Днями Олександр Ткаченко офіційно пішов із посади міністра культури та інформаційної політики України. 20 липня він подав відповідну заяву премʼєру, десь у цей час про ініціювання звільнення Ткаченко заявив і Володимир Зеленський. Ексміністр пішов із «образою» і залишився при думці, що «культура під час війни так само важлива, як і дрони».
UA.NEWS поспілкувалися з представниками української культури та запитали, яким має бути наступний міністр та чому політика Олександра Ткаченка привела його до відставки.
Інформаційна та культурна політика Ткаченка
Сергій Оснач, громадський діяч, член Експертної групи з питань мовної політики при Кабінеті міністрів України, колишній член Експертної комісії з питань розповсюдження і демонстрування фільмів, активіст Громадянського руху «Відсіч», заявив, що Олександр Ткаченко на посаді міністра неодноразово відзначився діями, які йшли на шкоду Україні та українській культурі.
На мою думку, саме призначення пана Ткаченка на посаду міністра культури та інформаційної політики було величезною помилкою і завдало чималої шкоди Україні. Коли пан Ткаченко очолював групу «1+1 Media», керовані ним телеканали регулярно порушували закон, транслюючи російські або псевдоукраїнські фільми про російських ментів та з артистами-рашистами. Мені як експерту доводилося стикатися з телеменеджером Ткаченком на засіданнях комісії Держкіно, де він і його підлеглі захищали показ таких фільмів, а також на інших заходах, на яких пан Ткаченко виступав проти «чорних списків» артистів-рашистів. Також він виправдовував участь куми Путіна Оксани Марченко в «Танцях» на «1+1». Крім того, не секрет, що пан Ткаченко обслуговував політичні інтереси телевласника Коломойського та за вказівкою олігарха «мочив» його політичних конкурентів.
Громадський діяч згадав і про критику Ткаченком закону про мову та його інколи антиукраїнську політику, на думку Оснача.
На посаді міністра пан Ткаченко відзначився маніпулятивною критикою закону про мову; підтримкою законодавчих ініціатив, спрямованих на обмеження української мови та нівеляцію «чорного списку» артистів-рашистів; спробою призначити на посаду Уповноваженого із захисту державної мови свою людину, яка не відповідала вимогам конкурсу і ніколи не займалася захистом мови; заявою, що російськомовні серіали в Україні йдуть на благо індустрії; просуванням телемаратону, який обмежує свободу слова і використовується для політичних маніпуляцій проти конкурентів чинної влади; карикатурною ініціативою з новим тризубом; провалом евакуації музеїв з окупованих територій; захистом музею українофоба Булгакова; лобіюванням ідеї знищення українського дубляжу; витрачанням коштів платників податків під час війни на примітивні серіали наближених до влади кіноробів тощо.
Але Сергій Оснач підтримав тезу Олександра Ткаченка про те, що культура в Україні під час війни має розвиватися. Її не можна ставити на павзу. Через усі драматичні події війни українська культура отримала потужний імпульс до розвитку, а світ саме тепер відкрився для її сприйняття. Україна має в цій сфері потенціал та можливості для розвитку, тому це треба використовувати.
Саме розвинена культура робить нас потужною і єдиною нацією, яка поважає себе і яку поважатиме й підтримуватиме світ. В умовах війни на знищення, яку Росія веде проти України та всього українського, ми не можемо дозволити собі програти ні на полі бою, ні на культурно-інформаційному полі. Тому спровоковане недолугою «культурною» політикою протиставлення фінансування культури та фінансування армії є хибним і шкідливим. Безперечно, фінансування армії сьогодні має бути пріоритетом. Але обмежувати й без того жалюгідне фінансування сфери культури, державної мови, національної пам'яті - не варіант. Війна може тривати ще довго і ми не можемо відкладати культуру на потім. Образно кажучи, наша культура не може чекати, поки здохне путін. Кожна книжка, пісня, фільм, концерт, вистава можуть надихати нас на боротьбу та допомагати гідно пройти крізь ці важкі часи, можуть спонукати світ нарешті відкрити для себе Україну як країну з унікальною культурою, історією та людьми. Саме таку культуру має підтримувати держава, а не витрачати народні кошти на те, що забудеться на наступний день. Саме цього вимагає суспільство, критикуючи розтрату коштів на чергове мило.
Оснач висловив сподівання, що на посаду міністра культури та інформаційної політики призначать достойну професійну людину, яка розуміє виклики часу, свою відповідальність перед країною та історією і для якої українська культура не є чужою, а висока посада - можливістю збагачуватися та маніпулювати.
Держава повинна змінити політику у сфері культури
Богдана Фроляк, українська композиторка, лавреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка, висловила думку про те, що міністр культури транслює політику держави в сфері культури. Тому останніми роками не має значення, хто буде міністром.
