У світлі зростаючих геополітичних напружень у Східній Європі, а також агресивної політики і риторики Російської Федерації, питання безпеки Польщі та країн Балтії вчергове набуває особливої актуальності. Безліч експертів сходяться у думці, що після України саме ці держави можуть стати наступними жертвами Кремля.
І хоча кінця війні в Україні поки що на горизонті не видно, історичний досвід, сучасні виклики та підготовка до можливих сценаріїв агресії з боку Москви потребують детального аналізу вже тут і зараз. Адже ще римляни казали: «Si vis pacem, para bellum», тобто «хочеш миру – готуйся до війни».
Власне, всі вищезгадані країни вже готуються. Прямо зараз у Польщі триває активна підготовка до можливих бойових дій. Те ж саме відбувається і у балтійських державах.
Чому країни Балтії та Польща історично ворогували з Росією, якими можуть бути кроки РФ та як потенційні жертви агресії готуються до оборони? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук розбирався у питанні.
Історичний контекст конфліктності
Відносини між Польщею, Литвою, Латвією, Естонією та Росією протягом століть характеризувалися складністю та регулярними конфліктами. Вони зумовлювалися геополітичними амбіціями та боротьбою цих народів за незалежність від диктату Москви.
Польсько-російські відносини мають глибоке коріння, що сягає ще часів середньовіччя. У XVI-XVII століттях Річ Посполита, до складу якої входила Польща та Литва, була однією з провідних європейських держав, що суперничала з Московським царством за вплив у Східній Європі. Польсько-московська війна завершилася підписанням Деулінського перемир'я, за яким значні території відійшли до Речі Посполитої.
Однак у XVIII столітті ситуація змінилася. Російська імперія, спільно з Пруссією та Австрією, здійснила три поділи Речі Посполитої (у 1772, 1793, 1795 відповідно), внаслідок чого польська держава зникла з політичної карти Європи на понад століття.
Росія отримала значну частину польських земель, що спричинило хвилю національно-визвольних повстань. Всі вони були жорстоко придушені, а учасники зазнали репресій.
Литва, Латвія та Естонія також мали складні відносини з Росією. Після Великої Північної війни ці території були приєднані до Російської імперії. Незважаючи на збереження певних автономних прав, русифікація та обмеження національних культурних проявів стали частиною імперської політики на довгі віки.
Після Першої світової війни та розпаду континентальних імперій країни Балтії здобули незалежність у 1918 році. Проте період суверенітету був короткочасним. У 1940 році, внаслідок пакту Молотова-Ріббентропа, Радянський Союз анексував Литву, Латвію та Естонію. Це супроводжувалося масовими депортаціями, репресіями та насильницькою колективізацією і насадженням комуністичної ідеології.
Таким чином, історичний досвід Польщі та країн Балтії свідчить про постійну боротьбу за незалежність та суверенітет у протистоянні з російською експансією. У всіх акторів цього процесу є причини не любити один одного: поневолені народи мають історичну злість на Москву за, власне, поневолення – а Росія ж, як класична імперія, розглядає ці народи як «невдячні» та «русофобські».
Можливі сценарії агресії
Сучасна геополітична ситуація в Європі, зокрема тривала агресія Росії проти України, змушує Польщу та країни Балтії серйозно оцінювати потенційні загрози з боку РФ. Сценарії можуть бути різними.
Так, Росія цілком здатна застосувати тактику гібридної війни, яка включає кібератаки, дезінформацію, економічний тиск та підтримку проросійських рухів. Таке Москва вже робила в Україні впродовж багатьох років – так вона робить і сьогодні по відношенню до західних країн.
Ще у грудні 2024 року польський адмірал Кшиштоф Яворський заявив, що Росія систематично порушує безпеку в Балтійському морі, зокрема через глушіння мобільного зв'язку та даних про рух суден, що створює небезпеку для кораблів та енергопостачання. Ці дії спрямовані на перевірку реакції західних країн та є частиною типової гібридної війни, яка поєднує традиційні військові методи з підривною діяльністю в економічній та політичній сферах.
