Ще десять років тому рейтинг найпопулярніших спеціальностей в Україні виглядав доволі передбачувано: філологія, право, менеджмент, економіка.
Технічні університети продовжували готувати інженерів, енергетиків і будівельників, держава виділяла на ці напрями бюджетні місця, однак за увагу молоді їм дедалі складніше було конкурувати зі спеціальностями, які асоціювалися з офісною роботою, міжнародними компаніями, фінансами або IT.
У 2026 році ця тенденція почала помітно змінюватися.
За останніми даними Міністерства освіти і науки України, після завершення основного етапу подання заяв українські вступники подали 23 822 заяви на будівництво та цивільну інженерію. Це на 9 082 заяви, або на 61,6% більше, ніж у 2025 році.
На електричну інженерію надійшло 16 366 заяв — приріст становить 57,1%. На автоматизацію, комп'ютерно-інтегровані технології та робототехніку — 15 365 заяв, або на 53,5% більше, ніж роком раніше.
Ще швидше у відносних показниках зріс інтерес до авіаційної та ракетно-космічної техніки — одразу на 74,6%.
UA.News розповідає, як за останні 20 років змінювалися освітні пріоритети українців, чому війна повернула інженерні професії в центр уваги та чи можуть сьогоднішні першокурсники через декілька років стати поколінням, яке буквально відбудовуватиме країну.
Вступ-2026: українці все частіше обирають інженерні спеціальності
Вступна кампанія 2026 року загалом виявилася значно активнішою, ніж попередня.
За даними Міністерства освіти і науки, станом на 3 серпня вступники подали до українських закладів вищої освіти 1 189 960 заяв на бакалаврат та медичну магістратуру.
Це на 28% більше, ніж у 2025 році. МОН також зазначає, що це найбільша кількість заяв за останні п'ять вступних кампаній, починаючи з 2022 року. Більше було лише у 2021-му — близько 1,33 млн.
Водночас важливо розрізняти кількість заяв і кількість самих вступників: одна людина може подавати документи одразу на декілька конкурсних пропозицій. Традиційні спеціальності при цьому своїх позицій не втратили.
Найпопулярнішим напрямом у 2026 році став менеджмент — 105 301 заява. На психологію подали 66 774 заяви, на філологію — 61 410, маркетинг — 49 345, економіку та міжнародні економічні відносини — 42 893.
Комп'ютерні науки із 40 755 заявами посіли шосту позицію. До першої десятки також потрапили фінанси, право, середня освіта та кібербезпека.
Тобто говорити про те, що українці раптом перестали хотіти бути юристами, менеджерами чи психологами, було б неправильно. Найцікавіше відбувається нижче у рейтингу — там, де видно не абсолютну популярність, а темпи зростання.
МОН окремо аналізує 40 цивільних спеціальностей, яким держава надає особливу підтримку. У 2025 році на них подали 174 166 заяв. У 2026 році — вже 232 354. Приріст за один рік становить 33,4%.
До цих напрямів належать будівництво, електрична інженерія, автоматизація і робототехніка, машинобудування, транспортні, аграрні та деякі природничі спеціальності.
Особливо показовим стало будівництво. У 2026 році на спеціальність «Будівництво та цивільна інженерія» надійшло 23 822 заяви, що на 9 082 більше, ніж торік.
Таким чином, лише за одну вступну кампанію інтерес до напряму зріс більш ніж у півтора раза. Електрична інженерія отримала додаткові 5 948 заяв — +57,1%, автоматизація та робототехніка — додаткові 5 356 заяв, або +53,5%.
Суттєво збільшився попит і на автомобільний транспорт — на 39%, а на машинобудування у 2026 році подано 8 634 заяви.
Показовий і рейтинг університетів. Перше місце за кількістю поданих заяв у 2026 році посіла Львівська політехніка — 59 676 заяв. За рік показник університету збільшився на 37,6%.
Третім став Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського — 39 188 заяв, що на 37% більше, ніж у 2025 році.
Тобто два найбільші технічні університети країни одночасно опинилися серед трьох найпопулярніших ЗВО України.
Що українські абітурієнти обирали у 2016 році
Якщо повернутися рівно на десять років назад, освітня картина виглядає дещо інакше. У 2016 році українські абітурієнти подали до навчальних закладів 2 млн 11 тис. 62 заяви.
Документи тоді подали приблизно 584 тисячі людей. І вже тут добре видно, чому порівнювати лише загальну кількість заяв у 2016 та 2026 роках некоректно. Один абітурієнт міг подавати документи одразу до декількох університетів і на декілька спеціальностей, а правила вступу за десятиліття суттєво змінилися.
За правилами вступної кампанії 2016 року, вступник міг подати до 15 заяв на п'ять спеціальностей для участі в конкурсному відборі на бюджет. Сьогодні система обмежень інша.
