Сьогодні, у середу 6 серпня, минає рівно рік з початку Курської операції — події, що стала однією з найрезонансніших у повномасштабній війні. Ця операція викликала значний інформаційний ефект у світі, адже вперше з часів Другої світової війни армія іноземної держави здійснила повномасштабний прорив на міжнародно визнану територію Російської Федерації.
Захід у Курську область, що призвів до швидкого заняття плацдарму площею понад 1000 квадратних кілометрів, спочатку був сприйнятий в Україні як грандіозний успіх. Однак, по прошесті року, виникає питання: чи була Курська операція справжнім успіхом, чи ж її результати виявилися значно складнішими та неоднозначними?
Політичний оглядач UA.News Микита Трачук разом із експертами розбирався в питанні.
Контекст Курської операції: чому та як вона починалася
Літо 2024 року стало надзвичайно важким періодом для українських сил на фронті та для країни в цілому. Російська Федерація вела інтенсивний наступ на багатьох ділянках, маючи значну перевагу в живій силі та техніці. Розвідувальні дані вказували на те, що РФ готувала масштабний осінній наступ, який міг включати повторні спроби захоплення Сум та Харкова, а також повну окупацію Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей. Принаймні, такими були плани-максимум ворога.
На сході України російські війська продовжували наступальні операції, зокрема в районі Авдіївки, а також біля Лиману та Куп'янська. Також тоді тривали інтенсивні бої за Часів Яр. У той же час затримки із західною допомогою створили для росіян «вікно можливостей» для наступу, що вилилося у дуже складну ситуацію на полі бою.
Паралельно з цим ворог посилив удари по тилах України, зокрема відновивши масштабні атаки на енергетичну інфраструктуру. Протягом літа 2024-го були зафіксовані значні удари, які вивели з ладу значний відсоток енергоблоків теплових електростанцій та десятки гідроагрегатів на гідроелектростанціях. Ті ж мешканці Києва досі згадують, як влітку минулого року їм доводилося жити без світла по 12-18 годин на добу.
У цих надзвичайно складних умовах, коли Україна перебувала під значним тиском, виникла гостра потреба перебити ініціативу ворога, нанести асиметричний та серйозний удар. Саме тому 6 серпня 2024 року Сили оборони розпочали Курську операцію, здійснивши стрімкий прорив на територію відповідної області та швидко захопивши там досить значний плацдарм площею понад 1000 квадратних кілометрів.
Цей крок мав на меті змінити динаміку війни та створити нові виклики для російського командування і політичної влади. Окрім цього, існували надії на те, що частину захоплених територій вдасться згодом обміняти на якісь українські землі під час переговорного процесу. Та результати врешті виявилися не такими однозначними.
Курська операція: цілі, результати та наслідки
Курська операція мала кілька ключових цілей: як публічно заявлених, так і непублічних, які називалися експертами або самими військовими. Серед них можна виділити:
- заняття великого плацдарму в Курській області з потенційним виходом до Курської АЕС та до Курська, що могло б різко посилити переговорну позицію України;
- утримання цього плацдарму для можливого обміну на захоплені Росією українські території;
- відтягування сил російської армії з інших ділянок фронту для уповільнення їхнього наступу;
- захист Сумської області від нападу;
- перенесення війни на територію ворога;
- дестабілізація ситуації всередині Російської Федерації через підрив довіри до військово-політичного керівництва.
Крім того, операція мала на меті повернути віру в перемогу та підняти бойовий дух в українському суспільстві та серед західних партнерів. Адже саме тоді через втому від війни, обстрілів та постійних відключень світла, рівень цього самого бойового духу серед українців відчутно впав, що підтверджувалося соціологією.
Та по прошесті року можна констатувати, що більшість із заявлених цілей операції не була виконані повною мірою. А її ефект для України виявився неоднозначним з уклоном у негатив, врешті змінивши баланс сил на фронті у несприятливий бік. Хоча при цьому варто констатувати, що ситуативні цілі вторгнення на Курщину точно були досягнуті. Тут слід розібратися докладніше.
Так, мета заняття дійсно масштабного плацдарму з виходом до Курської АЕС та Курська не була досягнута. Наступ українських сил був зупинений на дальніх підступах до атомної електростанції та до обласного центру.
Утримання плацдарму для розміну на переговорах також не сталося через відмову Кремля від дипломатії. При цьому українська зона контролю на Курщині протрималася до березня-квітня 2025 року. Станом на зараз вона майже відсутня, окрім невеликих «смужок» на прикордонних територіях.
Але завдання відтягування сил російської армії з інших ділянок фронту для уповільнення там наступу ЗС РФ було виконано — принаймні, на деякий час. Наступ російської армії на Харківщині та на Півдні сильно сповільнився, а подекуди майже зупинився. Певне вповільнення відбулося і на Донбасі. Втім, згодом наступальні дії прискорилися.
