Від рейду 95-ї бригади до «Павутини»: операції, що змінили уявлення про українську армію

1 жовтня Україна відзначає День захисників і захисниць. За роки російсько-української війни це свято набуло зовсім іншого значення. Від перших боїв на Донбасі у 2014 році до повномасштабної війни українські військові пройшли шлях, який одночасно змінив і саму армію, і уявлення про те, як може виглядати сучасна війна.

За цей час були операції, які здавалися практично неможливими. Українські десантники проходили сотні кілометрів тилами противника, військові місяцями утримували Донецький аеропорт, коли від його терміналів залишалися самі руїни, а пілоти проривалися гелікоптерами до повністю оточеного Маріуполя. Пізніше спецпризначенці почали виходити у відкрите море, висаджуватися в окупованому Криму, а безпілотники — атакувати російську стратегічну авіацію за тисячі кілометрів від українського кордону.

UA.News розповідає про найбільш складні та незвичайні операції українських Сил оборони й спецслужб від початку російської агресії у 2014 році.

Рейд 95-ї бригади: сотні кілометрів тилами противника

Влітку 2014 року на Донбасі ще не існувало тієї відносно зрозумілої лінії фронту, яка сформувалася пізніше. Українські підрозділи могли опинитися відрізаними від основних сил, значні ділянки державного кордону залишалися неконтрольованими, а Росія використовувала їх для перекидання зброї, боєприпасів і людей.

Саме в таких умовах підрозділи 95-ї окремої аеромобільної бригади під командуванням Михайла Забродського провели одну з найвідоміших українських операцій перших місяців війни — рейд тилами противника.

Колони української бронетехніки прорвали оборону бойовиків, пройшли через райони бойових дій до Маріуполя, після чого рушили вздовж кордону та повернулися до основних сил.

Складність полягала не лише у відстані. Колона фактично не мала звичного тилу. Загроза могла виникнути попереду, з флангів або позаду, а будь-яка поломка бронетехніки створювала додатковий ризик. Машини потрібно було ремонтувати, заправляти, забезпечувати боєприпасами, одночасно продовжуючи рух і не дозволяючи противнику підготувати засідку.

Рейд також мав допомогти українським підрозділам, які опинилися у складному становищі біля кордону. Один з офіцерів 25-ї бригади Олексій Бобилєв пізніше розповідав, що завданням його підрозділу було прикрити висування 95-ї бригади та допомогти пробити коридор для частин, затиснутих у районі Дмитрівки, Степанівки та Маринівки. 

Через роки Михайло Забродський, згадуючи службу у 95-й бригаді, говорив, що бойовий дух значною мірою залежить від усвідомлення простої речі: «у твій дім вдерся непрошений гість». 

На початку війни, коли українська армія ще відновлювала боєздатність після років скорочень і нестачі фінансування, такий рейд став показником того, що вона вже здатна проводити складні маневрові операції.

Донецький аеропорт: 242 дні серед бетону, який зрештою не витримав

Якщо рейд 95-ї бригади будувався на постійному русі, то оборона Донецького аеропорту була повною його протилежністю. Тут українським військовим потрібно було залишатися на одному місці довше, ніж противник вважав можливим.

Бої за летовище почалися у травні 2014 року і тривали 242 дні. За цей час новий і старий термінали, диспетчерська вежа та інші будівлі практично перестали існувати у своєму первісному вигляді. Українські військові продовжували оборону вже серед уламків, бетонних плит і зруйнованих перекриттів. Десантно-штурмові війська називають бої за ДАП одними з найзапекліших у російсько-українській війні. 

Найбільш незвичайною особливістю останніх місяців оборони була відстань між сторонами. На окремих етапах українські військові та противник перебували у різних частинах одного термінала або навіть на різних поверхах тієї самої будівлі. Звичайне поняття «лінії фронту» тут майже втрачало сенс. Не менш складною була логістика. До аеропорту потрібно було доставляти боєприпаси, воду, продовольство, проводити ротації та вивозити поранених. Шляхи постачання прострілювалися, а сам термінал постійно обстрілювали артилерією.

