Інцидент, який стався 10 вересня, коли російські БПЛА порушили повітряний простір Польщі, спричинив широкий резонанс і поставив низку фундаментальних питань щодо ефективності та готовності Північноатлантичного альянсу протидіяти наявним загрозам. Ця подія, по суті, стала лакмусовим папірцем, що дозволяє оцінити, наскільки блок адаптований до викликів сучасної війни, де межі між нестійким, але миром, і прямим збройним конфліктом є розмитими та непевними.
Хоча НАТО зовні виглядає як могутня військова фортеця, яка здатна захистити своїх членів, події в Польщі викликають великі сумніви. Попри те, що для збиття дронів була піднята авіація не лише Польщі, а й інших країн НАТО, зокрема Нідерландів, більшість цілей так і не була ліквідована.
Російські дрони проникли вглиб території країни на сотні кілометрів, що змушує замислитися: чи є НАТО монолітним оборонним блоком, готовим до будь-яких викликів, чи його реакція на загрози демонструє вразливість, яка змушує сприймати Альянс як «замок з піску», чия військова сила існує лише на папері? А якщо так — то чи потрібна взагалі Україні така організація? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук разом із експертами розбирався в питанні.
Провокація РФ у Польщі: реакція НАТО
Реакція НАТО на провокацію з російськими дронами була інституційною та виваженою, а не миттєвою та емоційною. Можна навіть сказати, що занадто виваженою. Перші офіційні заяви з'явилися через речницю НАТО Еллісон Гарт, яка повідомила, що Альянс «тримає контакт із керівництвом країни». Також паралельно ситуацію коментувати у Польщі, причому в дусі «повітряної агресії».
Однак примітно, що в перших публічних коментарях свідомо уникалися прямі згадки Росії як джерела провокації, що може свідчити про величезну обережність у публічній риториці. Пізніше Північноатлантична рада — головний політичний орган Альянсу — почала обговорення реакції на порушення повітряного простору Польщі.
Ключовим моментом, що визначає характер реакції Альянсу, є вибір механізму, задіяного у відповідь на інцидент. Польща офіційно запросила консультації в рамках Статті 4 Північноатлантичного договору. Стаття 4 передбачає, що держави-члени проводять спільні консультації, якщо, на їхню думку, існує загроза для територіальної цілісності, політичної незалежності або безпеки будь-якої з країн-членів.
Важливою є відсутність запиту на активацію Статті 5, яка передбачає потенційну колективну оборону. Це свідчить про те, що наліт російських дронів, який не спричинив при цьому масованих руйнувань чи жертв, був розцінений як «загроза безпеці», але не як «збройний напад» чи пряма агресія.
Таку реакція НАТО, спрямовану на деескалацію, можна назвати виваженою та політично обґрунтованою. При цьому вона абсолютно очевидно може сприйматися як нерішучість, що скоріше свідчить на користь тези про «замок з піску», здатний лише на політичні декларації, а не на реальні дії. Хоча німецькі системи Patriot, розміщені в Польщі, одразу зафіксували дрони, політичний мандат на їхнє знищення був відсутній. Російські БПЛА намагалися ліквідовувати з літаків — і ефективність була відверто сумнівною.
«Ми здатні захистити кожен сантиметр території НАТО, зокрема і його повітряний простір. Військові країн НАТО успішно відреагували на загрозу», — заявив згодом генсек Альянсу Марк Рютте.
Однак такі заяви викликають ще більше питань і скепсису, враховуючи, що з 20+ БПЛА вдалося збити лише 3-4 одиниці.
НАТО vs Україна: різниця підходів
Інцидент над Польщею та досвід України виявляють принципову різницю між двома підходами до протиповітряної оборони. НАТО як військово-політичний блок орієнтований на стабільність, передбачувані загрози та запобігання конфлікту. Його доктрина щодо захисту повітряного простору базується на концепції інтегрованої протиповітряної і протиракетної оборони, яка є суцільно оборонною за своїм характером і передбачає патрулювання та ідентифікацію загроз.
