На тлі гуманітарної катастрофи в Києві та постійних ракетно-дронових ударів Москви по українських тилах продовжується мирний процес між Україною та Російською Федерацією. Нещодавно пройшли переговори в Абу-Дабі, які закінчилися нічим — при цьому прямо під час перемовин відбулися чергові масштабні атаки по столиці, які вчергове призвели до комунального колапсу в столиці.
Парадокс, але навіть за таких умов всі сторони оцінюють процес позитивно, навіть попри його відверту сюрреалістичність. Український МЗС заявляє, що президент Зеленський готовий до зустрічі з російським диктатором Путіним та прямого діалогу стосовно територій та інших спірних питань. Прессекретар Кремля Дмитро Пєсков оцінив тристоронню зустріч в Об'єднаних Арабських Еміратах як «прогресивну та позитивну». Американська ж адміністрація, як завжди, назвала переговори «конструктивними», заявляючи, що скоро «може бути врегулювання». Втім, у Трампа кажуть так абсолютно кожного разу і жодного смислового наповнення це не несе.
При цьому позиції сторін залишаються діаметрально протилежними. Україна вимагає припинення вогню по лінії зіткнення, гарантій безпеки та ухвалення фінансового пакету на відновлення, не погоджуючись на вихід ЗСУ з Донецької області. Росія вимагає віддати їй Донбас без бою і тільки після цього вона готова припинити вогонь. США, судячи з усього, вимагають від України того ж самого, обіцяючи гарантії безпеки та гроші на відновлення виключно після підписання якоїсь угоди.
Кожен стоїть на своєму, тягнучи переговорний зашморг в різні сторони, наче лебідь, рак та щука з відомої басні — тільки всі вони стоять на ешафоті, і кожен невірний рух гарантує смерть. Не зовсім зрозуміло, який позитив та конструктив вбачають у цьому процесі сторони, бо взагалі-то це схоже на те, що називають «глухим кутом».
То що ж взагалі відбувається довкола переговорного процесу і чи є в нього якісь шанси на дійсно позитивний результат? Видання UA.News звернулося з цим питанням до відомих політичних експертів. Детальніше — в нашому матеріалі.
Україна може займатися навіть імітацією бурхливою діяльності: директор Інституту світової політики Євген Магда
Коли ми говоримо про переговори стосовно завершення російсько-української війни, то ми маємо розуміти одну просту річ. Вона полягає в тому, що Україна не може відмовитися від цих переговорів, навіть якщо вони ведуться на якихось неприйнятних для неї умовах, чи якщо вони абсолютно, я б сказав, негативні.
Причина одна і дуже проста: все тому, що наша держава стала жертвою агресії. І якщо вона відмовиться від переговорів про мир, то дуже багато наших західних партнерів нам поставлять таке собі німе питання. Це буде питання «а чому ви не говорите про мир»? Американці вже це використовують.
На жаль, домінує теза, яка ув'язує гарантії миру з виходом України з Донецької області. Це геополітичний цинізм, це примус до невигідних умов. І я думаю, що тут треба бути максимально прагматичними і орієнтуватись на результат, який всім нам потрібен станом на сьогодні.
Тому я думаю, що Україна тут може навіть займатися імітацією бурхливої діяльності, але не забувати про це і діяти максимально наполегливо. Тобто ми маємо завжди відстоювати власні інтереси.
Мені прикро від того, що у нас не відбувається внутрішнього зміцнення на фоні того, що на нас тиснуть все сильніше. Прикро, що в нас не розширюється делегація на переговорах за рахунок професійних дипломатів. У нас не змінюється уряд за рахунок професіоналів, які могли б ухвалювати необхідні рішення. Тому ми, коли діємо реактивно, тобто реагуючи на виклики — самі послаблюємо свою позицію. Це потрібно розуміти.
Швидкого рішення точно не буде, але майбутнє є: керівник центру «Третій сектор» Андрій Золотарьов
Майбутнє у мирних переговорів насправді є, навіть якщо на перший погляд так і не здається. Мало хто звернув увагу на той факт, що, незважаючи на законодавчу заборону будь-яких перемовин з РФ, українська делегація досить швидко після зустрічі Зеленського і Трампа в Давосі відправилася до Абу-Дабі. І зараз в МЗС акцентують, що президент України готовий зустрітися і розмовляти з російським візаві.
Швидкого рішення точно не буде. Але враховуючи тиск Трампа, для якого це принципово важливо, дивлячись на те, що він створив Раду миру як таку собі альтернативу ООН — йому потрібен позитивний кейс, кейс перемоги.
Однак невдача з припиненням війни в Україні здатна зіграти з Трампом злий жарт. Тому що в світі всі остаточно пересвідчаться в тому, що Трамп — як той Макрон: багато говорить, а результатів небагато. Можна скільки завгодно розповідати про війни, які він «завершував», але насправді все виглядає трішки по-іншому. Саме тому президент США продовжить тиснути.
