Київ наприкінці серпня 2026 року переживає період, який можна порівняти хіба що з самим початком війни. Ситуація в столиці повільно, але впевнено загострювалася всі останні місяці, але при цьому дуже різко погіршилася протягом останнього тижня. Постійні атаки російських дронів перетворили місто з відносно стабільного тилу на простір, де частиною повсякденності стали такі ознаки, наче надворі знову березень 2022-го.
Цілими днями в Києві виє сигнал тривоги, який фактично паралізує місто. Зупиняється рух метрополітена на лівий берег, роботу вимушено припиняють тисячі підприємств, закладів та установ, десь вчергове прилітає по продуктовому складу, що призводить до (напів)порожніх полиць у звичних супермаркетах, а десь під Києвом влучає вже по складу боєприпасів, що призводить до десятків жертв серед звичайних цивільних.
Що і чому відбулося зі столицею та регіоном в останні дні? Чи є якийсь засіб проти цього «терору тривогами» та безкінечними нальотами БПЛА? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук розбирався в питанні.
Цілодобова загроза з неба: Київ став «містом тривог»
Останніми днями Київ зазнає в буквальному сенсі майже безперервних атак із використанням безпілотників. Повітряні тривоги стали фактично перманентними, їхня тривалість коливається від кількох хвилин до багатьох годин. Після відбою, як правило, минає доволі короткий проміжок часу: можливо, декілька годин, а іноді й декілька хвилин. А потім сирена лунає знову, і цей порочний круг дає оберт.
За спостереженнями українських військових експертів, ворог спеціально відстежує моменти відбою тривоги та запускає нові хвилі дронів, через що цикл може повторюватися до безкінечності. Рахувати кількість тривог на добу вже немає сенсу — вони злилися в один суцільний вий сирени.
Звуковий фон міста також змінився. Постійно чути звуки або прольоту безпілотників, або безпосередньо прильотів, або роботи протиповітряної оборони, яка намагається знищити ворожі БПЛА. Ці звуки стали звичними, але від того не менш тривожними. Частина дронів, на жаль, цілком собі досягає цілей, а наслідки цих влучань вимірюються або палаючими складами з продуктами на мільйони (через що в багатьох супермаркетах вже фіксують напівпорожні чи взагалі спорожнілі полиці), або величезною кількістю людських життів.
Лише офіційно підтверджені дані свідчать про 38 загиблих цивільних у селі Мила під Києвом. Також є неперевірені (!) дані, що на складі з озброєнням могла перебувати значна кількість військових, які теж загинули. Хто і навіщо після 4,5 років війни розміщує склади просто біля житлових будинків та цивільних об'єктів і що взагалі в головах у таких командирів — окремі слушні питання.
У самому Києві кількість жертв атак також зростає. Наприклад, буквально позавчора вибухом вбило геть маленьку, дворічну дівчинку на Оболонській набережній.
Окрема історія — коли після ворожих влучань у багатьох міста виникають масштабні пожежі, що призводять до сильного задимлення. Смог може бути настільки щільний, що викликає подекуди подразнення горла та головний біль. Іноді з вікон на верхніх поверхах при «вдалому» розташуванні будинка можна спостерігати одночасно по три-чотири осередки пожеж та чорний дим над доброю половиною столиці. Якість повітря в такі моменти падає до рівнів уже не просто неприємних, а відверто небезпечних для здоров’я.
Місто, понівечене вибухами
Сформувати повнішу картину масштабів руйнувань від прильотів дозволить проста довільна поїздка столицею. Раніше у Києві діяло чітке районування, і окремі райони цілком справедливо вважалися хоча й умовно, але доволі безпечними — на відміну від інших, менш безпечних.
Тепер же сліди прильотів помітні практично в усіх частинах Києва: від Троєщини, Лісового масиву і Дарниці до Лук'янівки, Шулявки та Оболоні. Подекуди за п'ять-десять хвилин руху можна нарахувати десятки (!) місць, де сталися влучання або падіння уламків. Така щільність свідчить про те, що атаки не є точковими чи випадковими, а мають системний характер і покривають широку географію міста. Хоча, звичайно ж, масштаби руйнувань поки що неможливо порівняти з Харковом, Сумами чи Херсоном.
Поїздки в область, в міста-супутники Києва — Ірпінь, Бучу чи Бровари — продемонструють, що столичний регіон також живе у стані перманентного нервового стресу через постійні тривоги, зальоти БПЛА та масштабні удари РФ.
Також область досі перебуває в шоці після трагедії в Милій. Місцеві розповідають, що за два дні до удару над селом кружляли дрони-розвідники, однак жодних дій для евакуації людей або бодай вивезення майна зі злополучного складу вжито не було. Це питання залишається відкритим і викликає величезне обурення. Погорілі склади, термінали та сортувальні станції в Броварах також стали наочним підтвердженням того, що удари планувалися заздалегідь і мали конкретні цілі.