Ця доктрина, орієнтована на традиційні загрози, не є ефективно адаптованою до масованих нальотів низьколітаючих БПЛА. Так, у Польщі, яка межує з країною, де вже три з половиною роки триває повномасштабна війна, на кордонах не було навіть банальних мобільних груп з кулеметами, які здатні дуже дешево та досить ефективно збивати дрони. Це багато про що говорить.
На противагу цьому, Україна набула безцінного бойового досвіду, навчившись протидіяти масованим атакам дронів, які кожної другої ночі збиваються у кількості сотень (!) одиниць. Так, ППО України не є ефективним на 100%, до того ж з роками війни воно виснажується, а його загальна ефективність падає. Цьому є як об'єктивні, так і суб'єктивні причини. Як мінімум, коли на країну летить 800+ БПЛА, фізично неможливо збити абсолютно кожну ціль — на превеликий жаль. Однак контраст із Польщею, яка разом із союзниками по НАТО не змогла ліквідувати 80% з того, що залетіло на її територію (а це всього лише кількадесят безпілотників), є дуже показовим.
Війна є динамічним процесом адаптації до нових загроз. Ефективність української ППО проти російських дронів знизилася в тому числі й через те, що Росія різко наростила кількість БПЛА, змінила тактику їх застосування, а також удосконалила технології, оснастивши дрони штучним інтелектом. Незважаючи на це, досвід Києва є унікальним і демонструє постійну боротьбу та пристосування до нових викликів. Відповідного досвіду сучасний Альянс просто не має.
Це підводить нас до риторичного питання: чи не переплутали ми причину і наслідок під час геополітичних метань? Можливо, це ми потрібні НАТО, а не НАТО потрібне нам? Що може НАТО, чого не можуть ЗСУ?
Так, Альянс має значно більше грошей та техніки. Його сукупна задекларована потужність перевищує бойові можливості і ЗСУ, і ЗС РФ разом узятих (окрім ядерної компоненти, де Москва є абсолютним світовим лідером за кількістю боєголовок). Однак все це існує лише на папері і не перевірялося в дії.
НАТО не має ані такого бойового досвіду, ані мужності та сили на потужну реакцію на провокації Кремля. Вже зараз у мережі зростає популярність мему, де абревіатуру NATO розшифровують як «not action talk only», що можна перекласти як «жодних дій, лише балачки». Тож можна припустити, що згодом в Україні зросте скептицизм щодо Альянсу.
Конституційний курс України: незворотність чи стратегічна гнучкість?
Стратегічний курс України на членство в НАТО є не просто політичною декларацією, а законодавчо закріпленим положенням. У 2018 році Верховна Рада ухвалила закон «Про внесення змін до Конституції України», яким закріпила незворотність курсу на набуття повноправного членства в Організації Північноатлантичного договору. За це рішення проголосували 334 народні депутати. В лютому 2019-го він вступив у силу.
З тих пір інтеграція у НАТО є конституційним обов'язком української держави. Але багато хто забуває, що ініційований тодішнім президентом Петром Порошенком законопроєкт про зміни в Конституцію був фактично політичною технологією, яку ексгарант намагався запровадити напередодні виборів, аби продемонструвати, що він — потужний державник, який нібито веде Україну на Захід.
Якби по цій темі хоча би провели загальнонаціональний референдум, було б ще півбіди. Однак зміни до Конституції тоді ухвалювалися виключно на формальній базі соціологічних досліджень, які, до речі, у 2018-2019 роках навіть не демонстрували стійкої більшості по цьому питанню. Інтеграцію в НАТО в ті часи підтримували близько 45% громадян, не враховуючи окуповані території — це багато, але навіть не половина.
Не варто забувати, що Конституція хоча і головний, Основний закон країни, але це не якась скрижаль із Божими заповідями. Конституцію пишуть люди для людей, і вона подекуди може мінятися: звичайно, не під час дії воєнного стану, але колись в майбутньому — обов'язково. Навіть американська конституція, яка вважається взірцем стабільності впродовж багатьох десятиліть, все одно містить в собі десятки поправок, вона еволюціонувала та змінювалася протягом декількох століть.
