антикорупційного Суду і для укладення нової програми фінансової підтримки України з Міжнародним Валютним Фондом.
У 2020 рік країна входить із земельною і судовою реформами, діджиталізацією державного сектора, планами переглянути Угоду з ЄС для прискорення економічної інтеграції та єдиною вдосконаленою програмою співпраці з НАТО.
Ті реформи, які почали попередники нової влади, - пенсійна, освітня, медична, ЖКГ, децентралізація, лібералізація економіки – в основному всі продовжені. За підсумками перших 100 днів у багатьох експертів склалося враження, що Володимир Зеленський багато в чому продовжує курс Петра Порошенка. А в деяких моментах – його перевершує.
Обмін полоненими у вересні
Одне з найбільш значущих досягнень президента – це обмін полоненими у вересні. В Україну повернулися 35 громадян, серед яких захоплені у Керченській протоці моряки і багато відомих політв'язнів. Щоб домогтися цього результату, Зеленському довелося піти на прямий діалог з Володимиром Путіним і продемонструвати йому свою лояльність, включаючи наполегливе розведення сил на окремих ділянках на Донбасі.
Щоб обмін, який кілька разів відкладався і переносився, все ж відбувся, президенту довелося піти на принципову умову росіян – видати Володимира Цемаха, одного з підозрюваних у справі про збитий малайзійський Боїнг МН17 над Донецьком в 2014 році. За це рішення Зеленського багато критикували. До моменту, поки українські бранці не ступили на рідну землю.
Відомо, що до кінця року готується ще один обмін полоненими – 29 грудня Україна і Росія хочуть обміняти людей за принципом «всіх встановлених на всіх встановлених». Для України мова піде про повернення в'язнів сепаратистів, яких утримують на території окупованого Донбасу.
Пізніше тактика розведення продовжилася з метою умовити Володимира Путіна на Нормандську зустріч. Цей процес відбувався під обстрілами сил ООС, Україна несла втрати. Але у підсумку Зеленський домігся відновлення Нормандського формату і особистої зустрічі з главою Кремля.
Нормандська зустріч
Навколо Паризької зустрічі 9 грудня в Україні вирували політичні пристрасті. Опозиція на чолі з п'ятим президентом Петром Порошенком застерігала Зеленського від здачі національних інтересів і капітуляції перед агресором. Були організовані масові громадські протести та політичні акції.
Треба сказати, що очільник України відстояв основні червоні лінії. І дав зрозуміти, що Київ не стане торгувати територіями. Як і те, що будь-які політичні поступки по Донбасу можливі тільки після встановлення повного контролю над українським кордоном, виведення іноземних військ і розформування незаконних збройних угруповань. Імплементація «формули Штайнмайера» для регіону неможлива на умовах Росії. Іншими словами, капітуляції країни перед агресором не було, з чим погодилася більшість експертів.
Тріумфальних проривів Нормандський формат не приніс, але метою було розморозити переговорний процес за участю європейських партнерів і просунути вирішення соціально-гуманітарних питань, зокрема обмін полоненими. Цих цілей президент досяг. Володимир Путін назвав підсумки зустрічі «потеплінням» у відносинах з Україною.
Газові переговори і транзитний контракт
Україна відмовилася від закупівель російського газу для власних потреб у 2015 році. З того часу поставки блакитного палива на ринок відбуваються за схемою реверсу від європейських постачальників. Однак у газовому питанні Київ і Москву пов'язує транзитний контракт. Газ надходить з Росії в ЄС за допомогою української ГТС. Поточні угоди закінчують термін дії 31 грудня 2019 року.
Підписання нового контракту – надважлива мета для Києва. Це не тільки кілька відсотків до ВВП країни щорічно, це ще і питання національної безпеки. І стримування Кремля від подальших агресивних дій проти України.