Ще однією показовою ознакою нинішнього стану Києва є велика кількість мобільних груп протиповітряної оборони. Вони розміщуються на мостах та в різних районах міста, вже навіть абсолютно ховаючись. Імпровізовані «тачанки» зі встановленими кулеметами або стоять на місцях, або пересуваються вулицями. Їхня присутність створює враження міста в облозі, яке готується до оборони у безпосередній близькості від лінії фронту, хоча Київ формально залишається в глибокому тилу.
Окрему проблему становить робота навігаційних систем. Під час постійних тривог сигнал GPS зникає або стає нестабільним. У деяких випадках навігатори та телефони починають показувати хибні геолокації десь на іншому кінці світу, в Латинській Америці чи Азії. Через збій синхронізації часу телефон може перевести годинник на часовий пояс іншої країни, що створює додаткову плутанину.
Транспортний параліч і (напів)порожні полиці
Проблема Києва полягає в тому, що функціонування міста під час тривог фактично зупиняється. Метро на лівий берег (де тільки офіційного населення понад 1,1 млн осіб) не йде, десятки торговельних центрів, сотні закладів та підприємств припиняють роботу — як і будь-які державні органи, як і працівники електростанцій та інших критичних об'єктів, сервісні центри, ЦНАПи, тощо. А оскільки тривоги тепер майже безперервні, місто перебуває в стані постійної зупинки, як би «на паузі».
Це призводить до значних економічних втрат, які в перспективі стануть просто величезними, і до загального зниження продуктивності. Особливо гостро проблема відчувається, як вже зазначалося вище, на лівому березі, де через зупинку метро виникає транспортний колапс. Часто-густо вулиці стоять у заторах, а на автобусних зупинках збираються величезні черги, що становить додаткову небезпеку під час повітряної загрози.
Паралельно з транспортними проблемами зростає напруга в продовольчому забезпеченні. Полиці великих мереж супермаркетів — «АТБ», «Новус», «Варус», «Фора», «Метро», тощо — дедалі частіше виглядають напівпорожніми або й уже відверто порожніми.
Це не означає повного зникнення продуктів. Загрози голоду поки немає: залишаються ринки, невеликі мережі, магазинчики «біля дому», мінімаркети, тощо. Однак темпи поповнення запасів не встигають за попитом, що призводить до серйозного дефіциту. Логістика ускладнена, склади знищені, частина персоналу не може дістатися роботи, частина постачальників змінює графіки, ціни швидко ростуть, тощо — все це формує відчуття невпевненості та нестабільності, що тільки посилює загальну тривожність і знервованість.
В цілому атмосфера в Києві наприкінці серпня дедалі більше нагадує перші місяці повномасштабного вторгнення. На диво влучно зазначила одна з представниць депутатського корпусу: «Київ пахне Краматорськом». Зміни на гірше дійсно відбулися, вони відбулися дуже різко і швидко, а тому помітні навіть неозброєним оком — на контрасті.
Резюмуючи, наприкінці серпня 2026 року Київ стоїть на порозі дуже складного періоду. Життя в столиці стало відчутно гіршим за багатьма показниками: безпека, транспорт, економіка, продовольче забезпечення, якість повітря, психологічний стан населення, тощо. Попереду ж чекає холодна пора року і важка зима, яка традиційно ускладнює і без того авральну ситуацію. Очікувати суттєвого покращення хоч десь і з чимось, на жаль, найближчим часом не доводиться.
Чи можна щось зробити з такою ситуацією? Очевидно, що найкращим і найбажанішим сценарієм було б завершення війни. Це той самий «слон у кімнаті», який і є першопричиною всіх бід. Однак наразі ні про мир, ні про навіть ситуативне перемир'я чи відновлення дипломатичних контактів, на превеликий жаль, навіть не йдеться. Позиції сторін залишаються безкінечно далекими одна від одної, а переговори взагалі не ведуться з лютого.
Натомість обговорюються якісь ситуативні рішення — можливі зміни комендантської години, перегляд режиму роботи транспорту, інші адміністративні заходи. Якими саме будуть ці рішення і наскільки вони допоможуть столиці функціонувати в умовах майже безперервних атак — велике питання. Жодних подробиць досі немає. Тож поки що очевидно одне: Київ знову змушений якось адаптуватися до нової реальності.
От тільки неможливо терпіти та адаптуватися вічно. Рано чи пізно закінчується будь-який ресурс стійкості: від командно-адміністративного і економічного у системи до психофізичного у суспільства та окремої людини. І про це також не можна забувати.
