Останніми днями в Україні активно обговорюється тема потенційної заборони абортів — які наразі, згідно з національним законодавством, є повністю легальними. Принаймні, саме так інформацію подали безліч вітчизняних ЗМІ. Однак в реальності ситуація дещо інша.
Декілька днів тому депутати міськради Івано-Франківська направили колективне звернення до керівництва держави, а саме до президента, Верховної Ради та Кабінету міністрів. Місцеві народні обранці вказали на дуже серйозні проблеми з демографією і народжуваністю, та запропонували власні методи реагування на ці виклики. І якщо з першим, тобто з демографічними проблемами, сперечатися неможливо, то методи вирішення, запропоновані політиками, не мають жодного відношення до ситуації і є скоріше відверто шкідливими.
І це ще м'яко кажучи. Адже йдеться не лише про заборону абортів, а й про цілу низку інших ініціатив, майже до кожної з яких є претензії стосовно її адекватності та корисності.
То як саме івано-франківські депутати пропонують рятувати український народ від вимирання? Чи дійсно в Україні можуть заборонити аборти? Чи потрібно це робити і чи існує в нас взагалі ця проблема? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук розбирався в ситуації.
«Врятувати генофонд нації»: що пропонують в Івано-Франківську
Міська рада міста надіслала до Києва офіційне звернення «щодо захисту життя та підтримки інституту сім'ї» в Україні. Місцеві депутати вказують на «відповідальність перед Богом, минулими, теперешніми і майбутніми поколіннями». Вони зазначають, що демографічна ситуація в країні межує з колапсом і терміново треба щось робити, аби зберегти український народ.
З цим твердженням важко сперечатися. Проблема з найнижчою у світі народжуваністю є справжнім хрестом на майбутньому України. Згадується також величезна смертність, масова міграція за кордон, тощо. Враховуючи все вищезгадане, міськрада Івано-Франківська вважає за необхідне «кардинальні дії».
Можливо, депутати запропонували свої власні міркування чи моделі якнайскорішого завершення війни? Адже саме через війну та загальну кризову ситуацію в країні мільйони людей тікають за кордон, а ті, хто залишаються, свідомо відмовляються від народження дітей, розуміючи, що останніх просто нема на що утримувати. І це вже не кажучи про перманентну загрозу життю і здоров'ю через регулярні обстріли, про примусову мобілізацію чоловіків на вулицях, тощо.
Однак ні про що таке міськрада Івано-Франківська не каже і не пропонує вирішити ці проблеми. Замість цього висуваються геть інші ідеї.
По-перше, необхідно відновити Міністерство сім'ї. Це є першим пунктом плану місцевих нардепів. Тобто політики пропонують створити черговий осередок чиновників з величезними зарплатами, роздутим штатом та абсолютно нульовою ефективністю. 33 роки існування незалежної України чудово підтверджують: якщо ту чи іншу проблему починають бюрократизувати (створювати міністерства, комітети, робочі групи, спеціальні комісії, тощо) — це означає, що вона не вирішиться ніколи.
По-друге, пропонується ввести в освітянські програми «курси підготовки до створення міцних родин». Також відверто дивна ініціатива. У навчальних закладах уже вводять обов'язкову військову підготовку, до неї пропонують додати ще й курси сім'ї… Постає питання: коли діти та молодь взагалі навчатимуться безпосередньо науковим дисциплінам? І наскільки ефективними будуть подібні програми, враховуючи той факт, що в Україні кожен другий шлюб закінчується розлученням, а кожна п'ята дитина зростає в неповній родині?
По-третє, депутати пропонують створити умови для мотивації сімей ставати багатодітними — перш за все в інформаційному, соціальному та економічному середовищі. І це, мабуть, єдиний по-справжньому корисний пункт плану, який можна тільки підтримати.
Зокрема, міськрада міста вважає за необхідне виплачувати по 100 тисяч гривень за першу дитину, 200 тисяч за другу, 300 тисяч за третю і всіх подальших. Окрім цього, висувається ідея безкоштовно надавати у власність житло для родин із 5 та більше дітьми. Дійсно конструктивна ініціатива, однак постає питання: чому місцева влада не реалізувала це на своєму рівні? Зараз Івано-Франківськ надає виключно одноразову виплату при народженні дитини — у сумі всього лише 20 тисяч гривень.
