Санкції в Україні дедалі частіше застосовуються не за призначенням — замість недосяжних для правосуддя осіб вони торкаються громадян України, нерідко і без належної доказової бази. Адвокат Олексій Шевчук, партнер та речник адвокатського об’єднання Barristers, вважає дану практику хибною та такою, що підміняє собою правоохоронну систему. За його словами, все більше санкцій оскаржуються в судах, а міжнародна підтримка таких рішень стрімко падає. Далі — пряма мова Олексія Шевчука.
Чому санкції проти громадян України – хибна практика
З правової точки зору, накладення, введення та імплементація санкцій відносно громадян України є хибною практикою. Діюче законодавство, навіть в умовах того, що особа несе певну інформаційну загрозу для країни, не дає можливості впроваджувати проти цієї особи санкції.
Якщо ця особа є громадянином і несе загрозу, то є певний перелік статей Кримінального кодексу, які чітко передбачають перелік правопорушень, які дана особа вчинила, могла вчинити або вчинить. Чи то фінансування тероризму, чи то безпосередньо протидія Збройним силам і так далі. Ці кримінальні провадження мають розслідуватися, а особа — отримати підозру і відповідний запобіжний захід.
Впроваджувати санкції варто по відношенню до тих осіб, які для країни в межах країни і національного законодавства є недосяжними.
Тобто національний інструментарій правових засобів не забезпечує ефективного захисту інтересів країни, яка перебуває в умовах війни. Практика впроваджувати санкції проти громадян України є хибною. Я впевнений, що всі ці обмеження найближчим часом будуть трансформовані в зворотньому напрямку.
Міжнародні інстанції будуть змушені констатувати факт порушення основоположних прав і свобод громадян України через імплементацію санкцій по відношенню до громадян України.
Бо здебільшого в основі санкцій, які імплементуються по відношенню до українських громадян, не лежить нічого, окрім довідки від працівника якогось відомства, наприклад, Служби безпеки. Ми навіть не знаємо рівень освіти цього працівника, але він вирішує, що особа, яка є публічним діячем, політиком чи відомим бізнесменом, несе загрозу. Хотілось би зрозуміти, чи має фахівець, який формує таку довідку, базові знання, і, наприклад, диплом академії СБУ? Зазвичай ні. Чи має такий фахівець базові знання у сфері захисту інформаційної безпеки країни? Ні.
Тому практична складова застосованих санкцій викликає великі сумніви, якщо говорити про громадян України.
Про докази щодо осіб, проти яких вводять санкції
Докази містяться у відповідних таємних матеріалах, які стають підставою звернення до Ради національної безпеки та оборони (РНБО).
І там є вичерпний перелік того, що на думку Служби, може стати підставою впровадження санкцій по відношенню до тієї чи іншої особи.
Іноді там дійсно є докази. Наприклад, людина хотіла заволодіти майном російського бізнесмена, який фінансував диверсійну діяльність в Україні.
А іноді підставою для застосування санкцій стає стаття з Вікіпедії або репост з Telegram-каналу чи газети.
Тому на 80% скоріше ні, ніж так.
Чи можуть українці оскаржити санкції
Громадяни України, проти яких запровадили санкції мають можливість оскаржити ці рішення в судовому порядку. І вони оскаржують.
Адвокат, партнер нашого об'єднання Олександр Шадрін отримав резонансну окрему думку Верховного суду. Там чітко сказано, що:
“Навіть за широкої дискреції президента у санкційній політиці, його дії мають залишатися в межах конституції та принципів верховенства права. Суди зобов'язані перевіряти, чи не є рішення свавільним, а санкції необґрунтованими у конкретній справі. Держава не надала належних доказів загрози від особи, щодо якої застосовано санкції. А отже позов особи про скасування санкцій слід задовольнити”
Це окрема думка суддів Верховного суду Кривенди та Мазур.
І сьогодні вже побільшало випадків, коли судді пишуть окремі думки. Це стосується необґрунтованості санкцій і неможливості застосування санкцій до громадян України.
Але президент в даному випадку виконує статичну роль. І відповідальність лежить не на президенті. Відповідальність лежить на Раді національної безпеки та оборони, бо це колегіальний орган. Там сидять освічені люди. У президента дуже багато роботи — йому приносять документ і він лише питає, чи все там правильно. Введення в дію указом президента рішення РНБО — це питання організаційне. І те, що ми оскаржимо указ глави держави, це лише процедура.
По великому рахунку відповідальність колективну мали б нести усі члени Ради нацбезпеки і оборони, які впроваджують санкції і фактично підміняють собою всю правоохоронну систему. Якщо так, давайте тоді ліквідуємо Офіс генерального прокурора, НАБУ, НАЗК і натомість збільшимо штат РНБО, щоб РНБО виносило рішення щодо конкретних осіб — винен або не винен, у в'язницю чи ні. І взагалі треба вже тоді впровадити смертну кару. РНБО засідало, ухвалило рішення, несе загрозу державі – значить, розстріляли. Ні витрат, ні проблем, ні питань.
Санкції не використовуються за своїм призначенням
Сьогодні санкційні механізми почали використовуватися не за своїм призначенням. Негативним є те, що раніше усі іноземні партнери без застережень імплементували наші внутрішні санкції по відношенню до певних громадян в себе дзеркально. А зараз такий відсоток складає лише 15%.
Санкційні механізми в інших юрисдикціях
Кожна країна має свій власний санкційний механізм. В кожній країні санкції несуть різну правову природу, хоча мета одна.
Деякі країни взагалі не мають ефективного санкційного механізму і стикнулись з цим вперше. Природа санкцій — це не політична природа, а економічна природа. Санкції – це захист економіки країни. Первинна природа санкцій така.
Говорити про те, що ми могли би щось запозичити, складно. Тому що є санкційна група Єрмака-Макфола, і я вважаю, що там працюють непогані фахівці. Слід віддати належне пану Владиславу Власюку, раднику президента з питань санкцій – дуже компетентна особа. Але іноді і його думку не чують.
Тому тут питання до Ради національної безпеки та оборони як колегіального органу, який мав би напрацювати певну візію щодо міжнародного санкційного досвіду, щодо взаємодії з іншими країнами на рівні спільних робочих груп.
Не в усіх країнах є компетентний орган або представник, який міг би дзеркально, імплементувати санкції. Іноді потрібно, щоб цілий законодавчий орган включився в процедуру адаптації українських санкцій. Наприклад, в Португалії немає такого відомства, і це треба пропускати через парламент.
Якщо говорити про найкращі санкційні досвіди, то це однозначно Британія, однозначно Сполучені Штати Америки і Нідерланди. І це, як не дивно, Норвегія. Це країни, які мають досконалі, на мою думку, санкційні механізми.
Майбутнє оскарження санкційних справ
80% санкційних справ мають бути вирішені на користь позивачів. З різних підстав: процедурних порушень, об'єктивної відсутності підстав застосування. Станом на червень 2025 року, лише 20% санкційних справ дійсно виконують мету, з якою санкції мали би впроваджуватися.
