Спецсуд з воєнних злочинів у Косові оголосив перший вирок

Колишнього командира Армії визволення Косова визнали винним у свавільному затриманні та тортурах ув’язнених, яких вважали прихильниками Сербії, а також у вбивстві одного з них під час війни за незалежність провінції наприкінці 1990-х років.

Це був перший вирок за воєнні злочини, ухвалений спеціальним судом, що був створений у Нідерландах для розслідування злочинів, скоєних під час конфлікту, повідомляє Associated Press.

Командира Саліха Мустафу засудили до 26 років тюремного ув’язнення за злочини, скоєні у квітні 1999 року на базі в Зллаші, Косово. Його виправдали за одним обвинуваченням у жорстокому поводженні із затриманими.

Підсудний не визнав себе винним за усіма звинуваченнями. Він має 30 днів, щоб подати повідомлення про подання апеляції.

Мустафу заарештували 2020 року в Косові й відправили до Нідерландів, щоб постати перед судом у Спеціальній палаті Косова, створеної за підтримки Європейського Союзу – філії правової системи країни, створеній спеціально для розгляду обвинувачень у воєнних злочинах, скоєних етнічними албанськими повстанцями, об’єднаними в Армію визволення Косова.

Раніше суд взяв під варту колишнього президента Косова Хашима Тачі, і він очікує на суд разом з іншими підозрюваними за обвинуваченням у вбивстві, тортурах і переслідуванні. Він заперечує всі звинувачення.

Тачі був лідером партизанів під час війни за незалежність Косова, а після конфлікту, який забрав життя більше ніж 10 тисяч осіб, став політичним діячем. Очікується, що суд над ним і ще трьома обвинуваченими розпочнеться у березні.

Довідка

Косовська війна – конфлікт у Косові (на той час автономному краї Союзної Республіки Югославія), що почався 28 лютого 1998 етнічно албанською Армією визволення Косова проти сербської поліції та югославської армії. Метою було здобуття незалежності краю від Сербії.

У 1989 році, коли Югославія була вже на грані розвалу, за ініціативою глави сербських комуністів Слободана Милошевича, сербський парламент скасував Конституцію 1974 року і Косово було позбавлено статусу Соціалістичного автономного краю. Опісля були розпущені парламент і уряд провінції, а майже всі албанці звільнені з державних установ. У вересні 1991-го після таємного референдуму була проголошена Республіка Косово, яку визнала лише Албанія.

Ситуація почала загострюватись після того, як уряд Югославії у 1996–1997 роках почав переселяти сербських біженців із Хорватії та Боснії і Герцеговини на територію Косова. Це призвело до збройних конфліктів між загонами так званої «Армії визволення Косова» (ВАК) та югославською поліцією та армією. З початку 1998 року ці сутички набули характеру воєнних дій, з боку югославської армії почалися репресії щодо мирного населення, які наприкінці 1998-го та на початку 1999 року мали всі ознаки етнічних чисток.

Попри різке зростання кількості албанських біженців з кінця 1998-го та на початку 1999 року, що кваліфікувалося як гуманітарна катастрофа, Рада Безпеки ООН в умовах блокування з боку росії не змогла ухвалити жодної резолюції, яка б примушувала центральну владу Югославії припинити етнічні чистки й вивести регулярні військові частини з території Косова. Ще до початку операції НАТО, понад 350 тисяч косовських албанців були змушені покинути територію Косова. Сербська армія продовжувала здійснювати акції примусового виселення албанців, навіть попри військово-повітряну операцію НАТО. На момент припинення операції НАТО та початку виведення збройних сил Сербії з території Косова понад 800 тисяч албанців, за даними ООН, були змушені залишити свої домівки.

Формування власних органів влади і збройних сил привело до партизансько-терористичних дій албанців проти сербської адміністрації, які в лютому 1998 року переросли у повномасштабну війну між Армією звільнення Косово і югославською армією. Югославські війська атакували кілька населених пунктів в Косово і Метохії. Жертвами їхніх дій стали вісімдесят осіб, переважно жінки та діти.

У наступні місяці війна в Косово розгорілася з новою силою, і до осені того ж року понад тисячу мирних жителів стали її жертвами. З охопленої війною території почався масовий відтік населення усіх віросповідань і національностей. Відносно ж тих, хто з тих чи інших причин не зміг або не захотів покинути батьківщину, югославськими військовими були здійснені численні злочини, що неодноразово висвітлювалися у засобах масової інформації.

Не змусила себе чекати і реакція міжнародної спільноти – НАТО наполягало на припиненні вогню з боку Белграду, у вересні 1998 року Радбез ООН виніс відповідну резолюцію. Оскільки відразу ж після офіційного заклику до миру ООН країни НАТО почали планувати збройне втручання, на якийсь час конфлікт вдалося загасити. 15 жовтня між Белградом і косовськими сепаратистами було укладено офіційне перемир’я, 25 жовтня припинився вогонь.

Однак попри офіційні заяви, місцеве населення і надалі піддавалося етнічним чисткам з боку югославської поліції та армії. У 1999 році війна в сербському Косово спалахнула з новою силою. У січні 1999 року армією Белграда було розстріляно півсотні жителів Рачака «за посібництво сепаратистам». У лютому в Франції була зроблена ще одна спроба міжнародного співтовариства примирити сторони. Захід наполягав на підтвердженні автономії Косово, однак росія дотримувалася югославської точки зору, що країну потрібно зберегти в чинних кордонах. Белград не збирався втрачати частину території і виводити війська з території Косово, тому переговори результату не дали.

24 березня 1999 року розпочалися бомбардування Союзної Республіки Югославії (до складу якої входили Сербія і Чорногорія) силами НАТО – так звана операція «Союзна сила», яку в самій Сербії називають агресією НАТО.

Атаки припинилися 10 червня після переговорів у македонському місті Куманово, у яких брали участь представники Союзної Скупщини СРЮ, Великої Вісімки, військові делегації Югославії і НАТО. Результатом переговорів стало підписання угоди, за якою сербське військо та поліція залишають Косово і Метохію. Того ж дня Радбез ухвалює Резолюцію 1244, згідно з якою СРЮ зберігає суверенітет над Косовом, але воно стає міжнародним протекторатом під керівництвом Тимчасової Місії ООН у Косові та Міжнародних сил з підтримки миру в Косові.

У лютому 2008 року косовські албанці односторонньо проголосили незалежність Косова. Самопроголошену державу визнали далеко не всі держави світу.

Читайте також

В останні місяці між урядами Сербії та Косово зростає напруження.

За останні два місяці в частково визнаному Косово були зафіксовані принаймні вісім випадків підпалів автомобілів косовських сербів, які змінили сербські номерні знаки на косовські згідно з новими правилами перетину кордону.

Поліція частково визнаного Косова опублікувала роз’яснення нових правил для автомобільних номерних знаків, підтверджуючи наміри Приштини запровадити їх із 22 листопада.

Також Косово відклало плани з штрафування водіїв, які відмовляються замінити старі автомобільні номерні знаки, видані Сербією, ще на 48 годин, після того, як США попросили про відстрочку.

Сербія та Косово не змогли домовитися за посередництва ЄС щодо спору про автомобільні номерні знаки.

На територію муніципалітету Північна Митровиця зайшли понад 200 спецпризначенців частково визнаного Косова на бронеавтомобилях.

Тим часом 15 грудня уряд Косова офіційно подало заявку на повноправне членство в Європейському Союзі.

16 грудня уряд Сербії надіслав запит до НАТО щодо розміщення сербських військових у Косово.