Схоже на те, що російський газопровід «Північний потік-2» претендує стати найскандальнішим та найсуперечливішим енергетичним проектом в історії. Трубопровід по дну Балтійського моря повинен з'єднати Росію з Німеччиною для подачі палива до європейських країн.
З моменту старту проекту у самій Європі періодично спалахують гострі дискусії навколо доцільності ще одного російського трубопроводу. Україна заявляє про політичне підґрунтя магістралі, за допомогою якої російський Газпром має намір виключити українську сторону із транзиту блакитного палива до ЄС.
Чи зможе наростаючий тиск з боку США зупинити проект в цілому, чого домагається Америка, Україна, Польща та ряд інших європейських країн і чи можливо запобігти розколу, що насувається, в середовищі західних союзників – аналізуємо докладно.
Обіцяні санкції США
Головним прихильником та захисником будівництва газопроводу «Північний потік-2» залишається Німеччина. Головним противником, здатним вплинути на запуск труби – Сполучені Штати на чолі з Дональдом Трампом, що неодноразово виступав із гострими заявами щодо усього проекту. Тому лінія напруження проходить на рівні Вашингтон – Берлін.
Чергова напруга навколо трубопроводу спалахнула після «листів щастя» з боку американського посла в Німеччині Річарда Гренелла в бік німецьких фірм-підрядників, які беруть участь у прокладці магістралі:
Свою позицію США пояснюють спробами попередити вразливість України у разі запуску «Північного потоку-2», що призведе до втрати транзиту через її територію. А це розв'яже руки Кремлю для подальших військових інтервенцій на українські землі. Крім цього, проект загрожує безпеці усієї Європи, вважає Гренелл.
В офісі посла листи прокоментували як «чітке послання американської політики» - якщо будівництво продовжиться, санкцій із наслідками не минути. І торкнуться вони не тільки підрядників з ФРН, але й інших країн.
Реакція Німеччини
Німецька сторона трактує дії чиновників США як втручання у внутрішні справи Німеччини та усієї Європи і посягання на європейський суверенітет. Глава ХДС Аннегрет Крамп-Карренбауер вважає риторику американських колег недипломатичною:
Інші представники німецького уряду також розкритикували політику США:
Офіційна позиція німецької влади полягає у підтримці будівництва газопроводу. І уряд, і компаніх, які беруть участь в ньому, бачать у «Північному потоці-2» багато вигод економічного і політичного характеру. Економічні – в плані розвитку великої промислової інфраструктури, куди задіяно безліч німецьких фірм і робочих.
Берлін вважає, що ще одна магістраль з Росії до ФРН здатна підвищити енергетичну безпеку Німеччини в разі перебоїв і зупинок транзиту через територію України, як уже бувало. Така позиція – певним чином суперечлива. Так як ініціатор подібних позапланових зупинок і збоїв – не хто інший, як російський «Газпром» (читаємо – Кремль), а не – українська сторона, в даному випадку – заручник самовольства Росії.
Політичні вигоди – очевидні. Це небажання погіршувати і без того складні відносини з РФ. До того ж, поки в Європі немає розвиненої інфраструктури для транспортування скрапленого газу, ЄС залишається залежним від російського блакитного палива.
Разом з тим, Берлін визнає політичні ризики будівництва «Північного потоку-2». Міністр економіки ФРН Петер Альтмайер, глава ХДС Аннегрет Крамп-Карренбауер та інші чиновники наполягають на захисті транзитних інтересів України, але відмовитися від скандального трубопроводу з Росії не готові навіть після ескалації конфлікту в зоні Керченської протоки.
Представники німецького парламенту вважають, що обговорювати в цілому енергетичну безпеку Європи – необхідно і потрібно, але тільки без зовнішнього тиску з боку інших країн.
Позиція ЄС
12 грудня 2018 року Європейський Парламент ухвалив резолюцію із закликом зупинити прокладку магістралі «Північного потоку-2». Європарламентарі прийшли до висновку, що газопровід:
- збільшує залежність ЄС від поставок російського палива;
- загрожує внутрішньому ринку ЄС;
- суперечить енергетичній політиці Євросоюзу.
Думки експертів з цього приводу неоднозначні. Існують як прихильники проекту, так і його затяті противники. Ультимативний тон США, який все частіше звучить щодо магістралі, тільки додає масла у вогонь. Адже у разі введення санкцій, постраждає не тільки бізнес, а й відносини між державами, аж до міждержавних об'єднань.
Можливі наслідки санкцій США: експертні оцінки
Виконавчий директор Східного комітету німецької економіки Міхаель Хармс вважає тиск США загрозою усьому проекту:
Експерт називає «кричущим втручанням» у європейський суверенітет погроз США санкціями. Тиск Вашингтона може спровокувати серйозні наслідки:
Експерти вважають, що добровільної відмови з боку німців не буде. У Німеччині і на федеральному рівні, і на рівні окремих залучених земель діє потужне лобі, зацікавлене у просуванні і запуску проекту.
Якщо під тиском США зупинка будівництва все ж відбудеться, наслідки для німецької економіки будуть не такими значними. На відміну від політичних. Такої думки дотримуються і деякі зарубіжні експерти, і українські аналітики. Зокрема, мова не тільки про погіршення відносин між Росією і Німеччиною, чого не хочуть допускати обидві сторони.
Мова про відносини в таборі західних країн-союзників і навіть на рівні США-ЄС-НАТО. Згаданий на початку Дональд Трамп грає у зв'язку з цим ключову роль. Американський президент справедливо дивується, чому Штати повинні фінансувати левову частку витрат на безпеку в Європі за допомогою НАТО, якщо сама Європа потуранням щодо РФ розв'язує руки Кремлю в подальших інтервенціях і розпалюванні конфліктів. Який використовує європейську залежність від енергоресурсів Росії.
Специфіка Дональда Трампа полягає в тому, що тактикою погроз справа не обмежується. І ймовірно анонсовані санкції відбудуться. Так як відступати від мети згорнути «Північний потік-2» адміністрація Білого Дому не має наміру.
У пресі від 15 січня з'явилася інформація про те, що Трамп знову піднімає тему виходу США із НАТО, так як його не влаштовують диспропорції у видатках між членами блоку. Ще один спосіб тиску на союзників щодо газпромівської магістралі? Ймовірно.
Тут у США інтереси виходять далеко за межі контролю європейської безпеки. А виходять із власних апетитів розвитку енергетичного потенціалу та інфраструктури в світі. Якщо Трамп зможе схилити європейців до відмови від «Північного потоку-2» за допомогою санкцій або інших погроз, США і деякі країни, включаючи Україну – виграють від цього.
Але в такому випадку перед західними союзниками постане не менше гостре питання – як подолати розкол у західному блоці і не допустити зростання тиску і втручання США в політику європейських держав.