Підписаний напередодні Нового 2020 року транзитний контракт між Україною і Росією – той рідкісний випадок, коли збувається оптимістичний прогноз розвитку кризової ситуації.
Вже за 1 січня Україна забезпечила прокачування близько 50 млн кубометрів газу по своїй території до європейських кордонів. Аж до останнього моменту впевненості в тому, що транзитний договір підпишуть, не було. Але в ніч на 31 грудня «Нафтогаз», створений «Оператор ГТС України» і російський «Газпром» поставили свої візи під загальними угодами, розрахованими на найближчі п'ять років.
Що закладено у контракті: головне криється в деталях
Базові положення були озвучені ще на етапі підписання протоколу про наміри. Контракт розрахований на п'ять років, з можливістю пролонгації ще на десять. Прокачування 65 млрд кубометрів газу за перший рік дії договору і по 40 млрд кубів – наступні чотири роки щорічно. Це мінімальні обсяги, фактичні можуть бути вище. Суть, як завжди, криється в деталях.
У пакет угод увійшло три основних документа:
- Власне транзитний контракт або договір про організацію транзиту між «Нафтогазом» і «Газпромом», з умовами та обсягами поставок;
- Міжоператорська угода між «Оператором ГТС України» і «Газпромом», документ з технічними регламентами та правилами міжоператорської взаємодії суміжних мереж.
- Мирова угода між «Нафтогазом» і «Газпромом» - врегулювання спірних питань сторін.
Згідно із транзитним контрактом, «Газпром» оплачує вартість заброньованих потужностей української ГТС на точках входу на російсько-українському кордоні і виходу – на кордонах України з державами ЄС. Україна і Росія законтрактувалися на основі європейських правил газового ринку.
Принцип «качай або плати»
Як зазначив виконавчий директор «Нафтогазу» Юрій Вітренко, принцип нового транзитного контракту «качай або плати» - європейський. Це свого роду механізм розподілу ризиків між контрагентами і непряма гарантія прибутковості угоди.
В даному випадку, відповідальність за поставки блакитного палива покладається на «Газпром» і якщо компанія з якихось причин відмовиться від транзиту через українську ГТС, вона зобов'язана сплатити Україні заброньовані договором обсяги.
Цей принцип більш вигідний українській стороні, так як захищає її від невиконання контракту з боку росіян.
Ще один європейський підхід – це більш висока оплата за бронювання додаткових потужностей на більш короткий термін, пояснив Вітренко:
«Тариф за потужності, замовлені заздалегідь на більш короткий термін, зростає більш істотно. Це європейський принцип, який стимулює користувачів системи бронювати потужності на більш довгостроковий період, і це вигідно для України»
виконавчий директор «Нафтогазу» Деталі Мирової угоди
Мета Мирової угоди – врегулювати взаємні претензії. Сторони зобов'язалися відкликати всі позови і скарги, за якими ще не ухвалені арбітражні рішення. Також домовилися зняти арешти з рахунків і активів «Газпрому» і відмовитися в майбутньому подавати позови за умовами транзитного контракту 2009 року.
Як повідомив Вітренко, підписувати мирову з росіянами було складним, але необхідним рішенням. Відмову від позовів «Нафтогазу» до «Газпрому» на суму 12,2 млрд доларів США топ-менеджер пояснив фактом підписання нового контракту:
«Наші позовні вимоги на 12,2 млрд доларів були перш за все наслідком очікувань припинення транзиту. Іншими словами, ми могли б виграти в арбітражі ці 12,2 мільярда, тільки якби Газпром відмовився від транзиту. А він не відмовився»
виконавчий директор «Нафтогазу» Очікування від транзиту і комерційна вигода України
Що стосується потенційних доходів України від нового транзиту, з вуст різних причетних осіб прозвучали різні цифри. Андрій Коболєв і Юрій Вітренко називали 7,2 млрд доларів США – гарантованими доходами від транзиту:
«Нова транзитна угода містить, по-перше, європейське право, де чітко прописані гарантії, які по своїй суті дуже близькі до концепції «качай або плати». І ось ця сума 7,2 млрд доларів була в якійсь мірі прогарантовала російською стороною як дохід, який українська сторона отримає протягом наступних 5 років»
Голова правління «Нафтогазу» При цьому наголошується, що в разі перевищення мінімальних обсягів прокачування, більші обсяги будуть проходити за більш високим тарифом, що дасть додаткові кошти. Зокрема, такі обсяги можливі з урахуванням затримки введення в експлуатацію «Північного потоку-2» і європейських обмежень для російських газопроводів, згідно з правилами Газових Директив ЄС і з прийнятими поправками до них:
«Я очікую, що в наступному році Північний потік-2 ввести в експлуатацію не вдасться. Мені важко коментувати технологічний прогрес РФ, але за інформацією, якою я володію, у РФ поки немає судна, яке могло б добудувати Північний потік-2. Якщо це припущення правильне, то в такому випадку я б очікував, що обсяг транзиту по українській території може досягти 75 млрд кубометрів. Поточний транзит (в 2019 році – прим.авт.) – це приблизно 90 млрд, Турецький потік – це мінус 15 млрд (запускається 8 січня 2020 року – прим.авт.), залишається 75 млрд. Тому я б очікував приблизно на цьому рівні»
Голова правління «Нафтогазу» Міністр енергетики та навколишнього середовища України Олексій Оржель передбачає цифру в 10-15 млрд доларів доходу за 5 років транзиту:
«З урахуванням того, що українська газотранспортна інфраструктура залишається повністю задіяною, а нові маршрути доставки газу в Європу ще тривалий час можуть бути не реалізовані, ми будемо отримувати за транзит протягом наступних п'яти років орієнтовно 2-3 млрд доларів щорічно»
