22 липня серйозно загострився конфлікт між владою та антикорупційними органами — зокрема, НАБУ і САП. Верховна Рада швидко ухвалила закон під номером 12414, який, серед іншого, фактично забирає ключові повноваження у антикорупціонерів.
В інтерв'ю UA.News громадський діяч, відомий політичний блогер та підприємець Карл Волох поділився своїм поглядом на те, що сталося вчора, про різницю між незалежністю слідчих органів та поверненням їх у правове поле, про майбутнє перших за весь час повномасштабної війни протестів, а також про ключові проблеми антикорупційної галузі загалом.
Докладніше — в нашому матеріалі.
Перше питання, яке хотілося б задати — ваша загальна оцінка ситуації довкола НАБУ. Коротко і ясно: що взагалі відбулося довкола цих органів в останні два дні?
Карл Волох: Два дні тому до мене зателефонував мій товариш і запитав, на чиєму ми боці, за кого ми вболіваємо в цій ситуації. Я йому сказав: ми вболіваємо за обидві сторони, обом бажаємо перемоги. Це, звичайно, жарт. Але я абсолютно не підтримую дії влади в частині того, що вони збираються зробити НАБУ залежною від себе організацією. Це мені абсолютно, стовідсотково, категорично не підходить. З іншого боку, я вже більше року займаюся системними проблемами в роботі антикорупційної вертикалі. Я бачу там дуже серйозні проблеми і маю специфічний погляд на роботу цих відомств. Я вважаю, що їх потрібно повертати в правове поле, але жодним чином не підтримую дії влади по обмеженню самостійності НАБУ.
Чи не пов'язано те, що відбувається з НАБУ, з резонансними справами щодо оточення президента Зеленського, топ-посадовців уряду, які мали місце останнім часом?
Карл Волох: І так, і ні. Є кілька факторів, які зробили можливою цю атаку на НАБУ. Перший фактор, який треба вважати абсолютно вирішальним — це зміна влади в Сполучених Штатах. Президент Трамп має набагато менший інтерес до того, що відбувається всередині України, і він жодним чином не підтримує дії своїх попередників. Я вже не кажу про те, що банально немає посла США в Україні, це теж суперфактор. Але головне: основна організація, яка підтримувала антикорупційну вертикаль — USAID — на даний момент практично анігільована, в Україні її майже не видно. Відтак і увага Держдепу до цього питання також мізерна.
Люди, чиї кар'єри були колись залежні від успіхів антикорупційної вертикалі в Україні, сьогодні переважно або відсторонені від роботи, або пішли, як попередня пані посол Сполучених Штатах Бріджит Брінк. Тобто це основна передумова. Якби не це, звичайно, що влада за жодних обставин не наважилася би йти на лобове зіткнення з американцями, котрі сильно вклалися в антикорупційні органи України. Вони вклали величезні кошти, мова йде про мільярди. Але оскільки сьогодні ситуація змінилася докорінно, то й стала можливою атака на НАБУ.
Причина у тому, що владу не влаштовує, що НАБУ, САП і ВАКС залишилися практично єдиними, хто ще не повністю залежить від Банкової. Я кажу слово «практично» тому, що Верховний суд України ще намагається час від часу чинити якийсь опір свавіллю влади. Якщо ж винести його за дужки, то залишається тільки антикорупційна вертикаль. НАБУ, САП, ВАКС все ж таки були організації, які намагалася якимось чином вести більш-менш незалежну політику. І от на даний момент ця політика знищується. Коли я кажу «більш-менш», то мушу визнати, що до топових посадовців влади ставлення було дуже обережним. Крім того, абсолютно незаконним і не співмірним був вплив на всі ці установи з боку грантових антикорупційних організацій — особливо ЦПК.
У цьому контексті яке буде майбутнє цих органів після всього, що відбулося?
Карл Волох: Я б не робив прогнози, тому що для нас залишається невідомим цілий ряд факторів. Перше — це подальша реакція суспільства. Крім того, станом на сьогодні абсолютно невідомою є подальша реакція Євросоюзу. Поки що вона така собі, легенька. До речі, тут треба віддати належне Офісу президента. Вони дуже добре розрахували, що не може сьогодні ЄС, коли він так вимагає і пояснює своєму населенню, чому необхідно підтримувати Україну — не може він починати карати Київ, який бореться з російським фашизмом і російською агресією. Також Сполучені Штати станом на сьогодні взагалі жодним чином не висловилися з цього приводу. Тобто ми не знаємо, що буде завтра, що, умовно кажучи, завтра внесе у вуха Трампа той самий Кіт Келлог. Він цілком може прийти і довести до президента, що відбуваються ті чи інші речі… Я нічого не прогнозую. Я вважаю, в даному випадку треба посидіти, подумати і подивитися.
Вчора голова Служби безпеки України пан Василь Малюк сказав, що закон стосовно НАБУ — це фактично повернення Бюро в конституційні рамки. Як би ви це прокоментували, що ви про це думаєте?
Карл Волох: Нічого подібного. Тобто якщо вже когось і треба повертати в конституційні рамки, то це інші правоохоронні органи, особливо їхні слідства. Це і МВС, конкретно Національна поліція, і особливо ДБР.
До речі, мало хто помітив, але вчора сталася інша, не менш важлива подія, дуже і дуже тривожна. Вчора узаконили обшуки без ухвали суду. Це дуже кепська річ. Останні місяці, спостерігаючи за тим, яким масовим явищем стали обшуки ДБР без ухвал суду, я думав собі: цікаво, що вони збираються робити далі? От голова ДБР пан Сухачов: куди він буде тікати, коли влада зміниться? Адже такі обшуки є прямим порушенням закону.
