Україна входить до ТОП-10 країн світу з найвищими темпами втрати інтелектуального та людського капіталу. Йдеться про так званий «відтік мізків», і це куди неприємніше за звичайну міграцію (трудову або освітню).
Згідно з новим рейтингом The Global Economy за 2024 рік (дані за 2025, відповідно, з'являться наприкінці 2026-го), українська держава посідає сьоме місце в світі за індексом «відтоку мізків» з показником 8,4 бала з 10 можливих. Це значення майже вдвічі перевищує середньосвітовий рівень (4,98 бала) і є найвищим в Європі.
Україна опинилася по сусідству з країнами, які точно не можна назвати прикладами успіху. Це держави, що переживають глибокі гуманітарні кризи або тривалі збройні конфлікти: Самоа, Палестина, Еритрея, Сомалі, Сальвадор, Судан — і чомусь, раптово, Албанія, хоча ситуація там значно краща, ніж в усіх вищеперерахованих місцях, включно з Україною.
Варто розуміти: цей рейтинг — не абстрактні цифри, а дзеркало катастрофічної демографічної реальності, яка формувалася роками та була радикально прискорена повномасштабною війною з РФ. The Global Economy фіксує не просто міграцію, яка є в будь-якій країні світу, але масову втечу найосвіченіших, найкреативніших та найпродуктивніших громадян, що загрожує позбавити країну основи для будь-якого відновлення та майбутнього розвитку.
Що відомо про цей рейтинг, чи дійсно ситуація настільки погана і що можна зробити? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук разом із експертами розбирався в питанні.
Методологія кризи: як складається рейтинг «відтоку мізків»
Індекс «відтоку мізків» (Human Flight and Brain Drain Index), розроблений Фондом Миру, є складним показником, який оцінює два взаємопов’язані явища. По-перше, це той самий «brain drain» — втрата інтелектуального капіталу, коли висококваліфіковані фахівці (науковці, лікарі, інженери, IT-спеціалісти, тощо) емігрують у пошуках кращих умов для професійної реалізації. По-друге, це так званий «human flight» — масове переміщення населення, спричинене небезпекою для життя, політичною нестабільністю та/або відсутністю будь-яких перспектив. Шкала індексу дуже проста: від 0 (мінімальний рівень відтоку) до 10 (максимальний, катастрофічний рівень).
Для України динаміка цього індексу за останні 18 років є показовою демонстрацією її сучасного шляху. Найнижчих значень — близько 5 балів — країна досягла в період з 2017 по 2019 роки. Це був час відносної стабілізації після подій на Майдані, анексії Криму, початку російської агресії на Донбасі та загальної кризи 2014-2015 років. Тодішня міграція часто мала характер трудової або освітньої.
Проте з 2022 року крива різко йде вгору, досягнувши піку в 8,9 бала у 2023 році. Поточні 8,4 бала за 2024 рік, хоча й дещо менші, ніж два роки тому, все одно залишаються на відверто поганому, кризовому рівні.
Аналіз сусідів України по цьому антирейтингу розкриває очі на досить неприємну правду. Гірші за наші позиції займають лише шість країн. Це або маленькі, бідні острівні держави з вкрай обмеженими можливостями та перманентними економічними кризами (на кшталт Самоа або Ямайки), або країни, які десятиліттями перебувають у стані гуманітарної катастрофи, громадянської війни або тоталітарного режиму (Сомалі, Еритрея, Сирія, Судан, тощо).
Те, що Україна за показниками «відтоку мізків» опинилася в одному ряду з ними, свідчить не просто про економічні чи ще якісь проблеми. Це справжній набат, колокольний дзвін, який наглядно демонструє те, що для багатьох громадян — особливо освічених, креативних та мотивованих — українська держава сприймається як простір, де фізично неможливо безпечно жити, працювати і будувати майбутнє.