Один із захисників аеропорту Микола Тихонов згадував, що військовим доводилося перебувати під постійними обстрілами, інколи без достатньої кількості води, їжі, боєприпасів та нормального зв'язку. За його словами, триматися допомагали «внутрішні сили і віра». В останні дні ситуація стала ще складнішою. 20 січня 2015 року противник підірвав колони, що підтримували перекриття нового термінала. Тільки цього дня загинув 51 український військовослужбовець. 

Навіть після руйнування основних позицій історія ДАП не закінчилася миттєво. Сім десантників 90-го батальйону ще приблизно дві доби утримували пожежну частину летовища. Деякий час їх навіть вважали загиблими або зниклими безвісти. 

Саме під час цих боїв з'явилося слово «кіборги». За поширеною версією, так українських захисників почав називати сам противник, який не міг зрозуміти, як люди настільки довго витримують такі умови.

Гелікоптери до Маріуполя: польоти через російську ППО в оточене місто

Навесні 2022 року Маріуполь опинився практично у повному оточенні. Наземного маршруту до українських захисників уже не існувало, але оборона міста та «Азовсталі» продовжувалася.

Тоді Головне управління розвідки разом з армійською авіацією організувало операцію, ризик якої складно було переоцінити. За даними ГУР, було проведено сім глибоких вертолітних рейдів через понад сто кілометрів території, яку контролювали російські війська та прикривала щільна протиповітряна оборона. Загалом до операції залучили близько 16 українських Мі-8. 

Гелікоптери доставляли в Маріуполь боєприпаси, медикаменти, обладнання та людей. Назад вивозили поранених. Спочатку машини сідали на території «Азовсталі», але після того, як майданчики були пошкоджені російськими ударами, частину польотів довелося проводити вже до Маріупольського морського порту.

Екіпажі летіли на гранично малих висотах. Це дозволяло зменшувати ймовірність виявлення радарами, але створювало іншу небезпеку — на великій швидкості пілотам потрібно було постійно контролювати рельєф, дерева, лінії електропередач та інші перешкоди.

При цьому кожен успішний виліт робив наступний складнішим. Російські сили поступово розуміли, якими маршрутами можуть користуватися українські екіпажі, і посилювали ППО. Частина машин під час операції була втрачена.

Зміїний: як маленький острів перетворився на велику військову проблему для Росії

Острів Зміїний займає зовсім невелику площу, однак після початку повномасштабного вторгнення його значення виявилося значно більшим за фізичні розміри. Контроль над островом дозволяв Росії посилювати спостереження за північно-західною частиною Чорного моря, розміщувати там радіолокаційне обладнання та засоби ППО. Крім того, Зміїний мав значення для контролю морських шляхів.

Україна не намагалася відразу провести великий класичний штурм. Операція тривала приблизно два місяці й складалася з великої кількості окремих ударів та дій різних підрозділів. Одним із найбільш ризикованих епізодів стала висадка українського десанту 7 травня 2022 року. У ній брали участь спецпризначенці ГУР та Центру спеціальних операцій «А» СБУ за підтримки ВМС. 

Один із її учасників, Віталій Ігнатенко, залишався у групі прикриття, коли через чисельну перевагу противника було ухвалено рішення про евакуацію десанту. Він загинув, прикриваючи відхід інших військових.  Далі Україна системно атакувала російський гарнізон, техніку та засоби постачання острова. До операції були залучені розвідка, ССО, СБУ, прикордонники, артилерія, ВМС та Повітряні сили. 

30 червня російські сили залишили Зміїний. Москва назвала це «жестом доброї волі», однак українська сторона пов'язувала відхід із постійним вогневим тиском і втратами. ГУР у 2026 році нагадувало, що російський гарнізон перебував на острові 126 днів, а його відхід став результатом приблизно двох місяців операції українських сил. Після цього українські військові висадилися на острові та встановили державний прапор.

Херсон: операція, в якій противника змусили залишити місто без великого штурму

Російські війська захопили Херсон на початку повномасштабного вторгнення. Це був єдиний обласний центр України, який Росії вдалося окупувати після 24 лютого 2022 року. До осені на правобережжі Херсонщини перебувало велике російське угруповання, однак його головною слабкістю залишалася залежність від переправ через Дніпро.

