Уміння говорити давно перестало бути навичкою лише телеведучих, політиків чи людей, які регулярно виходять на сцену. Сьогодні лікарі ведуть соцмережі, керівники записують відео для команд, підприємці презентують свої проєкти, а навіть фахівці, які раніше майже не контактували з аудиторією, дедалі частіше стають публічними представниками компаній.
Водночас короткі відео привчають людей швидко перемикати увагу, месенджери витісняють живі розмови, а штучний інтелект уже може за кілька секунд написати промову або відповідь на складне повідомлення.
За словами тренерки з ділової комунікації та ораторського мистецтва Світлани Наконечної, у цих умовах особливо важливо не просто багато говорити, а вміти слухати, ставити правильні запитання, розуміти співрозмовника та керувати власною поведінкою під час складних розмов.
UA.News поспілкувалася з власницею школи з ораторського мистецтва “Красномовець” Світланою Наконечною про страх публічних виступів, бізнес-переговори, маніпуляції, мову тіла, вплив TikTok і штучного інтелекту на наше спілкування, а також про те, чому навички комунікації, на її думку, варто починати розвивати ще у школі.
Від телебачення до тренінгів з комунікації
Професійний шлях Наконечної починався не з тренінгів. Вона отримала акторську освіту, пов'язану з театром, драмою та кіно, хоча батьки спочатку були проти такого вибору. Після навчання були зйомки, театр і телебачення.
До викладання ораторського мистецтва вона прийшла вже пізніше — і, за її словами, зовсім цього не планувала.
«Я ніколи не планувала викладати. На той момент працювала на телебаченні журналісткою та телеведучою. До мене звернулася власниця місцевої косметологічної клініки, яка бачила мене по телебаченню. Вона організовувала бранч для свого ком'юніті й запросила мене. Це був мій перший такий виступ», — розповіла Світлана Наконечна.
Сьогодні вона згадує, що до першого виступу почувалася зовсім не так упевнено, як можна було б очікувати від майбутньої тренерки.
«Я не знала, що казати, мені було ніяково. І для мене було дуже дивно, що людям це сподобалося. Після цього мене почали запрошувати ще, а потім запросили викладати курс у школі», — сказала Наконечна.
Сильними комунікаторами не народжуються
Одна з найпоширеніших причин, через які люди навіть не намагаються розвивати навички виступів, — переконання, що вони просто «не створені» для цього. Наконечна з таким підходом категорично не погоджується.
На її думку, ораторське мистецтво не можна ставити в один ряд із творчим талантом, який люди звикли вважати природженим.
«Це дуже помилкова думка. Ораторське мистецтво — це не вроджений талант, як, наприклад, писати картини, створювати музику чи вірші. Це навички комунікації. Треба розуміти психологію комунікації, знати техніки, які допомагають тримати увагу, переконувати, надихати. І ці інструменти може опанувати будь-хто», — пояснила Світлана Наконечна.
За роки роботи змінилася і її власна манера взаємодії з людьми. Вона говорить, що сьогодні значно легше встановлює контакт із незнайомими людьми, а розвинена комунікація стала для неї не лише професійним інструментом.
«Я дуже легко встановлюю зв'язок, і до мене люди тягнуться. Якщо є складні життєві ситуації, часто приходять за підтримкою. Це створює дуже міцне коло зв'язків. І в бізнесі це також допомагає: ти приходиш на якусь подію, комусь важко встановити контакт, а в тебе цей контакт виникає практично сам. Такі зв'язки іноді цінніші за гроші», — сказала тренерка.
Комунікаційні навички, за її словами, також дають відчуття внутрішньої опори в ситуаціях, які раніше могли б викликати сильний стрес.
«Неочікувана конфліктна ситуація вже не вибиває тебе з колії. Треба щось узгодити щодо дитини в садочку чи школі — ти знаєш, як діяти. Треба поговорити з рідними або сказати тост — у тебе є ця впевненість», — зазначила Наконечна.
Професійні спікери теж хвилюються
Наявність досвіду не означає повної відсутності страху перед виступом. Навпаки, Наконечна вважає хвилювання нормальною людською реакцією.