По-четверте — на рівні законодавства і Конституції пропонується «захистити життя ненароджених українців». Прямо як у Великого Кобзаря — «…і мертвим, і живим, і ненародженим». В цьому випадку йдеться якраз про заборону абортів.
Аборти в Україні: чи існує така проблема?
Останні відкриті дані стосовно статистики абортів в нашій країні датуються 2023 роком. За цей період в Україні зробили 45 186 абортів. При цьому народилося 187 387 дітей. Тобто така кількість абортів могла би додати +24% до загальної народжуваності.
За період з 2011 по 2021 рік українки загалом майже 1,1 млн разів перервали свою вагітність. А за весь час існування незалежної України було зроблено понад 31 млн абортів. Такі цифри виглядають відверто жахливо. Для прикладу: це більше, ніж населення цілого континенту — Австралії.
Але все це так страшно лише на перший погляд. Якщо розглядати ситуацію в динаміці 10-12 років, то ми одразу побачимо, що кількість абортів невпинно знижується. Щороку цей показник падає приблизно на 7%. А з 2020-го по 2022-й це число зменшувалося аж на 15% кожен рік. Загалом же за останні 15 років кількість абортів в Україні скоротилася у 3,6 рази.
Ще нагляднішою є статистика у порівнянні з дев'яностими роками. Наприклад, тільки в одному 1990-му в Україні зробили понад один мільйон (!) абортів. Тобто раніше лише за один рік вагітність переривали стільки ж разів, скільки зараз за 10 років.
Цифри не можуть брехати: проблема абортів в Україні — якщо взагалі вважати це проблемою — розв'язується сама собою. Щорічно кількість штучних переривань вагітності невпинно скорочується: з мільйона випадків — до сотень тисяч, з сотень тисяч — до десятків. Причини цього явища є темою окремого дослідження, однак факт залишається фактом: такими темпами ще через 10 років аборти в Україні стануть буквально одиничними кейсами, на рівні статистичної похибки.
Загалом тема абортів є складною, чутливою та емоційною. Це питання завжди викликає полярні оцінки та реакції в суспільстві. Та не дивлячись на особисте ставлення, ключове у цьому кейсі одне: жодній країні в світі заборона абортів ще не допомогла і не принесла користі.
До чого може призвести ця заборона, якщо уявити, що влада на неї пішла? До чергової лінії розколу в суспільстві та звинуваченнях в «репродуктивному насильстві» і втручанні держави в особисті справи громадян. Це призведе також до зростання ризиків для жінок і підвищеного рівня жіночої смертності чи каліцтва в нелегальних абортаріях. Адже підпільні «клініки» з «майстрами» розцвітуть пишним квітом, у чому немає жодних сумнівів. Оскільки будь-що, заборонене офіційно, стає тільки доступнішим у нелегальній площині.
Також варто нагадати авторам ініціативи, що українкам, на відміну від українців віком від 18 до 60 років, досі дозволений абсолютно вільний виїзд із країни. При цьому у всіх сусідніх країнах, крім Польщі, аборти повністю легальні. Словаччина, Угорщина, Румунія, Молдова та навіть, як не дивно, Білорусь і РФ — у всіх цих державах досі немає жодних заборон на аборти, хоча в РБ та Росії активно працюють над посиленням законодавчих обмежень. В будь-якому разі, якщо перервати вагітність в Україні стане неможливо, ніщо не завадить українкам з'їздити в Болгарію, Румунію чи Угорщину і зробити це там.
Чи заборонять аборти в Україні
З юридичної точки зору звернення депутатів міськради до Кабінету міністрів чи інших органів влади є інструментом виключно політичного характеру. Відповідно до статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування», місцеві ради дійсно мають право ухвалювати звернення до органів державної влади з питань, що стосуються інтересів територіальних громад. Такі звернення можуть стосуватись будь-яких суспільно важливих тем: економічних, соціальних чи навіть морально-етичних.
Однак юридична сила подібних ініціатив нікчемна. Звернення не є нормативно-правовим актом, тобто не зобов'язує уряд приймати будь-які рішення. Щобільше: Кабмін навіть не зобов’язаний реагувати на такий лист формально. Хоча на практиці центральна влада може надати відповідь із загальними роз’ясненнями або просто взяти «до відома». Це є, скоріше, правилом хорошого адміністративного тону.
