Загальна адженда останніх днів у питаннях навколо війни та миру в Україні була настільки інформаційно насиченою, що новин могло б вистачити хоч на рік вперед. Спочатку відбувся тріумфальний для російського диктатора Володимира Путіна саміт на Алясці, де він зустрівся з Дональдом Трампом. А вже за кілька днів український президент Володимир Зеленський разом із великою командою європейських лідерів прилетів у Білий дім, де також провів довгі та багаторівневі переговори з головою Сполучених Штатів.
Навколо цих перемовин в ЗМІ з'явилося і досі з'являються буквально тисячі новин, зливів, «інсайдів», тощо. Загальне враження як звичайних українців, так і експертної спільноти від подій у США можна описати фразою «нічого не зрозуміло, але дуже цікаво». Інформаційна «димова завіса» навколо мирних самітів у Америці висить настільки щільною хмарою, що здається дуже складним бодай трохи зрозуміти, що взагалі відбувається.
Однак низку ключових фактологічних речей виділити все ж таки можна — як і зробити певні припущення. Та й у позиціях сторін явно фіксуються важливі зміни.
То що ж взагалі відбулося, до чого йде ситуація і що можна сказати у підсумку? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук разом із експертами розбирався в питанні.
Відлуння Аляски, або нові умови миру
Про зустріч Трампа й Путіна на Алясці написали абсолютно всі світові ЗМІ, причому багато разів поспіль. Тож сильно загострювати увагу на цій зустрічі немає сенсу. Однак варто зазначити: схоже, що саме під час цієї розмови і РФ, і США дійшли до плюс-мінус спільної позиції стосовно майбутнього миру в Україні.
Цей самий спільний знаменник полягає в наступних трьох речах:
- Київ з точки зору позиції Путіна-Трампа неминуче втрачає частину територій у рамках мирної угоди. Передбачається «розмін»: віддати ще не окуповані частини Донбасу в обмін на землі Харківської, Сумської та Дніпропетровської областей. РФ, в свою чергу, нібито обіцяє заморозку бойових дій у Запорізькій та Херсонській областях, які агресор вписав до своєї Конституції. Зауважимо, що про території Дніпропетровщини та Миколаївщини (стратегічно важлива для всієї морської торгівлі Кінбурнська коса) нічого не сказано.
- Трамп і Путін остаточно відкинули пропозицію про припинення вогню як необхідну умову для старту мирних переговорів. Цей самий «ceasefire» обговорювався всіма сторонами як мінімум з початку 2025 року. Тепер йдеться виключно про повноцінну мирну угоду. «У вакуумі» це взагалі-то правильно: війни по-справжньому завершуються саме шляхом підписання документів, а не просто тимчасовим перемир'ям. Однак головне — що буде написано в цій угоді. І отут, як-то кажуть, є нюанси.
- Україна має отримати певні гарантії безпеки. Які саме — досі незрозуміло, конкретики немає. Однак Росія на гарантії безпеки для української держави нібито погодилися, і це ключовий момент.
Загалом саміт на Алясці закінчився певною мірою нічим. Очевидно, що ніякого трампівського «big deal» не сталося, і фундаментальні проблеми між Москвою та Вашингтоном досі не подолані. Однак схоже, що Трамп в цілому повністю пристав на основні пропозиції Путіна. Це і є ключовий висновок та головний результат зустрічі в Анкориджі.
Зустріч Зеленського, Трампа та лідерів ЄС
Вчорашній саміт став органічним продовженням попереднього, а вищезгадане «відлуння Аляски» постійно звучало в коридорах та в переговорних кімнатах Білого дому. Загальне відчуття від зустрічі — абсолютно позитивне, принаймні у публічному просторі це виглядало саме так. Серед того, що говорили Трамп, лідери ЄС та Зеленський перед закритою частиною їхньої зустрічі, можна виділити кілька головних моментів.
Так, Трамп заявив, що необхідно відразу вирішити «всі основні питання» та обговорити як обмін територіями, так і гарантії безпеки. А Зеленський сказав, що обговорюватиме територіальне питання лише на своїй особистій зустрічі з Путіним. Це дуже важливий момент, адже раніше глава України категорично відкидав навіть теоретичну можливість територіального розміну. Виходить, що це або якась складна риторична гра, або ж позиція України все-таки більш гнучка, ніж це здавалося напередодні.
Виникає питання: що саме український лідер хоче обговорити з диктатором РФ, якщо раніше Зеленський неодноразово давав зрозуміти, що про питання територій він розмовляти не стане? Виходить, що позиція України все ж змінилася. Принаймні так може здатися, якщо дивитися публічні виступи.
Окреме питання стосується гарантій безпеки. Заявлено, що їх мають опрацювати та видати на-гора протягом наступних 10 днів. Це абсолютно принциповий момент. Але тут поки що немає майже ніякої конкретики, хоча це стовідсотково ключове питання, від якого напряму залежить майбутнє миру в Україні.
