Вперше від початку Великої війни ЗСУ можуть отримати танкову перевагу над росіянами. Як пишуть західні оглядачі, Силам оборони України вдається стримувати танкові колони рф за допомогою дронів, але такої переваги досягли лише на певних ділянках фронту.
Як українським зброярам все ж таки вийти на паритет з росіянами за різними видами зброї, обговорювали представники оборонних підприємств під час форуму GET Business Festival. Одна з головних тез — підприємства ОПК в середньому завантажені на 30-40% від максимальної спроможності.
Керівники українських оборонних підприємств застерігають, що ми програємо у технологічних перегонах з ворогом, насамперед у серійному виробництві. Чого найбільше не вистачає українському ОПК для здобуття паритету?
Ігор Фоменко: Найбільше не вистачає грошей. Тому що промислові спроможність за багатьма напрямками виробництва озброєння та військової техніки в України є. Щодо пріоритетності, то нам потрібні засоби протиповітряної оборони з урахуванням того, що ворог зараз нам протиставить у повітрі: фальш-цілі, застосування нових засобів ураження.
Друге — це високоточне озброєння. Третє — це все, що стосується далекобійних дронів, крилатих ракет та інших засобів. Четверте — все, що стосується захисту. Насамперед йдеться про захист від БпЛА, зокрема від дронів на оптоволокні безпосередньо на лінії фронту. Загалом перелік першочергових потреб дуже довгий: міни, артилерійські снаряди, високотехнологічні артилерійські системи з високою точністю ураження, засоби розвідки, радіолокації. Якщо запитати: «Чого у нас на фронті достатньо?» То можна відповісти: «Нічого». Треба виробляти зброї чим більше, тим краще.
Головна проблема у цьому протистоянні — недостатнє фінансування. 100% платежів та зборів, які отримує держава, йдуть на забезпечення складової безпеки та оборони. Але маємо розуміти, що наші партнери не дають нам «живих» грошей на війну. Ми отримуємо матеріально-технічну допомогу, але й вона, на жаль, надходить із затримкою і не в повному обсязі.
У нас також є «Данська модель», коли уряди інших держав напряму фінансують оборонні підприємства України. Але цих грошей теж недостатньо. У 2024 році ми отримали до $1 млрд. Водночас наш потенціал оборонного виробництва — понад $20 млрд. Як бачимо, у нас ще є потенціал розвитку виробничих спроможностей, його треба фінансувати та використовувати повною мірою.
А яку частину виробничого потенціалу ОПК держава використовує зараз, якщо говорити у відсотках?
Ігор Фоменко: Тут питання в ефективності використання. І це питання більше до наших військових, які безпосередньо застосовують вироблене в Україні озброєння та військову техніку. Мені сказати про це складно.
У будь-якому разі, держава має докладати зусиль у перемовинах з нашими стратегічними партнерами, такими як США, Велика Британія та Євросоюз, щоб збільшувати надходження грошей для завантаження нашої виробничої спроможності, для виробництва українського озброєння, яке зрозуміле нашим військовим.
Зараз майже у всіх галузях промисловості скаржаться на дефіцит кадрів, проблеми з бронюванням. Яка ситуація на оборонних підприємствах?
Ігор Фоменко: Так, проблема є. Підприємства оборонної промисловості теж працюють в умовах ринку. Щодо фахівців, які працюють саме у сфері ОПК, то я б назвав три сили тиску.
По-перше, треба робити завжди дуже швидко, дуже багато і найвищої якості. Це спричиняє високий психологічний тиск на людей, які працюють на підприємствах оборонної промисловості. І його треба витримувати майже цілодобово. Не всі готові до роботи в таких умовах.
По-друге, люди, які працюють на підприємствах ОПК, є потенційними мішенями. Тому що тривають ракетні обстріли, нищиться інфраструктура, трапляються різні трагедії. Коли, не дай боже, після прильоту до сусіднього будинку є руйнування, загинули люди, твої колеги, а треба йти на роботу і продовжувати виконувати виробничі завдання — це чинить відчутний психологічний тиск на працівника.
По-третє, тиск інновацій, всього що стосується технологій, які дуже швидко розвиваються. Наприклад, якщо брати безпілотники, системи РЕБ, то через кожні три-чотири місяці йде по спіралі новий виток технологічних рішень. Тому є потреба у висококваліфікованих, компетентних, підготовлених фахівцях.
Щоб їх знайти застосовують хедхантинг на ринку праці. Підприємства навіть один в одного їх переманюють, пропонуючи цікавіші умови. Попри те, що на підприємствах оборонного комплексу 100% військовозобов'язаних заброньовані, людей все одно не вистачає.
Ще один фактор — це навчання кадрів. Наприклад, на підготовку високопрофесійного оператора верстата з електронним управлінням треба декілька місяців.
А як на оборонному виробництві позначається загострення глобальної торгової війни, зокрема обмеження Китаєм постачання комплектуючих?
Ігор Фоменко: Є негативна тенденція. Ще рік тому нас застерігали, що позиція Китаю буде змінюватися, з погляду обмеження можливостей і постачання комплектуючих. Нас попереджали, що треба переходити до інших постачальників. Можливо, їхні компоненти будуть дорожчими, але якіснішими. Не виключено, що логістика стане тривалішою, але це усуне ризики повної відсутності постачання.
Зараз негативна тенденція з боку Китаю посилюється. Торгівельна війна між США та Китаєм стає більш помітною, і ми також є заручниками цього протистояння. Тому треба мати диверсифіковані канали постачання комплектуючих.
Якщо є можливість купувати у Китаю компоненти, які відповідають технічним параметрам та характеристикам, то треба це робити. Якщо ж немає такої можливості, то мають бути пара альтернативних каналів у Європі, або, умовно кажучи, у Тайвані чи Сінгапурі.
Деякі керівники оборонних підприємств переконують, що Україна могла б контрольовано експортувати зброю власного виробництва країнам-партнерам, отримувати валютний виторг та вкладати його у розвиток галузі. Яка Ваша позиція щодо експорту української зброї?
Ігор Фоменко: Пріоритет — забезпечення складових Сил безпеки й оборони. Якщо вони кажуть: «Нам не треба», тоді переходимо до другого пункту. А саме — до обговорення можливості спільного експорту зброї та військової техніки з нашими партнерами, які надають нам військову підтримку. Для того, щоб це не вплинуло на їхню подальшу допомогу нам.
Співпраця з партнерами також унеможливить потрапляння наших військових технологій до ворога, а це теж ризик. Ніхто не хоче, щоб росіяни використовували українські технології проти нас. Таку ймовірність треба прибрати повністю, звести її до нуля. Це складне завдання, але треба над ним працювати. І я впевнений, що рішення знайдеться. Воно вже майже є.
Щодо розвитку оборонної промисловості України у 2025-му році. На яких напрямках підприємства будуть завантажені в першу чергу?
Ігор Фоменко: Боєприпасна галузь, засоби високоточного ураження, далекобійні безпілотні системи, ракетні системи. Все що пов'язане зі штучним інтелектом, роботизацією та безпілотними системами: підводними, надводними, повітряними, космічними та наземними.
Читайте також:
Про нову систему РЕБ «Атлас», гонку військових технологій та стан українського мілтеку - інтерв’ю Ярослава Філімонова, СЕО компанії KVERTUS
Увесь інсайд та актуальна інформація на нашому Телеграм-каналі, а також бонуси та швидкі новини.