Чисельність працездатного населення в Україні зараз становить близько 12 млн, тобто йдеться про скорочення на 31%, порахували у компанії "Blagoda". За висновками аналітиків, через брак робочої сили країна може втрачати від 2,7% до 6,9% ВВП щорічно. Які ще проблеми спровокувала війна на ринку праці, та як країна може поповнювати зростаючий дефіцит працівників – детальніше в ексклюзивному інтерв'ю Олексія Коробки, засновника, голови правління компанії Blagoda та IT-платформи YOUCAN 1.
Олексій Коробка: Від початку повномасштабного вторгнення тенденції на ринку праці України значно змінилися. У багатьох сферах відчувається нестача кадрів. Виїзд та постійне перебування громадян за кордоном спричинили кадровий голод в Україні.
Повномасштабна війна залишається найбільшим фактором невизначеності при прогнозуванні можливих змін на ринку праці. До війни в Україні було близько 37 млн населення, зараз консенсусний прогноз з тими, що виїхали та повернулись мінус 6,2 - 6,8 млн, тобто мінус 16% - 18% від загального населення. Цифра, яка жахає - це чисельність населення працездатного віку в Україні. До війни це було 17,4 млн, зараз - близько 12 млн, тобто скорочення на 31%.
За даними демографів, Україна може втратити близько 5 млн громадян-біженців, які не повернуться вже назад. Ваші прогнози збігаються з цими цифрами?
Олексій Коробка: Кількість українських біженців за кордоном на зараз сягає близько 6,2 - 6,8 млн осіб. Що довше триватиме війна, то більше вони думатимуть про початок нового життя в країні перебування. Україна ризикує втратити мільйони громадян.
Згідно з висновками нашого дослідження, Україна може недорахуватися 3-3,5 млн громадян. Але ця цифра може бути значно більшою. Частина родин після завершення війни возз’єднається за кордоном: чоловіки після зняття обмежень поїдуть з країни до дружин та дітей.
Якщо для економіки України втрата біженців ризикує стати катастрофою, то для економік країн, де вони перебувають, це справжній подарунок. Уряди цих держав зацікавлені в тому, аби українці розвивали їхні економіки. Тому майбутнє повернення біженців потребуватиме діалогу з країнами-партнерами та напрацювання з ними спільних політик.
Після перемоги, наша країна має робити все можливе для повернення таких громадян на Батьківщину. Вони можуть привезти не тільки свої попередні навички та знання, а й новітні тенденції та відкриття у своїх галузях.
Наскільки це критично для українського ринку праці? І яких саме фахівців виїхало найбільше?
Олексій Коробка: Неповернення українців суттєво впливатиме на українську економіку, яка може втрачати від 2,7% до 6,9% ВВП щорічно. Та головним є не загальна чисельність, а структура цієї хвилі біженців: більше 50% з них - це діти 8-18 років, а інші 40 % - це жінки із середнім віком 35-49 років.
Ця проблема буде даватися взнаки через 3-5 років, коли громадяни, які мають вступати до ВУЗів і потім йти працювати, перебуватимуть за кордоном. Тоді ми будемо відчувати страшенній попит на молоді кадри.
Найбільше виїхало тих фахівців, робота яких може бути віддаленою на першому етапі виїзду з країни: ІТ-спеціалісти, інженери, маркетологи та дизайнери, рекрутери, аналітики. Тому зараз в Україні не має великої кризи с такими спеціалістами.
Та чим більше буде проходити часу, тим більше ці спеціалісти будуть переходити на інші ринки праці, оскільки заробітна плата в цих країнах значно більша, та більші можливості.
Якщо говорити про нестачу кадрів. Чи можна стверджувати, що в Україні існує структурне безробіття? І в яких галузях бракує персоналу?
Олексій Коробка: Багато справжніх спеціалістів не тільки виїхали, а й вступили до лав ЗСУ, покинувши свої посади і професії.
Часи, коли на одну вакансію надходили сотні відгуків, уже в минулому…Тепер, щоб знайти дійсно кваліфікованого та досвідченого спеціаліста, потрібно прикласти багато зусиль і часу. Це, на жаль, послаблює українські галузі, а також економіку країни в цілому.
Найвищий попит шукачів на роботу спостерігається у Київській, Харківській, Запорізькій, Дніпропетровській, Вінницькій областях. Найнижчий - у Закарпатській, Чернівецькій, Тернопільській, Черкаській та Івано-Франківській областях.
Найбільша проблема зараз – це саме робочі спеціальності, кожна українська компанія уже відчуває цю кризу. Якщо розглянути більш детально, то дефіцит працівників становить: виробництво - 47%, продажі - 46%, інженерія - 30%, логістика - 28%, ІТ - 27%. Якщо взяти для порівняння, то в 2021 на першому місці буде сфера ІТ – 43%.
Чи помічаєте Ви схожі проблеми у західних країнах?
