У світі, де інформаційний порядок денний змінюється щогодини, мистецтво залишається одним із небагатьох способів говорити про речі, які не втрачають актуальності з часом.
З кожним роком українські художники дедалі частіше опиняються на найбільших світових артмайданчиках, а їхні роботи — у колекціях провідних музеїв світу.
Voloshyn Gallery нині одна з найпомітніших українських галерей сучасного мистецтва на міжнародній сцені. Заснована у Києві у 2016 році Максом і Юлією Волошиними, галерея за останні роки суттєво розширила свою присутність у світі, відкривши простір у Маямі та ставши учасницею провідних світових арт-ярмарків, зокрема Art Basel, Frieze та ARCOmadrid.
Про те, як змінюється сприйняття українського мистецтва за кордоном, чи стала Україна повноцінною частиною глобального артринку, на яких художників сьогодні звертають увагу міжнародні музеї та колекціонери, а також про майбутнє Voloshyn Gallery ми поговорили зі співзасновником галереї Максимом Волошиним.
Розкажіть про себе
Максим Волошин: За міжнародним рейтингом ArtFacts, який аналізує арт-ринок, ми є галереєю №1 в Україні та №175 у світі. Ми представляємо українських та міжнародних митців і є єдиними в країні, хто бере участь у провідних міжнародних арт-ярмарках. За останні 3 роки ми взяли участь у 25 ярмарках, найвизначнішими з яких є Frieze New York 2025, Art Basel Paris 2025, Art Basel Miami Beach 2025 та ARCOmadrid. Про проєкти Voloshyn Gallery писали The New York Times (USA), Forbes (USA), Financial Times (UK), Miami Herald (USA), The Art Newspaper (UK), ArtNet (USA), HyperAllergic (USA), Cultured Mag (USA), ArtNews (USA), Le Monde (FR), тощо.
Разом із дружиною Юлією ви презентуєте сучасне українське мистецтво на престижних міжнародних арт-подіях. Як зараз у світі сприймають українських художників та сенси, які вони транслюють?
Максим Волошин: Ми бачимо, що сьогодні українські художники викликають значний інтерес на міжнародних ярмарках, виставках і бієнале. Але важливо розуміти, що професійна аудиторія — куратори, музейні фахівці, колекціонери — насамперед оцінює якість художнього висловлювання, силу проєкту та його актуальність. Саме проєкт завжди стоїть на першому місці.
Наприклад, минулого року на Frieze New York ми представляли сольний проєкт Нікіти Кадана Kyiv Siren. У цій серії художник проводить паралелі між давньогрецьким образом сирен і сучасним досвідом життя в Києві під час повітряних тривог. Проєкт отримав дуже сильний міжнародний резонанс і був включений до хайлайтів Frieze як один із дев'яти художніх проєктів, що визначали обличчя ярмарку того року. Для нас це було особливо важливо, адже йшлося не про окрему українську секцію чи спеціальну програму, а про оцінку серед усіх галерей та художників, які брали участь у Frieze New York. Такі приклади показують, що сьогодні українські художники цікаві світові насамперед завдяки силі своїх робіт.
Ще одним важливим свідченням цього процесу є те, що цього року Україна вперше буде представлена в секції Unlimited на Art Basel — найпрестижнішому ярмарку сучасного мистецтва у світі. Voloshyn Gallery представить там масштабний проєкт Нікіти Кадана «Тривога».
Для нас це дуже важливий момент, адже потрапити на Art Basel надзвичайно складно. Відбір проходять не лише художники, а й галереї, які їх представляють. Організатори оцінюють якість програми галереї, її міжнародну діяльність, попередні виставкові проєкти та участь у провідних світових ярмарках. Комісія в середньому складається з 9 спеціалістів, і проголосувати за галерею вони мають одноголосно.
Чи вдалося Україні стати повноцінною частиною глобального арт-ринку? Наскільки зросла вартість робіт наших відомих митців?