Різниця між досвідченим і недосвідченим спікером полягає передусім у тому, що перший розуміє власний стан і знає, як ним керувати.
«Так, професійні спікери хвилюються, і це абсолютно нормально. Ненормально взагалі не хвилюватися. Просто в людей, які часто виступають, це хвилювання вже інше. Страх — базова реакція на щось невідоме. Перед публічним виступом ти не можеш передбачити, як на тебе відреагують, і тому боятися нормально», — пояснила Світлана Наконечна.
Вона сама, за її словами, добре знає, як проявляється її хвилювання, і не намагається повністю його позбутися.
«Я впізнаю свої реакції, коли сильно хвилююся. Але вони мене не вибивають із колії. Я знаю, як це прожити, як спрямувати цей стан у більшу активність, а не в апатію», — сказала тренерка.
З психологічної точки зору одним із головних джерел такого страху вона називає страх осуду.
«Люди дуже часто бояться оцінки: що їх не так зрозуміють, не так почують, що вони виглядатимуть не так, що недостатньо компетентні. Тобто багато страхів насправді пов'язані з претензіями людини до самої себе», — розповіла Наконечна.
Водночас недосвідченого спікера, за її словами, часто можна впізнати буквально в перші секунди.
«Перше — це вибачення. “Я не знаю”, “я не підготувався”, “перепрошую”, “я хвилююся”, “це для мене вперше”. Це дає заспокоєння самому спікеру, але аудиторії від цього немає жодної користі. Професіонал може хвилюватися, але він не витрачатиме час аудиторії на пояснення свого хвилювання», — сказала Світлана Наконечна.
Серед інших помилок вона називає надто швидку мову, відсутність зорового контакту, постійне перескакування між темами та надлишок інформації.
«Потрібно давати інформацію дозовано. Ви дали певну порцію, побачили реакцію, аудиторія її сприйняла, “пережувала” — тоді можна давати наступну. Людина, яка цього не відчуває, буде дублювати, повторювати, затягувати й говорити забагато», — пояснила тренерка.
У переговорах головне — не говорити, а слухати
Однією з найбільших помилок у спілкуванні Наконечна вважає переконання, що велика кількість слів автоматично означає хорошу комунікацію.
На практиці, говорить вона, все працює майже навпаки.
«Люди думають: якщо я говорю, значить мене чують. Або якщо я багато говорю, значить даю багато користі. Але комунікація — це коли більше говорить інша людина, а ви вмієте слухати», — сказала Світлана Наконечна.
Саме слухання вона ставить на перше місце й у бізнес-переговорах.
«Тільки від слухання ти зможеш правильно побудувати комунікацію. Якщо ти не розумієш, що потрібно іншій людині, якщо вона не відчула, що її чують, розуміють і готові їй допомогти, ніякі техніки не допоможуть», — пояснила Наконечна.
Водночас самі переговорні прийоми — наприклад, довга пауза або навмисне заниження першої пропозиції — можуть працювати. Проте застосовувати одну тактику протягом усієї розмови вона не радить.
«У переговорах є різні етапи. На початку може бути одна стратегія, посередині інша, на завершенні — третя. Наприклад, спочатку ви можете зайти з більш відкритої, навіть слабшої позиції, щоб налагодити контакт і побачити, наскільки перед вами розкривається людина. Помилка — від початку до кінця тримати одну сильну позицію», — розповіла тренерка.
На її думку, переговори повинні мати зміну темпу та емоційної динаміки.
«Що переговори, що публічні виступи мають змінюватися. Саме тоді ви будете цікавішими, менш передбачуваними й можете отримати перевагу», — сказала Світлана Наконечна.
Де закінчується жорсткість і починається маніпуляція
Жорстка розмова сама по собі ще не є маніпуляцією. Для Наконечної головна межа проходить там, де людина перестає говорити про конкретну поведінку й переходить на особистість співрозмовника.
Вона наводить приклад із запізненням.
