Міністр оборони Данії Єппе Бруус 24 вересня виступив із черговою тривожною заявою стосовно майбутнього Європи. За словами чиновника, наразі загроза російського нападу на країну НАТО «серйозніша, ніж будь-коли з часів закінчення Холодної війни». Він закликав громадськість залишатися пильними та бути в курсі подій, що відбуваються як у Данії, так і по всій Європі.
Міністр посилається на доповідь Служби оборонної розвідки Данії. Вона у своїй новій оцінці загроз повідомила про зростаючий ризик того, що Росія може розпочати обмежений напад на сусідню країну НАТО. Йдеться про потенційні удари по інфраструктурі, критично важливій для підтримки України, операції під чужим прапором з використанням БПЛА українського виробництва або розгортання певної кількості російських військ у сусідніх країнах НАТО — можливо, без опізнавальних знаків. Разом із тим та ж розвідка Данії повідомила, що поки що… не бачить ознак підготовки такого сценарію.
Чи можливий цей напад насправді і в чому полягає парадокс доповідей данської розвідки? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук разом із експертами розбирався в питанні.
Парадокс розвідки і попередження, яке суперечить саме собі
Новина з Копенгагена містить парадокс, який одразу ж сильно впадає в око. Міністр оборони Данії, посилаючись на дані військової розвідки, заявляє, що найближчими місяцями можливий обмежений напад Росії на країну НАТО, і закликає громадськість до пильності. Проте та сама розвідувальна служба, на яку він посилається, далі по тексту прямо заявляє, що не бачить ознак підготовки до такого нападу. Ризик обмеженого військового вторгнення оцінюється як «низький», розвідка «не бачить ознак» того, що Москва готує пряме вторгнення до країни-члена НАТО — хоча й заявляє, що такий напад «не можна виключати».
Тобто йдеться не про конкретну розвідувальну інформацію про підготовку агресії, а про гіпотетичну можливість, яку не можна і не слід відкидати. Але ж це принципово різні речі.
Важливо розібрати, що саме стоїть за гучними заявами.
«Ситуація серйозна. Зараз вона серйозніша, ніж будь-коли з часу закінчення холодної війни. Як громадяни, ми повинні залишатися пильними та бути в курсі подій», — заявив данський міністр оборони Єппе Бруус.
Однак далі він уточнив, що Данія, яка не межує з Росією, не вважається потенційною ціллю. Тобто заклик до пильності адресований не тому, що Данії безпосередньо щось загрожує, а тому, що загальна ситуація в Європі загострюється. Голова ж данської військової розвідки Томас Аренкіл прямо сказав:
«Ми вважаємо малоймовірним, що Росія вторгнеться в країну НАТО, але ми… не можемо цього виключати».
Це не прогноз, а констатація того, що абсолютних гарантій безпеки не існує. Розвідка також зазначає, що для підготовки масштабної військової операції Москві знадобилося б щонайменше шість місяців, а будь-які великі переміщення військ було б важко приховати. Це означає, що навіть якби Росія готувалася до такого кроку, вона б це робила помітно і заздалегідь. Наразі нічого подібного не зафіксовано.
Парадокс данської розвідки — не унікальний випадок. Це відображення ширшої тенденції, яка спостерігається в європейських розвідувальних оцінках останніх місяців. З одного боку, політики та військові керівники різних країн НАТО публічно попереджають про зростаючу загрозу. З іншого боку, розвідувальні служби — навіть ті, що стоять за цими заявами — не фіксують конкретних приготувань до нападу, хоча й не відкидають його можливості принципово. Таким чином, попередження Данії можна сприймати не як конкретний сигнал тривоги, а як частину ширшої картини загальноєвропейської знервованості.
Як саме і куди Росія могла б напасти: сценарії та реальність
Якщо абстрагуватися від загальних попереджень і подивитися на конкретні сценарії, найбільш ймовірним напрямком потенційної ескалації в ЄС виглядає Балтія. Сухопутний кордон між державами НАТО та РФ становить приблизно 2500 км, і саме Естонія, Латвія та Литва — його найбільш вразлива ділянка.
