Платні дороги в Україні: чи є економічна доцільність
В недавньому інтервʼю голова Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури Сергій Сухомлин заявив, що платні дороги в Україні — це «питання часу». Він також навів приклад української фури, яка їде автобанами Австрії чи Німеччини, залишаючи там близько 200 євро за одну поїздку. В Україні, натомість, такої практики немає: всі рідні серцю вітчизняні ями та вибоїни для всіх без виключення водіїв досі залишаються абсолютно безкоштовними.
Заява Сухомлина не залишилася непоміченою як серед експертної спільноти, так і серед звичайних водіїв. Хтось побачив у ній неминуче майбутнє, до якого треба готуватися вже зараз. Інші ж вбачають чергову спробу залізти до кишені українців — цього разу до водіїв.
Що це взагалі таке — платні дороги, як вони працюють у світі та чи потрібна така практика Україні? Видання UA.News разом із експертами розбиралося в питанні.
Платна дорога: що це таке
Платна автомобільна дорога — це визначений проміжок шляху, за проїзд яким водій сплачує гроші. Але йдеться не про те, що держава бере і просто вішає цінник на вже прокладений асфальт. У більшості випадків це дороги, які будуються або капітально реконструюються за гроші приватного інвестора. Повертає він свої вкладення саме через плату за проїзд протягом 15-30 років, після чого дорога переходить у повну власність держави.
Ця ідея прийшла до нас не сьогодні. Перші платні дороги зʼявилися ще в Стародавньому Римі, а в сучасному вигляді — в США та Європі в першій половині XX століття. В Україні ж перші розмови про концесійні дороги почалися ще наприкінці 1990-х. У 2015-му Кабмін навіть оголосив конкурс на перші пілотні проєкти, але далі розмов справа не пішла — спочатку через брак політичної волі, потім через війну. Досі існують плани побудови перших платних доріг на Західній Україні, однак поки що вони відкладаються.
Як платні дороги діють в Європі
Картина відрізняється в залежності від кожної країни. Відомі на весь світ німецькі автобани безкоштовні для легкових автівок. Плату стягують лише з вантажівок через систему Toll Collect, яка враховує пройдену відстань та екологічний клас машини. Саме про це, скоріше за все, й говорив Сухомлин, згадуючи 200 євро за поїздку.
У Франції чи Італії платять усі. За 100 кілометрів шляху доведеться віддати 5-7 євро. У той же час в Австрії, Чехії або Угорщині діє система «віньєток», коли водій купує дозвіл на користування всіма швидкісними дорогами країни на певний період. Це може обійтися або в 10-15 євро на 10 днів або у 80-100 євро на рік.
Польща — найближчий до нас приклад. Тут діє змішана система: частина доріг платна для всіх, частина — тільки для вантажівок, а частина абсолютно безкоштовна. Середня вартість за 150 кілометрів шляху — 30 злотих, на наші гроші це приблизно 350-360 грн.
Важливо також згадати один нюанс: у всіх вищезгаданих країнах завжди є безкоштовна альтернатива. Вона може бути не такою швидкою та зручною, але вона є. Ніхто не змушує водія рухатися платним автобаном, якщо він готовий витратити більше часу на звичайній дорозі.
Український контекст платних доріг
Станом на сьогодні в Україні немає жодного кілометра платної дороги. Що ж тоді планується? Йдеться виключно про новозбудовані або капітально реконструйовані магістралі, і то не раніше ніж за 2-3 роки після завершення війни. На думку авторів цієї ідеї, така практика допоможе покращити стан дорожньої інфраструктури, наповнити Дорожній фонд та залучити міжнародних інвесторів.
Чому ж про це знову заговорили саме зараз? Відповідь проста: грошей немає. А якщо точніше — катастрофічно не вистачає. До повномасштабної війни фінансування дорожньої галузі здійснювалося через Дорожній фонд, який наповнювався з акцизів на пальне. У 2019 році на дороги витратили близько 56 млрд грн.
Однак у державному бюджеті на 2026 рік на утримання доріг передбачено лише 4,6 млрд грн із необхідних 52 млрд. Це близько 8% від реальної потреби. Після закінчення війни (а коли це станеться і чи станеться взагалі — сьогодні не знає ніхто) ситуація стане ще складнішою. Обсяги робіт будуть колосальними, а міжнародного фінансування, вочевидь, не вистачить на все. В такому контексті концесійна модель виглядає не як забаганка, а радше як вимушений крок.
