У світі вітчизняного «грантового активізму» є одне золоте правило: якщо ти втрачаєш фінансування донора, ніколи не зізнавайся в цьому прямо. Назви це «новим підходом», «підвищенням інституційної спроможності» або «переходом на власні ресурси». Головне - зберігати обличчя, навіть коли фундамент твоєї монополії на істину летить шкереберть.
Саме такий майстер-клас із «гарної міни при поганій грі» днями продемонструвала Лабораторія законодавчих ініціатив (ЛЗІ), анонсувавши підготовку так званого Третього тіньового звіту до розділу 23 Звіту Єврокомісії щодо України.
Здавалося б, рутинна новина: ще один звіт, ще одна порція рекомендацій. Але не для тих, хто вміє читати між рядків і пам’ятає історію питання.
Зникнення головного спонсора: де загубився «Pravo-Justice»?
Доволі легко знайти в мережі новини про те, як презентувалися перші два тіньові звіти. Це був пафос найвищого ґатунку. На обкладинках гордо красувалися логотипи європейських програм, заходи проходили за обов’язкової участі послів ЄС, а самі активісти з кожної праски транслювали меседж: «Ми - голос громадянського суспільства, який діє з прямого благословення Євросоюзу». Роль головного фінансового донора і політичного «даху» тоді відкрито відігравав Проєкт ЄС «Pravo-Justice». До речі, мільйони витрачених на це грошей тема окремої не маленької статті.
А тепер відкриваємо свіжу новину від ЛЗІ про старт роботи над Третім звітом. І що ми бачимо? Згадок про «Pravo-Justice»- нуль. Логотипів європейських програм технічної допомоги - нуль. Замість цього нам пропонують дивовижний, у кращих традиціях словесної казуїстики абзац:
«Тіньовий звіт є суто продуктом громадянського суспільства... Щоб посилити інституційну доброчесність процесу, цього року ми впроваджуємо новий підхід: Тіньовий звіт фінансуватиметься незалежними організаціями громадянського суспільства. Лабораторія законодавчих ініціатив та Transparency International Ukraine покриють значну частку ресурсів...»
Перекладаючи з грантової мови на людську, це означає одне: Європа перекрила кран.
Заява про «фінансування з власних ресурсів ГО» викликає гомеричний сміх у будь-кого, хто знайомий з економікою вітчизняного третього сектору. Громадські організації не займаються бізнесом, у них немає «власних заощаджень» чи корпоративних прибутків на проведення масштабних аналітичних досліджень. Якщо вони вимушені шукати внутрішні резерви, щоб покрити видатки на звіт, це є беззаперечним доказом того, що цільового замовлення і цільового гранту від європейських структур цього разу просто не дали.
«Ефект АРМАДИ» та крах паралельної реальності
Що ж змусило Брюссель так різко дистанціюватися від своїх улюблених «реформаторів» і відмовити їм у фінансуванні та політичній підтримці? Відповідь лежить у площині інституційної гігієни, якої європейці дотримуються дуже суворо.
Роками ця закрита коаліція ГО (яка зараз розрослася до дев'яти організацій для створення масовки) малювала європейцям паралельну реальність. Під виглядом «захисту верховенства права» вони просували відверте інституційне рейдерство, зокрема - безпрецедентні атаки на незалежність Національної асоціації адвокатів України. За гроші європейських платників податків місцеві активісти намагалися знищити самоврядність 70-тисячної професійної спільноти, маніпулюючи висновками та прикриваючись іменем ЄС.
Роками вітчизняні експерти та фахівці юридичної сфери вголос кричали, намагаючись достукатися до чиновників ЄС, що не можна сприймати «звіти» та «експертні висновки» грантових ГО як істину в останній інстанції. Хоча б тому, що більшість цих ГО мають віддалений стосунок до правничої професії.
Втім, імовірно останньою краплею став звіт про стан української адвокатури під час війни, який 5 лютого 2026 року поважна американська громадська мережа АРМАДА презентувала в Брюсселі.
Немає сумнівів, що звіт АРМАДИ став холодним душем для європейських бюрократів. Фахівці зі США та Європи на фактах, цифрах і юридичних викладках продемонстрували, що діяльність української «коаліції ГО» не має нічого спільного з міжнародно визнаними принципами (зокрема, з позиціями CCBE та Венеційської комісії), а є банальною спробою рейдернути незалежну професію.
Просто одне діло - підтримувати антикорупційні ініціативи, і зовсім інше - опинитися в центрі міжнародного скандалу, де твоїм же коштом фінансується знищення засадничих принципів правосуддя, що підтверджують заокеанські партнери.
І хоч в звіті АРМАДИ йшлося насамперед про НААУ, у Брюсселі зрозуміли просту річ: якщо так звана «коаліція ГО» набрехала про адвокатуру, то чого все інше не може бути брехнею і маніпуляцією.
Інституційне банкрутство: звіт для нікого
Одже, так звані тіньові звіти для Єврокомісії є скомпрометованими. І хоч напряму там так не скажуть, рішення Брюсселя «не давати грошей і не стояти поруч» - промовистіше за будь які заяви. Така собі дипломатична форма розриву відносин.
Звісно визнати поразку грантові ГО не можуть. Бо щойно вони зупиняться, усі зрозуміють, що король - голий.
Звідси й цей відчайдушний крок: ми самі напишемо, самі профінансуємо і самі себе похвалимо. Вони розширюють коаліцію, долучаючи організації на кшталт «Опори», сподіваючись, що кількість логотипів на обкладинці замінить втрачену якість та легітимність.
Але виникає ключове питання: а для кого і для чого пишеться цей Третій тіньовий звіт?
Якщо Єврокомісія його не замовляла, якщо європейські проєкти його не фінансують, він не має жодної юридичної чи політичної ваги в оцінці прогресу України на шляху до євроінтеграції. Він позбавлений мандату довіри. Тепер це не «документ, на який орієнтується Європа». Це просто збірка есеїв приватного закритого клубу, написана щоб виправдати власне існування.
Це фіаско і абсолютне інституційне банкрутство.
Вони можуть скільки завгодно публікувати маніпулятивні статті у дружніх (і так само афілійованих з ними) виданнях, приплітаючи прізвища політичних вигнанців минулого для емоційного шантажу. Але факт залишається фактом: їхній головний замовник зник.
Залишається лише одне логічне питання до українського уряду: якщо навіть Європейський Союз зрозумів заангажованість цієї «коаліції» і відмежувався від їхньої творчості, то чому Кабінет Міністрів України продовжує спиратися на пропозиції цих самих скомпрометованих активістів при формуванні урядових дорожніх карт?