Українські сили почали системно бити по логістиці. Удари завдавалися по Антонівському мосту, мосту через дамбу Каховської ГЕС, складах боєприпасів, командних пунктах та інших об'єктах, необхідних для постачання російських військ. Мета полягала не тільки у фізичному знищенні окремих переправ, а в тому, щоб постійно ускладнювати доставку пального, боєприпасів, техніки та резервів на правий берег.

Паралельно Сили оборони поступово просувалися на землі. Під час Херсонської наступальної операції українські війська просунулися на окремих ділянках до 40 кілометрів, звільнили до 5700 квадратних кілометрів території та 211 населених пунктів.

Для російського командування ситуація поступово ставала дедалі небезпечнішою. На правому березі Дніпра знаходилося велике угруповання, яке у випадку подальшого українського просування ризикувало опинитися відрізаним від стабільного постачання. АрміяInform оцінювала його приблизно у 40 тисяч військових. Зрештою Росія ухвалила рішення відводити сили на лівий берег.

Це зробило Херсонську операцію особливою. Українським військам не довелося проводити масштабний штурм великого міста, який неминуче призвів би до величезних руйнувань та втрат. Замість цього російське угруповання поступово поставили в становище, коли продовження оборони правобережжя ставало дедалі ризикованішим.

8–12 листопада розпочався завершальний етап операції. Російські сили відходили через Дніпро, а українські підрозділи швидко просувалися вперед. 11 листопада передові частини Сил оборони дійшли до правого берега Дніпра, а українські військові зайшли до Херсона.

Того ж дня президент Володимир Зеленський опублікував відео з міста зі словами: «Наші. Наш. Херсон». На центральних вулицях люди зустрічали українських військових із прапорами після більш ніж восьми місяців окупації.

Херсон показав ще одну важливу особливість сучасної війни: щоб змусити противника залишити територію, не завжди потрібно атакувати його основні позиції напряму. Іноді значно ефективніше поступово позбавити велике угруповання можливості нормально постачатися, маневрувати та отримувати резерви. 

«Вишки Бойка»: 14 годин у відкритому морі та бій з російською авіацією

Наступний етап боротьби за Чорне море виглядав ще незвичайніше. У 2023 році українська воєнна розвідка провела операцію з повернення контролю над так званими «вишками Бойка» — газовидобувними платформами, розташованими між Кримом та островом Зміїний. Росія захопила їх після окупації Криму і використовувала не лише як промислові об'єкти, але й у військових цілях.

Спецпризначенцям потрібно було пройти значну відстань відкритим морем на невеликих човнах, зайняти платформи та залишити район до того, як Росія зможе використати проти них значно потужніші сили. За даними ГУР, під час операції відбулося зіткнення з російською авіацією. На платформах українські військові демонтували російські засоби розвідки та повернули контроль над об'єктами. 

Але один із найвідоміших епізодів цієї операції взагалі стався не на платформі. Спецпризначенець із позивним «Конан» опинився за бортом приблизно за 130 кілометрів від узбережжя. Через обстріл група не могла одразу повернутися за ним.

Він залишився сам посеред Чорного моря. Сам «Конан» пізніше розповідав, що обрав орієнтиром одну з газових платформ приблизно за 20 кілометрів і почав плисти у її напрямку. У воді він провів близько 14 годин. 

«Єдине, що я міг зробити — опанувати свій страх», — згадував він.

Увечері побратими змогли його знайти та евакуювати.

Висадки у Криму: українські спецпризначенці повернулися на півострів

Ще за рік до цього сама думка про те, що українські військові зможуть перетнути Чорне море, висадитися в Криму, провести бій і повернутися назад, могла виглядати майже фантастично.

24 серпня 2023 року це сталося. Вночі спецпризначенці ГУР за підтримки Військово-морських сил на плавзасобах висадилися біля Оленівки та Маяка на заході Криму. Там українська група вступила у бій із російськими підрозділами. За повідомленням ГУР, противник зазнав втрат, була знищена техніка, а українські військові після виконання завдання залишили район без втрат. 

На півострові також знову підняли український прапор. З військової точки зору це не було спробою утримати територію. Значення таких рейдів було іншим: українські сили показували, що окупований Крим більше не є абсолютно недосяжним тилом.