Одним із найлогічнішніших напрямків атаки вважається естонське місто Нарва, розташоване поблизу Росії, з переважно російськомовним населенням. Автори дослідження називають Нарву найслабшим місцем у Балтії через її близькість до РФ та російськомовну громаду. При цьому в самій Естонії кажуть, що не вбачають ознак підготовки нападу Кремля.
Важливо також зазначити, що коли європейські розвідки говорять про російську загрозу, вони найчастіше мають на увазі не танкові дивізії на кордонах, а радше гібридну війну. Саме гібридні операції — диверсії, кібератаки, саботаж, операції впливу, глушіння GPS-сигналів, нальоти невідомих БПЛА, тощо — є тим інструментом, який РФ активно використовує вже зараз. Той же Калінінград перетворився на справжню лабораторію гібридної війни: за даними Литви, кількість антен GPS-спуфінгу в цьому російському ексклаві зросла з трьох на початку 2025 року до 36 до травня 2026 року, а їхній вплив поширюється приблизно на 450 км, шкодячи авіації та цивільним системам по всьому регіону.
Загалом масштаб гібридних операцій Росії проти Європи зростає. Москва обирає західні країни, які найактивніше підтримують Україну, цілями для таких атак. Кінце ж мета Кремля відома: підірвати єдність ЄС і НАТО зсередини. Однак — і це ключовий момент! — європейські уряди дедалі більше сприймають загрозу від Росії не як конвенційний військовий напад, а як кампанію таємних дій, коли довести відповідальність Москви буде дуже складно. В цьому полягає ключова загроза: коли тебе обстрілюють ракетами — тут вже все зрозуміло, але коли трапляється якась диверсія, провина РФ може видаватися неочевидною.
Якщо все ж таки говорити про прямий збройний напад на країну НАТО, то тут постає питання ресурсів. Вся російська армія наразі намертво загрузла в Україні. Відкриття другого фронту — це не просто обмежена військова операція, а фундаментальний виклик для російської економіки, демографії та політичної системи.
Для гіпотетичного нападу на ті ж країни Балтії Москві, скоріше за все, довелося б оголошувати нову хвилю мобілізації, закривати кордони, створювати аналог українських ТЦК для відлову чоловіків, тощо. А це вже питання не військової доцільності, а внутрішньої політичної стабільності. Чи піде на це Путін, навіть враховуючи дуже гарні для нього результати виборів — велике питання. Таку вірогідність не можна скидати з рахунків, однак і безпосередніх ознак підготовки цього нападу наразі немає, хоча вони можуть з'явитися в будь-який момент — про що регулярно й дещо парадоксально кажуть західні розвідки.
Думки експертів
Військовий експерт Олег Жданов зазначає: ескалація триває. РФ готує матеріально-технічну базу для посилення військ на кордонах НАТО. Яскравий приклад — це кордон з Фінляндією.
«Росія перейменовує Ленінградський округ — а це наступальна структура. І вздовж фінського кордону готується місце для розташування мінімум півмільйонного угруповання військ. Коли буде готово — інше питання. Але будівництво йде повним ходом: робляться складські приміщення для зберігання боєкомплекту та ПММ, казарми для розміщення особового складу і т.п. Тому ескалація продовжується.
Окрім цього, РФ готується і планує нарощувати присутність. Скоріше за все, мається на увазі операція під чужим прапором. Дійсно, сил і засобів для повномасштабного вторгнення в країни НАТО, для відкриття другого фронту, у РФ зараз немає. Але проведення операції під чужим прапором, проведення рейдових і диверсійних дій, і потім швидкий вихід — це цілком ймовірний сценарій. І він дійсно можливий у найближчі півроку-рік. Це потрібно для спроби розколоти НАТО і ЄС. Після такої операції вони будуть змушені задіяти четверту статтю: почати консультації. І тут Путін сподівається, що вони просто перегризуть один одному горлянки під час цих дискусій. На цей розкол в НАТО і грає Кремль. Ось про, що скоріш за все, і каже міністр оборони Данії, коли заявляє, що в найближчі місяці можливий російський напад», — зазначив Олег Жданов.