«Можна сказати: “Я розумію, що зараз затори, але ваше запізнення впливає на нашу розмову”. Це асертивний варіант. Жорсткіше — “Для мене неприйнятно, коли люди запізнюються, це впливає на якість нашої розмови”. Але ви все одно не переходите на особистість», — пояснила Світлана Наконечна.
Маніпуляція, за її словами, починається з персональних ярликів, узагальнень і спроб вколоти співрозмовника.
«Якщо вже говорити: “Ви, як завжди, спізнилися”, — це перехід на особистість. Ось там уже починається зовсім інша комунікація», — сказала тренерка.
Окремий сигнал маніпуляції — коли співрозмовник формулює певну думку так, ніби ви вже автоматично з нею погодилися.
«Людина говорить так, наче це вже ваша сформована думка: “усі так вважають”, “ми ж розуміємо”», — пояснила Наконечна.
Навички психології та комунікації при цьому можуть використовуватися не лише на користь співрозмовнику.
«Це дуже велика сила. Якщо ти знаєш, як впливати на людей, хтось використовує це з хорошими намірами, а хтось — для своїх цілей. Політики так часто роблять. На жаль, таке є», — сказала Світлана Наконечна.
Якщо ж співрозмовник уже переходить до відкритого тиску чи агресії, Наконечна радить спочатку окреслити межі спокійно.
«Спочатку ви культурно говорите, що для вас такий формат спілкування неприйнятний. Якщо це не працює, можна фізично збільшити дистанцію. А якщо людина продовжує, тоді ви вже озвучуєте межу іншим тоном і поглядом. Інколи потрібна жорстка комунікація, але без переходу на особистості», — зазначила тренерка.
Перше враження та мова тіла: не потрібно грати чужу роль
Перше враження Наконечна вважає надзвичайно важливим, але саме бажання справити його нерідко стає пасткою.
Люди починають спеціально вдягатися не так, як звикли, копіювати неприродні манери й створювати образ, який потім складно підтримувати.
«Люди знають, що перше враження важливе, і намагаються бути кращими, ніж вони є. Одягають те, чого зазвичай не носять, використовують манери, яких у житті в них немає. Але вам не потрібно показувати щось надзвичайне. Треба знати й показувати свої сильні сторони», — сказала Світлана Наконечна.
Розібратися у власних сильних і слабких сторонах, на її думку, може допомогти робота не лише з тренером з ораторського мистецтва, а й із психологом. У школі Світлани Наконечної з учнями також працює кандидатка психологічних наук.
Не менш важливою вона вважає мову тіла.
«Мова тіла дуже важлива і в переговорах, і в публічних виступах. Це невербальні знаки, які люди відчувають і зчитують. Плюс мова тіла впливає на наш власний стан», — розповіла Наконечна.
За її словами, під час підготовки до складних розмов вона працює не лише зі словами клієнтів, а й із їхньою поведінкою та позами.
«Людина хвилюється, але коли вона займає правильну позицію, її стан змінюється. Тобто це впливає і на ваше внутрішнє відчуття, і на те, що бачить співрозмовник», — сказала тренерка.
При цьому вона не радить перетворювати мову тіла на набір завчених «секретних» жестів. Так само вона не радить намагатися будь-якою ціною бути максимально приємним співрозмовнику.
«Дуже часто ми хочемо здаватися кращими, побудувати зв'язок і стираємо межу, де вже самі перейшли на нижчу позицію. Не потрібно завжди говорити надзвичайно привітно. Впевненість — це спокійний тон, відсутність зайвих емоцій. Вона не обов'язково має бути приємною», — сказала Наконечна.
Що утримує увагу аудиторії
Не існує одного універсального способу зацікавити будь-яку аудиторію. Факти, цифри, історії, запитання, інтрига чи провокація можуть працювати по-різному залежно від людей перед спікером.
«Потрібно оцінити, хто перед тобою і що цій аудиторії потрібно зараз дати. Якщо це бізнесова тема, часто краще починати з фактів і цифр. Якщо маркетингова — можуть краще працювати історії», — сказала Світлана Наконечна.