Звичайно, я більше думаю про музичне мистецтво, а саме про класичну музику. Коли ми спостерігаємо презентацію музичних культур Франції, Польщі чи Америки, ми чуємо прізвища композиторів Олів’є Мессіана, Вітольда Лютославського чи Джорджа Крамба. Що ми чуємо на рівні держави, коли ми презентуємо музичне мистецтво України? Які імена? Хоч одного класичного композитора ми чуємо? Та ні. Або уся увага прикута до пісенного конкурсу Євробачення, або до поп музикантів. Таке враження, що класичної музики в Україна немає взагалі. Культура має бути однаковою і в час мирний, і в час війни. Має бути сформована і сформульована культурна політика на рівні держави, і втілюватися повинна за допомогою того ж міністерства культури. Міністр культури мав би займатись втіленням цієї політики в життя. І не мала частина цієї політики мала би стосуватися презентації українського класичного мистецтва за кордоном. Це супер важливо.
Зауважила композиторка і те, що гроші на культуру в час війни мають витрачатися, проте не на примітивні серіали.
Так, зараз є великий попит та інтерес до української музики у світі. Але причина цьому дуже трагічна - війна. За цей інтерес поклали і кладуть свої життя найкращі. Чи хотіли ми мати таку увагу до себе такою ціною - думаю,ні. Щодо коштів на культуру під час війни - вони повинні бути, але точно не на примітивні серіали «для народу», це абсолютно ганебно, як на мене. Ми вже це проходили, на жаль, і далі наступаємо на ті самі граблі.
Богдана Фроляк також зазначила, що майбутній міністр має бути безпосередньо дотичним до культури.
Зараз усі говорять, що міністр має бути перш за все добрим менеджером, може і так. Але, як на мене міністр культури, усе ж, мусить мати безпосередній стосунок до цієї культури, розуміти специфіку і потреби культури і діяти в інтересах культури і України.
Олександр Щур, продюсер, сценарист bucha.film, також продовжив думку про те, що варто розвивати культурні проєкти, які допомагають впливати на іноземну аудиторію. Він запропонував і вирішення проблеми з виділенням коштів на культуру.
Вважаю, що зараз все повинно бути спрямовано на нашу перемогу, тому потрібно в першу чергу підтримувати і розвивати ті проєкти, які допомогають впливати на іноземну аудиторію, просувати наші наративи. Щоб західні політики, яки прислухаються до своїх виборців, і надалі допомагали Україні фінансово та військово. Також хотілося б від Мінкульту більшої роботи по залученню іноземних фондів, приватних інвесторів, тоді не буде дорікань, що бюджетні кошти йдуть не на дрони, а на виробництво комедійних серіалів.
Україні не треба міністерство культури?
Руслан Горовий, український журналіст, режисер, письменник, автор проєкту «Служба розшуку дітей», співзасновник видавництва «ТаТиШо», висловив думку, що Україні взагалі не потрібно мати міністерство культури та чиновника, що керуватиме ним.
Я проти в принципі якогось міністерства, яке може курувати культурою. Це якийсь нонсенс. Чиновник не має ніяким чином відповідати за культуру. У чиновника є свої обовʼязки, показники, тоді це кураторство доводиться до «пшику». Чиновники лише отримують зарплатню і займаються невідомо чим із точки зору культури. Саме тому ми програємо. Єдине можливе міністерство культури - це в росії, там де авторитарна система: тобі сказали, ти роби і все. У демократичній державі, яку ми хочемо побудувати, такого взагалі не має бути.
Горовий додав, що не може сказати чогось хорошого про Олександра Ткаченка як міністра культури: «Це абсолютна конʼюктура, пристосування по всім фронтам».
Митець висловив думку і про фільми про війну або під час війни.
«Усе має робитися від неможливості мовчати. А все те, що робиться за умовний грант від держави, коли ти виграв конкурс, де незрозуміло хто судді, і є просто якісь умови, це просто бізнес - я проти цього. Є купа документального контенту, яким могла б держава вже оперувати, просувати цих людей, які назнімали хорошої документалістики. Можна хоча б просто допомагати просувати те, що є, не знімати інше. Держава цим не займається - ні сьогодні, ні раніше. У мене є досвід з одним із моїх фільмів, що був в ООН на «Ukraine EXISTS» (виставка українського сучасного мистецтва у штаб-квартирі організації - ред.) - «Укропи Донбаса». І коли я зі своїми друзями, Тарасом Тополею, кількома художниками, зробили виставку в ООН, присвячену війні в Україні, вона вже закінчилася, тільки тоді держава у лиці міністерства культури запитала «чим вам допомогти». Держава в принципі інертна у цих питаннях, тому краще, щоб вона «не лізла». Можете допомогти - допомагайте. А роздавати гроші від імені держави - мені цей шлях незрозумілий.
Авторка: Надія Кибукевич
Нагадаємо, 20 липня міністр культури та інформаційної політики України Олександр Ткаченко подав заяву про відставку.
Цьому передувала низка пов’язаних з ним скандалів: наприклад, ситуація з серіалом, на який Мінкульт під час воєнного стану планував дати 33 млн грн. Детальніше – читайте в нашому матеріалі.