Перший місяць осіннього періоду для економки нашої країни виявився досить турбулентним, що виводить об’єктивну реальність за межі траєкторії прогнозних очікувань на поточну перспективу, та вимагав коректив рішень і перегляду дій в сфері монетарної політики держави. Для оцінки викликів та адекватних рішень в сфері грошово-кредитного регулювання варто проаналізувати основні тенденції, що обумовили появу екзогенних та ендогенних факторів впливу на розвиток економіки, а також відповідних рішень, прийнятих Національним банком України.
Перша новина вересня, яка стала неочікуваною для фінансового сектору, це підвищення облікової ставки до 18%, що затверджено Рішенням Правління Національного банку України від 6 вересня 2018 року № 593-рш "Про розмір облікової ставки". Новина була неочікуваною, але всі чекали перегляду облікової ставки до рівня об’єктивного значення, оскільки домінували високі інфляційні очікування, які попри досить жорсткі монетарні умови залишалися вищими за ціль щодо інфляції на 2019 рік. Прогноз інфляції більшості аналітичних організацій перевищував межі цільового діапазону на 2019 рік, власне, як і прогноз Національного банку.
В вересні, згідно чинного законодавства, Національний банк України представив «Основні засади грошово-кредитної політики на 2019 рік». Ключова теза основних засад - це необхідність росту ВВП на рівні не менше 5-7% і більше у рік. Якщо подивитися на економічні прогнози МВФ щодо росту світової економіки, то це 4% в рік. Країни, які розвиваються, показують, 5% і більше росту. За прогнозами НБУ, ріст ВВП України в цьому році складатиме на рівні – 3,5%, в наступному – менше 3%. Тобто, ми сьогодні відстаємо від інших країн і це в той час, коли сировинні світові ринки постійно зростають протягом останніх років. Національний банк націлений на розширення кредитування, оскільки за оцінками експертів, зростання кредитування на 10% додає додатково 2% зростання ВВП.
Для реалізації поставленої мети щодо створення умов розширення кредитування реального сектору економіки, керівництво НБУ провело зустріч з топ-менеджерами найбільших 40 банків, у яких зосереджено 96% всіх активів банківської системи. Найважливіші меседжі зустрічі, що пролунали з уст Голови НБУ Якова Смолія, про те, що Національний банк України в напружений передвиборчий період залишається поза політикою, керуючись не популізмом, а економічним прагматизмом, відтак зберігаючи та посилюючи свою економічну, політичну та операційну незалежність. В цьому контексті НБУ виключає необґрунтовану емісію грошей для фінансування бюджетного дефіциту, а це означає, що повернення до фіскального домінування не відбудеться. Другим важливим наголосом для присутніх була заява про позитивний розвиток переговорного процесу з МВФ, який триває та обумовлює оптимістичні настрої, оскільки проблемні питання забезпечення ринкового рівня цін на газ і врегулювання окремих статей бюджету, які стали «наріжним каменем» переговорного процесу, найближчим часом будуть вирішені.
Оцінюючи роботу банківського сектору, то варто зазначити, що він працював у першому півріччі 2018 року без помітних потрясінь, макроекономічна ситуація була сприятливою завдяки вищим темпам економічного зростання, відсутності шоків на валютному ринку та подальшому уповільненню інфляції, що безумовно вплинуло на зростання фінансових показників діяльності банків.
За оцінками Ради Національного банку за останні півроку знизилися кредитний ризик та ризик прибутковості банківського сектору. Ризик ліквідності залишається низьким. Ключові показники, що характеризують стабілізацію банківського сектору станом на серпень 2018 року: переважна частина банків є операційно прибутковою, значна частина кредитного ризику зарезервована, кредитування поступово відновлюється, проводиться робота з проблемними та непрофільними активами. У першому півріччі 2018 року жоден банк не був визнаний неплатоспроможним, що зафіксовано вперше від початку кризи 2014 року. Чистий прибуток станом на 01.08. 2018 складає - 13 747 млрд. грн. Всі ці фактори обумовили позитивні зміни в міжнародних рейтингах вітчизняної банківської системи.
