$ 42.06 € 43.8 zł 10.37
+1° Київ 0° Варшава -8° Вашингтон
«Поїдемо назад відбудовувати Харків»: історія біженця, що покинув рідне місто через росіян

«Поїдемо назад відбудовувати Харків»: історія біженця, що покинув рідне місто через росіян

18 Жовтня 2022 17:17

Вранці 18 жовтня шість ракет окупанти випустили по Харкову. Вони знищили склади, де зберігалась гуманітарна допомога для міста та області. Це втрати Харкова лише за добу. Ворог щодня обстрілює місто, випускає десятки ракет та снарядів. Звідти досі евакуюються люди, бо втрачають житло чи навіть рідних.

Щоб нагадати світові, скільки людських життів було зруйновано чи поламано на роки через нахабну війну росії  UA.NEWS розповідає історію пана Олега, який виїхав з рідного Харкова ще на початку березня. Тоді росіяни підступили до міста найближче за весь час повномасштабної війни.

 

«Поїдемо будувати в Харків»


Так складалося в житті українців протягом останніх років, що багато хто прагнув їхати в пошуках кращої долі кудись подалі від різних місць – до столиці чи за кордон. І мало хто планував повернення. Війна змінила все. Вже мільйони людей вимушено залишили домівки і поїхали в невідомість. І всі вони нічого так не хочуть зараз, як повернутися додому. Бажання в них одне, але плани на мирне життя після перемоги різні. Напланував звершень і пан Олег із Харкова, який змушений був втікати від росіян на Рівненщину.

Олег ще в березні був упевнений в тому, що дуже скоро, найближчими днями, війна закінчиться і він поїде до рідного міста його відбудовувати: «…збираємося на Харків! Будемо брати молоток, цвяхи… Все буде добре!».



 

Трохи «мовного» питання


Олег пригадав, що в Харкові часом розмовляв російською, на роботі  українською.

– Як Вам зручніше розмовляти – українською, російською?

– Можу і так, і так. 

– Якою спілкувалися вдома, в Харкові?

– На роботі я говорив українською. В місті більше завжди було російської. То я обирав: якщо людина говорить українською – і я українською, якщо російською – то і я російською.

– Зараз як будемо?

– Краще українською, ми ж в Україні живем!

 

Вибухи почули одразу


Олег розповів, як у Харкові все почалося 24 лютого. Чоловік того страшного дня ще навіть приїхав на роботу. У війну не вірив до останнього.

– Якщо Ви маєте сили, розкажіть, будь ласка, як у Харкові все почалося.

– Як у всіх – о шостій ранку 24 числа. Ми живемо за три кілометри від аеропорту, тому вибухи почули одразу. Перший, потім другий, потім третій – найпотужніший. Телефонує мій співробітник і каже: «Знаєш, що трапилось?» «Ні, – відповідаю, – не знаю». «Та ж росія напала на Україну». «Та ну…», – я не повірив одразу, що це може бути. «Так, – наполягає, – цілком серйозно. У нас танки». «У нас», тобто «в нього» – це буквально кілометри чотири від кордону з росією. Я до останнього не міг повірити, що таке може бути. У все, що хочеш, міг повірити, тільки не в це. Потім уже пішли на роботу. Дивлюсь, тролейбуси не ходять, нічого не ходить.

– То Ви 24-го ще на роботу пішли?

– Так. Я ще не вірив, що це все насправді так. Сів за кермо й поїхав… на завод. Там мені повідомили, що зранку прийняла Верховна Рада воєнний стан, і все, ніхто не працює. 

– Ви справді не вірили в реальність цього всього? Я, наприклад, була готова, за тиждень в Києві ходила з усіма документами. Чи говорили, думали в Харкові, що може бути війна?

– Взагалі!.. Ніхто!.. Про роботу здебільшого думали. Я чув, що десь числа дев’ятнадцятого, здається, якісь там навчання мають бути. Це смішно звучало. А потім якісь ультиматуми. Я Вам хочу сказати про відчуття: коли почалося, було враження, що я в кіно. 

– Ви одразу вирішили залишити місто?

– Ні, аж ніяк! Дружина ще сім днів ходила на роботу. Вона працювала в супермаркеті, товар розкладала.



 

За 50 метрів від авто Олега розірвався снаряд


З Харкова Олег виїхав не одразу. Чоловік із сімʼєю не хотів покидати власний дім. Проте зважились на евакуацію, коли за 50 метрів від авто чоловіка розірвався снаряд.

