1 вересня Зеленський у своєму зверненні заявив, що в парламенті не вистачило голосів за три рішення, які могли забезпечити Україні понад $4 млрд, а також за два законопроєкти, передбачені програмою МВФ. Загалом, за словами президента, уряду та парламенту необхідно виконати десятки умов, із якими пов’язано близько $15 млрд фінансування.
Того ж дня Корецький, виступаючи у Верховній Раді, назвав ще більшу цифру. За його словами, без спільної роботи уряду та парламенту Україна ризикує не отримати частину із $29,5 млрд зовнішнього фінансування. На той момент уряд мав ухвалити 44 власні рішення, 26 законопроєктів уже перебували в парламенті, ще 17 Кабмін планував внести.
Через два тижні ситуація залишалася актуальною: прем’єр повідомив, що в Раді вже перебувають 27 законопроєктів, необхідних для отримання міжнародного фінансування, а уряд скоротив власний дедлайн виконання зобов’язань до 15 жовтня.
На перший погляд це виглядає просто: ЄС або МВФ дають Україні гроші, але вимагають натомість ухвалити потрібні їм закони. Насправді механізм складніший. І Україна живе в ньому вже далеко не перший рік.
UA News розповідає, які саме закони зараз вимагають міжнародні партнери, чому гроші взагалі прив’язують до реформ, як це позначиться на звичайних українцях та бізнесі і що сталося з найвідомішими законами, які Київ уже ухвалював під тиском МВФ та Євросоюзу.
Які закони зараз не може ухвалити Верховна Рада і чому через них Україна ризикує втратити мільярди
Важливо одразу зробити уточнення. У своєму зверненні Зеленський не назвав номери всіх п’яти законопроєктів і не сказав, скільки саме грошей прив’язано до кожного з них. Однак голосування Верховної Ради та документи Кабміну дозволяють побачити, навколо яких саме реформ зараз виникли проблеми.
Одне з найбільш показових голосувань стосувалося законопроєктів №15112-д та №15460, які змінюють правила оподаткування міжнародної електронної торгівлі та посилок. 1 вересня №15112-д отримав лише 198 голосів, а №15460 — 194, тобто обидва не пройшли навіть перше читання. Парламент зрештою погодився повернути №15460 уряду на доопрацювання.
Для пересічного покупця суть реформи проста. Сьогодні невеликі товари, замовлені на іноземних маркетплейсах, користуються податковими пільгами в межах установленого ліміту. Запропонована модель передбачала фактичне поширення ПДВ на дистанційний продаж імпортних товарів із першого євро та залучення самих маркетплейсів до адміністрування податку. Аргумент влади полягає в тому, що український магазин сплачує ПДВ, зарплати, оренду та інші податки, тоді як іноземний продавець через поштову посилку отримує конкурентну перевагу.
Для покупця це означає потенційне подорожчання дешевих покупок із Temu, AliExpress, Shein та інших закордонних майданчиків. Для українського ритейлу — більш рівні умови конкуренції. Для бюджету — додаткові доходи і менше можливостей маскувати комерційний імпорт під сотні дрібних приватних посилок.
Саме тому навколо цих законопроєктів виник спротив. Народний депутат Володимир Ар’єв, пояснюючи відсутність голосів опозиції, заявляв, що уряд домовлявся про відповідні рішення без нормального залучення парламентських фракцій, а їхні зауваження не були враховані. Його позиція зводилася до простої тези: якщо влада самостійно домовляється із партнерами про зобов’язання, вона не може автоматично очікувати, що депутати потім забезпечать необхідні голоси.
І це одна з ключових проблем усієї системи: міжнародне зобов’язання часто бере на себе виконавча влада, але виконувати його законодавчо повинна Верховна Рада, де уряд не завжди може гарантувати 226 голосів.
Міжнародні партнери хочуть контролювати не лише податки, а й те, хто перевіряє витрачання державних грошей
Ще один конфлікт виник навколо Рахункової палати. 1 вересня Верховна Рада розглядала постанову №14012 щодо створення дорадчої групи для попереднього відбору кандидатів до Рахункової палати. За неї проголосували лише 192 депутати, і рішення було відхилене.
Запропонована модель передбачала шістьох членів дорадчої групи: трьох українських представників та трьох кандидатів за участю міжнародних партнерів, зокрема ЄС і Великої Британії. При цьому остаточне рішення про призначення членів Рахункової палати все одно залишалося за Верховною Радою.
Голова бюджетного комітету Роксолана Підласа прямо пояснювала депутатам, навіщо потрібне це голосування: створення такої групи було одним із зобов’язань України для отримання міжнародної фінансової допомоги. За її словами, з виконанням відповідної умови був пов’язаний транш макрофінансової підтримки ЄС обсягом близько $4,2 млрд.
