На тлі повномасштабного нападу РФ на Україну та війни на Близькому Сході європейські лідери намагаються посилити геополітичну роль Євросоюзу, якому доводиться балансувати між такими центрами впливу, як США та Китай.
З одного боку, лунають заяви про можливе розширення блоку за рахунок Ісландії, Норвегії та Канади. З іншого — у Брюсселі міркують над санкціями чи навіть виключенням таких «некомандних» гравців, як Угорщина. Щоб усунути фактор внутрішньої дестабілізації.
Як сталося, що заможні країни, котрі раніше з економічних міркувань відмовлялися від членства в ЄС, почали дивитися у бік Брюсселя? І чи вплине це на архітектуру розширення ЄС за рахунок країн Східної Європи та Балканського півострова? Докладніше — у матеріалі UA.News.
Які країни можуть посилити ЄС
Після того як США відмовилися від ролі «захисника» Європи, невеликі багаті країни переглядають своє ставлення до членства у Євросоюзі. Їх приваблюють у блоці не так спільні демократичні цінності та економічні переваги, як можливості посилення оборони. Бажання безпеки поступово змінює настрої навіть серед євроскептиків, які раніше категорично відмовлялися від блоку з єдиним політичним центром у Брюсселі.
Ісландія. Головною причиною позаблоковості Ісландії було збереження найважливішого економічного ресурсу — рибальства. Приєднавшись до ЄС, їй довелося б відкрити свої води для рибальських флотів інших країн-союзників, як наслідок — втрата контролю за виловом риби.
Проте в критичних ситуаціях, наприклад, під час світової фінансової кризи 2008 року, Ісландія обговорювала вступ до ЄС та навіть подала заявку на членство, бажаючи отримати фінансову допомогу. Після покращення економічного стану у 2013 році Рейк'явік призупинив переговори з Брюсселем. А в 2015 році — відкликав заявку на членство в ЄС.
Новою причиною зближення з Брюсселем стала безпекова напруга. У січні 2026 року Біллі Лонг, кандидат на посаду посла США в Ісландії, у розмові з конгресменами пожартував, що ця острівна держава стане «52-м штатом, а він буде її губернатором». В Ісландії це викликало хвилю обурення. У країні, де живе близько 400 тис. громадян та немає власної армії, тисячі людей направили петицію до Міністерства закордонних справ з вимогою відхилити кандидатуру Біллі Лонга послом США. Згодом американець вибачився за цей вислів, але послом його призначили.
Біллі Лонг «пожартував» у той час, коли президент США Дональд Трамп прямо погрожував захопити територію Гренландії. При цьому американський лідер образливо висловився щодо Данії. За його словами, данська оборона Гренландії виглядає як «дві собачі упряжки». Враховуючи, що Ісландія розташована на окремих ділянках всього за 300 км. від Гренландії, такі «жарти» щодо невеликих європейських держав посилили побоювання місцевого населення щодо власної безпеки.
На тлі глобальних безпекових загроз у березні 2026 року Рейк'явік вирішив поновити переговори з Брюсселем та оголосив референдум про вступ до Євросоюзу. Якщо раніше це питання планували винести на всенародне голосування у 2027 році, то нині його дату наблизили до серпня 2026 року.
Попередні дослідження показують, що за вступ до ЄС готові проголосувати 45% громадян Ісландії, не підтримують приєднання до блоку — 35%. Очікують, що ця цифра може змінитися одночасно з посиленням негативних настроїв щодо американської зовнішньої політики.
Норвегія. Наслідуючи приклад Ісландії, країна відмовлялася від членства в ЄС, щоб не відкривати доступ до власних природних ресурсів: нафти, газу та запасів риби. Норвегія двічі проводила референдуми про вступ до Євросоюзу у 1972 та 1994 роках. В обох випадках населення проголосувало проти вступу, але обрало членство в Європейській економічній зоні та НАТО.
За останні роки безпекова ситуація настільки погіршилася, що деякі політичні сили почали просувати ідею приєднання до Євросоюзу, насамперед задля посилення оборони. Ситуацію ускладнює той факт, що в разі приєднання Ісландії до Євросоюзу, Норвегія ризикує залишитися в повній ізоляції на північному фланзі.
Зокрема, лідери опозиційної Консервативної партії вважають, що Норвегія повинна терміново переглянути свій позаблоковий статус. Переконують, що країна виграє від членства в ЄС у таких сферах, як оборона, космос, охорона здоров'я та безпека Арктики. До того ж, країна вже імплементувала близько 14 тис. правових актів Євросоюзу, але фактично не має права їх обговорювати чи змінювати.
Попри те, що більшість норвежців, згідно з опитуваннями, залишаються противниками Євросоюзу, поступово посилюються протилежні настрої. Враховуючи ці зміни, Консервативна партія, яка планує прийти до влади у 2029 році, має намір у подальшому скерувати країну до ЄС.
Канада. Потепління настроїв канадійців щодо ЄС засвідчило опитування, опубліковане у березні 2025 року. Близько 68% респондентів висловили позитивне ставлення до блоку, що вдвічі більше, ніж 34% прихильників Сполучених Штатів. Дослідження також показало, що 44% респондентів підтримували приєднання Канади до ЄС, проти цієї ідеї виступали 34%.
У Брюсселі тоді пояснили, що членство Канади неможливе, оскільки стаття 49 Договору про Європейський Союз дозволяє подавати заявки на входження до ЄС тільки державам, розташованим на європейському континенті.