Взагалі ж зараз ми маємо глухий кут. Зеленський вимагає від Сполучених Штатів гарантій безпеки. США кажуть, що ні, спочатку припинення вогню. Припинення вогню Росія готова забезпечити лише за умови виходу ЗСУ з залишків Донбасу. Військові Сил оборони, скоріше за все, кажуть Зеленському, що відхід зі Слов'янсько-Краматорської агломерації є великим ризиком: немає жодних гарантій, що Росія не піде далі, скориставшись нагодою або просто видумавши той чи інший привід. А якщо вони підуть далі, то вони можуть вийти на оперативний простір та прямувати далі на Полтаву, на Дніпро, і вже таких перепон, як у Донбасі, для них не буде.
Саме тому це глухий кут, замкнене коло. Одне питання тягне інше питання і заважає одне одному.
Я би ще звернув увагу на склад делегації РФ в Абу-Дабі. На відміну від історика і культуролога Мединського, який відноситься до ліберальної вежі Кремля, зараз ми маємо Костюкова, голову розвідувального управління Генштабу Російської Федерації. Тут не так багато простору для компромісу, тому, що військові – це яструби, які до останнього часу вважали, що Україну необхідно дотиснути до капітуляції — тож скоріше за все, жодних поступок вони на цих перемовинах не робитимуть.
Але є ще й Трамп, є угоди, досягнуті в Анкориджі, і Трамп хоч руками, хоч колінами втискатиме Україну в рамки попередніх домовленостей. що це буде? Скоріше за все, це відхід ЗСУ з Донбасу, це припинення вогню на лінії зіткнення в Запорізькій і Херсонській областях. І, звісно, створення у тій частині Донбасу, яка контролювалася Україною, вільної економічної зони — такого собі офшору, через який Сполучені Штати будуть торгувати російською сировиною, яка буде перетворюватися в американську.
Думаю, саме цей «пряник» запропонував Трамп Путіну на Алясці. Але тут є багато «але».
Всі ці чинники роблять перемовини в Абу-Дабі досить складними. Я гадаю, що в кращому випадку це березень-квітень: тоді, може, щось і вийде. Але я б дав десь 30% на те, що до цього часу будуть досягнути якісь домовленості. До миру ще досить велика дистанція. Саме тому переговори триватимуть, а війна буде продовжуватися: будуть далі гинути люди, руйнуватися економіка, енергетика і все інше.
Колись ця війна все одно закінчиться: директор Українського інституту політики Руслан Бортнік
Звичайно, в переговорах є майбутнє. І колись обов'язково ця війна закінчиться переговорами.
Ці переговори можуть вести Зеленський з Путіним. Так само ці переговори можуть вести наступні лідери України і Росії. Ми цього напевне не знаємо, але знаємо стовідсотково, що ця війна закінчиться переговорами та миром.
Разом із тим станом на сьогодні ситуація максимально спростилася. В США готові підписати гарантії безпеки для України та підтримати план відновлення — але в обмін на вивід українських військ із Донецькій області. Росія, в свою чергу, припинить активну фазу війни, і США беруть на себе зобов'язання — політичні, неформальні — що Росія не відновить активну фазу війни щонайменше до кінця президентського строку Трампа.
Тому все максимально просто, все сьогодні лежить на столі, все надзвичайно очевидно. Разом з тим, всі ці питання потребують рішення на рівні глав держави. Адже ці рішення мають певний побічний ефект і токсичність для усіх сторін: з точки зору електорату, з точки зору майбутніх виборів... Тому саме глави держав, саме лідери рейтингів мають на себе взяти відповідальність — чи не брати цю відповідальність — за такого роду угоди. Тому справа за Трампом, за Зеленським, за Путіним, за європейськими лідерами: чи візьмуть вони цю відповідальність, чи не візьмуть.
Переговори, які продовжуються зараз — їх правильно називати консультаціями. Вони не вирішують питання по суті, але разом з цими переговорами деталізуються моделі майбутнього врегулювання. Наприклад, останні переговори в Абу-Дабі — вони деталізували і розробили ще ширше моделі моніторингу режиму припинення вогню, моделі, які передбачають перевірку та спільну діяльність по цих питаннях, визначення самих понять: зрив перемир'я, провокація, відновлення боїв…
Тож відбувається подальша технічна робота: нарощуються томи матеріалів для того, щоб перед лідерами лежало більше варіантів, більше сценаріїв, і вони мали більшу свободу політичного маневру, обираючи той чи інший варіант. Також сторони вивчають позиції один одного, продовжують це робити… Взагалі диявол завжди ховається в деталях: в комах, в трактуваннях. Це прекрасно продемонстрували Мінські угоди.
Сторони сьогодні вичікують. Вичікують, поки чиясь позиція не зміниться під тиском чи зовнішніх, чи внутрішніх проблем, і якась зі сторін не буде готовою йти на більш глибокі компроміси. Такими точками переходу може стати і доля Донбасу. Літня кампанія цього року стане вирішальною для Донбасу. Тож сторони перебувають в очікуванні.