Однією з найбільш недооцінених навичок вона взагалі називає вміння ставити запитання.
«Поставити питання — це дуже велика перевага, і люди цього не вміють. Елементарно є закриті й відкриті питання. Якщо запитати: “Ти зможеш це зробити?”, людина скаже “так” або “ні”, і все. Якщо запитати: “Що ти думаєш із цього приводу?”, це вже зовсім інша розмова», — пояснила Наконечна.
Те саме стосується роботи з аудиторією.
«Можна вийти й сказати: “Добрий день, я Світлана Наконечна, сьогодні говоритимемо про те, чи можна подолати страх публіки”. А можна запитати: “Ви хоч раз у житті хвилювалися перед виступом? Було таке, що ви говорите — і думка просто вилетіла з голови?”. Це вже питання через досвід аудиторії», — сказала тренерка.
Саме тому перед переговорами або виступом вона радить не покладатися лише на імпровізацію.
«Потрібно готуватися, знати свого клієнта чи аудиторію, мати варіант А і варіант Б. Тоді ви зможете досягти більшого», — зазначила Світлана Наконечна.
TikTok змінює виступи, а складні розмови не варто вести в месенджерах
Популярність коротких відео вже впливає на те, як люди сприймають довші виступи. Наконечна говорить, що через звичку швидко перемикати увагу доводиться змінювати навіть структуру промов.
«Люди тепер дуже швидко сприймають інформацію і так само швидко перемикають увагу. Тому всі ключові моменти ми переносимо наперед. Якщо почати просто з “Добрий день, мене звати Світлана”, це може бути провал. Краще спочатку: “Як не боятися публіки?”, а вже потім — “Добрий день, мене звати Світлана”», — пояснила тренерка.
Протилежна проблема — дедалі більша кількість комунікації в месенджерах. Прості організаційні питання там вирішувати зручно, але складні конфлікти чи емоційні теми Наконечна радить переводити в живу розмову.
«Складні питання неможливо нормально вирішити в переписці, тому що ви не бачите емоцій людини, її реакції, не чуєте інтонації. Фраза “все гаразд” може звучати так, що насправді зовсім не все гаразд», — сказала Світлана Наконечна.
Водночас автоматизацію або ШІ для технічної допомоги з повідомленнями вона не відкидає.
«Якщо це перша автоматична відповідь або ви дуже втомилися, сформували свою думку, але хочете, щоб вам допомогли її нормально оформити, — це окей. Але в складні розмови через переписку краще не заходити», — пояснила тренерка.
Пандемія, війна і нова культура ділової комунікації
Ще до пандемії основними клієнтами Наконечної були переважно власники компаній і клінік. Їм були потрібні переговори, лідерські навички та вміння виступати. Згодом ситуація змінилася.
«Через кілька років ті самі власники почали відправляти до мене своїх лідів, менеджерів, лікарів. Зараз кожен лікар має соцмережі, навіть якщо працює в приватній клініці. Навіть бухгалтер, який раніше майже ні з ким не контактував, може записувати відео, спілкуватися з клієнтами й ставати обличчям компанії», — розповіла Світлана Наконечна.
У результаті навичка, яка раніше була потрібна передусім топменеджменту, дедалі частіше стає базовою професійною компетенцією.
«Ті процеси, які раніше були в тіні, зараз вийшли в публічне поле. Тому вміння комунікувати має розвиватися зі школи і до кінця професійного життя», — сказала тренерка.
Пандемія додала ще один виклик — Zoom та дистанційні переговори.
«До COVID ораторське мистецтво переважно було про те, як комунікувати наживо й виступати. А потім почалися запити: що робити в Zoom, як вести мітинги, що робити, коли люди вимикають камери. Треба було перебудовувати програму», — пояснила Наконечна.
Під час повномасштабної війни, за її спостереженнями, змінилася вже сама культура українських бізнес-переговорів.
«На мою думку, вона стала більш партнерською і менш жорсткою. Раніше було більше формальних зустрічей. А зараз ти ставишся до людини не як до опонента, а як до партнера, з яким потрібно домовитися», — сказала Світлана Наконечна.