Прем'єр-міністр Канади Марк Карні теж заперечив ідею вступу до ЄС, хоча й визнав, що Канада є «найбільш європейською» країною поза межами Євросоюзу. Натомість він виступив за посилення стратегічного партнерства та приєднання до оборонних програм ЄС. У березні 2026 року прем’єр Канади оголосив амбітний план — подвоїти оборонний бюджет до 2035 року і вивести країну в топ-3 рейтингу НАТО за оборонними витратами та інвестиціями. Хоча Канада поки що не дотягує навіть до чинних стандартів НАТО (2% ВВП).
Враховуючи недостатній рівень оборони країни та геополітичну нестабільність, деякі європейські лідери почали озвучувати можливий сценарій приєднання Канади до Євросоюзу. У березні 2026 року президент Фінляндії Александр Стубб запропонував прем’єр-міністру Карні подумати про вступ до ЄС. Через кілька днів таку ж думку висловив міністр закордонних справ Франції Жан-Ноель Барро. Виступаючи на конференції «Європа-2026» у Берліні, він заявив, що ЄС дедалі більше приваблює партнерів далеко за межами своїх кордонів.
«Сьогодні дев’ять країн є офіційними кандидатами на вступ до ЄС. До них можуть приєднатися й інші. Ісландія – за кілька тижнів або місяців. А може, й Канада — у якийсь момент», — припустив французький міністр.
Щоправда, він уточнив, що його згадування Канади не є конкретною політичною пропозицією, а скоріше частиною аргументації, що Євросоюз стає «третьою супердержавою», здатною врівноважити суперництво між США та Китаєм.
Черга на членство та фінансування
Приєднання більш заможних країн, які не претендуватимуть на дотації, є вигідним для членів ЄС, котрі увійшли до блоку з 2004 року. Дотепер ці країни отримували більше коштів допомоги, ніж надавали до центрального бюджету. Натомість їхня частка дотацій скоротиться, якщо до ЄС допустять бідніших країн зі Сходу Європи.
Ще один фактор — політична передбачуваність та готовність законодавства потенційних членів ЄС. Брюссель не хоче «повторення Угорщини чи Словаччини» — нових політичних режимів, які блокуватимуть спільні рішення.
Така логіка розширення означає, що країни у черзі на членство в ЄС, зокрема Україна, Молдова, Албанія, Сербія та Чорногорія, можуть поступитися таким країнам, як Ісландія та Норвегія.
Таким чином, фінансові та політичні інтереси можуть змінити саму архітектуру розширення Євросоюзу. Такі припущення, опубліковані західними ЗМІ, викликали публічну дискусію, на яку відреагували у Брюсселі.
«Ми дуже чітко заявили, що Європейська Комісія від імені Європейського Союзу віддана всім країнам, які ви згадали, на різних етапах їхнього вступу або, у випадку Ісландії, у прагненні відновити процес її вступу. І на даний момент нам немає чого додати до цього. Я можу з упевненістю сказати, що ці дві речі не пов’язані, і ми категорично відкидаємо будь-які такі припущення», — прокоментував заступник головної речниці Європейської Комісії Олоф Гілл.
У Єврокомісії також заявили, що не привʼязуватимуть вступ України до Євросоюзу до Ісландії та Норвегії, якщо ці країни заявлятимуть про бажання отримати членство у ЄС.
Чи буде Угорщина в ЄС після перемоги Орбана
Загроза війни, яку починають відчувати на європейському континенті, запустила також політичні процеси, які випробовують Євросоюз на міцність. Йдеться про розкол позицій у зовнішній політиці окремих лідерів. Найгостріше стоїть питання Угорщини, влада якої відкрито підтримує співпрацю з Росією. А європейські медіа вже називають прем’єра Угорщини Віктора Орбана «васалом» російського диктатора Путіна.
Дотепер у Євросоюзі сподівалися, що проблема вирішиться після програшу партії Орбана на парламентських виборах та відходу його від влади. Проте зараз у Брюсселі не впевнені, що Орбан програє. На цей випадок обговорюють п'ять різних планів дій.
Один із варіантів — голосування кваліфікованою більшістю у питаннях зовнішньої політики та довгострокового бюджету ЄС. Зараз такі рішення ухвалюють одноголосно.
Другий варіант — перехід до формату «багатошвидкісної Європи». Тобто широкого застосування гнучких форматів: від неформальних коаліцій до співпраці між меншими групами країн.
Третій план — посилення санкції щодо Угорщини. Насамперед йдеться про блокування пільгових коштів від ЄС та позбавлення права голосу у Раді ЄС. Хоча для призупинення права голосу однієї країни потрібна згода 27 країн-членів, Словаччина ж не підтримає таке рішення.
Найменш реалістичним із варіантів вважають виключення Угорщини з Євросоюзу. Адже жодну країну досі не позбавляли членства в ЄС з ініціативи Брюсселя. Проте у дипломатичних колах вже розглядають можливість переосмислення статті про вихід із блоку або інші варіанти, як «вигнати Угорщину». Такий сценарій теоретично розглядали кілька років тому, і нині знову його актуалізували. Хоча дотепер питання виходу будь-якої країни з Євросоюзу не підлягало публічному обговоренню, поява такого механізму може стати наступним кроком до трансформації ЄС.