Які гарантії вдасться отримати Києву? Чи справді вони будуть співпідставні з 5-ю статтею НАТО. як це обіцяє американська сторона? Що зможуть забезпечити європейці та США, окрім договорів про безпеку, яких Україна вже й так підписала декілька десятків? Чи не буде це новою ілюзією на кшталт Будапештського меморандуму? Питань багато, але відповідей досі немає.
Втім, судячи з усього, Зеленський розуміє, що виключно ЗСУ залишаються найкращою гарантією безпеки для держави і населення. Цим, скоріше за все, пояснюється бажання президента отримати додатково $90 мільярдів на озброєння для української армії.
«Першою і ключовою складовою гарантій безпеки для України має стати власна сильна армія, основу якої становлять військо та стабільне грошове забезпечення… Навіть після завершення війни важливо не допустити скорочення армії через фінансові труднощі. Тож є потреба зовнішньої підтримки, зокрема з боку ЄС», — в такому ключі президент виступив перед пресою, і з цими тезами складно не погодитись.
Саміт у США — що це було: ключові припущення
Аналізуючи загальну ситуацію, а також новини, пресрелізи та заяви сторін за підсумками вчорашньої зустрічі, виникає три ключових припущення стосовно того, що сталося і що це все може означати. Перша і найбільш проста думка — можливо, Україна та європейські партнери намагаються просто виграти трохи часу.
Час потрібен для того, щоб придумати, як можна переграти не надто вигідні для Києва драфти гіпотетичної мирної угоди. Хоча в такому випадку не зовсім зрозуміло, що можуть дати навіть потенційні декілька додаткових тижнів, окрім ризиків зриву мирного процесу. Але, можливо, у Зеленського та лідерів ЄС все ж є певний план, як вплинути на позицію Трампа — побачимо це вже незабаром.
Друга думка — можливо, і президент України, і європейські партнери насправді вже на все або майже на все погодилися. Вони могли дійти до висновку, що мир буде або таким — невигідним, важким, несправедливим, але миром — або взагалі ніяким. І тоді війна, смерті та руйнування продовжаться не невизначено довгий строк.
В цьому контексті можна припустити, що недарма на зустрічі був присутній президент Фінляндії Александр Стубб. Він прямо заявив, що його країна «має досвід закінчення війни з Росією», і що якщо вдалося порозумітися тоді, то вдасться і зараз.
«У нас, звичайно, є власний історичний досвід з Росією… І якщо я подивлюся на позитивні сторони нашого нинішнього стану, то ми знайшли рішення у 1944 році, і я впевнений, що ми зможемо знайти рішення у 2025 році, щоб покласти край агресивній війні Росії та досягти тривалого та справедливого миру», — сказав політик.
Нагадаємо, що війна СРСР та Фінляндії (як Зимова війна 1939-1940, так і подальші бойові дії 1941-1944 років в рамках Другої світової) закінчилися тим, що Гельсінки втратило приблизно 11% своєї території та офіційно визнало ці втрати. Також фінська влада пішла на певні політичні поступки Москві: зокрема, дозволила вільну діяльність комуністичної партії та зобов'язалася утриматися від ворожих дій відносно СРСР. Взамін радянський режим повністю відмовився від планів окупації та «повернення» Фінляндії (яка понад сто років перебувала у складі Російської імперії), натомість встановивши з нею взаємовигідні економічні стосунки.
Зазначимо, що «фінляндизація» України — один з потенційних мирних планів, який обговорювався світовою експертною спільнотою. Подібні заяви звучали і з боку Москви.
Якщо все так, то війна дійсно близька до завершення. Але взагалі-то такий варіант видається вкрай малоймовірним, адже це повний політичний розворот на 180 градусів. Звідки і чому він би взявся, якщо всі попередні заяви звучали з точністю до навпаки?
Нарешті, третя і головна думка — можливо, Зеленський насправді дійсно хоче зустрітися з Путіним і робить велику ставку на цю розмову. Причому як у тристоронньому, так і у двосторонньому форматі, про ймовірність якого вже заявили як в США і Україні, так і в РФ.
І подібно до того, як Путін зміг переконати Трампа на Алясці, що РФ перемагає і треба домовлятися тут і зараз, лідер України може спробувати переконати кремлівського диктатора, що насправді Москва ще, дипломатично кажучи, далека від повної перемоги. А тому, наприклад, краще укласти мир чи перемир'я без розміну територіями, а виключно по лінії фронту чи якимось схожим чином.
На підтримку цього припущення може свідчити нещодавня гучна новина від відомого військового порталу DeepState. Аналітики заявили, що за 1000 останніх днів війни Росія захопила… 1% української території. Цю новину передрукували всі українські та безліч міжнародних ЗМІ, і ці ж самі слова кілька разів повторив Зеленський: під час спілкування з Трампом і при виході до преси. І хоча ця інформація подається дещо маніпулятивно, суто по цифрам вона правдива.
