Після повернення Дональда Трампа до Білого дому 20 січня 2025 року, Сполучені Штати розпочали серйозні спроби завершити війну в Україні. Сам Трамп почав обіцяти вирішення російсько-української проблеми ще в 2023 році. В його адміністрації ця війна розглядається як «чужа», нав'язана США попереднім політичним керівництвом.
Однак спершу пройшло 24 години після перемоги на виборах, потім пройшли місяці до інавгурації, пройшли 24 години після інавгурації, минули перші 100 днів президентства… Війна ж тим часом лише загострюється, і кінця їй не видно. Схоже, що це вже викликає серйозне розчарування і роздратування в Білому домі.
Риторика віцепрезидента Джей Ді Венса та нові заяви з Держдепартаменту США підтверджують: Вашингтон більше не прагне виступати глобальним посередником у цьому конфлікті, особливо якщо інші сторони цього не хочуть. Венс прямо зазначив, що переговори можуть тривати «і наступні сто днів» — тобто до нескінченності. А у Держдепі чітко заявили: якщо сторони самі не прагнуть миру, то США тим паче не бажають змушувати їх до цього.
У цьому контексті постає головне питання: чому, маючи політичну волю, дипломатичні канали, геополітичну вагу та військову потугу, США не змогли завершити війну? Відповідь криється не у слабкості Америки, а в небажанні інших сторін, перш за все Росії, припинити війну. Всі ключові гравці — Російська Федерація, Європейський Союз та навіть Україна — тою чи іншою мірою вважають, що війна наразі вигідніша, ніж мир.
Чому вони так вважають? Якою є логіка дій головних сторін цього глобального конфлікту? Чому Америці не вдається примусити всіх до мирного співіснування? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук разом із експертами розбирався в питанні.
Логіка США: бажання швидкого «миру понад усе»
Аби глибше зрозуміти причини тих чи інших дій (або бездіяльності) акторів цього процесу, необхідно перш за все розібратися з їхньою логікою. Зрозумівши логіку вчинків та поглядів, ми зрозуміємо і мотиви дій.
Для Трампа і його команди війна в Україні — це щось на зразок «проклятого спадку», що його залишила адміністрація Байдена. На відміну від демократів, які з 2022 року плавно підвищували ставки у конфлікті з Росією, підтримували Україну зброєю і грошима, намагалися нав’язати Москві дипломатичну ізоляцію та стратегічну поразку, Трамп завжди розглядав цю війну як «чужу».
На його думку, США взагалі не мають нічого спільного з територіальними суперечками у Східній Європі, бо між ними та цим континентом є «величезний красивий океан». А витрачати мільярди доларів платників податків на «фантазії» про перемогу над РФ — політичне самогубство з точки зору американського лідера. Адже, за його власними словами, «Росія ніколи не програвала війни із Заходом». Тож лідер Америки абсолютно щиро не розуміє, навіщо йому взагалі з цим зв'язуватися.
Трамп бажає зосередитись на внутрішніх проблемах — імміграції, інфляції, деіндустріалізації. У нього також є зовнішні проблеми, які відверто складніші за Росію. Наприклад, зростаюча військова, економічна і технологічна потужність Китаю.
США епохи Трампа не хочуть більше бути «світовим поліцейським». Його команда щиро вважає, що зупинити війну можна дуже швидко — от тільки ніхто чомусь не бажає цього робити. У логіці республіканця просто не існує понятійного апарату, аби пояснити, навіщо втрачати тисячі людей щомісяця, терпіти втрату територій та руйнування, якщо можна просто «укласти угоду».
Але навіть потужні дипломатичні ресурси США не працюють, коли інші сторони конфлікту не зацікавлені в його завершенні на тих умовах, які їм пропонуються. І коли Держдеп заявляє: «Якщо сторони хочуть — нехай самі зустрічаються і домовляються», а віцепрезидент Венс каже про наступні 100 днів переговорів — це визнання очевидного: Америка більше не здатна нав’язати мир там, де його не бажають.
