Колумніст назвав код стратегічним ресурсом безпеки — Jerusalem Post
Ізраїльське видання Jerusalem Post опублікувало колонку про перетворення програмного коду на один зі стратегічних ресурсів держав. Автор, якого видання представляє фахівцем зі стратегії кібербезпеки та управління ШІ й даними, стверджує, що ключовим питанням стає не походження програмістів, а контроль над технологіями, даними, інфраструктурою та правилами використання цифрових систем.
У матеріалі зазначається, що програмне забезпечення керує фінансовими системами, біометричною ідентифікацією, телекомунікаціями, енергетичними мережами, супутниками, розвідувальними платформами, автономним озброєнням і штучним інтелектом. На думку автора, геополітична конкуренція дедалі більше залежить від виробництва напівпровідників, контролю хмарної інфраструктури, супутникових угруповань, криптографічних ключів і моделей ШІ.
Цифрова інфраструктура та оборона
Автор посилається на цифрову стратегію НАТО від січня 2026 року, у якій безпечна цифрова інфраструктура, ШІ, архітектура Zero Trust, постквантова криптографія та взаємодія людини з машиною названі складовими майбутньої оборонної позиції Альянсу. У колонці цифрову трансформацію описано не лише як модернізацію, а і як джерело оперативної переваги.
Більше актуальних новин читайте у Telegram-каналі UA.News.
Також у тексті згадано оцінку розвідувальної спільноти США за 2026 рік. За викладом автора, Китай, Росія, Іран, Північна Корея та недержавні суб’єкти, пов’язані з програмами-вимагачами, намагаються отримати доступ до американських урядових, приватних і критично важливих мереж для шпигунства, порушення їхньої роботи або прибутку. Автор наводить американську оцінку, за якою Північна Корея частково фінансувала розробку озброєнь викраденням криптовалюти, що у 2025 році сягнуло приблизно 2 млрд доларів.
Контроль замість походження
У колонці наголошується, що безпеку програмного забезпечення не варто пов’язувати з етнічним походженням або громадянством розробника. Натомість пропонується оцінювати, кому належить організація, яка юрисдикція застосовується, де передаються дані, хто має доступ до вихідного коду, чи можна незалежно перевірити систему та чи здатна людина втрутитися в її роботу.
Автор вважає, що відповіддю демократичних держав мають бути системи, яким можна довіряти: аудитоване програмне забезпечення, захищені середовища розробки, перевірені ланцюги постачання, постійне тестування захисту, людський контроль над важливими рішеннями ШІ та обмін розвідувальними даними між союзниками. Водночас він застерігає, що посилення нагляду не має придушувати інновації, приватність і наукову співпрацю.