Можливо, це зможе дещо «охолодити» Путіна та продемонструвати йому, що насправді воювати таким чином можна ще багато років, які не принесуть обом сторонам нічого, окрім взаємних смертей та руйнувань. Хоча подібний аргумент спрацював би, якби війна РФ проти України була хоча б трохи раціональною. В даному ж випадку йдеться про абсолютну ірраціональність та процес заради процесу.
Є ще один нюанс: Путін, скоріше за все, погодиться на зустріч із Зеленським лише за умови, що попередньо Київ і Москва повністю узгодять ключові параметри майбутньої угоди. У тому числі й питання територій. Якщо цього не станеться, то історія з переговорами швидко зайде в глухий кут, а сторони звинувачуватимуть одна одну в підриві мирного процесу. Поки що немає підстав стверджувати, що ключові позиції Зеленського й Путіна хоч якось узгоджені.
Думки експертів
Політолог, керівник центру «Третій сектор» Андрій Золотарьов вважає, що основний підсумок переговорів у Вашингтоні — вони принаймні не стали виражено негативними для президента Зеленського. Адже голова держави міг повернутися і з припиненням надання розвідувальної інформації, і з повною відмовою у будь-якій військовій підтримці, заморожуванням фінансової підтримки, тощо.
«Тобто найгіршого не трапилося. Сторони домовилися домовлятися. А це означає, що війна продовжується. Це перше. Друге — ніяких санкцій по відношенню до Путіна не послідувало. Ще кілька тижнів тому американці обіцяли, що якщо Путін не припинить війну, то будуть санкції. Але ні, цього не сталося. Але й Зеленський не залишився крайнім у цій ситуації. І все, схоже, продовжиться вже на тристоронніх переговорах. Можливо, вони пройдуть за тиждень чи два. Поки це все в тумані, дата не визначена, місце теж. Французи пишуть про Женеву, але я думаю, що все-таки не вона. Є, врешті, Будапешт, є Близький Схід, є Стамбул. Варіанти знайдуться — було би бажання.
Судячи з заяв Ушакова, розмова з Трампом оцінюється позитивно. Але поспішати Путін точно не буде. І його основний результат ще з Аляски — він перепасував м'яч на поле Зеленського. Але Зеленський тут зміг вийти зі складної ситуації, коли він ризикував опинитися не частиною вирішення проблеми, а частиною самої проблеми. І це той позитив, з яким повертається з Вашингтона президент України. Але війна продовжується. Тож сподіваємося на краще, але готуємося до гіршого», — зазначив Андрій Золотарьов.
На думку політолога, директора Інституту світової політики Євгена Магди, вчора у Вашингтоні відбулося одразу кілька цікавих подій. Насамперед українська сторона продемонструвала, що вона провела роботу над помилками.
«Відтак зустріч Володимира Зеленського з Дональдом Трампом була зовсім іншою, ніж їхнє побачення у лютому. Президент України реагував на ті запити Трампа і Білого Дому, які існували. По-друге, важливий факт — це те, що європейський компонент євроатлантичної спільноти виступив на підтримку України. І тут треба розуміти, що ці країни діяли не заради України. Вони діяли заради власної безпеки. Третій момент — це те, що Дональд Трамп не зумів стати відчайдушним провайдером російських інтересів. Його симпатія до Путіна нікуди не зникла, але просунути ідеї, які пропонував російський диктатор, там не зуміли. І я думаю, що це теж важливий наслідок цієї зустрічі.
Відтак скажу, що нам є над чим працювати далі. Поки що я скептично оцінюю перспективи зустрічі Володимира Зеленського та Володимира Путіна найближчим часом. Я також доволі стримано ставлюсь до тези про гарантії безпеки, тому що їх нам вже надавали в 1994 році. І давайте ми будемо реалістами, будемо діяти прагматично і будемо зміцнювати себе зсередини. А ще — йти на несподівані і для наших опонентів, і можливо навіть для наших союзників кроки. Ми маємо бути рішучими і ефективними», — впевнений Євген Магда.
Резюмуючи: який з варіантів оцінки подій більш близький до істини, а який ні — сказати складно. У будь-якому разі, найближчими тижнями відповідь стане очевидною. А неадекватно велика кількість новин навколо мирних самітів — це «туман дипломатії» та інформаційна «димова завіса», за якою, схоже, хочуть сховати щось насправді важливе й абсолютно не публічне.
В Україні ж як більшість населення, так і експертна спільнота переважно впевнені, що війна все одно продовжиться — хоча шанси на мир зараз дійсно є, і вони досить відчутні. Однак проблема в тому, що позиції Києва та Москви залишаються максимально далекими одна від одної. І врятувати ситуацію може або максимально жорсткий і незручний для всіх компроміс, або диво. В поточній ситуації це явища одного порядку.