Логіка Європи: війна як гарантія безпеки
Парадоксальним чином Європа, яка географічно найближче до зони бойових дій, також не демонструє реального бажання завершити війну. При цьому ЄС несе найбільші витрати після України: фінансові, безпекові, пов'язані із біженцями, чорним ринком озброєнь, тощо.
Хоча на публічному рівні лідери ЄС постійно кажуть про «справедливий мир», на практиці вони підтримують лише один варіант — продовження війни до тих пір, поки не зміняться умови або поки Україна не переможе. А це, як визнають вже всі, на поточному етапі фактично неможливо.
За останній час в ЄС остаточно сформувалась стратегічна установка: краще, щоб Путін залишався «зв’язаним» в Україні, ніж мав змогу кинути сили на ту ж Балтію. Страх перед російською загрозою, загострений невпевненістю у підтримці США епохи Трампа, змусив європейців по-новому оцінити реальність.
А реальність наступна: їхні армії слабкі або просто відсутні, ВПК давно деградував і не існує як єдина система, суспільства та еліти роз'єднані, а «ядерної парасольки» більше немає. Америка ясно дала зрозуміти, що не бажає ні в що вплутуватися та не буде нікого захищати просто так. В цьому контексті сподіватися на статтю Північноатлантичного договору — наївно та безглуздо.
У статті 5 йдеться про те, що у випадку агресії кожна країна у НАТО має вжити такі дії, які вважатиме за необхідне. Наприклад, якщо завтра Росія нападе на Естонію — Америка може висловити глибоку стурбованість, закликати до миру та відправити Талліну сто аптечок. І на цьому стаття 5 Договору буде повністю формально виконана: Америка як член НАТО зробила те, що вважала за необхідне.
Тому війна в Україні стала de facto єдиною запорукою безпекової стабільності ЄС. Бо інакше російська армія — досвідчена, озброєна і не скована більше Україною — зможе реалізувати наступний етап свого геополітичного реваншизму. Мир в Україні — це ризик для Європи. Війна у нас — страховка від війни у них. Такими є жорсткі реалії.
Логіка РФ: війна як форма життя
Для путінського режиму війна — не лише геополітичний інструмент, а сама суть його існування. Путін буквально сяє, коли говорить про війну і все, що з нею пов'язано. І тут не треба бути аналітиком: достатньо просто подивитися будь-який його виступ на цю тему.
Війна дала Путіну і Росії нове дихання. Після періоду стагнації і протестів 2021 року Кремль отримав не лише мобілізацію суспільства, а й повну монополію на владу. Війна легітимізує репресії, виправдовує ізоляцію, цементує вертикаль. Вона дає Росії новий статус у глобальному розкладі: з нею знову рахуються, її бояться, її поважають.
Щобільше: завдяки війні Путін зміг перевести економіку на військові рейки, залучити до війни мільйони людей, остаточно знищити політичних опонентів (деяких навіть фізично, як Олексія Навального) і закріпити власну владу щонайменше до 2030-х років. Закінчення війни означатиме розрядку, а отже — ризики. Путін їх не хоче.
Тому Росії потрібна саме війна в поточному вигляді: повільна, виснажлива, але контрольована. Ні перемога, ні поразка — лише процес заради процесу, який утримує режим при владі тут і зараз.
Логіка України: між двома вогнями
Безумовно, саме Україна найбільше зацікавлена в завершенні війни. Величезна кількість загиблих, мільйони біженців, напівзруйнована інфраструктура, економічна катастрофа — все це формує стійкий соціальний запит на мир. Але політична та, частково, військова верхівка вважає, що припинення війни на теперішніх умовах не є вигідним для України. А тому продовження боротьби — хоч і важче, але з цієї точки зору краще, ніж «поганий мир».
Крім того, війна стала для частини українського істеблішменту способом життя та заробітку. Чиновники, депутати, корумповані військові у ТЦК, поліцейські, тощо — цей прошарок суспільства отримав безпрецедентну владу та доступ до ресурсів. У суспільстві з’явилися люди, які щиро вірять, що Україна має воювати «до кінця» і не важливо, якою буде підсумкова ціна. Існує досить значна соціальна страта (соціологи кажуть про 20-25%), яка орієнтується на максималізм і радикалізм: тільки повна перемога і жодних проміжних рішень.
