24 лютого 2026 року, коли у світі згадували четверту річницю повномасштабного вторгнення Росії в Україну, Москва обрала доволі промовистий спосіб нагадати про себе та вчергове продемонструвати свої наміри. Замість аналізу помилок, співчуття до жертв навіть з власної сторони чи бодай чогось на кшталт цього Кремль натомість вчергове вдався до ядерного шантажу. Привід виник на рівному місці: російська пропаганда, силовики та офіційні особи раптово активізували наратив про нібито підготовку Франції та Великої Британії до передачі Україні ядерної зброї або відповідних технологій.
Ця інформаційна хвиля прокотилася з надзвичайною швидкістю та синхронністю, за неповний день пройшовши через усю владну вертикаль Кремля: від Служби зовнішньої розвідки до Ради безпеки та особисто Володимира Путіна. Офіційний Лондон уже встиг назвати ці звинувачення абсурдними, Київ та Париж також категорично відкинули всі інсинуації.
Чому ж Москва свідомо йде на ескалацію, вкидаючи в інфопростір тему, яка гарантовано не матиме жодних підтверджень? Що насправді стоїть за черговим раптовим спалахом ядерної риторики? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук разом із експертами розбирався в питанні.
Скоординована інформаційна атака
Перший «ядерний меседж» пролунав вчора від Служби зовнішньої розвідки РФ, відомою своїми абсолютно фантастичними заявами на кшталт «планів» вторгнення України до Придністров'я, висадки «десанту НАТО» в Одесі, тощо. У СЗР заявили про наявність даних щодо нібито намірів Лондона та Парижа передати Києву ядерне озброєння. У типовому для себе стилі російські розвідники не надали, авжеж, жодних доказів, але інформацію масово підхопили ЗМІ.
Наступним естафету перехопив речник Кремля Дмитро Пєсков. Він назвав ці непідтверджені відомості «надзвичайно важливою інформацією» та розцінив їх як «розширення конфронтації». Пєсков пообіцяв, що Росія обов’язково порушить це питання у переговорах зі Сполученими Штатами, натякаючи, що Вашингтон має вплинути на своїх партнерів. Того ж дня помічник президента РФ Юрій Ушаков підтвердив: Москва планує донести до США інформацію про нібито передачу ядерних технологій, додавши, що такі дії Києва кардинально впливають на позицію Росії щодо мирного врегулювання.
Далі послідувало звернення заступника голови Радбезу РФ, експрезидента Дмитра Медведєва. В типовому для себе стилі чиновник пригрозив ядерними ударами як по Україні, так і по Франції з Британією. МЗС РФ заявило про ризики прямого зіткнення ядерних держав, а Рада Федерації звернулася до британського і французького парламентів з вимогою провести розслідування. Нарешті, особисто Володимир Путін з'явився на публіці, заявивши про нібито плани Заходу «застосувати ядерну зброю проти Росії».
Така узгодженість, синхронність і повна ідентичність тез свідчить про чітко сплановану Кремлем кампанію. Це не щось спонтанне, а заздалегідь підготовлений інформаційно-політичний удар, мета якого — легітимізувати власні ядерні погрози та змістити фокус міжнародної уваги.
Ядерна гра РФ: кому і чому адресовані погрози
Здавалося б: ну навіщо Росії розкручувати цю тему, якщо звинувачення є очевидно безпідставними і всі їх цілком логічно спростують? Відповідь криється у площині політичного тиску та стратегічного залякування (улюблений метод Кремля). За цією історією стоїть чіткий розрахунок і меседж на декілька аудиторій.
По-перше, це сигнал для України. Кремль демонструє, що сподіватися на економічні проблеми або втому РФ від війни не варто. Якщо в Росії й виникнуть серйозні труднощі, вона завжди може повернутися до ядерних аргументів. Москва як би нагадує, що перемогти її неможливо, тому що в крайньому випадку вона здатна перетворити Україну (та й весь світ також) на ядерну пустку.
По-друге, це застереження Європі. Погрози на адресу Франції та Британії — чіткий меседж усім європейським столицям. Будь-які різкі дії можуть бути інтерпретовані Москвою як привід для ядерного удару по Європі. Росія намагається протидіяти будь-якій військовій активності НАТО, використовуючи ядерний шантаж як інструмент стримування.
По-третє — і найважливіше — цей сигнал адресований Дональду Трампу. Нинішня ядерна риторика є способом підкреслити серйозність намірів РФ під час переговорів. Кремль дає зрозуміти: Америці необхідно натиснути на Київ з метою схилити останній до виконання домовленостей у «дусі Анкориджу». А інакше ситуація загрожує неконтрольованою ескалацією. Росія хоче, щоб Трамп зрозумів: чим довше він зволікатиме, тим вищою буде ціна.
Тож тепер реакція (чи її відсутність) з боку президента США стане ключовим індикатором. Якщо він вирішить посилити тиск на Україну та Європу, аби ті прийняли російські умови, це означатиме, що ядерна риторика досягла мети. Якщо ж Трамп дасть зрозуміти, що сприймає це як блеф, Москва опиниться в пастці власних погроз.
Загалом же ситуація дедалі більше нагадує «Карибську кризу» в сучасній ітерації. Ціною прорахунку в цій надзвичайно небезпечній грі може стати глобальна катастрофа.
