Схоже, що операція США та Ізраїлю під назвою «Епічна лють» поступово перетворился на операцію «Епічна пастка». Вже другий місяць тривають бомбардування Ірану з боку Сполучених Штатів та Ізраїлю. Іран, своєю чергою, продовжує атакувати об’єкти по всьому Близькому Сходу. Так, останнім часом інтенсивність бойових дій дещо знизилася, однак вони все одно тривають.
Це мала бути блискавична спецоперація Америки, схожа на ту, коли у Венесуелі викрали Мадуро. Розрахунок явно був на шок: стрімке знищення військової інфраструктури, ліквідація вищого керівництва та швидка деструкція режиму. Однак вже пішов другий місяць війни, і вона, схоже, далека від завершення. Президент Трамп у зверненні до нації 1 квітня заявив, що Іран вже нібито «майже знищений» і все закінчиться «за 2-3 тижні» (українцям від цієї фрази сумно і смішно водночас). Україна на власному досвіді знає, що війни на виснаження не закінчуються за календарним планом — а схоже, саме така війна зараз ведеться на Близькому Сході.
Які ж ключові висновки та прогнози можна зробити з цієї ситуації? Коли це закінчиться? Що буде далі? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук розбирався в питанні.
Ключові висновки після місяця війни
Перший і, мабуть, найважливіший висновок — іранський режим вистояв. Народного повстання проти влади в країні не відбулося. Попри масовані удари, ліквідацію вищого військово-політичного керівництва включно з ключовим духовним лідером Алі Хаменеї, а також важку економічну кризу всередині країни, система все ж встояла.
Стало очевидним, що іранська політична система є набагато децентралізованішою та конкурентнішою, ніж здавалося. Саме завдяки цьому вона здатна швидко замінювати вбитих керівників і зберігати керованість внутрішніми процесами.
До влади після вбивства Хаменеї, Ларіджані та інших впливових діячів прийшли фракції, пов’язані з Корпусом вартових ісламської революції (КВІР). Їхнім ставлеником вважається новий рахбар, син загиблого лідера Моджтаба Хаменеї. «Реформатори» ж всередині системи зазнали нищівного удару по своїх політичних позиціях, тож про жодні переговори зі США зараз не може бути й мови, хай би що там не казав Дональд Трамп.
Другий важливий висновок — війна США та Ізраїлю проти Ірану перейшла у фазу війни на виснаження, де перемагає той, у кого більша стійкість та повільніше вичерпуються ресурси. Іранці, попри значні втрати, продовжують завдавати болючих ударів по своїх противниках, використовуючи дешевшу і масовішу зброю. В той же час у США та Ізраїлю запаси високоточного, високотехнологічного, але при цьому дуже дорогого озброєння швидко зменшуються.
Центральною темою війни та головним стратегічним козирем Ірану стала Ормузька протока. Її фактична блокада дає Тегерану можливість заявити про перемогу в протистоянні зі США та Ізраїлем, бо до війни режим аятол не мав цього контролю. Точніше, він би міг його отримати, але не робив цього. Тепер же протока заблокована, світові ціни на нафту зростають, а Трамп лише розводить руками, перекладаючи відповідальність (знову) на Європу.
Монархії Перської затоки (ОАЕ, Катар, Бахрейн, Кувейт, тощо) отримали дуже серйозний удар по своєму традиційному сприйняттю відносин зі США та всій концепції безпеки, яку будували десятиліттями. Адже Вашингтон виявився неспроможним захистити їхні інтереси та гарантувати безпеку: дрони і ракети бомблять Дубай, Абу-Дабі, Доху та Ер-Ріяд, а експорт нафти і газу — основа економіки цих держав — сильно ускладнений. Після війни регіон може чекати серйозне переосмислення спроможностей Америки та ціни її гарантій.
Врешті, курдський фактор у цій грі також поки що не відіграно. Іранські курди відмовилися (або ж просто не змогли) реалізувати ідею США щодо підняття повстання в Ірані та розхитування північно-західної периферії республіки. Іракські курди не стали їм допомагати, побоюючись реакції Туреччини та офіційного Багдада. США на певному етапі й самі закинули цю ідею, але можуть до неї повернутися, якщо знадобиться фрагментувати Іран і провокувати внутрішню громадянську війну, і якщо для цього будуть відповідні умови на місцях.
Економічні наслідки та ціна війни
Наслідки цього конфлікту відчуваються далеко за межами Близького Сходу. Ціни на нафту нещодавно перетнули позначку у $115 за барель. В залежності від країни ціни на бензин, дизель і газ уже зросли на 20-40%, і це далеко не крайня межа. За таких цін глобальне економічне зростання скоротиться на 0,4-0,5% у 2026 році (це сотні й сотні мільярдів доларів). Центробанки різних країн будуть змушені переглядати монетарну політику.
Особливо болісно зростання цін на дизель вдарило по аграріях. Вартість скрапленого природного газу (СПГ) зросла приблизно на 35%. Дефіцит гелію через перебої з постачанням із Затоки призведе до уповільнення виробництва мікрочіпів на 3-6 місяців. Загальні втрати світової економіки за лютий-березень оцінюються в $450-500 млрд. Подорожчання продовольства очікується на рівні 10-12% за поточних цін на енергоносії. І це лише початок.