Максим Волошин: Як галерея, яка представлена одночасно і в східноєвропейському контексті, і в північноамериканському контексті, ми бачимо певний прогрес. На основі нашої багаторічної співпраці з відомими українськими митцями сьогодні можна виявити багато паралелей із тим шляхом, яким свого часу пройшли художники з Польщі, Румунії та країн Балтії. Спочатку відбулося міжнародне відкриття їхнього мистецтва через політичні та соціальні трансформації регіону, а згодом це призвело до суттєвого зростання інтересу з боку інституцій, колекціонерів і ринку загалом.
Коли музей долучає художника до своєї колекції, він фактично визнає його частиною міжнародної історії мистецтва. Саме цей процес інституційного визнання історично стає фундаментом для довгострокового зростання як репутації художника, так і ринкової вартості його творів.
Водночас на своєму прикладі ми вже бачимо й конкретні ринкові результати. Ми представляємо українських митців на міжнародних арт-ярмарках, таких як Frieze, Liste, Art Basel, Arco Madrid, Independent, EXPO Chicago, Art Brussels, Art Dubai та інших. За останні два роки ми взяли участь у сімнадцяти міжнародних ярмарках. Наразі ми єдина українська галерея, яка виставляється на івентах такого масштабу. Наша галерея активно працює над тим, щоб українських митців бачили та визнавали на міжнародних подіях, які збирають спеціалістів з усього світу.
Важливою подією для українського сучасного мистецтва став минулорічний Art Basel Paris, оскільки Voloshyn Gallery стала першою українською галереєю, яка пройшла відбір на арт-захід такого масштабу. Art Basel є одним з найбільших і найпрестижніших ярмарків світу, що відбирає найкращі галереї. Ми представили персональну виставку робіт Нікіти Кадана; особливу увагу привернула «Щекавиця» – монументальна композиція, написана вугіллям, а наш стенд на Art Basel Paris активно обговорювали та підсвічували у пресі.
Фото: Art Basel Paris 2025 | Solo booth of Nikita Kadan
Для нас одним із головних принципів роботи є ретельний відбір художників. Ми бачимо свою роль у виявленні винятково талановитих художників та їхньому подальшому розвитку на міжнародній сцені і спостерігаємо, як ця стратегія вже приносить результати.
На мою думку, українське мистецтво сьогодні не просто стало частиною глобального артринку, а є одним із найдинамічніших і найцікавіших напрямків його розвитку. Ми ще перебуваємо на початку цього процесу, і потенціал подальшого зростання міжнародної присутності українських художників залишається надзвичайно високим.
Voloshyn Gallery одночасно працює у Києві та Маямі. Чи є у Ваших планах вихід на ринки інших регіонів світу?
Максим Волошин: Від самого початку ми будували Voloshyn Gallery як міжнародний проєкт. Сьогодні галерея працює одночасно у Києві та Маямі, що дозволяє нам поєднувати різні культурні контексти та працювати з аудиторіями по обидва боки Атлантики. Окрім цього, ми постійно присутні на міжнародних мистецьких ярмарках, виставках та колаборація. Географія наших проєктів досить широка – від Варшави до Мехіко Сіті і Гвадалахари, від Дубаю до Нью-Йорку, Лос-Анджелесу та Маямі, від Копенгагену та Мілану до Відня.
У найближчі роки ми плануємо й надалі розширювати міжнародну присутність галереї через участь у провідних світових ярмарках, співпрацю з музеями та інституціями, а також через нові партнерства в Європі, Латинській Америці та інших регіонах світу. Ми не ставимо собі за мету просто відкривати нові простори. Для нас важливіше створювати стійкі міжнародні зв'язки між художниками, кураторами, музеями та колекціонерами. Водночас Київ залишається надзвичайно важливою частиною нашої ідентичності. Ми переконані, що українське мистецтво має бути представлене у світовому контексті не як регіональне явище, а як повноцінна частина глобальної культурної розмови. Саме тому ми продовжуємо розвивати галерею одночасно в Україні та за її межами.
Як і багато провідних світових галерей, окрім географічного розширення, ми також поступово розширюємо свою діяльність від класичної галерейної моделі до арт-дилерської та консультаційної практики. Після багатьох років побудови репутації і довіри серед колекціонерів та колег, можу стверджувати, що наша галерея відкриває доступ до важливих творів, колекцій та приватних угод.