Політичний аналітик і військовослужбовець Руслан Бізяєв нагадує: основа стратегії — концентрація і раптовість. Чи існують ці два параметри для того, щоб вже незабаром відбулося вторгнення РФ у країни Балтії чи Фінляндію? Ні, вважає експерт. По-друге, війна — не мета, а інструмент. З якою метою Путін це робитиме, навіщо йому нападати на країни НАТО?
«Існує лише одна більш менш логічна версія: що зараз Трамп лякає Путіним Європу, аби схилити останню до прийняття його геополітичних умов. Якщо цього не вдасться зробити до нового року, я не виключаю якихось провокацій з метою масштабування конфлікту. Але для цього необхідно звільнити частину боєздатних військ з території України. Бо одне діло — захопити умовну Нарву, а інше — втягування в серйозний конфлікт. Війну на 2 фронти не ведуть.
У мене інше питання: а нащо європейці так хочуть самі спровокувати цей конфлікт? Ось яку вони мету ставлять? Адже вони кажуть, що самі не хочуть воювати. І Путін до Європи зараз, як кіт Леопольд — «давайте жить дружно». Але ми бачимо ознаки підготовки до війни: розгортання госпіталів, мінування інфраструктури, постійні вкиди в європейській пресі. Комусь дуже хочеться масштабувати конфлікт. З одного боку це пояснює збільшення військових витрат за рахунок соціальних стандартів. З іншого — дозволяє зберегти курс на мілітаризацію і розвиток ВПК Європи, дає можливість перебудувати європейські бюджети», — зазначає Руслан Бізяєв.
За словами політолога, головне питання навіть не в цьому, а в іншому: ось розгонять європейці врешті свій ВПК до 2028 року — а що далі?
«Вони проводитимуть конверсію? Але це ж було вже, це шлях СРСР. Якщо європейські еліти хочуть так розвалити Євросоюз, то вони молодці, вони на вірному шляху. А якщо вони хочуть бути співучасниками конфлікту, то мають розуміти, що війна 4.0 відрізняється від того, що вони собі уявляють. Тож підсумовуючи, відповідь на питання залежить від того, чи вдасться Трампу протиснути свій «ганебний мир» до кінця цього року. Якщо вдасться, це трошки зніме напругу. Якщо ні, то американці руками Путіна постійно лякатимуть Європу. А можливо і перейдуть до більш серйозних дій», — впевнений Руслан Бізяєв.
Резюмуючи, слід визнати: вірогідність російського нападу на ту чи іншу країну НАТО існує, і вона справді зростає порівняно з попередніми роками. Після виборів, які пройшли в Росії, після можливої мобілізації, про яку говорять експерти, теоретично може скластися ситуація, коли Кремль вирішить, що має достатньо ресурсів для обмеженої військової провокації.
Однак при цьому не можна не бачити очевидного: воювати на два фронти — це надзвичайно ризикована і, відверто кажучи, дуже дивна навіть для Кремля стратегія. Вся його армія наразі знаходиться в Україні. Відкривати другий фронт проти НАТО — це вияв або крайньої самовпевненості, що межує з авантюризмом, або відвертого ідіотизму. І далеко не факт, що Путін на це піде. З точки зору здорового глузду це виглядає абсолютно нелогічно.
Тому, скоріше за все, поки Європі нема чого боятися в сенсі прямого збройного нападу. Якісь провокації, диверсії, кібероперації чи навіть теракти — можливо, так. Але прямий збройний напад — навряд чи. Це не означає, що небезпеки немає взагалі: від Путіна та Росії можна очікувати чого завгодно, а спіраль ескалації продовжує невпинно закручуватися. Війна має властивість виходити з-під контролю, особливо тоді, коли лідери втрачають останні крихти адекватності. Тому європейським столицям варто залишатися в стані підвищеної готовності, але не піддаватися на панічні настрої.
Чим швидше Європа стане суб'єктом і гарантом власної безпеки, тим менше Путін матиме бажання перевіряти її на міцність. Данія, попереджаючи про загрозу, робить саме це — намагається забезпечити готовність, а не констатувати неминучість. І в цьому сенсі навіть парадоксальні попередження, які суперечать даним розвідки, виконують свою функцію: вони змушують суспільство та уряди не розслаблятися. Але між пильністю та панікою все ж таки існує велика різниця. І поки розвідка не бачить ознак підготовки до нападу, приводу для паніки немає.