Платні дороги: аргументи «за» і «проти»
У прихильників та у противників платних доріг є цілком логічні аргументи, і погодитися можна з кожною стороною. Істина ж, як завжди, десь посередині.
Серед плюсів: інвестиції без навантаження на бюджет (держава не витрачатиме гроші платників податків на будівництво, це робитиме приватний інвестор), справедливість (всі водії платять акциз на пальне, але користуються дорогами по-різному), наявність безкоштовної альтернативи (у водія буде вибір, платити чи ні), європейський досвід (у більшості країн ЄС платні дороги це норма), тощо.
Втім, є й мінуси. Серед них: значні корупційні ризики (непрозорі тендери, «свої» інвестори, тощо), низька купівельна спроможність громадян (українські водії — не французи або німці, у нас стільки не заробляють), нецільове використання коштів, питання довіри та суспільного негативу від чергових спроб держави залізти в кишені, тощо.
Ключове питання — куди підуть кошти з платних доріг? У концесійній моделі гроші, сплачені водієм за право проїзду, не йдуть до державного бюджету взагалі. Вони надходять безпосередньо компанії-оператору, яка витрачає їх на утримання дороги в належному стані та на власний заробіток. Держава ж отримує інфраструктуру і власність на неї за 20-30 років. Але щоб концесія запрацювала, інвестор має бути впевнений, що зможе повернути вкладені гроші. А для цього потрібен механізм гарантій, адже вкладення є дуже довгостроковими. Чи здатна їх буде надати Україна — питання дискусійне.
Думки експертів
Економіст Борис Кушнірук впевнений: вводити платні дороги в Україні потрібно. Але з низкою умов та оговорок.
«Тут треба розділяти проблематику. Є плата за проїзд фур, і це може бути навіть без платних доріг. Є питання саме платних доріг, це інший кейс. Вони передбачають, що обов'язково є й безкоштовна дорога: можливо, гіршої якості, але все ж таки є. Тобто ніхто нікого не змусить їхати платною дорогою. Чому в Україні немає платних доріг? Щоб це зробити, має бути певний обсяг транспортних перевезень по них. Інакше сам проєкт буде нерентабельний, якщо окупність менше 10 років, вкладати в це кошти просто невигідно. У нас просто немає таких шляхів, щоб забезпечувати швидку окупність. Але я вважаю, що вводити платні дороги потрібно. Інша справа, що не обов'язково ця дорога стане окупною. Її може зробити держава. Є показовий приклад Туреччини, яка реалізувала інфраструктурні проєкти за гроші бізнесу, а уряд давав згоду, що він компенсує різницю, аби зробити проєкт окупним. Коли дорога окупиться, бізнес передає її у власність держави. Це забезпечує і розвиток бізнесу, і покращення інфраструктури. Хоча тут може бути і певна корупційна складова. Але з точки зору держави сам проєкт цілком допустимий, потрібно тільки проводити прозорий конкурс на концесію. В Україні є сенс робити таке на дорогах, які прямують у бік портів, наприклад. Тільки треба робити на цементному бетоні, який довше служить під час вантажних перевезень. І не чекати, що це швидко окупиться», — впевнений експерт.
Економіст Юрій Гаврилечко вважає, що ідея з платними дорогами загалом абсолютно слушна. Однак є декілька невеликих «але».
«Перше «але»: для того, щоб був платний автобан, поруч повинен бути ще один, але безоплатний. Бо дороги все одно будуються бюджетним коштом, ми всі сплачуємо за їхнє будівництво. Цього не має бути, але всі сплачують. Чому не має бути? Тому що в нас половина вартості палива — це акцизи і податки. І ми ще й після цього платимо податки на дороги. Проте не існує в державі цільового фонду для фінансування доріг, куди безпосередньо збираються кошти з акцизів і податків на паливо. Тому до того моменту, як з'являться платні дороги, потрібно вирішити це питання. І для того, аби ця пропозиція була слушною та економічно обґрунтованою, з палива необхідно прибрати всі акцизи. Податки залишаються, але акцизи прибрати. І ось коли паливо подешевшає вдвічі, можна буде говорити про те, що автобани стануть платними. А якщо держава збирається двічі стягувати гроші за одне й те саме — ну, це називається шахрайство», — зазначив Юрій Гаврилечко.
Резюмуючи, платні дороги в Україні, скоріше за все, дійсно питання недалекого майбутнього після війни. Європейський досвід показує, що така модель працює, і працює досить успішно. Водночас є й об'єктивні ризики (корупція, низька платоспроможність населення, тощо), ігнорувати які неможливо.