В сфері фондування варто зазначити: Кошти фізичних осіб та бізнесу залишаються основним джерелом ресурсів для банківської системи. Їх частка в порівнянні з кінцем другого кварталу 2017 року практично не змінилась та перебуває на рівні 80%. За своєю строковою структурою ці зобов’язання є короткостроковими, що збільшує ризик ліквідності. Ще близько 13% припадає на міжбанківську заборгованість та заборгованість перед МФО.
До рефінансування Національний банк підходить виважено, і відповідно частка коштів НБУ скоротилась до найнижчого рівня за останні 10 років та становить 1% (пікове значення було зафіксовано в грудні 2014 року та становило 9,2%), а частка субординованого боргу (після масованої конвертації в капітал в 2015-2016 роках) скоротилась до 1,2%.
Серед зобов’язань корпоративного сектору переважають кошти на вимогу (74%) та короткострокові депозити, а в коштах населення частка депозитів з терміном погашення до трьох місяців перевищує 60%. Загалом частка зобов’язань із залишковим терміном погашення до 1 місяця становить близько 60%, а у національній валюті частка ще вища – близько 75%. На відміну від внутрішніх джерел фінансування, зовнішні зобов’язання (що скоротились втричі за останні 3 роки до 5.9 млрд. дол. США) є переважно довгостроковими (77%) оскільки понад половина цієї заборгованості припадає на зобов’язання перед МФО.
За сприятливих макроекономічних умов, а також збільшення номінальних доходів населення та поліпшення фінансових результатів підприємств, депозитний портфель банків поступово збільшувався. Зокрема загальний депозитний портфель у ІІ півріччі 2017 року зріс на 7% до 923 млрд грн, а у 2018 році зростання склало 1% або до рівня 929 млрд грн. З початку року кошти в національній валюті зросли на 7% проти майже нульової динаміки коштів в іноземній валюті в доларовому еквіваленті. У результаті частка гривневих депозитів зросла з 54% до 57%.
Цикл більш жорсткої монетарної політики, що було розпочато Національним банком в жовтні 2017 року та вже складається з п’яти етапів підвищення облікової ставки (з 12,5% до 18%), не мав суттєвого впливу на вартість ресурсів для банків. Ставки за гривневими депозитами припинили зменшуватися з вересня 2017 року та перебувають на рівні 14%. Вартість гривневих депозитів практично не диверсифікується в залежності від строку (ринок сегментований на депозити до 3-х місяців та депозити на інший термін). Ознакою неналежного функціонування цього сегменту ринку банківських послуг також є те, що з початку року ставки за 6-місячними депозитами вдвічі перевищували ставки за 12-місячними депозитами. Причинами такої ситуації може бути неможливість дострокового вилучення строкових депозитів (норма чинна з червня 2016 року) в умовах низького рівня довіри населення до банківської системи. Через низькі темпи відновлення корпоративного кредитування попит банків на валютне фондування залишався низьким. Відсоткові ставки за валютними депозитами досі перебувають на історичних мінімумах і коливаються в межах 2,8%-3,3% річних за 6-12 місячними депозитами відповідно.
У той же час брак довіри до банківської системи через закриття банків, а також наявність ризиків та невизначеностей економічної кон’юнктури, зумовлюють те, що вкладники надають перевагу короткостроковим вкладам. Так за підсумками січня – липня 2018 року частка короткострокових депозитів банків зросла з 79% до 82%, що може генерувати серйозні строкові розриви між активами та пасивами банків та створювати дефіцит довгострокових коштів. Переважаюча короткостроковість пасивів банків продовжувала бути додатковим фактором, що зумовлював банки вкладати кошти в короткострокові інструменти, зокрема депозитні сертифікати Національного банку та державні цінні папери.
Кошти фізичних осіб та бізнесу залишаються основним джерелом ресурсів для банківської системи. Нарощення депозитного портфелю уповільнюється. Темпи його зростання відстають від рівня споживчої інфляції, внаслідок чого реальна вартість депозитного портфелю зменшується. Портфель банківських депозитів залишається високо доларизованим. В його структурі збільшується частка коротких та «над-коротких» ресурсів.
Частка коштів НБУ в зобов’язаннях банків скоротилась до найнижчого рівня за останні 10 років та становить 1%.
