Війна, економічна крихкість та еволюція бізнес-культури змушують українські компанії по-новому дивитися на банкрутство. Процедура банкрутства в Україні поступово стає цивілізованим механізмом порятунку бізнесу. Арбітражний керуючий сьогодні — це кризовий менеджер, а не лише «ліквідатор» у старому розумінні.
Про все це ми розпитали у керуючої партнерки юридичної компанії NOBILI Наталії Тищенко. За 23 роки практики вона провела понад 150 справ про банкрутство на сотні мільйонів доларів і стала однією з найвідоміших експерток у цій сфері. Супроводжувала консультаціями понад 2 тис. справ, зокрема іноземних інвесторів і кредиторів (UniCredit Group, Olympic Casino, Ceragem). Дотична до проєктів, які регулярно потрапляють до рейтингу «50 найбільших судових і арбітражних справ в Україні».
В інтерв’ю UA.News Наталія Тищенко розповіла, як війна змінила український ринок банкрутств, чому фізособи дедалі частіше списують борги та чому серед арбітражних керуючих мало жінок.
Бізнеси частіше визнають себе банкрутами
Тенденція досить закономірна і відображає реакцію на економічні процеси в Україні. Тривала війна все ж таки призводить до закриття багатьох бізнесів.
Раніше бізнес, який хотів припинити діяльність, просто закривався. Борги переписували на невідому особу, яку не міг знайти кредитор. Тому доводилося списувати ці зобов'язання. Жодної відповідальності не було. Зараз цей підхід змінюється — ми бачимо тенденцію до ліквідації через процедури банкрутства. Це свідчить про дорослішання ринку.
Ще до набуття чинності Кодексу з процедур банкрутства 2019 року я наголошувала, що в Україні поширена думка, ніби «борги сплачують тільки боягузи». Сьогодні я вже не можу так сказати. У нас є субсидіарна і солідарна відповідальність для власників та керівників підприємств. Це важливо. Ми маємо інструменти, щоб «наздогнати» боржників. Якщо у підприємства є активи і їх виводять — хтось за це має відповідати.
Окрім війни, є ще одна причина закриття компаній — неправильні управлінські рішення. За помилки теж треба відповідати, адже страждає весь ланцюжок постачальників. Цей механізм запрацював після ухвалення Кодексу з процедур банкрутства. З'явилася успішна практика судів про субсидіарну та солідарну відповідальність.
Арбітражні керуючі отримали ще один інструмент — визнання правочинів фраудаторними, тобто недійсними. Коли підприємство, попри зобов'язання перед кредитором, укладає угоду про продаж чи виведення активів та майна за меншу ціну для «своїх», щоб не сплачувати борги, ми можемо протидіяти таким угодам через визнання їх фраудаторними. Цей інструмент має доволі широку гаму можливостей для повернення виведених активів до ліквідаційної маси.
Зростання банкрутств серед фізичних осіб також є дуже типовим. Тут спрацювали два фактори.
По-перше — відтермінований ефект втрати майна, роботи та джерел доходу. Це пов'язано з війною.
По-друге — руйнування психологічного бар'єру та підвищення правової культури. Сьогодні люди більше не бояться теми банкрутства. Багато стейкхолдерів активно пояснюють усі деталі цього процесу. Я також популяризую ці питання. Наша команда організовує багато заходів та роз'яснює, навіщо це і як реалізувати.
Людина живе у боргах і розуміє: із цим треба щось робити. Їй уже не довіряють, коли вона звертається до банку або великих установ. А банкрутство — це насамперед легальний спосіб позбутися боргів.
Поясню, як це сталося. Виникла ситуація, коли боржник не міг сплачувати кредит через неналежне планування доходів або непередбачувані обставини, як-от війну. Крім того, у складні часи банки почали масово втрачати стабільність. Як наслідок, інші компанії, колекторські фірми, почали викуповувати кредити.
Моя клієнтка взагалі не могла знайти, кому платити. Її борг перепродавали кілька разів. Ми зробили багато процесуальних дій і притягнули всі позови в одну справу. Побачили весь обсяг її боргу, оцінили можливості та продали об'єкт, який був у заставі. Нам вистачило коштів, щоб розрахуватися з кредиторами і ще залишити боржнику. До цього моя клієнтка жила у стресі багато років.