Тому два мільйони заяв у 2016 році не означають, що до університетів тоді вступало майже вдвічі більше людей, ніж зараз. Набагато важливішим є те, що саме вони обирали.
Тодішня перша заступниця міністра освіти Інна Совсун після завершення подання документів повідомляла, що з року в рік найбільш популярними залишалися філологія, менеджмент, економіка та право, а до групи лідерів дедалі впевненіше входили комп'ютерні науки.
Інженерні спеціальності в масовому рейтингу вступників тоді не домінували. Проте держава вже добре розуміла проблему дефіциту технічних кадрів.
У державному замовленні 2016 року одними з найбільших технічних напрямів були електроенергетика, електротехніка та електромеханіка, будівництво та цивільна інженерія, а також галузеве машинобудування.
Тобто виникла характерна для України того періоду ситуація: держава потребувала інженерів, але значна частина абітурієнтів хотіла навчатися на менеджерів, економістів, юристів або філологів.
А що було 20 років тому: вступна кампанія 2006 року
Ще цікавіше повернутися до 2006 року. Пряме порівняння кількості заяв із сучасною вступною кампанією тут уже практично неможливе.
Україна ще не мала нинішньої системи електронного вступу та ЄДЕБО, документи здебільшого подавали безпосередньо до приймальних комісій, відрізнялися назви напрямів підготовки та сама структура вищої освіти.
У офіційному рішенні колегії Міністерства освіти і науки від 2 листопада 2006 року про виконання державного замовлення та підсумки прийому до вищих навчальних закладів МОН прямо писало, що найбільш популярними серед абітурієнтів залишалися спеціальності юридичного, економічного та комп'ютерного спрямування, а також міжнародні відносини.
Водночас міністерство окремо зафіксувало зростання попиту на будівельні, технічні та транспортні спеціальності. Тобто інтерес до інженерії, який Україна бачить сьогодні, не є абсолютно новим явищем.
Більше того, деякі технічні університети у 2006 році демонстрували один із найвищих конкурсів у країні. За даними того ж документа МОН, найбільший конкурс заяв був у Полтавському національному технічному університеті імені Юрія Кондратюка — 6,7 заяви на місце.
У Харківському національному автомобільно-дорожньому університеті показник становив 6,3 заяви на місце. Для порівняння, Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана мав 5,8 заяви на місце.
Якщо дивитися на двадцять років української освіти, виходить своєрідний маятник. У середині 2000-х держава вже фіксувала зростання інтересу до будівельних, технічних і транспортних спеціальностей. У середині 2010-х освітня мода значною мірою змістилася в бік філології, права, менеджменту, економіки та IT.
А в середині 2020-х інженерія знову починає повертатися в центр уваги — але вже за абсолютно інших обставин. Україна одночасно воює, розбудовує власну оборонну промисловість і готується до найбільшої відбудови у своїй сучасній історії.
Як війна змінила ставлення до професії інженера
Пояснювати зростання заяв на технічні спеціальності виключно патріотизмом молоді було б надто просто. Змінився передусім сам образ інженера.
Ще двадцять років тому для багатьох школярів слово «інженер» могло асоціюватися із заводом, кресленнями, конструкторським бюро або професією батьків і дідусів. Сьогодні інженерія буквально щодня присутня в інформаційному просторі.
FPV-дрони, далекобійні безпілотники, наземні роботизовані комплекси, системи радіоелектронної боротьби, засоби зв'язку, системи наведення, автономне енергопостачання, нові системи ППО, виробничі лінії для оборонної промисловості — за кожною з цих технологій стоять інженери.
Війна фактично продемонструвала цілому поколінню українців, що інженерія — це не застаріла професія, а одна з основ технологічної конкурентоспроможності держави. Але оборонна промисловість — лише частина майбутнього попиту.
Після війни країні доведеться ремонтувати та будувати електростанції, підстанції, залізницю, автомобільні дороги, житлові квартали, промислові підприємства, системи водопостачання та тисячі інших інфраструктурних об'єктів.
Саме тому нинішня зміна освітнього попиту може виявитися дуже своєчасною.
Україні потрібно майже $588 млрд на відбудову
Масштаб майбутньої роботи вже можна оцінити у грошах. За п'ятою спільною оцінкою потреб України у відновленні та реконструкції — RDNA5, підготовленою урядом України, Світовим банком, Європейською комісією та ООН, станом на 31 грудня 2025 року загальні потреби України у відбудові та відновленні оцінюються майже у $588 млрд протягом наступного десятиліття.
Це майже утричі більше за прогнозований номінальний ВВП України за 2025 рік. Загальні прямі пошкодження вже перевищують $195 млрд. Найбільші довгострокові потреби припадають саме на сфери, де без інженерів масштабне відновлення неможливе.