Олексій Коробка: Війна в Україні звичайно вплинула і на європейський ринок праці. У Польщі не вистачає працівників через виїзд українців на заробітки в інші країни ЄС, та в зв’язку з мобілізацією в Україні відчувається гостра нестача чоловіків. Найбільше не вистачає звичайних робітників. Зараз на ринку 92,8 тис. вакансій.
На початку війни в Польщі перебувало близько 2 млн українців, але з часом на перше місце за кількістю українських переселенців вийшла Німеччина, обігнавши Польщу. Так, станом на травень 2023 року у цій країні перебувало близько 1,1 млн українців, у Польщі – 990 тис. Далі йдуть Чехія (340 тис), Іспанія (178 тис), Італія (158 тис) та Болгарія (157 тис). За межами Європи найбільше українців прийняли США та Канада: у США близько 280 тис, у Канаді – близько 234 500. Таким чином, на ринках праці в цих країнах ситуація покращилася завдяки українцям.
Але в усіх країнах Європи до війни в Україні і зараз є велика проблема з працівниками на підприємствах та кваліфікованими працівниками: водіями вантажівок, слюсарями, токарями, автомеханіками, водіями автобусів тощо.
Так, ми дійсно живемо в епоху високих технологій і розвитку технічного прогресу, але при цьому всі виробництва відчувають справжню недостачу працівників. Світ дивний – це так.
Як роботодавці в Україні та на Заході планують вирішувати проблему нестачі кадрів – робочих професій та висококваліфікованих? Є різниця у підходах?
Олексій Коробка: У результаті всіх цих факторів країни Європи почали активно заповнювати дефіцит робочих спеціальностей працівниками з Азії. Країнами лідерами є Філіппіни, Непал та Казахстан. Проте найбільшою проблемою є довге очікування таких кадрів, оскільки отримання дозволу на роботу для такого працівника триває 2-3 місяці, а весь цикл близько 5-6 місяців.
Працівники з Азії вносять до польських компаній абсолютно новий та екзотичний досвід. Керівники та власники фірм пишаються тим, що в їхніх компаніях працюють не лише поляки, українці, білоруси, а й філіппінці, індонезійці та в’єтнамці. На їхню думку і, на мою думку також - це правильно, що вони стають міжнародною компанією в повному сенсі. Вони не лише продають товари по всьому світу, а й наймають людей з усього світу. Це дуже мобілізує та дає енергію для подальшого розвитку.
Співпраця з азіатами також часто є причиною переходу на спілкування англійською мовою. Досі тільки офісні працівники, які найчастіше займаються міжнародними продажами, знали англійську мову. Тим часом, після введення азіатських робітників у виробництво, менеджери та майстри повинні згадати свої знання мови із середньої школи чи коледжу.
Ми провели опитування таких працівників: "Що для них найважливіше при виборі країни – роботодавця?" Відповіді були такими:
- Переїхати жити в ЄС, оскільки рівень життя там значно вищий.
- Заробітна плата.
- Можливість перевезти сім’ю.
- Якщо взяти країни ЄС, то в Польщу найпростіше можна відкрити візу і отримати дозвіл на роботу, і найскоріше. Наприклад, якщо взяти Чехію, то там вся процедура займає 8 - 9 місяців.
- Безкоштовне оформлення документів.
Українські компанії також приходять до такого рішення. Вже зараз потрібно не тільки самим компаніям починати легалізацію та працевлаштування таких працівників, а й державі треба створювати умови для залучення на український ринок праці іноземців.
Я вже давно розумію, що іноземні робітники необхідні для підприємств України, тому на сьогодні ми активно налагоджуємо систему залучення та адаптування цих працівників під теперішні реалії.
Щодо особливостей українського ринку праці. Чи бачите Ви розуміння з боку роботодавців, що умови праці доведеться коригувати? Йдеться насамперед про соціальну відповідальність перед працівниками: створення інклюзивних умов, медичне забезпечення та навіть підтримка ментального здоров'я. Чи готові до такого роботодавці?
Олексій Коробка: Зараз дуже важко дати однозначну відповідь на ці запитання. Все змінюється щодня…в компаніях, в країні, у світі… За специфікою нашої роботи, ми щомісяця робимо аналітичні дослідження у сфері ринку праці. І ми бачимо - те, що було актуально ще вчора, сьогодні - вже ні.
Людина завжди має декілька ступенів прийняття нових умов життя, в тому числі і умов для свого бізнесу, або посади. І якщо на початку нам видається щось неможливим, то в подальшому ми переосмислюємо і підлаштовуємося до обставин, намагаючись знайти найкраще рішення, яке може дати найкращий результат.
Як роботодавець, я намагаюся допомагати своїм співробітникам працювати у зміненій реальності, утримувати їх, мотивувати, розвивати. І я маю надію, що більшість спеціалістів, які виїхали за кордон, після перемоги "принесуть" у нашу країну нові знання, новий досвід, нові тенденції та ідеї, які піднімуть галузі на високий професійний та робочий рівень, і зроблять Україну ще більш сильною та прогресивною.