Цікаво, що країна-агресорка (РФ) знаходиться аж на 127 місці в рейтингу. Це геть не найгірший результат. Її сусіди — Таїланд, Угорщина, Мальта, Туреччина, Туркменістан та Беліз. А фактична співучасниця агресії Білорусь — взагалі на 117, поряд із Грецією, Узбекистаном, Словаччиною, Малайзією та Ботсваною.
Демографічна катастрофа України
Індекс The Global Economy лише підтверджує ту демографічну трагедію, про яку в один голос заявляють майже всі експерти. Повномасштабна війна стала каталізатором наймасштабнішої в сучасній історії Європи гуманітарної кризи, наслідки якої будуть відчуватися десятиліттями. За різними оцінками, країну залишили до 8-10 мільйонів людей, причому цей потік має яскраво виражений селективний характер.
Йдеться не просто про частковий «відтік мізків» у класичному розумінні, коли талановиті студенти їдуть на навчання чи працевлаштування за кордон. Це нормальна практика. В українському ж випадку відбувається саме «втеча» (human flight) — масовий виїзд родин із дітьми, підприємців, які закривають бізнес, лікарів, вчителів, інженерів, айтівців, тощо.
Всі ці люди тікають не тільки і не стільки від низьких зарплат, хоча це також важливий фактор. Однак перш за все тікають від перманентних російських обстрілів, від ризиків мобілізації, від руйнування інфраструктури та жорстких графіків відключення світла, від неможливості дати дитині деідеологізовану та системну освіту і стабільне майбутнє. Суто економічні причини відходять на другий план перед елементарним інстинктом виживання та прагненням забезпечити безпеку собі та близьким.
Виходить, що з України тікають не через якусь конкретну причину: маленькі зарплати, обстріли, мобілізація чи графіки подачі електроенергії. Тікають від України як комплексного явища: місця, яке перестало бути навіть базово комфортним, безпечним та придатним для нормального життя, ведення бізнесу, будування сім'ї та планів на майбутнє.
Наслідки цього катастрофічного та дуже сумного процесу вже зараз є нищівними. Країну залишає ядро її соціально-економічного потенціалу: працездатне, освічене, інноваційне, креативне населення.
Це призводить до гострої нестачі фахівців у критичних сферах: охороні здоров’я, освіті, IT-секторі, інженерії. Кадровий голод не тільки погіршує якість послуг для тих, хто залишився, але й блокує будь-які спроби економічної стабілізації та зростання. Скорочення кількості платників податків при одночасному зростанні витрат на оборону, соціалку і державний сектор загалом створює надважке фіскальне навантаження. «Вимивається» ціле покоління, яке мало б стати опорою для відбудови країни в повоєнний період, якщо останній колись наступить.
Ситуація, яка склалася, станом на сьогодні не має ознак для швидкого поліпшення. Навпаки, тенденції 2025 року можуть призвести до нового антирекорду. Після того, як влада відкрила кордони для хлопців 18-22 років, країну покинуло понад 100 тисяч таких громадян.
Триваючі бойові дії, регулярні обстріли цивільної інфраструктури по всій території країни, жорсткі графіки відключень світла, мобілізація, економічна криза та загальна виснаженість суспільства роблять процес виїзду, особливо для тих, хто має ресурси та кваліфікацію, фактично незворотним. Демографічна яма, в яку провалюється Україна, стає все глибшою, і вибратися звідти буде неймовірно складно навіть за умови закінчення війни «вже завтра».
Думки експертів
Директор служби «Соціологічний барометр» Віктор Небоженко підтверджує: ситуація справді така, як описано в рейтингу The Global Economy. Україна — один з лідерів по «відтоку мізків», це реальність. Соціолог вказує: нічого тут зробити не можна. В історії вже не раз траплялися подібні речі.