Тільки перші 6 днів (!) військової операції проти Ірану коштували Сполученим Штатам щонайменше $11,3 млрд, а кожен наступний день додає близько 1 мільярда. Загалом станом на сьогодні США вже витратили на військову операцію понад $30 млрд. Більша частина цих коштів — боєприпаси, зокрема високоточні дорогі ракети. Вже підраховано, що війна обходиться Америці десь у $1,3 млн за одну хвилину! Ці цифри вражають.
Український контекст
Війна на Близькому Сході має прямий і дуже суперечливий, переважно негативний вплив на Україну. З одного боку, Київ отримав унікальну можливість заявити про себе як про важливого гравця у сфері безпеки — хоча Трамп, як ми пам'ятаємо, цього геть не оцінив. Однак українські дрони-перехоплювачі вже демонструють практичні результати у боротьбі з іранськими БПЛА в країнах Близького Сходу. Україна направила в регіон групи експертів, які допомагають протидіяти «шахедам». Це не лише підвищує міжнародний авторитет України, а й відкриває шлях до військово-технологічної співпраці з дуже багатими ринками цього регіону.
З іншого боку, наслідки цього конфлікту для України є вкрай болючими. Президент Зеленський зазначав, що Україна ніколи не мала стільки ракет для Patriot, скільки витратили всього лише за три дні операції в Ірані. Зброя та оборонні потужності, зокрема системи ППО, які дуже потрібні в Україні, спрямовуються нині на Близький Схід. Якщо конфлікт затягнеться, це може призвести до ще більшого виснаження американських і міжнародних запасів озброєнь.
Окрім того, Україна сильно страждає від енергетичної кризи, спричиненої блокуванням Ормузької протоки, та загалом від зменшення уваги міжнародної спільноти до вітчизняних проблем.
Коли закінчиться війна: прогнози та реалії
Найголовніше питання: коли це все закінчиться? Трамп у зверненні до нації 1 квітня заявив, що Сполучені Штати близькі до «завершення справи» в Ірані, але сили США продовжуватимуть завдавати «надзвичайно потужних» ударів ще «два-три тижні». Він також заявив, що військово-морські та військово-повітряні сили Ірану нібито «вже знищені», а ракетні та безпілотні можливості країни суттєво обмежені. Серед іншого, Трамп обіцяє вже незабаром відправити іранців «у кам'яний вік», що вже можна кваліфікувати як заклики до геноциду або як мінімум до військових злочинів проти звичайного мирного населення.
Втім, реальність все одно виглядає дещо інакше. Так, в Ірані загалом жилося погано, а зараз стало значно гірше. Але саме як режим, як держава — він встояв. До влади прийшло ще радикальніше керівництво. Ракет та дронів у Ірану ще достатньо. Внутрішня керованість збережена.
Щобільше: режим аятол зберігає контроль над Ормузькою протокою, чого в нього не було до війни, і таким чином шантажує буквально весь світ енергетичною, продовольчою та економічною кризою. США ж не можуть нічого з цим зробити. Трамп перекладає відповідальність на Європу, закликаючи країни, які отримують нафту через блокований Ормуз, самостійно його звільнити. От тільки до американської військової операції протока не була заблокована і звільняти її потреби не було.
То коли ж закінчиться війна? Фактично тут є два рівнозначні сценарії. Перший — що вона справді закінчиться буквально «ось-ось», як обіцяє Трамп, і кожна зі сторін заявить про свою перемогу.
Другий сценарій виглядає більш похмуро і до болю нагадує український: якщо війна не закінчиться ще за кілька тижнів чи місяць-два — є всі шанси на те, що вона переросте у затяжну війну на виснаження з можливим розростанням та подальшою ескалацією. В історії достатньо прикладів, коли «блискавичні спецоперації» тривали потім роками. За прикладом далеко ходити не треба: це та ж Україна.
Резюмуючи, місяць війни на Близькому Сході продемонстрував, що Іран виявився набагато стійкішим, ніж очікувалося. Система встояла, попри втрату вищого керівництва, війна переходить у фазу виснаження, а блокада Ормузької протоки стала головним козирем Тегерана, яким він розкачує весь світ.
Світова економіка вже зазнала збитків у сотні мільярдів доларів, і це лише початок. Україна опинилася в суперечливій ситуації: з одного боку отримала можливість продемонструвати свій бойовий досвід та налагодити нові партнерства, з іншого — зіткнулася зі зменшенням військової допомоги, переорієнтацією світової уваги та дуже відчутним зростанням цін на енергоносії.
І головне: всі щоразу чують обіцянки про «два-три тижні» від президента США. Як показує гіркий досвід українців, такі обіцянки варто сприймати з великою обережністю, а ще краще — з точністю до навпаки. Бо війни тільки починаються за календарним планом, однак дуже рідко за ним закінчуються. Вони закінчуються або тоді, коли виснажуються ресурси, або коли сторони досягають компромісу.
Поки що ні того, ні іншого в Ірані не відбулося. А отже, є всі шанси, що кровопролиття продовжиться й надалі.