Ефективність процедур банкрутства
Процедури банкрутства працюють настільки ефективно, наскільки це можливо під час війни: постійні форс-мажори, переривання та перенесення засідань через безпекові ризики, блекаути. Частина активів залишається на окупованих чи прифронтових територіях. Є об'єкти, де неможливо навіть провести інвентаризацію. Крім того, проведення аукціонів з продажу активів значно ускладнюється зниженням інвестиційного попиту. Великі об'єкти не завжди вдається продати за відповідну вартість. Утім, судовий корпус функціонує максимально ефективно.
Нашу роботу значно спрощує електронний суд. Немає потреби щоразу їхати на засідання в інші міста — можна долучитися онлайн через відеозв’язок і отримувати всі документи. До того ж, Верховна Рада встигла внести зміни до Кодексу щодо проведення зборів кредиторів та інших інструментаріїв, потрібних арбітражному керуючому. Ми майже всі процедури можемо проводити онлайн. Єдине — інвентаризація проходить фактично на об'єкті.
Щодо термінів. Варто врахувати, що загальна процедура банкрутства складається з кількох елементів: розпорядження майном, санація і ліквідація. Кодексом встановлені строки, але кожна процедура — індивідуальна і залежить від розмірів підприємства та кількості кредиторів. Визначальною в термінах є саме їхня залученість і дії щодо оскаржень.
Наприклад, на розпорядження майном встановлено чіткий термін у 170 днів. Але я маю приклади, коли велике підприємство чотири роки перебуває у процедурі розпорядження майном. Це залежить від кількості співробітників та обсягів майна. Зокрема, на одному підприємстві інвентаризацію проводили цілий рік, бо майно було «розкидано» по всій Україні. Якщо підприємство маленьке і немає великої кількості кредиторів, тоді є можливість вписуватися у строки. Бізнеси, які входять у такі тривалі процедури, розуміють, що це справа не одного чи двох років.
На перебіг процесу впливає також поведінка кредиторів. Зазвичай, коли я дізнаюся назву банку, то вже знаю, як він буде діяти. Не кожен кредитор готовий прощати борги і починає оскарження. Тобто можна говорити про тривалість у півтора-два роки для фізособи в ідеальному варіанті.
Моделі банкрутства і превентивна реструктуризація
В Україні досі домінує ліквідаційна модель банкрутства. У нас немає культури запобігання фінансовій неспроможності. Зазвичай бізнес звертається уже запізно, коли приходить арбітражний керуючий, по суті, кризовий менеджер, який може допомогти.
Але є помітні зміни, пов'язані з наближенням України до Європи. Активно впроваджується превентивна реструктуризація. Наступний етап — формування звички звертатися до арбітражного керуючого як до експерта, здатного допомогти врятувати бізнес.
На цьому етапі арбітражному керуючому важко вивести таке підприємство в санацію. Це можливо, якщо є привабливий об'єкт та зацікавлений санатор. Тоді підприємство можуть вивести у платоспроможне. До речі, в Україні дуже малий відсоток випадків санації, порівняно із західними країнами, бо там інша філософія.
Відповідно до Директиви ЄС 2019/1023 в Україні запроваджено превентивну реструктуризацію. Її може ініціювати особа, дотична до боржника, наприклад, аудиторська чи юридична компанія, яка обслуговує підприємство. Її прямий обов'язок, закладений у Кодексі, — сповістити про «дзвіночки» щодо проблем на підприємстві. Керівник зобов'язаний відреагувати на це. Якщо він не реагує, то це вже момент, який потім застосують судом для притягнення до субсидіарної та солідарної відповідальності.
Такі маленькі кроки робляться для того, щоб кредитори могли отримати інформацію про позичальників. Це стосується і Реєстру боржників, де можна перевірити, чи є у підприємства проблеми.
Підтримка бізнесу під час війни
Європейські країни рухаються у напрямку підтримки бізнесу. На жаль, наша держава не допомагає бізнесам, які падають. Я бачу свою місію в тому, щоб працювати у цьому напрямку. Держава повинна підтримувати, формувати інвестиційні фонди — як це робиться, наприклад, у Франції. Треба допомагати чесному бізнесу, який постраждав від ракетних ударів, але залишається важливим для економіки України. Бо це податки та робочі місця. Я про це часто заявляю під час публічних заходів. І ми рухаємося у цьому напрямку.
Тригерне слово «банкрутство»
Ця історія пішла від колишнього президента Леоніда Кучми, який негативно висловився про банкрутство металургійного заводу. Коментуючи цю справу, він сказав, що «хтось відкрив діру, через яку крадуть».