«Це не означає, що це кінець України. Так, прикро, що з 42 мільйонів людей в Україні залишилося ну може 26. Це трагедія для України. Але якщо країна почне підніматися, відновлюватися, то частина населення повернеться. Страшніше інше: «імпортозаміщення» українців. Наші бізнесмени дуже швидко почнуть це робити, вони «погані патріоти». Вони швидко почнуть привозити людей з інших регіонів світу, щоб ті виконували тут якусь роботу. Це дуже зручно, адже ці люди чужі, платити їм можна менше, їм потрібно просто працювати і все. Це набагато небезпечніше, ніж кількість тих, хто виїхав за кордон.
Тобто цей рейтинг — це не трагедія. Це історичний процес. Як ми можемо заборонити людям виїхати, коли йде така війна? Але наша влада не вміє цінувати те, що називається «діаспора». Діаспора — це не так вже й погано. Це не катастрофа для країни. Ці люди також частина України. Частина з них повернеться. Тому я не бачу тут трагедії. Трагедія — це те, що ми програємо війну на землі. Але це вже інша розмова», — заявив Віктор Небоженко.
Завідувач сектору міграційних досліджень Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ Олексій Позняк нагадує: у рейтингу The Global Economy багато чого пов'язане з проблемою повномасштабного вторгнення. Особливо в перші місяці з початку війни виїхало дуже багато громадян.
«І серед них значна частина — особи з вищою освітою, жінки, киянки, харків'янки. І якщо кияни частково повернулися, то харків'яни переважно залишаються. З них дуже багато людей з вищою освітою, які працювали на хороших, престижних посадах. Тепер вони працюють за кордоном на невідповідних посадах… Стосовно самого рейтингу — я детально не знаю, як він створювався, якою була методологія, але загалом така інформація по всьому світу досить «слабка». Аби зробити чіткі розрахунки, потрібно розуміти загальні міграційні потоки, мати всю цю статистику, а також мати чітку інформацію по освітньому та кваліфікаційному рівню мігрантів. Якщо перше ще якось можна дізнатися, то з другим куди складніше. Крім того, треба мати на увазі, що іноді виїзд невеликої кількості унікальних спеціалістів має куди гірші наслідки, ніж виїзд великої групи людей. І все це надзвичайно важко відслідкувати.
Скоріше за все, укладачі рейтингу керувалися узагальненою інформацією. Відповідно, до цього треба ставитися так, що саме сьоме місце в світі не означає, що так і є в реальності. Але те, що ситуація об'єктивно погана — це рейтинг показує чітко. А от з реальним місцем можливі нюанси», — впевнений Олексій Позняк.
Резюмуючи, рейтинг The Global Economy — не просто статистичний звіт. Це діагноз, який констатує одну з найглибших ран сучасної української державності. Втрата інтелектуального та загального людського капіталу є стратегічною загрозою, і це насправді куди страшніше, ніж тимчасова втрата територій.
Відбудова міст та інфраструктури вимагатиме архітекторів, будівельників та інженерів, відновлення економіки — підприємців, менеджерів та освічених кадрів, розвиток суспільства — лікарів, освітян, психологів. Якщо всі ці люди залишають країну сьогодні, хто підніматиме її з руїн завтра? Питання риторичне.
Контраст з країнами-лідерами за здатністю утримувати людей (Австралія, Норвегія, Швеція, Канада, тощо) є разючим. Успішні держави будуються на безпеці, верховенстві права, якісній освіті та медицини, свободі слова, думок, преси і самореалізації. Саме ці основи в Україні були підірвані війною, що й спричинило масштабну міграцію людей.
Сам термін «відтік мізків» сьогодні вже навіть не цілком відображає суть явища. Це не стільки «відтік», скільки «вимивання» — руйнування людського потенціалу народу. Зупинити цей процес можна лише за умов забезпечення безпеки, миру, стабільності та повернення до «нормальності». Поки ця умова не виконана, поки мільйони українців щоденно відчувають чисто фізичну загрозу, країна продовжить втрачати як своїх громадян, так і своє майбутнє.
Держава може втратити якісь території та існувати далі, таких прикладів в історії дуже багато. Та й землі зрештою колись можна повернути. Однак майбутнє — це люди, і втрачених людей, скоріше за все, вже ніяк не повернеш.