Це, за її словами, проявляється навіть у зовнішніх деталях.
«Форма одягу стала легшою, міміка легша, комунікація й інтонації м'якші. Загалом стало менше такої офіційності», — розповіла тренерка.
Саме бізнес і експерти сьогодні, за її спостереженнями, найактивніше інвестують у такі навички.
«Бізнес виживає. Він розуміє, що йому потрібно розвиватися, виходити на нові майданчики, ринки, форуми, виступати. Грошей на таргет чи рекламу не завжди вистачає, а проявлятися все одно потрібно. Тому бізнесу й експертів стало точно більше», — сказала Наконечна.
ШІ може написати промову, але не зробить її живою
Штучний інтелект Наконечна не вважає інструментом, від якого потрібно відмовитися. Проблему вона бачить у тому, як саме його використовують.
Особливо це стало помітно під час навчання.
«Я даю учням завдання підготувати промову, вони приходять — і я бачу тексти з ШІ. Це провал. Зі штучним інтелектом працювати варто, але для розвитку власної думки, щоб підсвітити нові ідеї чи теми. Не потрібно, щоб він від А до Я склав вам промову», — сказала Світлана Наконечна.
Причина, на її думку, полягає не стільки в самій технології, скільки в надмірній правильності отриманого результату.
«Він складе промову, без проблем. Але там не буде душі. Це помітно. Там дуже правильна побудова речень, і вона не жива», — пояснила тренерка.
Ідеальна промова, за її переконанням, узагалі не завжди є найкращою промовою.
«Спікер не має бути ідеальним. Коли я готую людину до великого фінансового форуму, ми іноді бачимо місце, де спікер постійно помиляється, і можемо спеціально це залишити. Ми дозволяємо йому бути живим і не дуже точним. Люди купують у людей. Вони хочуть бачити живу, неідеальну людину», — сказала Світлана Наконечна.
Саме тому вона скептично ставиться до повністю згенерованих промов.
«Комунікації потрібно навчати ще у школі»
Наконечна переконана, що навчання комунікації не повинно починатися тоді, коли людина вже стала керівником чи вперше зіткнулася з необхідністю виступати перед великою аудиторією.
На її думку, базові навички потрібні незалежно від професії.
«Я думаю, що це потрібно кожній людині. Мені дуже прикро, що в наших школах немає на цьому акценту. Страх говорити, виступати, проявляти себе формується ще змалку», — сказала Світлана Наконечна.
Вона хотіла б бачити базові заняття з комунікації безпосередньо у шкільній програмі.
«Я була б дуже рада й, можливо, колись сама наберуся сміливості започаткувати таку ініціативу, щоб на державному рівні у школах були заняття з комунікаційної етики, базових публічних виступів та ораторського мистецтва», — розповіла тренерка.
Причому йдеться не лише про майбутню професію.
«Комунікація — це не тільки про роботу. Це спілкування з рідними, мами з дітьми, чоловіка з дружиною, між родичами. Дуже часто люди ображають одне одного не тому, що хотіли це зробити, а просто тому, що сказали щось надто гостро», — пояснила Наконечна.
Якщо ж людина вирішила почати працювати над власною комунікацією вже зараз, перший крок, за її словами, не обов'язково полягає в боротьбі з усіма недоліками.
«Випишіть свої сильні й слабкі сторони. Слабких, швидше за все, буде більше. Але зосереджуйтеся не на них, а на сильних. Ви можете написати: швидко говорю, не дивлюся людям в очі, погано формулюю. Але поруч може бути: мені цікаво слухати людей, у мене приємний голос, я вмію ставити запитання. Ось від цього й потрібно відштовхуватися», — сказала Світлана Наконечна.
Після цього вона радить працювати над двома великими складовими: змістом і його подачею.
«Спочатку потрібно навчитися логічно й послідовно будувати думку: яка структура, що за чим говорити, що важливо. А далі — як це подати: інтонація, пози, емоції, як усе це правильно упакувати», — підсумувала Світлана Наконечна.
