Останніми днями увага світових ЗМІ була прикута до подій у Китайській Народній Республіці. Там впродовж 31 серпня-1 вересня відбувся великий та історичний саміт Шанхайської організації співробітництва (ШОС), а 3 вересня також пройшов помпезний військовий парад на честь 80-річчя перемоги Китаю у Другій світовій війні.
Також експертна спільнота слідкувала за заявами російського диктатора Володимира Путіна, який був одним із головних учасників цих заходів. Серед іншого, немало часу під час своїх виступів кремлівський очільник приділив українському питанню.
При цьому варто зазначити, що у вітчизняних медіа досить-таки мало більш-менш предметних розборів та аналізів заходу, який відбувся у Китаї. Разом із тим, саміт ШОС 2025 року — важлива та нетривіальна подія, яка може мати далекосяжні наслідки.
Якими ж були ключові теми та висновки з обговорень на зустрічі Шанхайської організації співробітництва і де в цих процесах місце України? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук разом із експертами розбирався в питанні.
Саміт ШОС у Китаї 2025: головні теми
Спочатку слід розібратися з тим, що це взагалі таке — ШОС. Шанхайська організація співробітництва була створена ще в 2001 році і станом на 2025-й представляє собою регіональний «клуб за інтересами» під прямим керівництвом Китаю.
Багато хто помилково вважає, що ШОС — це такий собі «НАТО» чи «ЄС» під азіатським соусом. Однак насправді це не так. ШОС не є військовим чи навіть політичним блоком чи об'єднанням. Це група держав на кшталт БРІКС, які подекуди збираються на форуми для того, аби обговорити важливі для себе речі. Недооцінювати ШОС та країни, які там представлені, не варто. Але й занадто переоцінювати — також.
Втім, не слід і проходити повз підсумкові документи, які ухвалює цей клуб. На вигляд це загальна бюрократична словесна еквілібристика, однак подібні саміти повільно, непомітно, але все ж змінюють глобальну архітектуру світу. То що ж обговорювали у Китаї цього разу?
Головні теми заходу наступні: кібербезпека, суверенітет, глобальне управління, фінансова автономія від Заходу, ШІ, формули майбутнього людства. Всі інші теми, які обговорювалися учасниками (продовольча безпека, боротьба з тероризмом та екстремізмом, кліматичні виклики, тощо) — це скоріше надбудова до загального базису.
Під кібербезпекою члени ШОС розуміють не захист власних даних, як на Заході, а тотальний контроль над інформаційним простором. Найбільше в цьому кейсі успішний Китай з його сумнозвісним фаєрволом та «огороженим» від світу інтернетом. Сюди також входить максимальне стеження за користувачами, проєкти «суверенного інтернету», блокування «неблагонадійних» ресурсів, цензура соцмереж та сайтів, обмін даними між кіберспецслужбами, тощо.
Під суверенітетом у ШОС розуміється безроздільна влада політичних режимів всередині своїх держав. Кожен режим вважається легітимним по факту свого існування, а будь-які зовнішні втручання є неприйнятними. Це реалізація суто середньовічного принципу: кожен феодал є повноцінним сувереном у своєму феоді, і в цих рамках йому ніхто не указ.
Глобальне управління — це така собі альтернатива західним порядкам в організації світу. Голова КНР Сі Цзіньпін багато говорив про реформу світових інститутів. Замість ООН, МВФ та ВТО Китай пропонує мережеві регіональні блоки: ШОС, БРІКС, ASEAN, Африканський союз, тощо.
Фінансова автономія — сюди входять плани по створенню власного банку, впровадження спільних стандартів у технологіях, а також розрахунки у національних валютах або в потенційній спільній валюті. Тобто йдеться про фінансові операції, які проходитимуть поза межами західного контролю.
Штучний інтелект — сторони домовилися кооперуватися у сфері ШІ-співробітництва. Технології ШІ хочуть розвивати та імплементувати на благо власних держав та режимів.
Формула майбутнього для людства — це філософська та політична концепція «Одна Земля, одна родина, одне майбутнє», яку запропонувала Індія. На практиці під цією ідеологемою розуміється відмова від універсальних західних цінностей (права людина, демократія, свобода, тощо) на користь «цивілізаційного різноманіття». Це та сама «багатополярність», про яку так любить говорити Путін. Міжнародний політичний активізм, правозахисні організації та інші подібні структури в ШОС вважають загрозою. Натомість найвищою цінністю оголошується держава та стабільність її режиму.