Таким чином, «незворотність курсу» на вступ в ту чи іншу міжнародну організацію є політичним сигналом, який відображає стратегічний вибір держави, але не робить Конституцію незмінною на віки вічні. Наявність механізму внесення поправок є ознакою демократичної зрілості суспільства та здатності держави до адаптації в умовах, які можуть змінюватися — і змінюються.
Ця ситуація цілком може стати приводом для суспільної дискусії в майбутньому. Рух до НАТО став ледь не догмою, чимось таким, в чому не можна сумніватися. Але де в цьому процесі критичне мислення і як можна зробити обдуманий вибір, якщо існує тільки одна-єдина «правильна» думка?
Цілий блок НАТО неспроможний збити два десятки БПЛА, тоді як українські Сили оборони щоночі збивають сотні таких дронів. А якби ці тисячі дронів, які ЗСУ збивають щомісяця, полетіли би далі, в бік Польщі, Румунії та інших держав Альянсу? Схоже, що це взагалі могло би викликати повноцінний колапс НАТО. Адже якщо такою проблемою стали кількадесят БПЛА — що було би у випадку, якби їх було кількасот, не знає ніхто.
Думка експерта
Військовий експерт Олександр Кочетков вважає, що НАТО в його нинішньому стані аж ніяк не може бути гарантом безпеки для України. Щобільше: експерт казав про це ще з моменту, коли рух в Альянс вписували у Конституцію.
«Справа в тому, що НАТО, коли його створювали — це був союз потужних у військово-промисловому сенсі післявоєнних європейських країн, а також потужних Сполучених Штатів. Тобто це був певний паритет. Але згодом Штати продовжували нарощувати власний ВПК, тоді як Європа навпаки скорочувала витрати на це, користуючись «парасолькою безпеки» від Америки. Фактично справа дійшла до того, що в Європі немає потужної військової промисловості, а громадяни розвинених європейських держав не готові зі зброєю в руках захищати власні країни. Тобто це повністю виродилося у бюрократичну структуру.
Коли Сполучені Штати епохи Трампа відмовляються захищати Європу, коли вони кажуть, що захист безпеки Європи — це проблема виключно Європи, а не США, то і НАТО в такому випадку не має жодного сенсу. Зокрема і для України, яка в куди більш складній ситуації, ніж країни-члени Альянсу. Тобто НАТО — це бюрократична структура. З точки зору безпеки це повна фікція, яка здатна лише на маневри і реагування у вигляді чергових засідань. Тому майбутнє за новим європейським безпековим блоком, який буде співпрацювати з США, а не повністю залежати від них, і в який повноправним членом входитиме й Україна. Вона має бути одним із засновників такого блоку. Ось це майбутнє, про яке треба розмовляти. Нам взагалі треба обережно сповзати з теми НАТО, хоча я особисто не знаю, яким чином прибрати це з Конституції», — впевнений Олександр Кочетков.
Резюмуючи, інцидент з російськими дронами над Польщею дозволяє зробити глибокі висновки щодо сутності НАТО у 2025 році. Аналіз показує, що блок, схоже, не є аж такою могутньою «фортецею», яка реагує на будь-яку провокацію миттєвою військовою силою. Справжня сутність Альянсу — складний бюрократичний механізм політичної виваженості, який калібрує свою відповідь на загрози, щоб уникнути ескалації. Однак уникати її стає все складніше і складніше.
Ця подія також підкреслює критично важливу роль України для майбутнього НАТО. Україна здатна надати Альянсу безцінний, унікальний бойовий досвід, який може зміцнити його можливості протидії сучасним загрозам. Таким чином, НАТО та Україна не є окремими структурами, а радше елементами одного моста, який має бути побудований для забезпечення стабільності та безпеки всього європейського континенту.