За Вашими спостереженнями, чим відрізняються запити колекціонерів у США, Європі чи на Сході, коли йдеться про українське мистецтво?
Максим Волошин: Загалом я бачу, що останніми роками ставлення до українського мистецтва суттєво змінилося. Якщо раніше багато хто сприймав його як маловідоме регіональне явище, то сьогодні українські художники дедалі частіше стають частиною міжнародних музейних колекцій, бієнале та великих виставкових проєктів.
Наприклад, Art Review включив Нікіту Кадана до списку 100 найвпливовіших діячів мистецтва 2025 року. Також його роботи нещодавно придбав лондонський Tate Modern. Леся Хоменко зараз має сольну виставку у галереї Арсенал у Білостоку, її роботи представлені у Музеї Сучасного Мистецтва у Варшаві, а також у музеї Людвіг у Будапешті.
Імена наших художників стають все більш впізнаваними серед кураторів, галеристів та арт-дилерів, і ми, своєю чергою, активно працюємо над тим, щоб ці фахівці відкривали для себе нове покоління українських митців. Я пишаюсь тим, що в цьому є і наша заслуга.
Фото: Exhibition of Aneta Grzeszykowska at Voloshyn Gallery Miami
У США колекціонери зазвичай дивляться на українських художників у ширшому міжнародному контексті. Для них дуже важливо, в яких музеях представлені роботи художника, у яких бієнале та виставкових проєктах він бере участь, які інституції його підтримують, а також на яких міжнародних ярмарках працює галерея, що його представляє. Іншими словами, для більшості серйозних колекціонерів значно важливішою є якість мистецької практики та міжнародне визнання художника, ніж його походження з тієї чи іншої країни.
На Близькому Сході та в Азії цей інтерес лише формується, але ми вже бачимо дедалі більшу відкритість до нових художніх голосів та регіонів, які раніше були недостатньо представлені на міжнародній сцені.
На яких українських художників зараз «полюють» міжнародні музеї, куратори чи колекціонери? Чи можете назвати кілька імен, які, на вашу думку, визначатимуть українське мистецтво впродовж наступного десятиліття?
Максим Волошин: Якщо говорити про українських художників, на яких сьогодні звертають особливу увагу міжнародні музеї, куратори та колекціонери, то зі свого досвіду, я б насамперед назвав Нікіту Кадана, Жанну Кадирову, Лесю Хоменко, Open Group, Миколу Рідного, Олексія Сая, а також дует Яреми Малащука та Романа Хімея. Ці художники вже мають вагому міжнародну присутність. З частиною з них ми активно співпрацюємо на постійній основі, репрезентуємо на арт-ярмарках та виставках. Їхні роботи входять до колекцій та програм провідних інституцій, зокрема Центру Помпіду в Парижі, Tate Modern у Лондоні, Stedelijk Museum в Амстердамі, Museo Nacional Thyssen-Bornemisza у Мадриді, ICA Miami та інших музеїв. Вони регулярно беруть участь у міжнародних бієнале, музейних виставках та великих кураторських проєктах, а інтерес до їхньої творчості з боку музеїв, кураторів і колекціонерів продовжує зростати.
Якщо ж говорити про наступне десятиліття, то я переконаний, що саме ці художники значною мірою визначатимуть міжнародне сприйняття українського мистецтва. Водночас ми вже бачимо появу нового покоління авторів. Серед художників, за розвитком яких особливо цікаво спостерігати сьогодні, я б відзначив Сану Шахмурадову-Танську.
Українське мистецтво сьогодні переживає дуже цікавий момент. Вперше за багато десятиліть воно стало частиною глобальної культурної розмови, і я думаю, що найближчі роки принесуть ще багато нових імен та важливих міжнародних проєктів.
Фото: Arco Madrid 2024 | Solo Booth of Danylo Halkin
Чи можна стверджувати, що потенціал багатьох сучасних українських митців розкрився переважно у темі війни? І наскільки буде важко підтримувати інтерес до українського мистецтва поза війною?