Саме такі норми найчастіше стають аргументом для прихильників тези про «зовнішнє управління». Адже йдеться вже не про ставку податку чи технічну норму, а про участь міжнародних партнерів у відборі людей до українського державного органу.
Логіка партнерів протилежна: якщо ЄС надає Україні мільярди євро коштів своїх платників податків, Брюссель хоче бути впевненим, що державний аудит, антикорупційні органи та система контролю за бюджетом достатньо незалежні від політичної влади.
Тому подібні вимоги з’являються не випадково саме навколо Рахункової палати, судів, антикорупційних органів, корпоративного управління державними компаніями та фінансового контролю.
Чому ЄС та МВФ взагалі можуть вимагати від України закони в обмін на гроші
Насправді партнери юридично не можуть змусити Верховну Раду ухвалити закон. МВФ не має права голосу в українському парламенті. Європейська комісія не може змінити Податковий кодекс України. Жоден чиновник у Брюсселі чи Вашингтоні не може підписати український закон замість президента.
Механізм працює інакше. Україна та міжнародний партнер заздалегідь домовляються про умови фінансування. Держава отримує доступ до кредиту, гранту або макрофінансової допомоги, а натомість бере на себе конкретні зобов’язання: змінити законодавство, провести реформу, скоротити певний дефіцит, перезапустити інституцію або змінити правила роботи державного сектору.
У випадку ЄС величезна частина такої системи зараз зосереджена в Ukraine Facility. Програма передбачає до €50 млрд на 2024–2027 роки — €33 млрд кредитів та €17 млрд грантів. Але гроші виплачуються не автоматично: Україна виконує погоджені у Ukraine Plan кількісні та якісні індикатори, після чого ЄС оцінює їх виконання і відкриває наступний платіж.
У липні 2026 року Рада ЄС затвердила оновлений план, який також передбачає додатковий Ukraine Support Loan на €8,3 млрд і нові кроки у сферах верховенства права та боротьби з корупцією.
Схожий принцип працює з МВФ. У його програмах є попередні дії, структурні маяки та кількісні критерії. Частину потрібно виконати до рішення Ради директорів Фонду, частину — до визначеного дедлайну. Якщо умова провалена, транш може затриматися, програму переглядають або погоджують новий строк та коригувальні дії.
У червні МВФ під час першого перегляду нової чотирирічної програми для України на $8,1 млрд прямо зазначав, що два структурні маяки були виконані із затримкою, а ще один — не виконаний у строк і потребував коригування.
Тобто правильніше говорити не «МВФ наказав Україні прийняти закон», а «Україна погодилася прийняти закон як одну з умов програми, за якою отримує гроші».
Ринок землі та банківська реформа вже ставали умовами міжнародного фінансування
Нинішня історія далеко не перша. Один із найвідоміших прикладів — відкриття ринку сільськогосподарської землі.
У березні 2020 року парламент ухвалив Закон №552-IX, який скасував багаторічний мораторій на продаж сільськогосподарської землі. Ринок для фізичних осіб запрацював із липня 2021 року, а з 2024-го доступ до нього отримали й українські юридичні особи з установленими обмеженнями щодо концентрації землі. Іноземці не можуть купувати українські сільгоспземлі без рішення всеукраїнського референдуму.
Реформа була однією з ключових умов співпраці з МВФ. У березні 2020 року директор-розпорядник Фонду Крісталіна Георгієва прямо пов’язувала ухвалення земельної та банківської реформ із можливістю швидко завершити домовленості щодо нової програми для України.
Тоді противники реформи прогнозували масове скуповування української землі, появу величезних латифундій та втрату селянами головного активу. Через п’ять років катастрофи не сталося. За оцінками KSE, до середини 2026 року на ринку відбулося понад 512 тисяч угод із приблизно 1,15 млн гектарів землі. Загальна вартість угод перевищила 51 млрд грн, а середня номінальна ціна гектара суттєво зросла. Відкриття ринку для юридичних осіб у 2024 році також не спричинило прогнозованого вибуху скуповування земель.
Тобто ця вимога МВФ сьогодні реально працює. При цьому війна, заміновані території, окупація та загальна невизначеність не дозволяють говорити про повністю сформований нормальний земельний ринок.
Другим символом тієї ж домовленості став так званий «антиколомойський закон» — Закон №590-IX, ухвалений у травні 2020 року. Він змінив процедури виведення неплатоспроможних банків із ринку і фактично унеможливив сценарій, за якого суд просто скасовує рішення держави про ліквідацію або націоналізацію банку та повертає установу попереднім власникам.