Питання загальноєвропейської енергетичної безпеки піднімалося Зеленським на усіх міжнародних зустрічах, де він бував. Власне, його позиція на Нормандській зустрічі під час розмови з Путіним щодо газу дала російській стороні розуміння, що необґрунтованих поступок не буде.
В останній декаді грудня Україна і Росія дійшли згоди про майбутню угоду та уклали політичний протокол про наміри. 5-річний контракт, прийнятні обсяги прокачування, робота за європейськими правилами. Досягнення цієї угоди, яке все ще опрацьовується в деталях, стало можливим в тому числі і завдяки успішній домашній роботі України щодо входження в єдиний енергоринок ЄС.
«Нафтогаз» провів реструктуризацію і відділив Оператора ГТС у незалежну структуру. Днями компанія пройшла відповідне ліцензування з боку європейського регулятора. Посилили позиції Києва на переговорах також арбітражні перемоги.
Станом на 27 грудня узгодження контракту продовжується. Якщо «Газпром» не «зіскочить з підписання», а такий ризик в «Нафтогазі» не виключають, нова транзитна угода стане одним з найважливіших досягнень влади на чолі із Зеленським за перший рік правління.
Промахи і скандали в оточенні президента
Далеко не все, що пов'язано з президентом, має свої позитивні підсумки. З приходом нових осіб у владу суспільство пов'язувало високі надії. Передбачалося, що люди, незабруднені корупцією та зв'язками з олігархічними групами, привнесуть нові цінності в українську політику.
Однак, зворотною стороною «молодої крові» став прихід людей недосвідчених, часто скандальних або із невідповідною репутацією, далеких від того, чим вони повинні займатися на службовому місці. Токсичне оточення Зеленського часто ставить під сумнів щирість його цілей. Починаючи від призначення на посаду голови Офісу адвоката Коломойського Андрія Богдана і закінчуючи перепризначеним з часів Гройсмана міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим.
Найочевиднішим кадровим промахом президента можна вважати депутатський корпус, який пройшов в Раду під брендом Зе. Гучні виключення із президентської фракції, депутати з кримінальним минулим і сумнівною мораллю, корупційні викриття та публічні протистояння різних груп впливу в «Слузі народу» певним чином впливають на просідання рейтингу Володимира Зеленського. Передбачається, що у майбутньому році, команду президента чекає кадрова чистка.
Ще однією слабкою ланкою у правлінні голови держави можна вважати фактичну відсутність стратегій щодо гострих питань України. І дуже часто – інформаційне мовчання, відсутність належної комунікації з суспільством і своєчасне реагування на суспільні запити. Таке враження склалося не тільки серед українських експертів, а й у зарубіжних колег.
Найгучнішим скандалом за участю Володимира Зеленського стала історія, яка обернулася початком імпічменту Дональда Трампа. Слідчі комітети Нижньої палати Конгресу США доводять, що Трамп тиснув на Зеленського наданням військової допомоги Україні в обмін на політичний компромат проти свого опонента.
Цей інцидент пролив світло на багато аспектів у відносинах між нашими країнами. Президент доклав масу зусиль, щоб не втягуватися у внутрішні справи США і дистанціюватися від будь-яких непрозорих зв’язків із Трампом.
***
Цікаво, що завдяки історії з імпічментом, а також спробам врегулювати Донбас і домовитися з Путіним, Зеленський вперше серед усіх українських лідерів потрапив на обкладинку Time. Із підписом: «На роздоріжжі. Український президент Володимир Зеленський про те, як бути між Путіним і Трампом».
В Україні Зеленський удостоївся бути визнаним «політиком року» згідно з опитуваннями групи «Рейтинг», проведеними в грудні. Такої думки дотримуються майже 50% населення країни.
Як фінальний, але проміжний підсумок сьогодення, можна зробити висновок, президенту в цілому вдається витримувати ритм і тиск внутрішньої політичної кухні в Україні та балансувати серед важковаговиків, на кшталт Путіна і Трампа.
