Британська політична система входить у зону турбулентності — знову. Прем’єр-міністр Кір Стармер 22 червня офіційно оголосив, що залишає посаду та йде у відставку.
Це рішення запустило механізм пошуку нового лідера, і серед усіх можливих кандидатур найгучніше звучить ім’я Енді Бернема — харизматичного мера Великого Манчестера. Минулого тижня він тріумфально переміг на довиборах в окрузі Мейкерфілд, а згодом склав присягу депутата Палати громад, формально повернувшись до великої політики після десятирічної перерви.
У лавах Лейбористської партії дедалі частіше говорять про так звану «коронацію» Бернема. Це сценарій, за якого він стане єдиним узгодженим кандидатом на посаду лідера партії та без виснажливої внутрішньої боротьби автоматично очолить уряд.
Якщо партійні еліти не висунуть серйозної альтернативи, Бернем може стати новим прем’єр-міністром уже цієї осені, під час щорічної конференції лейбористів. Для широкого загалу це виглядатиме майже як формальність: знявся один, призначили іншого, та й справі кінець.
Але хто ж такий Енді Бернем? Чому його погляди називають ледь не соціалістичними, а самого звинувачують в «лівацтві»? І головне — чи зміниться політика Лондона щодо України з приходом цього політика до влади? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук розбирався в питанні.
Від вболівальника «Евертона» до національного лідера: шлях Бернема
Ендрю Мюррей «Енді» Бернем народився у 1970 році в робітничому містечку Ейнтрі поблизу Ліверпуля. Його дитинство пройшло в атмосфері постіндустріального спаду, який у 1980-х роках боляче вдарив по північній Англії. Його батько працював телефонним інженером, а мати була секретаркою, тож сім’я жила скромно, відчуваючи на собі всі наслідки дуже суперечливої економічної політики Маргарет Тетчер.
Освіта Бернема — звичайна державна католицька школа, а згодом — Кембриджський університет, куди він вступив завдяки власним здібностям, вивчаючи англійську літературу. Це поєднання робітничого коріння з класичною освітою сформувало унікальний стиль: він говорить з ліверпульським акцентом, вболіває за футбольний клуб «Евертон» і не цурається простих формулювань.
Майбутня кар'єра почалася не в політичних кабінетах, а в медіа. До приходу у Вестмінстер він працював журналістом, а потім став спеціальним радником міністра внутрішніх справ у лейбористському уряді.
Справжній зліт відбувся у 2001 році, коли Бернем став депутатом від округу Лі. Далі була низка міністерських портфелів в урядах Тоні Блера та Гордона Брауна: він відповідав за охорону здоров'я, культуру та медіа. Саме на посаді міністра охорони здоров'я політик запам'ятався гучними заявами про необхідність боротися з рекламою алкоголю та фаст-фуду.
Після поразки на виборах лідера партії у 2015 році (де він програв лівому кандидату Джеремі Корбіну), Бернем зробив несподіваний хід. Він пішов з Вестмінстера у регіональну політику, заявивши, що хоче бути «ближчим до людей». У 2017 році він став мером Великого Манчестера. І саме ця посада згодом перетворила його з простого депутата на, як виявилося, політика загальнонаціонального масштабу.
Політичні погляди Бернема: лівий реформатор чи популіст?
В ідеологічному спектрі Лейбористської партії Бернем завжди перебував на її лівому, соціальному фланзі. Його часто називають соціалістом, хоча точніше було б назвати політика соціал-демократом.
Його головний меседж — децентралізація влади та ресурсів. Він роками наголошує, що Лондон «висмоктує» можливості з регіонів, а Британія потребує фундаментального перерозподілу бюджету. Політик критикує надмірну фінансіалізацію економіки та закликає до масштабної реіндустріалізації півночі.
Чим прославився Бернем як мер Манчестера? Передусім — транспортною революцією. Він повернув автобусну мережу під громадський контроль, створивши систему «Bee Network», за прикладом лондонської, де мер регулює тарифи та маршрути. Для Британії, де автобусні перевезення десятиліттями були віддані на відкуп хаотичному приватному ринку (дуже знайома українцям ситуація), це був тектонічний зсув.