Є ще одна проблема зі сприйняттям процедури банкрутства. Зазвичай власники великих компаній мають власний юридичний департамент. Ці юристи дуже грамотні, але банкрутство — досить специфічний процес. Потрібна спеціалізація. Саму процедуру треба знати не за Кодексом, а на практиці. По-іншому встановлена сама система цього права. Наприклад, адвокат з кримінального права за рік уже більш-менш розуміється на справах — у нього зазвичай їх 10–20 щороку. А в мене одна справа юридичної особи триває мінімум шість років.
Тому адвокат, який презентує себе як «банкротчик», не завжди розуміється на цьому. Тут якраз арбітражні керуючі стануть у нагоді. Тому що саме вони знають цю «внутрянку».
Банкрутство — новий етап для бізнесу
З моменту порушення справи про банкрутство починає діяти мораторій. Це спеціальна процедура, яка забороняє кредиторам здійснювати стягнення. Іноді боржник має кілька виконавчих проваджень. Виконавці подають на стягнення, а потім по черзі отримують виплати. Коли боржник розуміє, що не може погасити позики, а всі кредитори тиснуть одночасно, то саме мораторій зупиняє це навантаження. Це дає можливість зробити паузу та подумати, залучити спеціалістів, які зможуть це «вирулити» й проконсультувати.
До того ж у банкрутстві діє все пропорційно: кредиторів вносять до Реєстру, і вони пропорційно отримують свої кошти згідно з чергою. За цим слідкують суд і арбітражний керуючий. Також враховуються інтереси працівників підприємства-боржника, на противагу виконавчому провадженню, під час якого ігноруються права трудового колективу і виникають проблеми.
Роль арбітражного керуючого
Коли починається процедура банкрутства, призначають арбітражного керуючого. Перше, що він робить, — це близько 30 запитів до різних органів. Щоб вони повідомили про заборгованість та майно боржника. Потім він робить запит на підприємство щодо боргів із заробітної плати. Це теж дуже критично. Адже боржник не завжди може надати правдиву інформацію. Арбітражний керуючий має перевірити отримані дані.
Він збирає всю фінансову документацію, аналізує, перевіряє можливі випадки виведення коштів, продажу майна чи активів за завищеною або заниженою ціною, а також вивчає, що виведено, щоб не платити за боргами.
Якщо ж було виведення коштів, то арбітражний керуючий починає їх повертати. Це може тривати роками. Зараз у нас з'являється новий напрям — транскордонні банкрутства. Це більше стосується фізичних осіб. Люди виїхали, залишили в Україні борги, а за кордоном влаштували собі заможне життя: володіють нерухомістю, яхтами. Живуть вони там, а тут не можуть розрахуватися з боргами. Тому маємо новий виклик — вивчення транскордонних банкрутств, пошук майна боржників за кордоном.
Стресові кейси
Банкрутство — досить закрита справа. Жоден боржник не хоче про себе розповідати. Але іноді бувають показові та гучні випадки. У моїй практиці був такий проблемний кейс «Базіс-Авто». Підприємство, знаючи про борг, отримало рішення суду і того ж дня вивело активи. Це було приміщення у Києві на Троєщині, яке коштувало 3 млн дол., але його продали за 100 тис. грн. Маючи на руках рішення суду, я почала повертати це приміщення, щоб виставити на продаж. А щоб продати, треба було забрати його фізично.
У таких випадках арбітражному керуючому доводиться заходити на підприємство із фізичним захистом. Я з готовністю сприймаю такі екстремальні ситуації, але «прикольно», коли все проходить успішно. А коли переживаєш критичні моменти, то це виснажує і вибиває з колії. Завжди після такого «заходу» на об'єкт у вихідні доводиться повертатися до життя та відновлюватися. Це морально важко.
Арбітражний керуючий завчасно продумує процес повернення об’єкта разом зі своєю охороною. Насамперед треба з'ясувати, коли там менше людей. Необхідно уникати інцидентів, щоб не було бійки чи крові — це моя зона відповідальності. Я навчена досвідом, і всі мої охоронці заходять на об'єкт з відеокамерами.
Також нас завжди супроводжує відеооператор, який заходить за хлопцями і все знімає, щоб не було неприємностей. На жаль, правоохоронці у цьому процесі взагалі не беруть участі, оскільки не розуміють нашого статусу. Поліція приїжджає уже після того, як все відбулося, і складає акт про те, що арбітражний керуючий не завдав нікому фізичної шкоди.