Яким чином? Це ж пряма кримінальна відповідальність — дати наказ робити такі речі. До речі, мушу сказати, що і НАБУшники так само, просто в значно менших масштабах, застосовували цю практику. Вони також приходили інколи на обшуки без ухвали суду. Хоча КПК чітко і стовідсотково обумовлює, коли такі речі можливі. Просто стовідсотково. Тобто якщо правоохоронець знає, що в цю хвилину, умовно кажучи, за дверима відбувається вбивство, зґвалтування або інший подібний злочин, який потрібно негайно зупинити — тоді він має право увірватися і зупинити цей злочин. Але це все. А тут вони вигадали, що якщо правоохоронцеві відомо, що в цей момент може відбуватися знищення речових доказів, тоді він теж має право вриватися без будь-якої ухвали суду. А після цього вже все просто. Суд заднім числом узаконює ці дії.
Учора ми побачили ледь не перші протестні акції за весь час великої війни — безпрецедентна подія. На ваш погляд, чи мають ці протести якийсь потенціал, чи це все швидко закінчиться і не матиме продовження?
Карл Волох: Якби я там був, якби поспілкувався з людьми — я мав би більше підстав робити якісь прогнози. А так — я не знаю. Я бачив, що це переважно молодь, вони прекрасні дітки. Але ми пам'ятаємо, що цей протест молоді, з якого починався колись Майдан, теж тривав не дуже довго. Якщо б їх не побили тоді, і в ряди протестувальників не включилися дорослі громадяни — то вони так і розійшлися б. До речі, наразі влада має цілком законні підстави застосовувати до протестувальників силу. В країні діють обмеження воєнного стану.
І не забуваємо про те, що такі протести для ворога зараз найвигідніше, що може бути для того, щоб якимось чином дестабілізувати ситуацію в Україні — це факт. Настільки складні фактори… І миритися з цим свавіллям влади не можна, і не миритися теж не можна. Чесно, я не знаю. Є не так багато ситуацій, коли я кажу, що гадки не маю що робити. От зараз така ситуація. Я гадки не маю, що тут робити.
Ваша позиція зрозуміла. Наостанок хотілося би спитати про системні проблеми антикорупційної галузі, якими ви займаєтеся. Якими є ключові проблеми? Чи можете назвати основні?
Карл Волох: Найбільша проблема — відсутність судового контролю. Моє глибоке переконання полягає в тому, що існує «мєнт» (незалежно від того як він називається: детектив НАБУ чи ще якось). Їхня справа — клепати справи, доводити їх до суду і вироків. Цим вони пишаються, за це вони отримують винагороди, отримують звання, просуваються по службі і так далі. Але все це має перевірятися в суді. Якщо б я побачив, що суддя подивився на абсолютно нікчемну підозру якійсь людині і сказав би детективу і прокурору САП: ви мені порожні папірці не несіть, а як хочете підозру — обґрунтуйте її не своїми фантазіями, а реальними фактами. Якщо б такий суд існував, у мене претензій до НАБУ було б мінімум, тому що судовий контроль в даному разі працював би. Але він не працює, на жаль. ВАКС (Вищий антикорупційний суд — ред.) почуває себе радше частиною антикорупційної системи, ніж безпосередньо судом. І це жахлива історія, жахлива проблема, це геть антиконституційно.
Друга особливість: НАБУ, САП і ВАКС перевели більшу частину своєї діяльності в піар-площину, а не в площину правосуддя. І це біда, тому що вони призначають людей винними на тому етапі, коли до доведення їхньої вини ще залишається величезна відстань. Це дуже погано. Вони зливають повідомлення про обшуки своїм антикорупційним грантовим активістам, і ті все це публікують. Вони вже роблять людину винною до того, як її вина буде доведена. Це погана історія, суцільний піар, і в цьому піарі вони використовують ганебні методи.
А взяти ці неймовірні застави, які вони гатять підозрюваним! КПК передбачає інше. Те, що він передбачає — це менше мільйона гривень. Точніше, там не стільки в гривнях, там 300 податкових мінімумів. Але якщо це рахувати в грошах, то буде десь під 900 тисяч гривень. Ми ж маємо сьогодні 90% ухвал ВАКСу, де суми визначаються у 10, 100, 200, 300 разів більші, ніж ті, які передбачає КПК. Головне: закон вимагає в такій ситуації обґрунтувати, чому саме ці суми. Чому суд вважає, що менша сума не зможе дисциплінувати фігуранта і так далі. Застава — це не є спосіб покарання, і це те, про що вони забули. Застава — це спосіб дисциплінувати підозрюваного, щоб він з'явився на виклики слідчого і на суд та не протидіяв судочинству. Це все. Більше ніякої мети в заставі немає.
Але для того, щоб показати, які вони ефективні, як вони страшенно борються з корупцією, показати це пересічному громадянину, який не розбирається в особливостях закону — вони вирішують: а давайте вгатимо 200 мільйонів гривень заставу. До речі, зверніть увагу: умовному підозрюваному вгатять 200 мільйонів застави після того, як спочатку накладуть арешти на все майно і всі рахунки. І звідки людина має взяти ці 200 мільйонів? Суддю це взагалі не цікавить.
Це є один приклад, а таких прикладів, таких системних проблем ще дуже багато. Я кажу головне: проблема в тому, що антикорупційні органи вийшли за межі правового поля. Вони дозволяють собі просто плювати на закон заради піару та створення видимості ефективної боротьби з корупцією. Просто топчуться по закону. І те, чому я цим питанням взагалі зайнявся — це прагнення повернути цю фактично безконтрольну систему у правове поле. Але я кажу ще раз: намагання повернути їх у правове поле — це одне, а знищення їхній незалежності — це зовсім інше.