Максим Волошин: З початком повномасштабного вторгнення інтерес до українського сучасного мистецтва справді суттєво зріс. Україна опинилася в центрі уваги міжнародної спільноти, і разом із цим світ відкрив для себе багатьох наших художників. Але чи розкрила війна їхній потенціал? Ні. Цей потенціал існував задовго до 2022 року — просто тепер він став значно помітнішим для міжнародної аудиторії.
Українські митці й раніше створювали сильні, актуальні та концептуально глибокі роботи. Казати, що саме війна створила цей талант, просто некоректно. Але вона дійсно стала трагічною обставиною, яка привернула до нас більше уваги. Багато художників отримали можливість бути побаченими на тих майданчиках, до яких раніше доступ був значно обмеженішим.
Наприклад, на минулорічному Art Basel Miami Beach Voloshyn Gallery представила сольний проєкт Джанет Собель (Janet Sobel) — американської художниці українського походження, яка народилася у Дніпрі та вважається однією з піонерок абстрактного експресіонізму. Її експерименти з технікою «drip painting» передували роботам Джексона Поллока й стали важливим внеском у розвиток американського повоєнного мистецтва, хоча тривалий час її роль залишалася недостатньо визнаною. У Лос-Анджелесі, під час Felix Art fair у 2025 році, ми відвідали LACMA де особливо приємно було бачити роботи Собель та Поллока поруч на одній стіні. Для нас це підкреслило її важливість та зростаючий інтерес до її спадку. Свого часу, і Поллок і Собель, були репрезентовані однією галеристкою – Пеггі Гугенхайм.
Інтерес до цього проєкту з боку кураторів, колекціонерів та міжнародної преси показав, що сьогодні світ дедалі більше цікавиться не лише сучасною Україною, а й внеском українців у світову культурну історію. На мою думку, саме такі проєкти доводять, що довгостроковий інтерес до українського мистецтва буде ґрунтуватися не на війні, а на його художній якості, історичному значенні та здатності бути частиною глобальної культурної розмови.
З якими міжнародними художниками співпрацює Voloshyn Gallery? Які з останніх проєктів Ви вважаєте найбільш промовистими та успішними?
Максим Волошин: Насамперед Voloshyn Gallery відома своєю роботою з українськими художниками. Сьогодні ми працюємо з такими важливими авторами, як Нікіта Кадан, Леся Хоменко, Микола Рідний, Олексій Сай, Open Group, Ярема Малащук і Роман Хімей, Сана Шахмурадова-Танська, Даніїл Галкін, Павло Керестей та іншими представниками сучасної української мистецької сцени. Водночас ми активно розвиваємо міжнародну програму. За останні роки галерея реалізувала проєкти за участі таких художників, як Ugo Rondinone (Швейцарія), Mario García Torres, José Dávila та José de Jesús Rodríguez (Мексика), Manuel Chavajay (Гватемала), Jonathan Sanchez Noa (Куба), Ronny Quevedo (Еквадор), Harold Mendez (США), Aneta Grzeszykowska та Karol Radziszewski (Польща), André Komatsu (Бразилія), Brilliant Milazimi (Косово), Bojan Stojčić (Боснія і Герцеговина), Adam Albert (Угощина), Mehdi-Georges Lahlou (Morrocco), та Abi Shehu (Албанія).
На Ваш погляд, які напрями та форми сучасного мистецтва (західного та українського) зараз недооцінені, але мають потенціал для визнання та цінності у майбутньому? Як загалом налаштовується «оптика» щодо трендів у надзвичайно складному для аналітики чи прогнозів арт-бізнесі?
Максим Волошин: На мою думку, найбільший потенціал мають художники, які здобувають підтримку провідних музеїв, кураторів та інституцій. Саме музейні виставки, бієнале, міжнародні резиденції та участь у найважливіших мистецьких ярмарках часто стають найкращими індикаторами довгострокової культурної та ринкової цінності. Якщо говорити про українське мистецтво, то я вважаю, що його міжнародний потенціал досі не повністю реалізований. Ми бачимо зростаючий інтерес з боку музеїв, кураторів та колекціонерів, але цей процес, на мою думку, лише починається.