Серед іншого, на зустрічі Шанхайської організації співробітництва сторони погодили програму боротьби з тероризмом та екстремізмом на найближчі роки. На практиці в цей блок включається також боротьба з опозицією та етнічними рухами за від'єднання (наприклад, уйгури або тибетці в КНР). А до 2035 року країни ШОС планують створити повноцінну альтернативу всім західним інституціям, від фінансових та політичних до медійно-інформаційних.
Вже після завершення саміту відбувся дуже помпезний військовий парад армії КНР. На ньому, зокрема, демонструвалися новітні види озброєння, в тому числі стратегічні ядерні ракети. Це був однозначний бенефіс збройних сил Пекіну та символічне закриття з'їзду ШОС. Китай таким чином прямо натякнув, що має потужну армію, а тому заважати у втіленні його планів нікому не варто.
Путін про Україну на саміті ШОС
Якщо спробувати дізнатися, що саме говорилося про Україну під час саміту ШОС, то ми побачимо: фактично не говорилося нічого. Війна в нашій державі навіть не була згадана в підсумковій декларації заходу. Із закликом до припинення вогню виступив індійський лідер Нарендра Моді, те ж саме повторив генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш. На цьому, власне, все.
По суті, про Україну на саміті ШОС сказали декілька слів. Наш кейс винесений за межі повістки Глобального Півдня, на українській проблемі там не зациклюються. Зате на ній точно зациклений Володимир Путін, який під час перебування в Китаї встиг дати декілька розгорнутих коментарів стосовно війни та миру.
Якщо коротко, то жодних планів мирного вирішення конфлікту кремлівський диктатор не має. З його слів випливає, що кровопролиття продовжуватиметься і надалі.
Так, Путін вчергове назвав українську владу нелегітимною. За його словами, задля легітимності необхідно провести референдум. Однак під час воєнного стану будь-які подібні електоральні процеси заборонені.
Окрім цього, російський президент заявив, що пропонував завершити війну здачею Донбасу ще в 2022 році. Однак тоді Київ відмовився, через що РФ «змушена була» продовжити так звану «СВО». Щоправда, кремлівський очільник при цьому не пояснив, чому тоді в 2022 війська Росії стояли під Києвом, Сумами, Черніговом, зайшли в Херсон, Харків та інші міста, якщо всі питання нібито крутилися виключно навколо Донбасу.
Окремо Путін напряму пообіцяв Україні нові удари по енергетичній інфраструктурі. За його словами, це буде відповідь Росії на атаки по її енергетиці, на які Кремль «довго не відповідав». Це цілковита брехня: нагадаємо, що кампанію з системного знищення української енергосистеми Москва почала рівно три роки тому, у вересні 2022-го, після вдалого контрнаступу ЗСУ на Харківщині.
На питання про завершення війни вже в цьому році Путін сказав, що «бачить світло в кінці тунелю». Абсолютно ірраціональний в своїх діях диктатор заявив, що сподівається на «здоровий глузд». Однак він нічого не обіцяє, а буде «дивитися на ситуацію».
«Якщо ні (мирного рішення не буде — ред.), то нам доведеться вирішити всі поставлені перед нами задачі збройним шляхом», — запевнив Путін.
Окремо лідер РФ прокоментував і потенційну зустріч із президентом Зеленським, яка активно обговорювалася всі останні тижні. Він визнав, що Дональд Трамп просив його про це. Разом із тим, Путін поки що не бачить особливого сенсу в такому діалозі.
«Це шлях в нікуди, якщо з діючим головою адміністрації (Зеленським — ред.)... проводити зустрічі. Можна, я ніколи не відмовлявся від цього, якщо ця зустріч добре підготовлена і приведе до якихось позитивних результатів… Врешті-решт, якщо Зеленський готовий — ну нехай приїздить до Москви. Така зустріч відбудеться», — заявив Путін.
Цей пасаж викликав різку критику з боку МЗС України. Там зазначили, що наразі аж сім країн світу готові прийняти у себе зустріч президентів України та Росії. Однак Москва точно не є підходящим майданчиком для подібних заходів, і Путін чудово це розуміє, однак все одно пропонує столицію РФ — саме для того, щоб від цієї пропозиції відмовилися.