Хоча Росія також була змушена відправляти додаткові війська до Курської області, це меншою мірою позначилося на її становищі на фронті в цілому, ніж перекидання резервів ЗСУ позначилося на становищі українських сил. У ворога резервів виявилося більше — до того ж не варто забувати, що для звільнення Курщини Кремлю довелося залучати бійців армії КНДР. Самотужки РФ з цим так і не змогла впоратися.
Захистити Сумську області від нападу точно не вийшло. Після втрати Курського плацдарму російські війська увійшли на Сумщину. Також значно посилилися обстріли Сум та інших населених пунктів регіону. При цьому абсолютно точно вдалося надовго перенести бойові дії на територію ворога, що є класикою військової думки та стратегії ще з часів Сунь-цзи та його трактату «Мистецтво війни».
Щодо дестабілізації ситуації всередині РФ, то в перші дні наступу ЗСУ однозначно спостерігалися хвилі «зради» та паніки в російському медіапросторі. Це призвело до відчутного падіння рейтингів Володимира Путіна та російської влади влади в цілому. Однак Кремлю згодом вдалося погасити хвилі невдоволення за рахунок монополізації інформаційного простору, тож ситуація за деякий час заспокоїлася.
Окрім цього, путінська пропаганда використала операцію ЗСУ в Курській області для посилення мобілізації суспільства навколо ідеї «війни до переможного кінця». У РФ також зміцніли позиції «партії війни», яка вимагала не йти на будь-які компроміси з Києвом і не погоджуватися на припинення вогню у будь-якому форматі.
Нарешті, повернення віри в перемогу та підняття бойового духу в українському суспільстві та серед західних партнерів спрацювало, однак в короткостроковій перспективі. За деякий час, на тлі відсутності подальшого просування ворожою територією та наростання інших внутрішніх проблем, цей ефект завершився. Що, в свою чергу, також фіксувалося соціологами.
Незважаючи на те, що стратегічних цілей досягнути переважно не вдалося, не можна не зазначити, що Курська операція завдала значних втрат російським силам. За рік бойових дій російська армія, за даними головкома ЗСУ Олександра Сирського, втратила понад 77 тисяч військовослужбовців убитими та пораненими, включаючи близько 4 тисяч бійців КНДР. Також було знищено або пошкоджено 7236 одиниць озброєння та військової техніки, серед яких 211 танків, 1083 бойові броньовані машини, 907 артилерійських систем, 1 літак, 3 гелікоптери, 15 засобів протиповітряної оборони та 2795 одиниць автотранспорту.
Ці втрати, безумовно, є дуже суттєвими. Разом із тим не можна сказати, що вони змогли стратегічно змінити загальний баланс сил у російсько-українському протистоянні.
Думка експерта
Військовий експерт Олександр Кочетков впевнений, що Курську операцію варто розглядати не просто як військову, а як військово-політичну чи навіть геополітичну. І з цієї точки зору її можна вважати вдалою.
«Росія постійно висувала тезу: при мирних переговорах треба враховувати «ситуацію на землі», як вони кажуть. Їм дуже подобається цей дурнуватий вираз. Мова йде про те, що те, що вони захопили, оце і є їхнім, і від цього треба відштовхуватися. Це нульова точка будь-яких переговорів: те, що ми захопили, «ситуація на землі». Але тоді Лавров не згадував «ситуацію на землі», бо виявилося, що частина історичної території Російської Федерації знаходиться під контролем України. Тобто, якщо враховувати ситуацію на місцях, то треба віддавати Україні цю територію. Звичайно, це для Росії повний крах. Тому вона пішла на що завгодно, на переговори навіть з Північною Кореєю, щоб залучити північнокорейських бійців, аби тільки якось вичавити українські збройні сили з власної історичної території», — зазначає Кочетков.
За словами експерта, до кінця вибити ЗСУ з Курщини росіянам так і не вдалося. На самому кордоні на російській території є панівні висоти, які продовжують контролювати українців.
«Так, там були втрати, звісно. Це війна. Але там були втрати значно більше у тих же північних корейців. Росіяни руйнували, бомбили власну територію і головне, що вони врешті-решт відчули, що війна – це танго, це не сольний номер, а танго, яке танцюється удвох. Тобто війна може відбуватися і на території Росії, а не тільки на українській території. В цьому, безумовно, успіх цієї операції і перспектива повторення подібних рейдів. Нам не потрібна російська територія, але робити рейди по тилам, що ускладнює агресію проти України — цілком прийнятно. Я впевнений, що це буде робитися і далі», — впевнений Олександр Кочетков.
Резюмуючи, рік з початку Курської операції показує, що ця подія була надзвичайно неоднозначною. Хоча вона справила сильне враження на світ і спочатку була сприйнята як грандіозний успіх України, з плином часу стає очевидним, що більшість заявлених цілей, на жаль, не були досягнуті. Хоча не можна не визнавати, що початок та початковий перебіг операції був дуже успішним та призвів до часткового досягнення мети.
Врешті, перефразуючи відому нецензурну приказку, у війні головне — маневри. Курська операція і стала одним із таких маневрів. А остаточну оцінку їй дадуть професійні військові історики та аналітики вже після завершення активної фази бойових дій.