Ходять вперті чутки про можливу пряму агресію. Однак однозначне військове вторгнення Росії в Польщу чи країни Балтії є наразі малоймовірним через їхнє членство в НАТО. Втім, «малоймовірно» не означає «неможливо».
Відповідно до військової доктрини Російської Федерації, Москва залишає за собою право застосовувати військову силу у випадках, коли, на її думку, існує загроза її національним інтересам. Потенційними приводами для вторгнення можуть стати:
- Захист російськомовного населення. Росія вже використовувала цей аргумент під час анексії Криму та вторгнення на Донбас. Так само – «звільненням наших» – мотивувалося і повномасштабне вторгнення у 2022 році. Тут важливо зазначити, що у країнах Балтії, особливо в Латвії та Естонії, значна частка населення є російськомовною: близько 25% у Латвії та 30% в Естонії. Загалом в балтійських державах проживають біля 900 тисяч людей, які ідентифікують себе як росіяни. Це може бути використано для виправдання агресії.
- Провокації на кордоні. Росія може створювати штучні інциденти, звинувачуючи Польщу або Литву в «порушенні безпеки». Наприклад, використання диверсійних груп для атак на об'єкти інфраструктури або нападів на громадян РФ у цих країнах. Така собі «Гливицька провокація» на російський лад.
- Блокада «Сувальського коридору». Це вузька ділянка польсько-литовського кордону довжиною близько 65 км, яка відокремлює російський анклав Калінінград від Білорусі. Захоплення цього коридору дозволило б Росії відрізати країни Балтії від решти НАТО, що значно ускладнило б їхню оборону, заливши лише морські шляхи.
- Використання союзників. Росія може спровокувати конфлікт через територію Білорусі, що значно ускладнить стратегічне становище Польщі та Литви. Хоча цей варіант поки що особливо малоймовірний через позицію Олександра Лукашенка, який явно демонструє небажання втягуватися напряму в якусь велику війну.
Важливий аспект: відповідно до статті 5 Північноатлантичного договору, напад на одну з країн НАТО вважається нападом на весь Альянс. Проте політичні фактори можуть впливати на реальну реакцію НАТО.
Ніхто не сперечатиметься з тим, що головні в Альянсі все ж таки США. Президент Дональд Трамп неодноразово критикував НАТО та ставив під сумнів необхідність автоматичної допомоги країнам-членам блоку. Відмова США активно втручатися у конфлікт може спровокувати затягування процесу ухвалення рішень всередині НАТО.
Нікуди не дівається і внутрішній розкол. Деякі країни-члени Альянсу, зокрема Німеччина та Франція, можуть наполягати на дипломатичному вирішенні конфлікту замість негайної військової відповіді. Врешті, хоча НАТО і має сили швидкого реагування, логістичні труднощі та політичні рішення можуть спричинити затримку, що дасть Росії стратегічну перевагу як мінімум на перших етапах потенційної війни.
Попереджений – значить озброєний
Розуміючи реальність загрози, Польща та країни Балтії активно нарощують свою обороноздатність в міру тих сил і ресурсів, які вони мають. Зокрема, Польща інвестує рекордні кошти в оборону, плануючи витратити понад 4,7% ВВП на військові потреби у 2025 році. Окрім цього, Варшава намагається швидко посилити, переозброїти та доукомплектувати свої збройні сили, довівши їхню чисельність до 300 тисяч осіб.
Вздовж кордону з Росією та Білоруссю поляками створюється система оборонних споруд – «Східний щит». Він включає протитанкові укріплення, спостережні пункти та фортифікаційні лінії. Польща активно закуповує американські танки Abrams, реактивні системи залпового вогню HIMARS, а також винищувачі F-35. Врешті, країна бере активну участь у міжнародних військових маневрах, таких як Defender Europe 2024, готуючи та тренуючи армію.
З Литвою, Латвією та Естонією все дещо складніше. Це маленькі країни з дуже маленькими арміями, які не становлять ані реальної сили, ані реальної загрози. Усвідомлюючи вразливість своїх територій, держави Балтії все одно намагаються зміцнити обороноздатність. Та ж Литва будує бетонні укріплення вздовж кордону з Білоруссю.