Загалом такі звернення є інструментами політичного тиску та позиціювання. У випадку із забороною абортів це чіткий сигнал суспільству та центральній владі щодо ідеологічної позиції міської ради Івано-Франківська. Подібні заяви покликані створити медійний ефект і вплинути на суспільну дискусію, але вони не є механізмом ініціювання законодавчих змін.
Окрім цього, місцева влада також не має права заборонити аборти у своєму регіоні. По-перше, це стало б відверто дурним рішенням, адже в усіх інших областях це було б легально, як і раніше. По-друге, в Україні місцева влада не має повноважень у сфері законодавчого регулювання медичних послуг чи обмеження конституційних прав громадян, зокрема — права на репродуктивне здоров’я, включно з правом на аборт.
Питання репродуктивних прав жінки, зокрема абортів, регулюються Цивільним кодексом, Кримінальним кодексом, а також загальними принципами прав людини, які гарантуються Конституцією України. Будь-яке обмеження доступу до медичних послуг, включаючи аборти, повинно мати стовідсоткове юридичне обґрунтування та не порушувати міжнародні зобов’язання України в сфері прав людини.
Тож такі ініціативи спрямовані виключно на мобілізацію власного електорату із консервативними цінностями, а також на стимулювання публічної дискусії. Інших ефектів подібні речі зазвичай не мають. І навряд чи через подібні політичні перформанси Київ справді замислиться над забороною переривання вагітності.
Хоча певна вірогідність разом із прикладами з історії все ж існує. Війни і кризові періоди неодноразово використовувалися державами для втручання в демографічну політику, в тому числі через заборону або обмеження абортів.
Наприклад, у 1966 році в Румунії був прийнятий «Указ 770», який забороняв аборти та навіть контрацепцію з метою збільшення народжуваності. Це призвело до значного зростання материнської смертності через підпільні аборти. Після падіння комуністичного режиму Чаушеску закон скасували.
У 1936 році радянський диктатор Йосип Сталін повністю заборонив аборти, аби стимулювати демографічне зростання напередодні Другої світової війни. При цьому в 1920 році Радянська Росія стала першою у світі державою, яка надала жінкам повне право на аборт. Втім, після смерті Сталіна та по завершенню післявоєнного періоду у 1955 році обмеження послабили.
У сусідній Польщі на тлі зростання популярності консервативних поглядів та загальногоєвропейського «правого повороту» конституційний суд країни у 2020-му фактично заборонив аборти. Зробити їх можна лише в дуже обмежених випадках за суто медичними причинами. Це викликало протести та бурхливі дискусії серед поляків, а ЗМІ назвали нове законодавство «пеклом для жінок».
Загалом світовий досвід доводить, що спроби заборон абортів під час або після кризових періодів (війни, диктатури, тощо) майже завжди мають репресивний характер і негативні соціальні наслідки. Зокрема, зростання нелегальних абортів, смертності та погіршення ситуації з правами жінок. Тож навряд чи в Україні заборонять штучне переривання вагітності. Принаймні, це точно не станеться «раптом», ні з того ні з сього.
Для івано-франківських депутатів же цей кейс — особистий політичний піар. Схоже, всі проблеми цього міста вже вирішені, тож міськраді не залишається жодної іншої роботи, окрім як боротися «за генофонд нації» на всеукраїнському рівні.
Однак в одному з політиками точно можна погодитися: країна дійсно стоїть на межі демографічної катастрофи, і скоріше за все, цю межу ми вже перетнули. Однак вирішувати цю надскладну проблему забороною абортів — все одно, що намагатися «вилікувати» відчуття голоду, заборонивши розмовляти про їжу. Або вирішувати проблему депресії законодавчою забороною поганого настрою. Як мінімум це абсолютно не допоможе, як максимум — зробить тільки гірше.
Головним катом української демографії є війна та внутрішня ситуація в країні: політична, економічна, безпекова, соціальна, психологічна. І жодні заборони абортів чи створення чергових марнотратних міністерств цю проблему не вирішать, а лише поглиблять.