Соціальна політика Бернема справді має такий собі «присмак лівизни». Під час пандемії COVID-19 він вступив у пряму публічну конфронтацію з урядом Бориса Джонсона, вимагаючи фінансової підтримки для найбідніших верств населення, які змушені були сидіти на карантині. Ця принциповість зробила його дуже популярним на тлі розгублених міністрів центрального уряду.
Бернем також активно виступає за розв'язання житлової кризи через масштабне будівництво соціального житла. Його підхід до бездомності — «житло насамперед» — дав відчутні результати у Манчестері, де кількість безхатьків на вулицях суттєво скоротилася за час каденції. Він критикує чинну систему соціальних виплат (Universal Credit), називаючи її надто бюрократичною і такою, що штовхає людей у боргову яму.
У міграційному питанні Бернем дотримується прагматичної лінії: виступає за контрольовану, легальну трудову міграцію, яка потрібна для економіки, але водночас жорстко критикує риторику ультраправих, наголошуючи, що проблеми інфраструктури та зарплат не можна перекладати на плечі мігрантів.
Втім, критики справа закидають Бернему схильність до популізму. Вони нагадують, що його соціальні проєкти в Манчестері фінансувалися з податків, які в місті загалом вищі, ніж у середньому по країні, і що збалансувати таку модель на рівні всієї Британії з її хронічним дефіцитом бюджету буде значно складніше. Інвестори нервово реагують на його риторику про «повернення контролю над ключовими активами», вбачаючи в цьому відлуння націоналізації, хоча сам Бернем уникає цього терміну, замінюючи його на «муніципалізацію».
Потенційне прем'єрство Бернема для України: стабільність без сюрпризів
Для Києва найголовніше питання полягає в тому, чи збереже Лондон свій рівень військової, фінансової та політичної підтримки у випадку каденції Енді Бернема. Відповідь однозначна: так, фундаментальних змін чекати не варто.
За останні десять років Сполучене Королівство пережило шість прем'єр-міністрів. Це були як консерватори (Девід Кемерон, Тереза Мей, Борис Джонсон, Ліз Трасс, Ріші Сунак), так і лейбористи (Кір Стармер). Кожна зміна влади супроводжувалася певною тривогою в Києві, але жодного разу це не призвело до зменшення допомоги. Навпаки, за цей час Британія пройшла шлях від постачальника касок до стратегічного лідера в наданні летальної зброї, зокрема далекобійних ракет Storm Shadow.
Енді Бернем однозначно перебуває в мейнстримі британської зовнішньої політики, коли йдеться про Росію. Його риторика щодо Москви завжди була жорсткою.
Так, він був одним із перших регіональних лідерів, хто відкрито підтримав Україну після повномасштабного вторгнення. Мерія Манчестера одразу розірвала побратимські зв’язки з російськими містами та активно сприяла розміщенню українських біженців. Бернем особисто зустрічався з українськими громадами, наголошуючи, що «це війна не просто за територію, а за демократичний спосіб життя». У цьому контексті він є повним ідеологічним наступником Стармера.
Єдина відмінність, яку теоретично можна спрогнозувати — це акцент на внутрішній порядок денний. Оскільки Бернем йде на вибори з мандатом на масштабні соціальні реформи, він буде змушений шукати баланс між витратами на оборону та на соціальні програми. Однак, враховуючи поточну безпекову ситуацію в Європі, жоден британський лідер не наважиться на скорочення військової допомоги Києву.
Тож, хоча внутрішня політика Британії за Бернема може зазнати серйозних лівих змін — від націоналізації залізниць до більшого регулювання ринку житла — зовнішньополітичний вектор залишиться незмінним. Україна й надалі матиме в Лондоні одного з найбільших принципових партнерів, який протидіятиме Москві так само, як і його попередники. Для Бернема це буде питанням політичного авторитету: показати, що ліва соціал-демократія здатна бути твердою у міжнародних справах. Тож офіційному Києву радше варто чекати не змін, а стабільного продовження загального британського зовнішнього курсу.