Зараз я пишу книгу, яку назвала «Ліквідатор». Ця назва — теж тригерна. Ми називаємося «ліквідаторами» на останньому етапі банкрутства. У нас є такий професійний жарт: коли патрульна поліція зупиняє арбітражного керуючого, той може сказати, що він «ліквідатор» — і одразу всі розбігаються.
У мене був один такий комічний випадок на вулиці Олени Теліги у Києві. Там стояв об'єкт-недобудова під охороною боржника, який не хотів його віддавати. Згідно з Кодексом, за процедурою я повністю виконую функції директора і зобов'язана прийняти це майно. Тому вимушена заходити на об'єкт, якщо боржник не віддає його добровільно. Ми зайшли на територію недобудови і поставили своїх охоронців.
Потім мені телефонують із сусіднього ЖЕКу і запитують: «Ви, Наталія?». Відповідаю: «Так». А мені кажуть: «Ви домовлялися з нами, щоб вам електрику з сусіднього будинку на об'єкт «качали». Тепер платіть нам 80 тис. грн.» З'ясувалося, що від боржника приїхала жінка, назвалася моїм іменем та прізвищем і пообіцяла їм хабаря.
Уявляєте, скільки вони вкрали електроенергії у мешканців багатоповерхівки? Провели кабель на цю недобудову і користувалися ним, напевно, досить довго. Звісно, жодних документів у них не було. Вони просто назвали моє ім'я та прізвище.
Про репутацію арбітражного керуючого
Репутація — це найважливіший елемент нашої професії. На жаль, у нас всяке буває. І якщо тебе знають як людину порядну, законослухняну та чесну, то репутаційні ризики менші.
У мене була історія, пов'язана з репутацією, коли «газети-сміттярки» почали писати, що я — нібито рейдер. Розсилали фейки в асоціаціях та групах у соцмережах. Почали коментувати боти. Потім мені один адвокат скинув переписку з ботом, мовляв: «Дивися, що в групі коїться». Учасники почали заступатися за мене і заперечувати наклепи ботів. Тобто люди мене знали і почали захищати. А мене взагалі у цій групі не було. Ось так працює репутація.
Дуже важливо бути публічною особою. Публічність — це мій захист. У якийсь момент я зрозуміла, що завдяки публічності можу вплинути на думку спільноти. Маю можливість розказати правду. Крім того, я маю місію допомогти Асоціації арбітражних керуючих пройти відповідний шлях становлення, адже наша Асоціація ще молода — вона була створена в 2019-му році.
До того ж у нас класна професія, яку треба популяризувати. Я зараз залучена до багатьох проєктів, зокрема, співпрацюю з європейськими партнерами. І публічність мені допомагає.
Прозорість та вдосконалення процедури банкрутства
Банкрутство стало складнішим, але прозорішим. Ми убезпечилися від фіктивних процедур, як у 2000-х роках, коли їх оголошували і закривали всього за три місяці. Зараз маємо проєкт закону про спрощення процедури банкрутства, який мають винести на розгляд Верховної Ради найближчим часом. Адже Кодекс досі залишається непристосованим для маленьких підприємств. Процедура, на жаль, стала досить дорогою і продовжує дорожчати.
Від початку повномасштабного вторгнення у парламенті щонайменше двічі намагалися запровадити мораторій на банкрутство. По суті, це означало б заборону банкрутства підприємств-боржників. Для пересічного громадянина це може виглядати як щось позитивне, мовляв, банкрутство — це погано, і його краще уникати. Але що тоді робити людям і компаніям? Сидіти з боргами і накопичувати їх далі?
Все-таки цього не сталося. Частково я приписую собі це досягнення. Ми почали активно збирати різні круглі столи та публічно обговорювати цю проблему. І народні депутати почули позицію нашої Асоціації та мою особисту.
Наша компанія NOBILI спеціалізується виключно на банкрутствах і вже 18 років працює на цьому ринку. Під час останнього ребрендингу я поставила завдання змінити сприйняття цього поняття — так перепрошити наш сайт, щоб люди заходили і бачили в банкрутстві можливості, а не лише проблеми. Саме тоді ми придумали цей слоган: банкрутство — європейський інструмент вільного ринку. І це справді так.