Чотири роки ядерного шантажу
Нинішні погрози — це не ноу-хау РФ, а вже ціла «традиція», яку ворог підтримує з першого дня повномасштабної війни. 24 лютого 2022 року, віддаючи наказ про вторгнення, Володимир Путін вже тоді застеріг, що будь-хто, хто спробує втрутитися, зіткнеться з «наслідками, яких ніколи не бачив у своїй історії». Паралельно Москва привела ядерні сили в бойову готовність. Це був абсолютно чіткий та прозорий сигнал світу — «не втручайтеся». І він спрацював: ніхто, власне, і не втручався.
Відтоді ядерна риторика лише посилювалася. У вересні 2022 року, після успішного українського контрнаступу на Харківщині, Путін оголосив часткову мобілізацію і знову пригрозив Заходу ядерною зброєю. Тоді ж Росія активізувала наратив про захист «звільнених територій» всіма доступними засобами, включно з ядерною компонентою.
У 2023 році російська пропаганда також регулярно мусувала тему застосування як мінімум тактичної ядерної зброї. Той же Медведєв регулярно лякав світ «судним днем», а Міноборони РФ під час навчань відпрацьовувало сценарії застосування нестратегічних ядерних зарядів. Неодноразово до цієї риторики вдавалися і в наступні роки, з періодичністю приблизно раз на декілька місяців. Згадувати всі подібні випадки означає розтягнути статтю на декілька додаткових і непотрібних сторінок.
Важливо інше — простежити закономірність. Щоразу ядерний шантаж активізувався у кризові для Кремля моменти: або коли треба когось залякати, або коли російська армія зазнавала відчутних поразок на фронті, або коли дипломатичний трек рухався не так, як хотіла б Москва, тощо. Це завжди було маркером слабкості, а не сили, інструментом, покликаним компенсувати неспроможність досягти цілей звичайними конвенційними засобами.
Нинішній сплеск ядерного безумства також є ознакою кризи — кризи довкола мирних переговорів. Росія розуміє, що військовими методами досягти перемоги над Україною наразі неможливо, але йти на реальні компроміси вона також не готова. Тому Москва знову дістає «ядерну дубинку», передаючи сигнал Заходу: тисніть на Україну, інакше наслідки будуть жахливими для всіх.
Думки експертів
Політолог, директор соціологічної служби «Український барометр» Віктор Небоженко впевнений: черговий прояв ядерної риторики РФ — це не якесь різке чи раптове загострення. Путін лякає не Україну чи Захід — він лякає своє власне населення і еліти.
«Цим ядерним шантажем він прямо звертається до росіян: в Україні може з'явитися зброя, яка здатна нести ядерний компонент. Насправді це звертання до своїх: хлопці, потрібно продовжувати війну. А взагалі-то було би непогано, якби в України з'явився ядерний інструмент, зброя стримування. Це було би здорово. Але в даному випадку Путін як би ігнорує проблему, не пояснює, чому вони за чотири роки не виграли війну. Він пояснює, що буде ще гірше, що Україна нібито ось-ось радикально озброїться, а тому нам потрібно продовжувати. Для росіян же ядерна зброя — це перевага дуже великої держави, а не «якоїсь там України». Це торгівля страхом перш за все для власного населення», — вважає Віктор Небоженко.
Військовий експерт Олег Жданов зазначає: нові ядерні погрози РФ абсолютно нереалістичні. А в даному випадку йдеться про класичну інформаційно-психологічну та політичну спецоперацію.
«В РФ закінчилися аргументи в ескалації конфлікту і тиску на нас і наших партнерів. Як-то кажуть: нове — це добре забуте старе. Ось по такому ж принципу Москва знову дістала «ядерну дубинку». Взагалі це класична інформаційно-психологічна спецоперація. Вони самі створили привід: нібито СЗР виявила інформацію про ядерне озброєння України, а далі йде типу політична реакція з боку влади. Ми, як розумні люди, повинні виправдатися, що ми такого не планували і не робили. А якщо ти виправдовуєшся — то ти винуватий. Така примітивна логіка. Це формування політичної позиції єдиним аргументом, який залишився в РФ. Вони кажуть: якщо буде загроза, то вони застосують нестратегічну ядерну зброю по об'єктах в Україні. Вони не кажуть «тактичну», бо це вже не викликає нічого, окрім посмішки. Вони формулюють інакше: нестратегічна. Нагадуючи, що в них і така є. Тобто це інформаційно-політична операція, не більше того», — каже Олег Жданов.
Резюмуючи, за чотири роки війни світ уже звик до ядерних погроз Кремля. Вони звучать так часто, що в багатьох виробився своєрідний імунітет: «це лише погрози, вони не самогубці, Китай не дозволить, Путін блефує, як і минулі рази», тощо. Частково ці аргументи мають рацію. Панікувати та впадати в істерику — остання справа. Холодний розум і витримка — найкращі союзники в протистоянні з ядерним шантажистом.
Однак варто пам’ятати і про інше. Точно такі ж аргументи — «це блеф, ніхто не нападе, це політична гра, всі на шашлики в травні» — лунали напередодні 24 лютого 2022 року. Так само і ядерна риторика працює як технологія «вікна Овертона»: спочатку неможливе стає радикальним, потім прийнятним, а згодом і неминучим. Саме обговорення всерйоз застосування ЯЗ призводить до кратного зростання ризиків.
Недалекоглядно, небезпечно і просто нерозумно ставитися несерйозно до потенційного знищення цивілізації або як мінімум смерті мільйонів людей лише через те, що такі погрози лунають надто часто. Всі ми з дитинства пам'ятаємо історію про хлопчика, який кричав «Вовки!». Так, сто разів це був жарт, вигадка чи спроба привернення уваги. Однак на 101-й раз це вже були справжні хижаки, які загризли і хлопчика, і все село.