Серед зобов’язань корпоративного сектору переважають кошти на вимогу (74%) та короткострокові депозити, а в коштах населення частка депозитів з терміном погашення до трьох місяців перевищує 60%. Переважаюча короткостроковість пасивів банків продовжувала бути додатковим фактором, що зумовлював банки вкладати кошти в короткострокові інструменти.
Важливим кроком НБУ на шляху реформування фінансового сектору було представлення механізму імплементації Закону України «Про валюту та валютні операції», який забезпечить довгоочікуваний перехід України до ліберального та прозорого валютного регулювання. Першим кроком у цьому питанні є розробка проекту структури нормативно-правової бази, яка набуде чинності разом із введенням в дію закону 7 лютого 2019 року. Нове валютне регулювання буде простим, зрозумілим та доступним і буде формуватися із семи нових ключових нормативно-правових актів. Завдячуючи зусиллям НБУ в сфері валютно політики, варто відзначити успіхи розвитку лібералізації валютного ринку, що спричинило підняття України відразу на 15 щаблів у рейтингу економічних свобод.
В умовах відкритої, малої економіки, валютний ринок є досить чутливим до внутрішніх та зовнішніх змін. Наразі валютні курси, хоча і розраховуються, базуючись на різниці процентних ставок, все ж формуються в більшій мірі спекулятивними фінансовими потоками на валютному ринку, а не торгівельним балансом. В сучасних умовах процентні ставки вказують на розподіл грошей між позичальниками і кредиторами. І вочевидь невідомим залишається те, який саме дасть ефект зміна процентних ставок та її вплив в контексті споживання. Закореніла проблема України в тому, що парадигма економічної політики продукує періодичні глибокі девальваційні процеси. Так, після чергового падіння курсу гривні продукція вітчизняних виробників отримує конкурентні переваги цінового характеру в порівнянні з імпортною продукцією. Однак, в силу глибокої технологічної відсталості української економіки, скористатися цією перевагою українські підприємства не можуть, і в міру адаптації до нових цін, знову зростає попит на якісну імпортну продукцію. Це, в свою чергу, формує підвищений попит на інвалюту. В результаті системно і масштабно наростає дефіцит зовнішньоторговельного балансу, яка не зовсім завжди і далеко не в повній мірі компенсується профіцитом за рахунком операцій з капіталом і фінансовими інструментами. Але маємо позитивні зміни. За інформацією моніторингової групи “Підприємства України”, з 2015 року на території країни відкрилось щонайменше дев’ять нових заводів електроустаткування, що мають експортний потенціал, з загальною кількістю робочих місць – близько 15 тисяч.
Українська зовнішня торгівля значною мірою подолала шоки, обумовлені проблемою східних регіонів країни та пов’язані з цим кардинальні зміни в товарній і географічній структурі експортно-імпортних операцій. Однак багато проблем, пов’язаних з адаптацією української зовнішньої торгівлі до нових змін у архітектурі міжнародних економічних відносин, ще очікують на своє розв’язання.
Станом на 21 вересня українські експортери використали обсяги тарифних квот на 100% для безмитного експорту до ринків ЄС на цілу низку українських товарів. На відміну від 2013 року, коли сировина, напівфабрикати та перероблена продукція займали майже однакові частки в експорті в ЄС, у 2017 році основу експорту в ЄС становила перероблена (processed) продукція. Зростання важливості переробленої продукції розпочалось одночасно з лібералізацією доступу до європейського ринку, й поки що ця тенденція доволі стала. У 2017 році частка переробленої продукції склала $7,6 млрд, або 43% експорту в ЄС, а вартість зросла на 41% порівняно з 2013 роком.
Враховуючи експортний потенціал в контексті вичерпання квот, а також рівень виробничих потужностей, цілком прогнозованим є розширення пропозиції на внутрішньому ринку м’ясомолочної продукції, соняхової олії, хлібобулочних виробів тощо, що зумовить зниження цін на відповідні продовольчі товари. Та такі припущення варто розглянути через призму фіскально-бюджетної політики Уряду з урахуванням прийняття рішення щодо підвищення мінімальної заробітної плати, що, імовірно, збалансує попит та пропозицію на рівні сьогоднішніх цін.