– Росіяни поступово добиралися ближче й ближче до нас. Дійшли до окружної, зупинились, простояли там кілька годин, одразу після бомбардувань розвернулися і поїхали. Але сутички на сутичках, і вибухи постійні… Якось віз дружину на роботу – числа четвертого це було – і за 50 метрів від авто розірвався снаряд… У тітки в будинку повилітали вікна. Ні опалення, нічого вже нема. Жили в коридорі всі дружненько так, на підлозі, на матрацах… У мене ліки закінчилися, і дістати ніде (дуже рідкісна хвороба)… Чого чекати? Помирати просто так, без зброї, без нічого не хотілось. Тоді я й вирішив: їдемо на Західну, до тітки. 

– Довго їхали? Тяжко?

– Сьомого березня виїхали двома машинами на свій страх і ризик і через чотири доби тільки дісталися сюди. Поки їхали – потрапили під обстріл. То було на Холодній Горі, якраз прилетіло в завод чи що, я не знаю. Нам побило задню частину машини, в одній машині бак пробило. Правдами й неправдами доїхали, та й слава Богу. Сподіваємося, скоро все закінчиться.

У Олега на окупованій Харківщині залишилося весною багато знайомих та друзів. Розповів, що у товариша хотіли забрати машину, як і у багатьох інших місцевих. Ще одного друга Олега вбили.

 

Російські родичі


Розповів Олег і про своїх родичів у росії.

– У Вас є родичі в росії? Ви спілкувалися з ними?

– Так. Чоловік тітки в Москві живе, то навіть не вірить, що у нас це відбувається. Самій тітці я фотографії скинув, після того вона зі мною більше не спілкується. 

Два роки тому сім’я тітки Олега відпочивала в Харкові. Того будинку, в якому ці люди насолоджувалися гостинністю родичів, вже немає. Зараз там «самі цеглини», руїни. 

– Вона каже, що це все брехня, це все брехня. Капець, я в шоці. Справді вражений, як можна казати, що це брехня. Ну якби ж я був якийсь там сусід, а я ж рідна людина, двоюрідний племінник. І Ви вірите комусь, а не мені? Після того вже не спілкуємося. Я закликав на мітинг, кажу, виходьте, ви що там, подуріли. А вони мені: «Что? Нет-нет, у нас все нормально, нам сказали, що там учения». Я їм: «Яке навчання? У нас пів району рознесло. Горизонт, П’ятихатки, Дергачі… Райони просто стерли з лиця землі. Для чого? Люди будували.. щось хотіли, мали якісь плани. У когось там було житло, а тепер нічого, пустка… Нічого, кущі та й все…» – обурюється Олег.



 

Про перемогу


Олег був переконаний, що війна закінчиться до кінця березня.

– Як думаєте, хто переможе? 

– Ми, звісно. Оце так запитаннячко! Я взагалі не розумію… [сміється]

– Багато з ким спілкуємося, деякі люди ображені…

– На що? Ні-ні-ні, ніяких образ. Ми найкращі, 100%. І наш Президент найкращий. Оцей дух, що зараз у всіх нас, таких людей не перемогти!

А ще пан Олег вже має плани після перемоги – хоче відбудовувати Харків.

– Усіх запитую і Вас також: «Що будете робити, коли це все закінчиться, коли вже повернетеся додому?»

– Хочу приїхати додому і лягти на своєму ліжку поспати. Потім хочу піти на роботу і зайнятися своєю справою. Я б уже й зараз працював. Пропонував, що буду щось робити, адже в мене дві машини інструментів. Але нині в лікарні й робити мені нічого не дають. Сиджу, як у гостях.

– Зараз вже будете менше працювати, так?

– Ні, зараз навпаки будемо більше працювати, треба буде місто відновлювати! Будемо відбудовувати Харків! Ось до кінця тижня все закінчиться, вже збираємося їхати! Будемо брати молоток, цвяхи… Все буде добре!

– Без сумніву!


Автори: Софія Денисюк, Олена Харитоненко, Надія Кибукевич.


Фото: Лащикова Катерина


Читайте також:

Щоб нагадати світові, що таке втрата рідної домівки та снаряди у своєму місті - розповідаємо історії біженців, які ще в перші місяці війни покинули свої київські домівки та знайшли прихисток на Рівненщині.

Як планувати своє життя, коли надворі війна, а стабільності та визначеності немає зовсім - розповіла для UA.NEWS Ольга Павлова, психологиня Київського міського Центру гендерної рівності, запобігання та протидії насильству.

Під час повномасштабної війни багато людей на захоплених росією територіях ведуть як активний, так і пасивний опір окупантам. Кожен українець може підтримати протест своїх співгромадян. Йдеться навіть про банальне особисте повідомлення зі словами підтримки, але ще й про більш масштабні акції. Знайомимо вас із рухом Національного спротиву України та розповідаємо, як підтримати людей, які перебувають в окупації.