Якщо перефразувати російського очільника, переклавши його мову з політичної на людську, то він сказав буквально наступне: або всі наші вимоги будуть виконані і тоді війна закінчиться, або вони… все одно будуть виконані, але вже військовим шляхом. Якщо український президент готовий пристати на умови, хай приїздить до Москви і домовляється. В іншому випадку війна продовжується та інтенсифікується.
Саме так слід розуміти риторику Путіна: він не ставить на мирне врегулювання, а планує й надалі продовжувати агресію і навіть напряму анонсує нові обстріли. Фактично нічого нового кремлівський очільник не сказав, все це і так було зрозуміло. Однак при цьому все було сказано максимально зрозуміло та публічно, жодних натяків або напівтонів тут бути не може.
На цьому фоні Трамп уже заявив, що вчергове «розчарований» Путіним, однак знову дав тому «пару тижнів».
«Мої стосунки з Путіним дуже хороші… але за кілька тижнів я зрозумію, наскільки», — сказав Трамп.
Думка експерта
Політолог, директор Українського інституту політики Руслан Бортнік вважає, що ключові висновки саміту ШОС для України та її влади наступні: в сучасному світі необхідно впевнено стояти на двох ногах. Зустріч у Китаї продемонструвала, що на Глобальному Півдні активно формується новий центр сили, а у західного світу вже не вистачає ресурсів для того, щоб приборкати його і примусити діяти в рамках своєї парадигми.
«Україна має активно шукати комунікацію, контакти і співпрацю з цими центрами сел, які формуються на Глобальному Півдні, особливо що стосується Китаю і Індії. Якщо вона хоче стояти міцно на двох ногах, якщо ми хочемо, щоб позиція України була стійкою, якщо ми прагнемо, щоб українські інтереси враховувалися всюди — це необхідність. І саміт ШОС, і військовий парад стали такими міні-демонстративними бунтами з боку країн Глобального Півдня, з боку Китаю, який демонструє сьогодні силу. Це бунт проти старої моделі управління, проти того, щоб США і їхні партнери нав'язували геополітичний порядок денний, як це було тривалий час десятиліттями у всьому світі.
Сьогодні цей саміт ШОС демонструє, що ті сили, які ростуть на Глобальному Півдні — вони не просто готові демонструвати свою позу та суверенність, але готові й просувати ініціативи глобального управління, спільноти «єдиної долі людства», світопорядку, який заснований на забезпеченні максимальної торгово-економічної зв'язності при недоторканості внутрішніх особливостей тих чи інших країн, при невтручанні у внутрішні справи. В рамках цього концепту і саме поняття природи людини також переосмислюються. І замість концепту прав людини ви там побачите концепт необхідності забезпечення достойного життя людини, високого рівня розвитку, матеріального благополуччя», — впевнений експерт.
На думку політолога, Глобальний Південь демонструє те, що існує геть інший підхід до розвитку і майбутнього. І ці країни готові його просувати, конкуруючи із Заходом, що раніше було складно уявити.
«Тому Україні треба розширяти присутність на Глобальному Півдні. Україна могла б, на мою думку, відправити спостерігача на саміт ШОС. Щоб це не було замінено лише якоюсь політичною риторикою чи повним ігноруванням. Нам треба зрозуміти, що за рамками наших проблем, за рамками нашого колодязю і тунелю існує дуже багатий, різноманітний, різновекторний, строкатий світ, з яким нам треба працювати», — вважає Руслан Бортнік.
Резюмуючи, і саміт ШОС загалом, і конкретні заяви Путіна про війну в Україні залишають по собі досить гнітюче відчуття. Тут можна спрогнозувати виключно продовження ситуації конфлікту та загальної безвиході.
Західна модель світу сьогодні явно перебуває у кризі, до неї існують безліч питань, вона геть не ідеальна. Однак альтернативи Заходу, які пропонує Глобальний Південь (цифрові неодиктатури, тотальний суверенітет, держава як найвища цінність, жодних універсальних прав і свобод людини, тощо), виглядають куди більш похмуро та неприйнятно. Принаймні це точно неприйнятно для України, яка декларує беззаперечний рух до західного світу з його правами та свободами, і для простих українців, які мільйонами емігрують саме в Європу, а не в Китай, Іран чи РФ.