міністр енергетики и навколишнього середовища України «У п'ятирічній перспективі ми отримаємо близько 18 млрд доларів, з них 3 млрд доларів – живими грошима – вже до нового року (за рішенням Стокгольмського арбітражу, що вже виконав «Газпром» - прим.авт.). І це – без кабальних умов щодо придбання російського газу»
міністр енергетики и навколишнього середовища України Баланс інтересів або компромісний контракт
Керівництво «Нафтогазу», як і багато експертів, позитивно дивляться на транзитну угоду. Головним чином, з новим контрактом Україна отримала деякі гарантії національної безпеки:
«В геополітичному плані Україна виграла. Сума транзитного контракту 7 млрд доларів за п'ять років – не так багато. Але тут не можна міряти грошима. Це питання державної безпеки»
Основних цілей Україна досягла, вважає Юрій Вітренко:
«Транзит газу – це десятки тисяч робочих місць. Це більш низькі тарифи на газ для споживачів України. Це економічне зростання. Це доходи державного бюджету. Це геополітика і безпека. Тому нам потрібно було продовження транзиту, причому з гарантіями»
виконавчий директор «Нафтогазу» Позитивно оцінюють новий контракт і в Росії, називаючи його збалансованим:
«Після п'яти днів безперервних двосторонніх переговорів у Відні були прийняті остаточні рішення і досягнуті фінальні домовленості. Одночасно підписано цілий комплект угод і контрактів, і ці домовленості дійсно є великою пакетною угодою, яка відновила баланс інтересів сторін»
При цьому Андрій Коболєв заявляє, що компромісом стало посередництво «Нафтогазу» в угоді між «Газпромом» і «Оператором ГТС України»:
«Разом з Кабміном команда Нафтогазу вирішила проблему анбандлінгу (відділення ТГС – прим.авт.), але з точки зору законодавства, що регулює ринок природного газу, ми ще не досягли відповідності європейському законодавству, про що непогано знає Газпром. Вони не були готові брати на себе ризики неефективного українського законодавства, тому ці ризики взяв на себе Нафтогаз, виступаючи фактично буфером між Газпромом і Україною. Ми не в захваті від такого варіанту, але це той елемент компромісу, який я називаю саме компромісом. Тому для нас дуже важливо як для країни завершити реформу ринку природного газу»
Голова правління «Нафтогазу» Слабкі сторони контракту
Більшість оцінок транзитного контракту зводиться до того, що Україна досягла базових стратегічних цілей і змогла використати сприятливі зовнішні обставини, щоб буквально вибороти цей контракт.
Опозиційні оцінки зводяться до політики. Їх суть приблизно вкладається в підхід – можна було і краще, і більше. Можна, можливо. Якби для цього були відповідні передумови. У тому числі і не авральне проведення анбандлінгу під фінал року, а планомірне, як спочатку планувалося протягом останніх кількох років. Відповідальність за затягування цього процесу на довгі роки варто звернути до тих, хто критикує чинний контракт.
Раціональне зерно критики полягає в тому, що Україна пішла на поступки в обсягах транспортування і з 2021 по 2024 роки рівень мінімального прокачування газу становитиме всього по 40 млрд кубометрів на рік. Це більш ніж в два рази нижче за показники 2017-2019 рр.
Можливо, якщо росіяни не зможуть закінчити «Північний потік-2» з урахуванням санкцій США, фактичні обсяги на цей період будуть вищі і за вигіднішою ціною.
Також можливо, що Європейська Комісія, всупереч лобіюванню інтересів Газпромом і бажанню німецької влади, обмежуватиме завантаження «Північного потоку-2», як того вимагають правки до Газових Директив ЄС. І Росія буде змушена повертатися до українських потужностей, щоб транспортувати блакитне паливо в Європу. У цьому сенсі багато що залежить і від позиції Києва і готовності захищати свої права транзитера в європейських інстанціях.
Деяким ризиком можна вважати і те, що «Газпром» в політичних цілях готовий нехтувати комерційними інтересами. І гарантувати те, що поставки обов'язково будуть усі п'ять років, не береться ніхто з українського боку. Для цього Києву необхідно вивести газове питання з політики. Ціною реформ.
Майбутнє ринку – за реформами
Для України важливо завершити реформу енергосектору, щоб повноцінно увійти на європейський газовий ринок. Так думають у «Нафтогазі», про це говорять експерти.
Відмінною рисою європейського ринку є конкуренція, прозорість і ринкова справедливість, чого ніколи не було у газових відносинах між Україною і Росією.
«Вітаючи підписання нового газового контракту і збереження транзиту, з іншого боку слід пам'ятати, що загроза будівництва обхідних газопроводів і – згадаємо 2018 – порушенн Газпромом своїх зобов'язань нікуди не зникає. І найкращим способом захисту своїх інтересів у цій ситуації може бути тільки збереження проактивної позиції. Не тільки всередині країни, але і за її межами. Кращим аргументом об'ємів транзиту по українській території є надійна робота оператора з транспортування, до якого буде зростати довіра з боку європейських компаній. Якщо, наприклад, Uniper підпише угоду про транспортування газу безпосередньо з українським оператором – це буде реальна перемога і свідчення, що Україна включена в європейський газовий ринок. Так, велику роль в цьому гратимуть і рівень тарифів на транспортування, і стабільність законодавства, і якість його виконання»
Від того, наскільки продуктивно Київ зможе розпорядитися відведеним йому часом на реформи в секторі енергетики, буде залежати, чи відбудеться енергетична незалежність України в принципі і чи повториться ситуація із газовою кризою на фіналі нового транзитного контракту в 2024 році.