Це створює ситуацію, коли навіть бажання і тиск США не надто і впливають на ситуацію в Києві. Щобільше: кожна спроба реалізації мирного плану зустрічається як мінімум зі скепсисом, як максимум — з повним відторгненням. Тож Україна у своїй логіці продовжує сподіватися на раптовий успіх на полі бою або ж на смуту та «чорного лебедя» в Росії, навіть попри все більш песимістичні оцінки вірогідності такого сценарію.
Думка експерта
Політолог, керівник центру «Третій сектор» Андрій Золотарьов вважає, що помилка Трампа в тому, що той дуже багато обіцяв під час передвиборчої кампанії. Він сліпо вірив у те, що існують прості засоби вирішення складних проблем. Це стосується і питань війни та миру в Україні. Оце неврахування складності проблеми зіграло дурний жарт з командою Трампа.
«Віткофф показав себе доволі вправним переговорником. Він дуже хороший бізнесмен і гарний переговорник, але політично він багато чого не враховує. Так сталося і щодо України. Вони не врахували, що існує потужна «партія війни» як в Європі, так і в Росії та Україні, яка буде робити перепони на шляху до миру. Так пройшли вже більше ніж 100 днів президентства, і я гадаю, що будуть складнощі і в наступні 100 днів. Хоча команда Трампа домоглася підписання ресурсної угоди, яку вона вважає першим кроком до припинення війни. Але згадаємо, що у 2017 році було підписано ресурсну угоду з Афганістаном. І що там відбулось далі – всім добре відомо.
Щодо України існує відверто складна ситуація, коли Кремль вважає, що він може домогтися військовим шляхом більшого, аніж дипломатичним. Він веде таку «візантійську дипломатію», а забаганки РФ роблять процес перемовин дуже складним, якщо взагалі можливим. А в Києві Зеленський дуже добре розуміє, що припинення війни призведе до того, що йому зададуть дуже важкі питання. Саме тому я ставлюся до перспектив припинення війни з дуже великим скепсисом», — каже Золотарьов.
За його словами, зараз команда Трампа в дуже складному становищі. Їм треба далі щось робити, а проблеми не вирішуються, перемог немає.
«Скоріше за все, наступні 7-15 днів будуть вирішальними. Далі команді Трампа доведеться вирішувати: або діяти за інерційним сценарієм, і нехай все йде, як і йшло, або посилити тиск на Москву та Київ, щоб вони щось вирішували. Або грюкнути дверима і піти, про що не раз казали представники Білого дому. Але США не можуть продемонструвати слабкість. Можливо, Трамп і хоче грюкнути дверима, зафіксувати збитки і піти з проєкта, який він вважає війною Байдена. Але тоді багато хто також задасть йому неприємні запитання: не тільки з табору демократів, а й з тих, хто підтримував Трампа на шляху до влади. Після цього може вистроїтися ціла черга бажаючих випробувати Сполучені Штати на міцність, від хуситів до Ірану», — резюмував Андрій Золотарьов.
Загалом наразі ситуація виглядає як класична когнітивна пастка: не зважаючи на об'єктивні фактори, сторони щиро вважають, що війна може принести їм більше, ніж мир. США хочуть миру, але не здатні до нього змусити. Європа панічно боїться миру, бо не готова до нього. Росія живе війною і заради війни. Україна вірить у перемогу або внутрішні потрясіння в РФ.
Це означає, що будь-які дипломатичні ініціативи не мають великих шансів на реалізацію. Поки логіка «бойові дії кращі/вигідніші/необхідніші за мир» зберігається — війна триватиме. Її може зупинити лише системний злам: економічний, політичний або військовий крах однієї зі сторін. До того часу — хоч сто днів, хоч сто років — ця війна, на жаль, триватиме.