За оцінкою Світового банку, транспорт потребуватиме близько 16,4% усіх ресурсів відбудови, енергетика — 15,4%, житловий сектор — 15,3%. У грошовому еквіваленті потреби транспортного сектору перевищують $96 млрд, енергетичного — наближаються до $91 млрд, а житлового — до $90 млрд.
Це означає тисячі окремих проєктів. Хтось повинен буде розрахувати конструкцію нового мосту. Хтось — спроєктувати район замість зруйнованого. Хтось — модернізувати електромережу. Хтось — запустити виробничу лінію. Хтось — відновлювати залізничні вузли, теплоелектростанції, водоканали та промислові об'єкти.
Тому питання полягає не тільки у тому, чи знайде Україна сотні мільярдів доларів. Не менш важливе питання — хто фізично реалізовуватиме ці проєкти.
Гроші на відбудову можна знайти. Значно складніше знайти людей
І ця проблема вже проявляється. Світовий банк у матеріалі звертає увагу на те, що одним із головних вузьких місць українського відновлення стає кадровий потенціал.
Війна, мобілізація, міграція та внутрішнє переміщення населення створили серйозний дисбаланс між тим, які працівники є на українському ринку, і тим, яких спеціалістів потребує економіка.
І ця проблема може лише посилитися, коли обсяги реконструкції почнуть зростати.
Україна теоретично може отримати мільярди доларів міжнародного фінансування, підготувати десятки масштабних інфраструктурних програм і водночас зіткнутися з банальною нестачею людей, які здатні їх реалізувати.
Саме тому цифри вступу 2026 року важливі не лише для університетів. Людина, яка сьогодні вступає на будівництво, енергетику чи автоматизацію, закінчуватиме бакалаврат приблизно у 2030 році.
Тобто саме тоді, коли значна частина масштабної післявоєнної реконструкції все ще триватиме.
Просто збільшити кількість бюджетних місць недостатньо
Є ще одна проблема. Збільшення кількості заяв саме по собі не означає, що Україна автоматично отримає десятки тисяч висококваліфікованих інженерів.
Частина студентів залишить університет. Частина змінить спеціальність. Частина після випуску поїде працювати за кордон. А частина може отримати диплом, але так і не здобути практичних навичок, необхідних сучасній промисловості.
Тому державна політика не може завершуватися на етапі «давайте дамо більше бюджетних місць». Інженерну освіту потрібно максимально наближати до реальної економіки.
Майбутній енергетик повинен працювати з обладнанням і програмними системами, які використовуються у сучасних електромережах. Студент-будівельник — знати BIM-моделювання, європейські будівельні норми, сучасні матеріали та принципи енергоефективності.
Майбутній спеціаліст з автоматизації — бачити промислову лінію не лише на презентації викладача. А студент машинобудівного факультету — ще під час навчання розуміти, як працюють сучасні українські виробництва.
Не менш важливою буде зарплата. Україна конкуруватиме за молодих інженерів із Польщею, Німеччиною, Чехією та іншими країнами ЄС.
Якщо випускник українського університету отримає можливість заробляти за кордоном у кілька разів більше, одного патріотичного заклику «залишитися і відбудовувати країну» буде недостатньо.
Тому завдання держави — не лише підготувати спеціаліста, а й створити умови, за яких він захоче працювати тут.
Від юристів і менеджерів до інженерів: що показують останні 20 років
Якщо скласти разом статистику трьох різних вступних кампаній, можна побачити цікаву зміну.
2006 рік. Найпопулярнішими залишаються юридичні, економічні, комп'ютерні спеціальності та міжнародні відносини. Але МОН уже фіксує зростання попиту на будівельні, технічні та транспортні професії.
2016 рік. Серед найпопулярніших напрямів залишаються філологія, менеджмент, економіка та право. Комп'ютерні науки стають дедалі популярнішими, але класичні інженерні спеціальності не визначають масовий вибір вступників.
2026 рік. Менеджмент, психологія та філологія досі мають значно більше заяв, ніж більшість класичних інженерних спеціальностей.
Однак ситуація змінюється за темпами. Будівництво додає 61,6% заяв за один рік, електрична інженерія — 57,1%, автоматизація та робототехніка — 53,5%.
Два технічні університети — Львівська політехніка та КПІ — входять до трійки закладів із найбільшою кількістю заяв. Це ще не освітня революція. Але напрям руху вже помітний.
Війна зробила інженерні професії видимішими. Розвиток українського defense tech показав, що інженер може створювати технології, здатні безпосередньо впливати на ситуацію на полі бою.
А масштаб майбутньої реконструкції робить технічні кадри економічно необхідними.
І якщо нинішня тенденція вступної кампанії збережеться, студентів, які у 2026 році лише вперше зайдуть до аудиторій будівельних, енергетичних та машинобудівних факультетів, через декілька років цілком можуть називати поколінням української відбудови.