Для МВФ це було принциповим питанням фінансової стабільності. У документах Фонду закон прямо фігурував як попередня умова програми. Логіка була проста: якщо держава вже витратила величезні кошти платників податків на порятунок банківської системи, колишній власник не повинен мати можливість одним судовим рішенням повернути банк і створити нову фінансову діру.
Ця норма також не залишилася декларацією — закон досі чинний і є частиною системи банківського врегулювання.
Вищий антикорупційний суд теж з’явився після багаторічного тиску міжнародних партнерів
Ще більш показова історія — Вищий антикорупційний суд. Дискусії навколо нього дуже нагадували нинішні суперечки. Критики заявляли, що окремий суд створюють фактично на вимогу Заходу, а участь міжнародних експертів у відборі суддів є втручанням у суверенні кадрові повноваження України.
У червні 2018 року парламент зрештою ухвалив Закон №2447-VIII «Про Вищий антикорупційний суд».
Для МВФ це було одним із центральних питань. Уже після голосування Крістін Лагард, яка тоді очолювала Фонд, прямо назвала закон про антикорупційний суд одним із необхідних кроків для завершення перегляду програми поряд із бюджетними та енергетичними рішеннями.
Через вісім років можна перевірити, чи створили лише красиву установу для міжнародних партнерів. За даними моніторингу Transparency International Ukraine, станом на кінець серпня 2026 року ВАКС уже виніс 430 вироків, із яких 343 були обвинувальними. 160 справ завершилися угодами про визнання винуватості, ще 34 — виправдувальними вироками.
Ідеальним суд не став. Моніторинг фіксує проблеми з тривалістю проваджень, строками давності та організацією процесів.
Закон про PEP став одним із найболючіших прикладів того, як міжнародні умови відчувають звичайні люди
Інший приклад уже безпосередньо стосується банківських клієнтів. У 2023 році Україна змінила правила фінансового моніторингу політично значущих осіб — PEP. МВФ наполягав на поверненні підходу, який відповідає стандартам FATF, і відповідний закон був одним зі структурних маяків програми.
17 жовтня 2023 року парламент ухвалив Закон №3419-IX. Він закріпив посилений контроль за операціями політично значущих осіб, членів їхніх сімей та пов’язаних осіб, водночас вимагаючи від банків застосовувати ризик-орієнтований підхід, а не автоматично відмовляти людині в обслуговуванні лише через її статус. Закон залишається чинним.
Це хороший приклад того, що «реформа для МВФ» не завжди залишається десь на рівні Кабміну чи антикорупційних органів. Вона може визначати, які документи попросить банк, наскільки ретельно він перевірятиме походження грошей і наскільки складно політику або членам його родини проводити великі фінансові операції.
Міжнародні умови вже не можна просто назвати ні «зовнішнім управлінням», ні безумовним благом
Історія українських відносин із МВФ та ЄС показує досить суперечливу картину.
З одного боку, саме зовнішнє фінансування часто ставало важелем, який дозволяв провести реформи, що українська політична система роками відкладала. Земельний ринок десятиліттями залишався замороженим. Антикорупційний суд навряд чи з’явився б у тому вигляді й у ті строки без тиску кредиторів. Банківська реформа була політично токсичною. Посилений контроль PEP також важко назвати популярним серед самих політиків.
З іншого боку, прив’язка мільярдного траншу до голосування створює дуже сильний політичний тиск. Депутат може вважати конкретну норму поганою, але перед ним фактично ставлять питання не лише про якість закону, а й про те, чи готовий він взяти на себе відповідальність за можливу втрату кількох сотень мільйонів або мільярдів євро.
Особливо гостро це виглядає під час війни, коли Україна не може швидко замінити зовнішнє фінансування внутрішніми доходами. Тому нинішній конфлікт між Банковою, Кабміном і парламентом насправді значно ширший за декілька невдалих голосувань.
Питання полягає в тому, хто повинен відповідати за зобов’язання, які Україна бере перед партнерами. Чи може уряд погодити реформу, а потім вимагати від парламенту автоматично дати за неї 226 голосів? Чи має Рада право переписати умову, якщо вважає її шкідливою для українського бізнесу або громадян? І де проходить межа між необхідним контролем за десятками мільярдів міжнародної допомоги та фактичним впливом кредиторів на внутрішню політику?
Однозначної відповіді тут немає.
Але є проста фінансова реальність: доки Україна потребує десятків мільярдів доларів зовнішньої бюджетної підтримки, міжнародні партнери матимуть важелі для того, щоб вимагати реформ в обмін на ці гроші.
І Верховна Рада може відмовитися. Просто ціна такого «ні» сьогодні вимірюється вже не політичними заявами, а мільярдами євро.