Однак основна надія цих країн полягає у збільшенні військової присутності НАТО. На балтійських територіях розміщені міжнародні бойові групи Альянсу під керівництвом Німеччини, Канади та Великої Британії.
Всі три країни також розвивають кіберзахист через загрозу російських хакерських атак. А ще – готують населення до оборони. Зокрема, у Литві вже відновлено обов’язкову військову службу з 2026 року, а в Естонії та Латвії активно розвиваються загони територіальної оборони, подібні до українських.
Загалом все вказує на те, що ці країни готуються до війни. Така ж інтерпретація є популярною на російському пропагандистському телебаченні. Втім, тут не варто плутати причину з наслідками.
Все це є реакцією на агресивну путінську Росію. Тому що всім зрозуміло, що навіть якби всі балтійські країни об’єдналися – жодної серйозної загрози РФ вони б не склали. Виходить, що у мілітаризації регіону перш за все винна сама Москва.
Думка експерта
Військовий експерт, полковник СБУ у відставці Олег Старіков визнає, що теоретично Росія може напасти на країни Балтії, Польщу чи будь-яку іншу державу. Однак до реалістичності такого сценарію, тим паче в найближчий час, наш співрозмовник ставиться досить скептично.
«Перше — якщо вважати керівництво РФ повністю некомпетентним і таким, що не рахує свої ресурси, то чому досі західний світ не досяг стратегічної поразки Росії? Це називається «епіграф», на подумати. Друге — для того, щоб воювати, потрібні ресурси. Згідно з військовою доктриною РФ, їхні збройні можуть вести одну велику війну і одну маленьку. Але одна велика війна повинна бути пов'язана з ракетною тріадою, тобто з ядерним озброєнням. Вони воюють обмеженими засобами, усвідомлюючи, що якщо вони повністю мобілізують особовий склад, їм не вистачить сил на велику війну. Навіть для того, щоб піти і окупувати Сумську або Харківську область, необхідно близько 800 тисяч осіб. Це два великі фронти. Мобілізувати людей можна, але ворогу не вистачить техніки для повного укомплектування», - каже Старіков.
На його думку, все що стосується можливого нападу на Балтію чи Польщу – це інформаційно-психологічні складові сучасності. Експерт визнає: напад на Україну дійсно відбувся, але його мотивували питаннями геополітики та якихось «загроз».
«Але ніякої реакції на вступ Фінляндії та Швеції в НАТО не було. Чому? Тому що не бачать загрози. Там є тільки національні війська, немає військ НАТО. Чи є загрози з боку Балтії та Польщі? Теж ні. Тож мій висновок такий: кожна війна має свою мету. Наскільки я аналізую стратегічні документи РФ — у них немає мети територіального завоювання Балтії та Польщі. У них є мета відсунути війська НАТО від східних кордонів. Але зробити це можна політичними засобами. Чим вони зараз і займаються», - резюмував Олег Старіков.
В якості підсумків варто зазначити, що Польща та країни Балтії є ключовими елементами східного флангу НАТО. Історичний досвід, сучасна агресія Росії в Україні та невизначеність політики США роблять їх головними потенційними мішенями для майбутніх дестабілізаційних дій Кремля.
Однак активна підготовка та тісна взаємодія з НАТО значно підвищують їхні оборонні можливості, ускладнюючи для Москви реалізацію агресивних сценаріїв. А переозброєння та посилення власних армій має стати сигналом для росіян, що краще нічого навіть не починати.
В ідеалі ж головним способом вирішення безпекової кризи має бути дипломатія та поступова демілітаризація у майбутньому. «Дилема безпеки» працює в обидві сторони, а знаменита «чехівська рушниця» рано чи пізно обов’язково вистрілить. Задача політиків – не доводити ситуацію до крайнощів та завжди шукати спроби порозумітися хоча би таким чином, аби непорозуміння не переростало у військове протистояння.
Микита Трачук