Росії довелося враховувати загрозу не тільки ракетних ударів або безпілотників, але й появи українських спецпідрозділів безпосередньо на узбережжі.

«Павутина»: дрони чекали на стратегічні бомбардувальники вже всередині Росії

Однією з найбільш незвичайних операцій усієї війни стала «Павутина», проведена Службою безпеки України 1 червня 2025 року.

Особливість цієї операції полягала навіть не в самих FPV-дронах. Безпілотники такого типу на той момент уже давно стали звичайною частиною війни. Незвичайним був спосіб, яким їх доставили практично безпосередньо до російських стратегічних авіабаз.

За даними СБУ, підготовка тривала понад півтора року. У визначений момент 117 FPV-дронів атакували військові аеродроми «Бєлая», «Дягілєво», «Олєнья» та «Іваново». Один із них знаходиться в Іркутській області — за тисячі кілометрів від України. 

Дрони були приховані у спеціальних конструкціях, які заздалегідь доставили на територію Росії. Після цього дах відкривався, а безпілотники підіймалися в повітря вже неподалік від цілі. Українська сторона заявила про ураження 41 літака, серед яких були Ту-95, Ту-22М3, Ту-160 та літаки А-50. СБУ оцінювала вартість ураженої техніки більш ніж у $7 млрд. 

Американські посадовці згодом повідомляли Reuters про приблизно 20 уражених машин, з яких близько десяти могли бути знищені. Німецькі військові оцінювали втрати приблизно у 10% російського стратегічного бомбардувального флоту. 

Сам масштаб операції при цьому сумнівів не викликав. Reuters називав удар однією з найскладніших і найдальших операцій України, звертаючи увагу на те, що аеродром «Бєлая» розташований приблизно за 4850 кілометрів від Києва. Голова СБУ Василь Малюк називав «Павутину» поєднанням агентурної та технічної роботи. За його словами, до дня операції на пункті управління зібрали найкращих операторів ЦСО «А», які одночасно керували безпілотниками.

 

Операція змінила саму логіку ударів на великі відстані. Раніше для атаки об'єкта за декілька тисяч кілометрів безпілотнику потрібно було пройти весь маршрут через російський повітряний простір. «Павутина» показала інший підхід: засіб ураження можна заздалегідь доставити максимально близько до цілі та запустити вже з території противника.

Курська операція: велика війна вперше перейшла на територію Росії

6 серпня 2024 року українські сили перетнули російський кордон у Курській області. Рейди на прикордонні території РФ відбувалися й раніше, однак цього разу масштаб був зовсім іншим. У бойових діях брали участь регулярні українські підрозділи, а операція тривала вже не години або дні.

За даними Збройних сил України, одним із завдань Курської операції було не допустити російського наступу в Сумській області та створення російської «буферної зони». У ЗСУ зазначали, що вперше за 11 років війни масштабні бойові дії були перенесені безпосередньо на територію Росії. 

Для української армії це створювало зовсім інші умови. Потрібно було постачати війська вже за межами України, захищати логістичні маршрути, протидіяти російській авіації та безпілотникам і одночасно продовжувати бойові дії на інших напрямках фронту.

Курська операція мала і ще один результат. Саме там Сили оборони сформували значний обмінний фонд. За даними ЗСУ, від серпня 2024-го до травня 2025 року під час операції було взято в полон 971 російського військовослужбовця. 

Якщо дивитися на ці операції разом, вони показують не лише окремі епізоди війни, а й те, наскільки сильно за цей час змінилися українські Сили оборони.

У 2014 році армія фактично відновлювала боєздатність уже під час бойових дій. Через десять років Україна могла одночасно проводити наступальні операції на суходолі, морські рейди, висадки спецпризначенців, удари по об’єктах у глибокому тилу противника та складні операції із застосуванням безпілотних систем і агентурної роботи.

Змінився і сам масштаб можливого. Те, що на початку війни здавалося надзвичайно ризикованим або майже неможливим, згодом стало частиною значно складнішої системи ведення бойових дій. 

Водночас ця історія ще далеко не завершена. Значна частина найбільш складних операцій залишається засекреченою, а про їхні деталі суспільство може дізнатися лише через роки.